114. Кінець Гетьманщини

114. Кінець Гетьманщини

Скасувавши Запорозьку Сїч, правительство взяло ся до Гетьманців. В осени 1780 року указом царським обявлено, що в Гетьманшинї буде заведена така сама губерська управа, як і в Росії. Вже перед тим, при сформованню губернії Новоросийської, а потім Азовської, примежовано до них сусїднїй полк Полтавський і части Миргородського. Тепер вся Гетьманщина мала перемінити ся в росийські губернії, і Румянцеву поручено було розробити плян сеї реформи. На другий рік скасовано малоросийську колєроздїлено на три намісництва: Київське, Чернигівське і Новгород-сїверське, визначено туди намістників і заведено суди і палати на росийський взірець: на місце військового суду палати уголовні і гражданські; в кождій губериїї на місце дотеперішнїх судів гродських і земських суди уїздні; на місце скарбу військового—казьонні палати; для справ міських—губерські магістрати, і т. й. Колегію малоросийську і військовий суд зіставлено на якийсь час тільки для докінчення не покінчених справ; полкові канцелярії зіставлено для воєнних справ полку, до реформи полкової; так само ріжні уряди, що мали бути з виборних дворянських депутатів, мали ще чекати указів в справі „розбору дворянських прав" української старшини.

Дальшими роспорядженнями тільки доповнено сю перебудову українського устрою на московський лад. В 1783 р. скасовано козацьку службу і козацькі полки: перемінено їх на полки карабінерські, як перед тим слобідські перемінено на гусарські. Полковників увільнено від служби, надавши їм чин брігадирськиЯ, иньшій старшині лишено її на волю—служити в нових регулярних полках або увільнити ся від служби; козаки зістали ся як осібний стан воєннослужебного свобідного селянства, з котрого комплектували ся отсї нові полки. Все иньше селянство прирівняно до селянства московського. Уже перед тим, 1763 р. росийське правительство, видало указ против свобідного переходу селян, вважаючи його шкідливим для їх добробуту—мовляв від тих переходів вони не можуть жити заможно і господарно, тому на будуче заборонено переходити від одного пана до другого без письменного дозволу свого пана. Сям указом пани покористували ся на те, аби скріпити і збільшити свою власть над селянами, а селяне занепокоєні сими заходами коло останнього закріпошення, саме ше більше почали переходити й тікати від своїх панів. Тоді указом 1783 р., заводячи нові податки на Українї, вже зовсім заборонено селянам виходити з того місця, де кого застала ревизія—аби в казьонних податках не було замішання. Сим закінчило ся закріпощеннє українського селянства і підведено його під „загальні державні постанови" — під ті закони, на які спирало ся гірке тодшнє кріпацтво в землях московських.

Того ж самого року зрівняно міста українські з містами московськими, а старшину українську з дворянством московським Вказано, які чин;і і служби козацькі дають права дворянські, і так відділено різко старшину від козацтва служебного як осібну верству. Нарештї давнє скасованнє автономії церковної закінчено 1786 року відібраннем маетностей монастирських і владичих; монастирям визначені були штати: скільки має бути монахів і на них призначено було платню з скарбу державного (казни), а маєтности відібрано в казну.

Українське громадянство мовчки прийняло се скасованнє до решти старого устрою. Де-котрі сторони нової реформи—як признаннє прав дворянських, остаточне закріпощеннє селян, могли навіть подобати ся старшині; иньші жадібно чекали при сім касованню нових нагород і надань для всїх послушних і вірних, та силкували ся пролізти на перші місця в новім устрою, до великих чинів і богатого „жалованія". І панство потроху забувало свою стару Гетьманщину, потїшаючи ся достатками, богацтвом, котре приносила забезпечна новими порядками кріпацька праця. А й зітхаючи за старовиною, пильно заходило ся коло службової карьєри у нового правительства, у нового начальства. І так справді, як сподівала ся колись цариця Катерина, пропадали у нього давні змагання до вільности, до політичних прав серед заходів коло „чинів та жалованія", Тільки нарія український не мав себе чим потішити в кріпацькій неволі своїй. Правительство з новими порядками обіцяло йому свободу від кривд старшинських, від „малих тиранів" — поміщиків, а наділі сї нові порядки зміцнили з небувалою перед тим силою безграничну власть панів над мужиком, з котрої вже не було йому нї виходу нї просвітку. І своє розчарованнє і зневіру в нові порядки нарід вилив у славній піснї про світову неправду.