18. Оповіданнє київського літописця

18. Оповіданнє київського літописця

В київській лїтописи, як тепер її маємо, початок Руси і князїв руських оповідаєть ся так:

Рід Кия княжив над Полянами, але потім вимер. Київ зістав ся без князїв, і його захопили два брати, варязькі ватажки Аскольд і Дир, прийшовши з Новгорода, з північних країв. В Новгороді тодї запанували Варяги, вони брали дань з північних словянських і фінських племен: новгородських Словян, Кривичів, Мері; сі племена забунтували ся й прогнали Варягів, та через те не стало у них більше порядку і нарешті вони постановили взяти собі князя від Варягів: самі з своєї волї покликали до себе Варягів з-за моря, щоб над ними княжили. Три брати варязькі Рюрик, Синеус і Трувор, послухавши їх, прийшли з своєю дружиною і стали княжити в городах новгородських і декотрих сусїднїх, а по иньших посадили своїх людей. Між сими були Аскольд і Дир; вони пішли по Днїпру далї вниз і надибавши Київ без князїв, засіли тут. Та не довго панували, бо син Рюрика Ігор з своїм воєводою Олегом став підбивати під свою руку городи по Днїпру і так підійшов під Київ. Довідавши ся, що тут княжать Аскольд і Дир, Ігор з Олегом поховали своє військо в засїдцї над пристанею Дніпровою, а до Аскольда і Дира післали сказати, що се прийшли купці варязькі й хочуть з ними побачити ся. Коли Аскольд і Дир приїхали, вискочили Ігореві вояки з засідки, а Ігор каже Аскольдови й Дирови: „ви не князі, анї княжого роду; я князь і менї належить княжити". І тут його вояки кинули ся на Аскольда і Дира і вбили. Аскольда поховали там же над Дніпром, на Угорськім, і на його дворі поставлена була церква св. Миколи, а Дира занесли на старий город і поховали там. А Ігор став княжити в Київі. І від тих варязьких князїв і Їх дружини пішло руське імя з початку в Новгороді, а потім і в Киіві.

Так оповідає оден з літописців, що переробляв найстаршу київську лїтопись, і се оповіданнє пішло в історію. Але не можна на нього так дуже покладатись. Лїтописець оповідав наздогад, богато чого не знаючи: не знав навіть, що Олег був князь київський, а не воєвода Ігорів. Як же можна вірити йому на слово, коли він оповідає, що Аскольд і Дир були варязькі ватажки, або що Ігор був син якогось новгородського князя з варязького роду, покликаного Новгородцями. Трудно вірити і тому, що імя руське до Київа було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно, чому не пристало се імя до Новгороду, а тільки до Київа, саме до київської околиці, По-лянської землі. Не легко повірити також і тому, що київські князї прийшли з Новгорода, і то аж два рази, оден по другім: оден раз прийшли Аскольд і Дир, а кілька літ потім Ігор з Олегом і засіли місце Аскольда і Дира.

Не беручи на віру всього того, що оповідає київський літописець, як давнїйше вірили, ми де чого не можемо і з иньших джерел довідати ся, і воно зістаєть ся для нас неясним. Та краще признати ся собі, що не знаємо чогось напевно. як воно було, аніж оповідати за правду чужі вигадки.

Тим більше, що початків держави і у иньших народів звичайно не знаємо докладно. Аж тоді, як розвинеть ся вона добре, та заведеть ся своє письменство на місці та пічнуть ся літописи, — тоді вони про свої часи і недавно минулі починають росказувати докладно, по правді. Так у нас зНаємо з наших літописей досить добре, що діяло ся за часів Володимира, по части за його батька, а про попереднє—от так дещо тільки, що з чужих джерел знаємо, або з пізнійших переказів можемо виміркувати.