2. Минувшина нашого краю

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

2. Минувшина нашого краю

Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глубоко вріжеть ся в високий беріг і відкриє стрімку кручу, — цікаві річи можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзї прочитає по них історію землї і того житя, що на нїй розвивало ся і минало ся.

На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої ростини, часом і якісь сліди людського житя, якісь загублені річи. Се найновійший шар, званий в геольогії алювієм. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів ріжної глини, розділені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеть ся побачити великі кости, зуби й иньші останки давніх звірів, або углє, кремінцї та кістки оброблені рукою чоловіка. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з ріжними черепашками в нїм—так звані верстви третичні. Далї часом покажеть ся чиста крейда— останок давнього глубокого моря, рябі рухляки, а ще далї—верства камінного угля; на останку ж, на сподї—мертвий твердий камінь, стоплений огнем ще з тих часів, як земля була горяча і застигала зверху, вкриваючи ся твердою камінною корою.

По сих ріжних верствах каміння, глин, пісків, по ріжних останках ростин і звірят учений геольог скаже, чи було тодї на сім місцї море чи суша; покаже, які ростини росли і які звірі водили ся, як виглядали, чим живили ся. Великі зміни переходила кожна сторона. Де тепер сухий степ, там хвилювало колись глубоке море, водили ся ріжні морські живини; потім, як дно підіймало ся, вода спливала, а від останків ріжних живин, що колись жили в морі, лишали ся купи кісток, черепашок, які збивали ся з часом у верству каміня-вапняка; їх заносив намул рік або порох вітрів, наростав цілими шарами погній від усяких ростин та живин.

З тих останків можна знати, що тодї як починало ся людське житє на землї, море спливало з наших сторін. Давнїйше воно покривало майже цілу Україну, а під кінець третичної доби вже мало що виступало за теперішні береги моря Чорного, Азовського і Каспійського: сї три моря були одним морем, як ще й тепер знати по великих млаках (солончаках) між Азовським і Каспійським морем та иньших слїдах. Гори Карпатські, Кримські, Кавказькі підіймали ся поволї над рівниною, і так на початку ділювіальної доби вигляд нашого краю вже значно наблизив ся до теперішнього. Але мав він іще перебути одну переміну, яка сильно відбила ся на його житю і виглядї, а були то ледові часи.

В першій половині третичної доби в Европі було так горячо, як тепер в центральній Африцї. Ростинність була незвичайно буйна, роскішна— буйнїйша нїж в теперішнїх горячих краях. Звіря всякого земноводного було страшенно богато, великого, чудацького; ті звірі позникали, тільки в землі полишали ся їх кости: були то велетеньскі ящірки, ріжні роди слонів, величезні птицї. Але повітре ставало холоднїйше, і ті ростини та звірі, що не могли жити в холоднім краю, заникали, а зіставали ся такі, що приспособили ся до холоднїйшого повітря, як мохнаті слони-мамути або волохаті носороги. В ділювіальній добі від вохкости та холоду почала земля замерзати на півночи; велика сила леду збирала ся в теперішній Швеції і Фінляндії й звідти все поши рювала ся, поступаючи далї на полуднє. На якийсь час сї вічні леди, що лежали цїлі сотнї й тисячі літ, захопили й північну частину нашого краю, а потім, як потепліло, стопили ся і уступили ся на північ. Слїдом від них зістали ся великі шари глини—того намулу, що наносила вода, як топили ся ті величезні леди, верстви піску і каміння, принесеного ледом, і широкі та глубокі річні долини, що продерли води з-під тих ледівцїв.