15. Торговля

15. Торговля

Між тими причинами, що підіймали декотр міста над иньші, над цілі великі округи, велико важила торговля і торговельні дороги. На українській землї, як то ми вже знаємо, здавна йшла торговля з чорноморськими побережними містами, і з каспійськими та туркестанськими сторонами. І коли Українці розселили ся на своїх нових займанщинах, перейшла ся торговля в їх руки. Торгували з городами грецькими, які зістали ся в Криму і понад Дунаєм, а далї, не вдоволяючи ся тим, завели торговлю з самою столицею Візантиї, з Царгородом. З наших сторін везли туди міхи (шкірки), віск, мед і невільників на продаж, у Греків купували ріжні дорогі матерії та всякі вироби з золота і срібла, вино, бакалїю всяку. Коли степи залягли орди турецькі—Печенїги, що пробили ся в наші степи з кінцем ЇХ віку, через степи стала трудна й небезпечна дорога, і в Царгород ходили купці великою валкою, щоб відбити ся від ворогів, як нападуть.

Грецький цїсар Константин Порфирородний росповідає дуже докладно про те, як ходили сї ватаги купецькі до Царгороду. Зимою, каже він, в великих лісах подніпрянських люде рубають дерево і з нього роблять човни; на весну з водою пускають їх до ріжних торговельних міст, а найбільше до Київа; там до сих човнів приладжують керми і всяку снасть з давнїйших човнів і так ладять їх в дорогу.

Тим часом зїздять ся купцї з своїми товарами. В місяцї червні рушають човни з Київа. Ще три днї стоять під Витичевом, дожидаючи відсталих, і потім пливуть Дніпром у низ, тілько стережуть ся Печенігів, що по ріжних місцях робили засїдки на купців і нападали. Особливо небезпечно було на порогах Дніпрових; човнами тут плисти було небезпечно, бо розбили ся б; приходило ся брати на плечі товари, а човен волокли берегом, або несли на плечах. Невільників, котрих везли на продаж, вели берегом скованих, щоб не втїкли; вони ж несли на собі всяку поклажу з човнів. Купцям треба було стерігти невільників, щоб не втїкли, і пильнувати ся Печенігів, що б не погромили. Так от висідали перед кождіім порогом, проминувши пороги одпочивали на острові, де була потім Січ— Константин зве його островом св. Юрія, а за козацьких часів звав ся сей острів Хортицею; тут під великим дубом справляли жертви богам, на щасливу дорогу: клали хлїби, мясо, жертвували курей, кидаючи жеребок, чи ту курку вбити чи живою пустити. Вдруге ночували на острові, що тепер зветь ся Березань, на морі коло Дніпрового лиману. Відси повз берег Чорного моря їхали до Царгороду.

Там для наших купців було призначене передмістє над морем, на пристани, коло церкви св. Маманта, а збирало ся їх там не одна сотня. Правительство візантийське дуже бояло ся сих купців. В ті часи торгувати приходило ся так, щоб при оказії і зброєю себе та свій товар вміти оборонити. Купцї були воєнні люде, що продавали зібрану здобич, а при кождій нагодї самі були готові пустити ся на здобич, ударити і пограбити. наловити невільника на продаж, або иньшого добра добути. Боячи ся київських князів, цісарі грецькі не важили ся боронити у себе торгу їх купцям, вони навіть мусіли їм давати всякого припасу на прожиток, але від усіх, хто приходив під Царгород, домагали ся посвідчення княжого, що він справді купець, а не вояка який, і стерігли ся їх яко мога: позволяли їм ходити до міста тілько одною брамою, без зброї, не великими ватагами, не більше як 50 чоловіка на раз, і то під доглядом урядників візантийських.

В другий бік, по товари арабські й персидські їздили в стару столицю хозарську Ітиль над устем Волги, там де тепер Астрахань. Хозарські володарі кагани здавна дбали про те, щоб розвинути у себе торговлю, і їх столиця стала великим торговельним містом: тут жило богато купцїв з арабських і персидських країв, богато Жидів, що займали ся перевозом та перепродуваннєм товарів, богато Греків і Словян. Тут можна було подостатком купити того, чого найбільше питали богаті, заможні люде в иньших сторонах: знов таки гарних, роскішних матерій, уборів, всяких виробів шкляних, металічних, ріжного коріння; їх привозили сюди караванами на верблюдах з далеких сторін і кораблями Каспійським морем. Не вдоволяючи ся торгом в Ітилї і в другім такім великім торговельнім містї вище по Волзі, Болгарі (коло теперішньої Казани), наші купцї пускали ся Каспійським морем в персидські городи, а з них далї, в славні торговища Арабського калїфату (держави). Продавали більше меньше те саме що й Грекам, взамін добували арабські товари і розвозили їх по своїх городах, і далї, в городи західньої Словянщини і в німецькі. Богато приходило й арабських грошей в наші краї.