121. Галицьке відродженнє і 1848 рік
121. Галицьке відродженнє і 1848 рік
В Галиччині перший гурток, який досить свідомо ставав на грунт національний, відомий нам в Перемишлі, в духовних кругах його, при кінці другого десятилїтя XIX в. Тут було засноване те товариство для поширення народньої освіти; з кругів тутешнього духовенства вийшла перша звісна записка в обороні рівноправности і культурної вартости української мови, з нагоди питання про научаннє в школах українською мовою; звідси йшли звісні нам заходи коло українського шкільництва.
Одначе сей перемишльський кружок ще не мав ясного понятя про значіннє народньої української стихії й стояв на роздорожу між нею і книжною словяно-росийською мовою, і в 1820-х роках се питаннє ще не ставило ся гостро; автори перших граматик з перемишльського кружка прихиляють ся до народньої мови, але вважають потрібним „очищати" їі від простонародньоі грубости й наближати до старої книжної й церковної мови. В 1830-х рр. виявляють ся вже два ріжні напрями: против оборонців книжної традиції виступають прихильники живої народньої мови, горячо обороняючи її чистоти від книжного калічення і добиваючи літературного її уживання і граматичного оброблення. Тут були впливи і словянського відродження, і ще більше— літературних проб на чистій народній мові східньої України, якими не могла похвалити ся досі Галичина, тому що тут книжна українська традиція не була задавлена і гальмувала літературне уживаннє народньої мови. Против автора першої друкованої угорської-української граматики Мих. Лучкая, що хилив ся до книжної, церковної мови, і автора першої друкованої галицької граматики Иосифа Левицького, що хотів держати ся не тільки старої української книжної мови, але й зближати ся також до книжної великоруської, виступив досить рішучо Иосиф Лозинський, боронячи чистої народньої мови. А ше більш рішучо стає на український народній грунт кружок молодих богословів, що зібрав ся в львівській семінарії в 1830 роках.
Ся українська молодіж стояла вже під впливами відроженого українського письменства Росії 1820–1830 років, і під впливами сучасного словянського відродження та сучасної польської революційної агітації розвинула ся в напрямі більш поступовим і народолюбнім, в дусї романтичного народництва росийської України. Вона також цікавить ся історією й етнографією свого народа, збирає пісні й перекази і пробує свої сили в лїтературнїй роботі, зближаючи ся до взірцїв українських— відчуваючи в повній силі одність українського народу по оба боки росийськоавстринського кордону. Симпатичний поет Маркіян Шашкевич являєть ся першим народнім поетом Галичини і пізнійший український, пародовецький рух Галичини признав його своїм первоначальником і патроном. Якову Головецькому судило ся стати першим патентованим ученим—професором української мови на новозасновачій катедрі львівського університету. Третій член сеї „руської трійцї" Іван Вагилевич займався історією, етнографією, словесністю—всїм по троху. Та діяльність сього кружка не йшла гладко. За останнї десятилітя відносини офіціальних кругів до українського питання встигли змінити ся рішучо. Австрийські власти, маючи досить клопоту з тодїшніми польськими революційними течіями не хотіли мати нових клопотів ще й з українським рухом. В духовних уніатських кругах, котрим передано цензуру українських книг, також панував напрям реакційчий, узко-церковний, неприязний і підозріливий народнім елементам в лїтературі Книжки навіть самого цензурного змісту: релігійнї, похвальні оди на честь австрийського дому—забороняли ся тому тільки, що мова їх була не досить словя-нська, або що замість словянського письма вони були написані гражданкою. Заходи „руської трійцї" були прийняті тут підозріливе і ворожо. Перший альманах „Зоря", зложений для друку кружком Шашкевича в 1834 р., ся духовна цензура заборонила. Зложили новий збірник, ще обережнїйше, з народніх пісень і переказів та власних поезій і наукових статей під назвою „Русалка Дністрова" і надрукували його в Пештї, в Угорщинї, щоб розминути ся з галицькою цензурою. Але й се не помогало: коли книжка прийшла до Львова, цензура арештувала її всю і тільки в 1848 р. удало ся її видобути з арешту. На самих авторів впали ріжні неприємности. Хоровитий Шашкевич не витримав їх і вмер в недостатках, як священик на убогій парафії; Вагилевич пішов шукати хліба у польських панів. Галицьким гасителям здавало ся, що придавили до решти український рух.
Та налетів бурхливий 1848 рік і зараз перемінив усю обстанову. Европейська революція сильним відгомоном відбила ся по австрийських краях, викликавши більше або меньше значні рухи; в Галичині Поляки начали ладити повстаннє для визволення Польщі. Австрийське правительство тодї знову пригадало собі галицьких Українцїв і заходило ся коло них, щоб ослабити польський рух. Виходять наверх такі справи як розділеннє Галичини (недорічно звязанеї з українських і польських земель) на- частину українську і польську; заведеннє в українській Галичині української мови по школах вищих і низщих; визволеннє українського селянства з власти польських панів—все те про що думало в 1770—80 х роках правительство Марії Тереси і Иосифа II, а потім так міцно забуло, підпавши під впливи польської шляхти і власних своїх гасителів-реакціонерів. Галицькі Українці підняли голови і собі заворушили ся. Пляни польських революціонерів про відбудованнє Польщі були Тм не з лад, і тільки не велика частина української інтелігенції пішла разом з Поляками. Переважна ж більшість почала організувати ся в напрямі окремішнім і Полякам ворожім, користаючи з прихильности і помочи австрийської адміністрації— славного галицького намістника Стадіона, про котрого Поляки потім говорили, що то він видумав галицьких Русинїв-Украінцїв, а перед тим мовляв не було їх. Засновано політичне товариство „Головна Рада", свого рода українське національне правительство, що мало вияснити і представити центральному правительству політичні й національні потреби Українцїв, а як орган його стала виходити газета „Зоря Галицька". Против польських революційних ватаг організовано українську гвардію, українські батальони стрільцїв. В осени 1848 р. скликано „Собор руських учених" — всїх прихильників культурного і національного розвитку галицької України, щоб вияснити культурні і національні потреби та виробити програму дальшої дїяльности для розвою українського народу.
Сей „собор" став рішучо на національнім українськім грунті, відріжняючи українську народність з одного боку від польської, з другого—від великоруської, з котрою мішали її ріжні прихильники книжної „словяно-росийської мови", не вміючи відріжнити її від народньої української. „Собор" уважав конче потрібним, щоб була уставлена одна одностайна граматика і одностайна правопись для всього „руського народу в Австрії й Росії" („руським" далї називали свій український нарід і мову) — аби була вона згідна з язиковими прикметами української мови, а незалежна від граматики і правописи польської і росийської Домагав ся, щоб у всяких школах галицьких заведено українську мову, а для розвою письменства було засноване просвітнє товариство, на взір чеської „Матиці". Підтримував домаганнє, щоб українську частину Галичини віддїлено від польської, і таке иньше. Се був дуже важний момент в галицькім житю і не дурно Ант. Могильницький, найбільша літературна сила сього часу накликав „собор" високолетними, хоч на теперішню оцінку досить нескладними віршами.
Правительство йшло на зустріч українським бажанням. Воно обіцяло завести українську мову в усїх школах, в гімназіях і унїверситетї, серіозно думало про поділ Галичини, і в 1850 р. дійсно був виданий такий закон, тільки не війшов у житє. За те велике значіннє мало і сильно вплинуло на настрій українського громадянства проголошене в 1848 році скасованнє панщини і визволеннє селян з власти поміщиків.