Розділ II Бронзовий вік

В історії України доба бронзи посідає чітко окреслене, яскраве та вагоме місце. За хронологією бронзовий вік на теренах нашої держави тривав понад тисячу років — від XX—XVIII до X—IX ст. до н. е. Та головне його значення не в абсолютних датах, які можуть ще уточнюватися, а в тих важливих культурно-економічних змінах, що відбулися в цю пору.

Добою бронзи традиційно називають час, коли основні знаряддя виробництва, зброю та прикраси виготовляли не з міді, як у попередній період, і не з заліза, як у наступному, залізному віці, а із сплаву — бронзи. Окреслений вище відтинок часу досить умовний, позаяк процес заміни бронзових виробів на залізні розтягнувся на значно довший термін.

Винахід бронзи та виготовлення з неї різноманітних знарядь і прикрас не слід уважати єдиним чи навіть головним досягненням доби. З нею в історії України пов’язані суттєві зміни у господарчому та культурному житті населення. Слід відзначити, що здатність оцінити нову металеву сполуку та витягти з неї усю можливу користь могла проявитися лише на досить високому щаблі суспільного поступу. Поза сумнівом, опанування людиною знарядь пращ з бронзи сприяло розвитку продуктивних сил, що яскраво виявилося і в землеробстві, і в будівництві, і особливо в деревообробній справі. Доба бронзи позначена також суттєвими зрушеннями у соціальному житті суспільства. Оскільки литво та кування потребували спеціальних навичок, утворюються групи професійних металургів, засвідчуючи своєю появою зародження металообробного ремесла. Із винаходом бронзи активізувався міжплемінний обмін високоцінними виробами з неї. Останні стали також престижними речами, знаком соціального статусу, були задіяні у культових церемоніях.

Бронза, яка є сплавом міді з оловом, рідше із свинцем чи миш’яком, характеризується більшою від міді твердістю при значно нижчій температурі плавління. Припускають, що винаходу бронзи сприяли деякі мідні руди з природними домішками олова. Плавка цих руд дала змогу одержати перший, фактично природний, сплав міді з оловом. Оцінивши переваги сплаву над чистою міддю, майстри почали вже свідомо додавати до міді ту чи іншу кількість олова, поки не досягли оптимального співвідношення. З приводу прабатьківщини бронзи існують різні думки. Тривалий час була популярна теорія французького археолога Гарбрієля де Мортільє, згідно з якою бронза з’явилася в Європі завдяки циганам — вихідцям з Індії, які рознесли по світу бронзові вироби із секретами їхнього виготовлення.

Інший французький археолог К. Шеффер уважав, що винахід бронзи належав народам Передньої Азії. Розповсюдження ж її пов’язане з грандіозним землетрусом у східній частині Малої Азії та Вірменії. Стихія зруйнувала велику кількість міст і буцімто змусила багатьох металургів — знавців секретів плавлення бронзи покинути батьківщину і розселитися на величезних теренах, несучи з собою технологію бронзоливарного виробництва.

Новітні археологічні дослідження підтверджують припущення щодо виникнення бронзоливарного виробництва у Європі під впливом цивілізації Переднього Сходу. Швидше за все на певному етапі, коли ресурси мідної руди у країнах Переднього Сходу вже не могли задовольнити зрослі тут потреби у цій сировині, почалися далекі мандри рудознавців у пошуках нових її джерел. Вони й поклали кінець близькосхідній монополії на виготовлення бронзи. Цінний метал швидко поширювався і невдовзі став відомий на теренах Індії, Китаю, Японії і тієї частини Європи, де були значні поклади мідної або цинкової руди. Порівняно з іншими державами Європи Україна рано увійшла до бронзової доби, значно раніше за своїх північних сусідів, де вона настала лише із середини II тис. до н. е. Такому ранньому знайомству з металом, насамперед міддю, Україна зобов’язана носіям трипільської культури, пов’язаним з одним із найдавніших у Європі Балкано-Карпатським металургійним центром. Це переконливо засвідчують результати металографічних[254] та спектральних аналізів[255] металевих речей. Вирішальне значення для утвердження в Україні бронзової доби мало поширення тут кавказьких бронзових виробів, які потрапили у сприятливе середовище, де давно вже знали і вміли цінувати вироби з металу. Головним регіоном Кавказу, звідки племена України могли отримувати метал, було Прикубання. Вироби з бронзи надходили сюди переважно за посередництвом носіїв культур катакомбної спільності, пов’язаних, з одного боку, з племенами Кавказу, а з іншого — з племенами Північної України через безпосередні територіальні контакти. Попервах це були вже готові металеві вироби, зокрема прикраси, згодом — знаряддя праці та зброя.

Рівень розвитку бронзоливарного виробництва у степовій та лісостеповій смугах України був неоднаковий. Лісостеп, розташований далеко від великих металургійних центрів і позбавлений сировини, упродовж тривалого часу не мав місцевого виробництва бронзи. Та й імпортовані бронзові вироби були тут рідкими, і представлені здебільшого прикрасами, ймовірно, через збитковість. До того ж на Поділлі та Волині існували величезні легкодоступні поклади високосортного кременю, з якого виготовляли знаряддя, що не поступалося за своїми технологічними якостями виробам з бронзи. Інша ситуація склалася у степовій смузі. У правобережних регіонах, здавна і міцно пов’язаних із Балкано-Карпатським металургійним центром, відносно рано виникає місцевий осередок бронзоливарного виробництва, який працював на довізній сировині. Продукція цього осередку поширювалася на всі терени України[256]. Десь із середини II тис. до н. е. у Донбасі фіксуються поява та активна діяльність місцевого центру видобутку мідної руди та виготовлення бронзових речей[257].

Доба бронзи в Україні досить умовно може бути поділена на три періоди: ранній (2000—1600 рр. до н. е.), середній (1600— 1200 рр. до н. е.) та пізній (1200—800 рр. до н. е.), відображаючи головні історичні події доби та зміни у розвитку металургійного виробництва.

Єдиної хронологічної системи для датування пам’яток бронзової доби на території Східної Європи не існує. Тут використовується головним чином добре розроблена хронологічна схема Карпатського басейну у викладі А. Можоліч. Визначення абсолютних дат для різних періодів доби бронзи грунтується на хронології пам’яток за писемними джерелами. За допомогою останніх встановлюються досить точні дати виготовлення окремих категорій речей (фаянсового намиста, псаліїв, мікенських прикрас, пізньоеладської кераміки тощо). Враховуються також датування археологічних об’єктів природничими методами (радіовуглецевим, геомагнітним, дендрохронологічним).

Нині в українській та зарубіжній археології найефективнішим методом вивчення давньої історії є виділення археологічних культур. Використовується він певною мірою і для характеристики бронзової доби. Одним із першочергових завдань при дослідженні конкретної епохи вважається виявлення головних груп населення, які існували тоді й були головними дійовими особами історичних подій. В етнічних процесах, притаманних добі бронзи на теренах України, найсуттєвішими, вірогідно, були тенденції до об’єднання та асиміляції. Північна Україна, заселена протягом II тис. до н. е. спорідненими племенами, постійно перебувала під загрозою вторгнення степовиків. Охорона своїх земель потребувала спільних зусиль та відповідної організації. Тому окремі племінні групи об’єднувалися у союзи, які відігравали помітну роль в етногенетичних процесах. Не менше значення мали й обмінні зв’язки, що активізувалися з появою бронзи. Природно, що все це сприяло асиміляційним культурним, мовним та етнічним процесам. Як їх результат на середину II тис. до н. е. на теренах України простежується існування трьох великих етнічних утворень. Це протослов’яни, що локалізувалися у лісостеповій Правобережній Україні та на Поліссі, фіно-угри, які займали переважну частину лісостепової Лівобережної України, та індоіранці, котрі заселяли всю степову Україну. Поза ними, у межиріччі Десни та Дніпра простежується група прабалтських племен. А за доби пізньої бронзи із заходу на терени України просуваються значні групи фракійського та іллірійського населення.