Глава 5 Духовна культура

З усіх видів культури в ранньопервісному суспільстві за археологічними джерелами краще за інші вивчено образотворче мистецтво. Різноманітні прояви цієї творчості, її матеріальні зразки одержали узагальнюючу назву “палеолітичне мистецтво”. Хронологічно воно пов’язано з пізнім палеолітом, часом людини сучасного фізичного типу — Homo sapiens. Протягом пізнього палеоліту простежується поступовий розвиток палеолітичного мистецтва від найпростіших зразків. З усіх видів стародавньої людини, ймовірно, тільки Homo sapiens був здатним до абстрактного, символічного і часом естетичного відображення навколишнього середовища. Водночас найраніші прояви палеолітичного мистецтва датуються раннім палеолітом, про що згадувалося вище.

Знахідки палеолітичного мистецтва в Україні пов’язані здебільшого з північною перігляціальною зоною. За технікою виконання вони поділяються на скульптуру, барельєф, гравіровку, живопис.

Стилізовані безликі жіночі статуетки з Мізина, Добранічівки, Межиріччя мають форми, що легко впізнаються, або знаки-символи (кути вершиною донизу; трикутники, інколи заштриховані), що відзначають статеву приналежність зображення (рис. 19, 2, 4, 5, 6).

На противагу їм, плоске антропоморфне зображення людини з бивня мамонта, можливо, є чоловічим. На ньому позначено очі та рот (рис. 19, 1). Найбільшу кількість жіночих зображень знайдено в Мізині — близько 20[32]. Вони виготовлені з бивня мамонта. Ці статуетки (рис. 19, 5, 6) переважно 5—10 см заввишки. Крайні розміри — 2,3—14,5 см. Статуетки різного розміру, можливо, відображають віковий склад жінок громади: дівчата, жінки, літні господині та берегині дому. Об’ємні, стилізовані орнаментовані скульптурки мають двомірну композицію, що відображає торс та гіпертрофовані форми тазу. Інші типи фігурок, навпаки, відрізняються надмірно великим торсом порівняно з тазом.

На деяких скульптурках у техніці гравіровки позначено, крім статевого знаку, груди та руки, що розташовані на череві під грудьми. Це відповідає скульптурному канону відомих натуралістичних “Венер” палеоліту. На інших ділянках поверхні скульптурок орнаментальні композиції складаються з кутів, зигзагів, ромбів, меандрів і прямих ліній.

Дві об’ємні статуетки з Добранічівки відрізняються матеріалом. Одна, заввишки 9 см, зроблена з бурштину (рис. 19, 4); друга, менша, — з пісковику. Фігурки за формою нагадують мізинські, але без орнаменту. Схематизовану об’ємну статуетку жінки (?) знайдено також у третьому шарі Молодово V. Вона заввишки біля 9 см. Виготовлена з мергелю. Дослідник пам’ятки О. П. Черниш бачить у ній фігуру в одежі з капюшоном.

У техніці рельєфу виконано зображення людини на “жезлі” з 2-го шару Молодово V. Рельєфно передана безрука однонога фігура (13,5 х 2,7 см) зі скошеними плечима. На обличчі позначено очі, ніс та рот, на голові — волосся. По боках “жезла” ритмічні паралельні нарізки.

Другий “жезл” з цього місцезнаходження оформлено у вигляді зооморфного образу.

На стоянці Мураловка знайдено гравіроване зображення людини заввишки близько 8 см. Воно прорізане впевненими чіткими та глибокими (1 мм) лініями на поверхні лощила з пластини рогу оленя. Добре впізнаються тулуб (корпус) і ноги. В районі ніг по краях лощила нанесено поперечні нарізки. В заглибленнях різьблення видно червону вохру.

Але гравірування головним чином використовувалося для оформлення орнаментальних композицій, часто дуже складних.

Рис. 19. Зразки стилізованого палеолітичного мистецтва:

1 — чоловіче (?) зображення; 2, 4, 5, 6 — жіночі зображення; 8 — зображення вогню на черепі мамонта (за І. Г. Підоплічком) (1, 2,8 — Межиріч, 4 — Добранічівка, 5,6 — Мізин).

Широко відомий мізинський браслет з бивня (рис. 20, 1, 2), пишно декорований зигзагами і меандром. У відношенні генетичних коренів мізинського зигзагоподібного і меандрового орнаментів висловлено дві дотепні гіпотези В. І. Бібікової (1965) та П. Й. Борисковського (1972), які вбачають за можливе шукати їхні витоки в малюнках структури поперечного зрізу бивня мамонта і поверхні мушель деяких видів молюсків, у тому числі викопних, з території басейну Дніпра.

Надзвичайно цікаву знахідку було зроблено В. В. Хвойком на Кирилівському поселенні за 120 м від основного розкопу в невеликій групі культурних решток. То була кінцева частина бивня мамонта, довжиною 30 см, із складним гравірованим зображенням. Частина зображення знята під час наступного загострення кінця бивня, яким працювали як пешнею чи кайлом (рис. 20, 4).

У складній гравірованій композиції із заштрихованих полів, зигзагів, хвилястих ліній, “рахівних лінійок”, драбинок деякі дослідники вбачають зображення води, черепахи, голови мамонта із вписаною в неї головою птаха типу лелеки або журавля. Цей сюжет оцінюється як відображення трьох сфер природи, що оточували первісну людину: земної, повітряної, водної.

Не менш складний сюжет вигравірувано на уламку бивня з Межиріча. Дехто вбачає в ньому зображення чотирьох жител поселення, інші — запис результатів спостережень за зміною сезонів та циклів місяця.

Велику групу стилізованих і реалістичних пізньопалеолітичних зображень на конкреціях пісковику виділив В. М. Даниленко на відомій пам’ятці первісної культури — Кам’яній Могилі в Запорізькій області. Окрему групу гравірованих каменів дослідник визначив як чуринги, що за уявленнями стародавньої людини означає вмістилище душі.

Розвиток живопису на території України в палеолітичний час йшов шляхом, відмінним від тих регіонів, де зафіксовано вищі зразки поліхромних витворів палеолітичного мистецтва. Хоча тут і розповсюдилось використання фарби, проте живопис, як і гравіровка, мали головним чином орнаментальний характер.

Рис. 20. Зразки палеолітичного мистецтва:

1, 2 — браслет з бивня мамонта (Мізин); 3 — кістяні підвіски; 4 — стилізоване гравіроване зображення на бивні мамонта з Кирилівського поселення; 5 — кістяна флейта з Молодовського поселення.

Яскраві зразки орнаментального живопису зафіксовано в Мізині, де в одному з жител знайдено компактну групу кісток мамонта (лопатка, дві нижні щелепи, стегнова, тазова, уламок лобної частини черепа), котрі були розписані червоною вохрою (рис. 21). Основні елементи розпису — хвиляста лінія, зигзаг, кут, паралельні прямі та похилі лінії.

Рис. 21. Ударні музичні інструменти з Мізинського поселення (за С. М. Бібіковим).

Подібно виконано стилізоване зображення вогню (багаття) на черепі мамонта біля виходу в перше Межиріцьке житло (рис. 19, 3).

Крім вохри різних відтінків, від темно-вишневого до світло-рожевого, використовувалися жовта вохра, чорна фарба (окис марганцю і сажа) і біла фарба (мергель).

Чорною фарбою пофарбовано в Мізині деякі скульптурки і браслет.

Зафіксовано інструменти для розтирання фарби (нести, розтирачі) та своєрідні “олівці” — брусочки й багатогранники вохри, що були огранені в процесі розтирання і використання.

Так званий настінний живопис знайдено тільки в одному місці. Це Баламутівська печера на правому березі Дністра Чернівецької області[33]. На стінах цієї карстової печери відкрито близько 60 груп стилізованих монохромних малюнків, зроблених сажею. Розміри зображень невеликі — до 25 см. Розрізняються три групи сюжетів: антропоморфні зображення, зооморфні, лінійно-геометричні. Впізнаються образи рогатих людей з піднятими руками, зображення лучників. Печера датується епіпалеолітичним часом.

Порівняно з сучасною народною творчістю в палеоліті можна виділяти прикладне мистецтво. Це, насамперед, прикраси різного роду: намисто, підвіски (рис. 20, 3), браслети, діадеми тощо. Браслети з бивня мамонта, у тому числі такі, що складаються з декількох частин — “шумові”, відомі з Мізина. Намисто робилося з кісток та бурштину. Були широко розповсюджені підвіски із зубів та намисто з них. Відомі підвіски із різців благородного оленя і бобра з Сюрені І та підвіска з фрагменту ведмежої щелепи з іклом з Гінців (рис. 16, 5). Цікаві підвіски з бивня мамонта, котрі імітують атрофовані ікла північного оленя. На багатьох пам’ятках трапляються просвердлені викопні морські черепашки, які походять із стародавніх відкладів півдня України та Чорноморського узбережжя: Мізин (Десна); Кайстрова Балка, Дубова Балка, Осокорівка (Надпоріжжя); Амвросіївка (Донбас); Сюрень І (Крим); Молодове V (Подністров’я). Численні знаряддя праці та побутові предмети з кістки, бивня і рогу мають гравірований орнамент. На окремих ділянках поселень простежено місця виготовлення кістяних прикрас, зокрема розчленування щелеп хижаків та вирізання зубів (наприклад, “косторізна майстерня” з четвертого господарсько-побутового комплексу Межиріча).

Останніми роками виявлено фактичні джерела, які дають можливість простежити появу в пізньому палеоліті архітектури як специфічного виду діяльності людини та розглядати її в контексті первісного мистецтва. Ознаки архітектури простежуються на четвертому житлі Межиріцького поселення.

Залишки житла представлені скупченням кісток мамонтів у формі видовженого овалу розмірами 5,8 х 4,6 м. Довга вісь скупчення орієнтована із заходу на схід. Висота скупчення 0,6 м над рівнем давньої поверхні.

Це скупчення — четверте на площі Межиріцького поселення являє собою розвал споруди, основним матеріалом конструкції якої були кістки мамонта. Ця споруда відрізняється від попередніх характером зовнішньої обкладки. В першій споруді вона складалась в основному з нижніх щелеп, які вставлялися одна в одну, утворюючи “сосенки”. Зовнішній бік другого житла був обкладений виключно трубчастими кістками. В північному секторі третього житла виділяється група трубчастих кісток, укладених у формі трьох концентричних дуг.

У зовнішній обкладці нового житла є черепи, нижні щелепи, трубчасті та плоскі кістки (лопатки, тазові). Таким чином, у ній наявні елементи конструкції всіх попередніх жител.

Найхарактернішими особливостями четвертого житла є чітко виражені симетрія і ритміка в розташуванні кісток зовнішньої обкладки. Ефектну симетричну групу складають нижні щелепи із західної сторони споруди (рис. 22, III). В центрі групи — велика нижня щелепа, встановлена підборіддям догори. Праворуч і ліворуч від неї — по дві колонки нижніх щелеп, вміщених одна в одну підборіддям донизу (“сосенкою”), ліворуч — по три щелепи в колонці, праворуч — по дві.

Праворуч від цієї групи (з південно-західного боку споруди) розташована друга симетрична композиція, центром якої є череп молодого мамонта, встановлений бивнями догори (рис. 22, І). Ліворуч від нього послідовно розміщені: лопатка — лопатка — тазова. Праворуч — аналогічна серія: лопатка — лопатка — тазова. В цій групі добре простежується порядок укладання кісток — справа ліворуч (проти часової стрілки) — таким чином, що кожна наступна кістка частково перекриває попередню.

Ліворуч від симетричної групи нижніх щелеп (з північно-західного боку споруди) розташована ритмічна група кісток (рис. 22, II), в якій чергуються череп — колонка хребців — череп — колонка хребців — череп.

Рис. 22. Симетричні та ритмічні групи кісток мамонта в стінах четвертого Межиріцького житла:

I — симетрична група: в центрі — череп молодого мамонта бивнями догори (4); ліворуч — лопатка (3), лопатка (2), тазова кістка (І); праворуч — лопатка (5), лопатка (б), тазова кістка (7);

II — ритмічна група: череп бивнями донизу (І), колонка хребців (2), череп (3), колонка хребців (4), череп (5); III — симетрична група з нижніх щелеп: у центрі — велика щелепа підборіддям догори (3); ліворуч — дві колонки з щелеп підборіддям донизу (І, 2); праворуч — дві колонки з щелеп підборіддям донизу (4, 5).

Симетрія в розташуванні кісток зовнішньої обкладки простежується не тільки по окремих ділянках периметру споруди, а й по всій окружності. Таким чином, однакові групи кісток розташовані на протилежних боках споруди і протистоять одна одній. У східній половині скупчення по лінії північ-південь одна одній протистоять дві групи трубчастих кісток. Причому праворуч від кожної з груп трубчастих кісток послідовно розташовані череп та дві плоскі кістки (рис. 23).

Рис. 23. Подібні групи кісток з південного та північного боків житла:

І — південна група: трубчасті кістки (1), череп (2), дві плоскі кістки (3, 4); II — північна група: трубчасті кістки (2), череп (2), дві плоскі кістки (3, 4).

За межами житла по лінії схід-захід у горизонтальній площі лежать два великих бивні, опуклою стороною в бік житла на відстані 1,2—1,7 м від нього. Обидва бивні пов’язані з зовнішніми ділянками господарських ям.

Основні напрями дослідження жител “з кісток мамонтів” спрямовувалися досі на вивчення функцій кісток як будівельного матеріалу, для чого пропонувалися графічні, макетні й натурні реконструкції з метою встановлення місця початкового положення окремих кісток у стінах і на покрівлі споруд. У даному випадку найбільший інтерес у четвертому Межиріцькому житлі становлять симетричні і ритмічні групи кісток, які простежені в його конструкції. Значення такої симетрії і ритміки, ймовірно, розрізняється залежно від місця її розташування. Вона може мати естетичний характер або зумовлюватися виробничими чинниками. Наприклад, з південного і північного боку споруди розташовані виробничі центри, які корелюються з групами трубчастих кісток.

Культові і світоглядні аспекти використання четвертого Межиріцького житла ще потребують подальшого вивчення та інтерпретації. Водночас вони є тим необхідним фоном, на якому можна розглядати доступніші розумінню естетичні аспекти використання залишків мисливської здобичі у житті палеолітичної людини.

Ритміка і симетрія в положенні кісток зовнішньої обкладки не зв’язані з несучою та покровною функцією кісток як будівельного матеріалу, але свідчать про архітектурну фантазію стародавньої людини та її естетичні смаки. Канони класичної архітектури передбачають, щоб кожна споруда відповідала трьом вимогам: користь, міцність, краса. До цього часу основним напрямом у вивченні палеолітичних споруд був аналіз утилітарних та інженерних аспектів. Тепер ми можемо казати також про естетичні аспекти у житлобудівництві палеолітичної людини. На цій підставі можна дійти висновку про те, що архітектура як самостійний вид людської діяльності існує вже з пізнього палеоліту.

З палеолітичними житлами пов’язані також джерела вивчення музичної творчості палеолітичної людини. Широко відома інтерпретація С. М. Бібіковим одного з жител Мізинського поселення, дослідженого І. Г. Шовкоплясом, у вигляді дому, який було пристосовано до культових дій. У ньому збереглися згадані вище розписані червоною вохрою кістки мамонта, які використовували як ударні музичні інструменти (рис. 21), а також атрибут ритуальних танців — шумовий браслет. Тут було знайдено велику кількість вохри — звичайного компоненту культу палеолітичної людини. Колективні обрядові дії тоді мали синкретичний характер примітивних лицедійств, які природньо об’єднували пантоміму, танок, спів, музику.

Мізинський ансамбль — не єдине свідчення музичного мистецтва стародавньої людини. В Подністров’ї (Молодове І і V, Атаки І) знайдено кістяні та рогові сопілки (рис. 20, 5).

Житла з кісток мамонтів також дають матеріал для уточнення картини світу в світогляді стародавньої людини. Як уже відмічалося, положення двох груп трубчастих кісток у четвертому Межиріцькому житлі відповідає лінії південь-північ. Лінія схід-захід фіксується двома великими бивнями, котрі лежать за межами житла в горизонтальній площині і звернені опуклими боками до споруди. Таким чином, споруда має чітке орієнтування в просторі по сторонах світу.

Існує думка, що уявлення про чотири сторони світу сформувалося тільки у землеробів енеолітичної доби (трипільців), де число чотири займало вагоме місце в трипільському орнаменті, але не стільки саме по собі, скільки як визначення чотирьох напрямків[34]. Водночас, як свідчать пам’ятки палеолітичного мистецтва, число чотири як складова частина семирахункової системи (3 плюс 4) відоме людині вже з пізнього палеоліту. Чітке орієнтування четвертого Межиріцького житла переконливо свідчить про знання палеолітичною людиною сторін світу, що природно і необхідно для орієнтування у просторі мисливців-збирачів, які мали систематично здійснювати маршрутні походи по території свого мешкання. Формування уявлення про чотири сторони світу, за думкою О. П. Окладникова, відноситься до мустьєрської доби.

Орієнтування у просторі природно передбачало усвідомлення порядку руху основних небесних тіл та знання прийомів підрахунку часу. Цій темі присвячено чимало наукових робіт. Більшість дослідників погоджується, що палеолітична людина використовувала місячний та сонячний календарі й володіла прийомами їхнього запису. На території України про це свідчить згадана вище реконструкція О. Маршаком складної гравіровки на уламку бивня мамонта з Межирічів та обидва браслети з Мізина. Числова формула гравіровки цих браслетів відображає місячний та місячно-сонячний календар[35].

Значно частіше трапляються прості зразки “рахівних лінійок”. До їхнього числа належать два уламки бивня з нижнього шару Кирилівського поселення, відкритих В. В. Хвойком. На одному з них прокреслено лінію, від якої під прямим кутом відходять 23 поперечні короткі рисочки, що разом утворюють щось подібне до лінійки. На другому уламку вирізьблено дві майже паралельні лінії довжиною 7 і 7,4 см. Від однієї з них у напрямку другої відходять дев’ять поперечних штрихів, утворюючи в сукупності візерунок, що нагадує драбину. Подібний до них уламок бивня мамонта з “рахівною лінійкою” знайдено в Гінцях. Тут групи коротких рисочок розділено довгими. В Сюрені фрагмент ребра благородного оленя орнаментовано кількома зігнутими лініями та чотирма рядами коротких, ритмічно розташованих насічок. Кількість подібних прикладів можна збільшити, ритміка насічок утворює стійкі групи по 3—5 одиниць та суми з різних комбінацій цих цифр. Простежується, зокрема, система рахування сімками (3 + 4) як чверть повного місячного циклу.

Особливістю археологічних джерел дослідження пізнього палеоліту України є брак залишків поховань стародавньої людини: відомі лише нечисленні та розрізнені фрагменти людських кістяків, знайдених у масі побутових решток поселень. Це передусім фрагменти черепних кісток (Чулатово І, Новгород-Сіверська, Анетівка II), зуби (Мізин і Пушкарі 1), уламки плечових кісток (Новгород-Сіверська, Кормань IV). Найзначніша знахідка — кістки лівої ноги молодого індивідуума в анатомічному порядку, знайдені в 20-тих роках на поселенні Городок (Волинь).

Незважаючи на нечисленність та фрагментарність знахідок, вони досить інформативні. По-перше, звертає на себе увагу розташування кісток. Вони ніяким чином не виділені з загальної маси побутових відходів. По-друге, більша частина знайдених кісток оброблена. Черепні кістки з Чулатово І, Новгорода-Сіверського обрізано по краю. Це дало змогу І. Г. Підоплічку припустити, що вони є фрагментами чаш із черепів. Надріз має також зуб з Мізина. Одна з трубчастих кісток кінцівки з поселення Городок була розбита на зразок того, як розбивалися кістки тварин для вилучення мозку, що є ймовірним свідченням канібалізму. По-третє, спостерігається певний відбір людських кісток: черепи, зуби, кістки кінцівок. Все це свідчить про те, що в даному випадку ми маємо справу не з залишками поховань. Навпаки, частина людських решток якимось чином була включена в господарський обіг, у повсякденне побутове життя членів первісної громади. Етнографічні відомості свідчать про те, що таке ставлення могло поширюватися на кістки як ворогів, так і родичів.

Брак пізньопалеолітичних поховань має щонайменше два пояснення. Перше — такі об’єкти поки що не знайдено. Друге — на нашій території тоді переважав такий поховальний обряд, який не залишав або залишав дуже мало слідів. Цікаво співставити ці відомості з територіальним розповсюдженням поховального обряду в попередню мустьєрську епоху. Поховання неандертальців на поселеннях відомі в Криму. Тут знайдено також поховання мезолітичної доби. Мезолітичні могильники виявлено і в степовій зоні України, близькій до Кримського півострова. Водночас на континентальній частині країни поодинокі кістки неандертальців, як і пізньопалеолітичних кроманьйонців, які знайдено не в зв’язку з похованнями, мають випадковий характер. Можливо, в цьому спостерігається якась історична традиція.

* * *

Однією з найскладніших проблем первісної історії є реконструкція світогляду апополітейних суспільств. Традиційно цей розділ духовної культури стародавньої людини реконструювався на відповідних джерелах сінполітейних суспільств, тоді як археологічні джерела репрезентувалися лише для ілюстрації створених таким чином моделей. Справді, етнологічні джерела свідчать про відповідність матеріального компоненту обряду певним світоглядним уявленням. Однак, як засвідчує досвід, залучення етнологічних джерел завжди здійснюється на користь запропонованих реконструкцій, що не робить останні більш вірогідними. Водночас археологічні джерела по цій проблематиці фрагментарні та неоднозначні, а різні форми стародавнього світогляду можуть мати близькі прояви у матеріальній культурі — і навпаки, що не дає можливості напевне реконструювати світогляд первісних людей. Тому під час реконструкції обрядових церемоній первісних суспільств особливого значення набуває контекст археологічних фактів.

Світогляд на початковому етапі свого розвитку оформився в первісних культах, які в палеолітичний час не чітко вичленовані з повсякденного життя громади. Відокремлені культові місця в чистому вигляді ще не набули розповсюдження, але культові ділянки простежуються в межах поселень, особливо в південній зоні.

Цікавий комплекс, пов’язаний з обрядово-театралізованими мисливськими святами, що відображають світосприйняття первісної людини, відкрито на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка II. Розкопана частина поселення (понад 1500 м²) поділяється на два різноструктурних блоки: розлоге (близько 500 м²) макроскупчення кременю та фауни разом із значною кількістю кістяних виробів у східній частині поселення, а також ділянка, на якій було виявлено близько 40 відокремлених мікроскупчень — у західній. Вивчення структури та змісту мікроскупчень свідчить, що за період існування поселення вони були місцями білування туш бізонів.

На південній околиці макроскупчення знайдено коло, викладене 9 щелепами бізонів та густо пофарбоване в яскраво-червоний колір. Площа та ділянка макроскупчення з північного боку насичені кістяними виробами, кременем та фауністичними уламками. В одному метрі на північ від кола лежав череп бізона, пофарбований вохрою. Між черепом і колом у масі кісток знайдено чотири лопатки бізона. Ще три пофарбованих вохрою черепи бізона було виявлено в одному метрі на південний схід та у півтора метрах на схід від кола. Два перших черепи лежали близько один від одного, останній (окремий) був зруйнований і менш пофарбований. Між цими черепами і колом серед уламків кісток містилися лопатки та великі трубчасті кістки бізона. В трьох метрах на північний схід від кола в брекчії кісток і кременю без наочних слідів поховальної споруди знайдено фрагмент жіночого черепа (15—17 років). Інших людських кісток на поселенні не виявлено.

Відносно відокремлений комплекс з трьох малопофарбованих черепів бізонів, розташованих півколом на відстані 0,5 м один від одного, розкопаний в п’яти метрах на південний схід від кола. Поодинокий череп бізона, інтенсивно пофарбований вохрою та “замитий” кременем і дрібними уламками кісток, розчищено в дев’яти метрах на північний захід від кола в межах макроскупчення. Уламки черепів, щелеп, окремі зуби й інші частини кістяка голови бізона було знайдено у всіх мікроскупченнях, але тут вони не були пофарбовані та не завжди подрібнені. Непофарбовані уламки черепу, щелепи та зуби також виявлено у великій кількості в брекчіях східного скупчення.

Особливий інтерес становить округла у плані ділянка діаметром близько 4,5 м, розташована між макро- і мікроскупченнями. Вона була інтенсивно пофарбована каоліном у білий колір. Тут же зібрано уламки каоліну, які в суміші з жиром могли використовуватися для фарбування тіла людини. Щільність знахідок на пофарбованій ділянці відносно невелика. Поряд з уламками каоліну знайдено шматочки вохри та відколки перепалених кісток.

Описані залишки ритуального комплексу на поселенні Анетівка II е матеріалізованими фрагментами складних за змістом обрядово-театралізованих мисливських свят.

Наведемо лише одну з можливих реконструкцій обрядової церемонії. Пофарбовані вохрою голови бізонів на невеличких кілках, або, скоріше, на лопатках чи трубчастих кістках, були підняті над землею. В центрі пофарбованого вохрою кола на підпорках піднімалася пофарбована голова бізона, котра в процесі руйнування пам’ятки впала по ходу зливного водотоку. Лопатки та великі кістки, знайдені разом з пофарбованими черепами, без сумніву, не є випадковими, хоча вони могли виконувати й інші функції під час церемоніальних дій.

Білування туш бізонів здійснювалося на західній ділянці поселення, де в мікроскупченнях знайдено великі камені — наковальні, крем’яні сокири, розробочні ножі та інші знаряддя праці, необхідні для цієї процедури. На ділянці, пофарбованій каоліном, ймовірно, фарбували тіла учасників церемонії. До атрибутів обрядності, мабуть, слід також віднести зігнуті у профілі сплощені, мало придатні для промислу кістяні наконечники, знайдені в безпосередній близькості від пофарбованих черепів. Поїдання туші бізона супроводжувалося подрібненням кісток, які згодом збирали та скидали уламки навколо пофарбованих черепів. Це спричиняло утворення великих куп кісток навколо піднятих над землею черепів бізона. Велике макроскупчення утворилося пізніше з цих куп внаслідок руйнування поселення зливними потоками.

Анетівка II могла бути центром обрядово-театралізованих свят для груп палеолітичних поселень долини р. Бакшали, де впродовж 10 км знайдено близько 20 пізньопалеолітичних пам’яток, частина з яких, очевидно, була синхронна нашому поселенню. Можлива інша інтерпретація описаних знахідок та реконструкція обрядової церемонії, однак сутність останньої при всіх варіантах єдина. Ці церемонії, без сумніву, пов’язані з відображенням у людській свідомості складних взаємовідносин людини з природою, усвідомлення їхньої єдності.

Виникає природне питання, чи є згадані рештки ритуальних церемоній лише відображенням культу бізона, привабливого об’єкта полювання, і через те суб’єкту промислової магії? Відповідь не може бути однозначною. Не можна виключити й інший варіант інтерпретації решток ритуальних церемоній на Анетівці II, які відображають більш складне світорозуміння стародавньої людини, пов’язане з усвідомленням єдності людини і природи, у тому числі і в вужчому розумінні, за Ю. І. Семеновим — усвідомленням єдності людської громади.

Зрештою, згадаймо про знахідку черепа дівчини, який, за В. П. Алексєєвим, аборигени Анетівки II недбало кинули в купу кісток бізона поблизу фарбованих черепів. Ця знахідка завершує основну тріаду розумної свідомості неантропа (символи звіра, активних дій і жінок)[36]. Щоправда, в контексті обрядово-театралізованих свят аборигенів Анетівки II “символ жінки” проявляється у негативному плані. На аналогічній пам’ятці — Амвросіївському костищі — його взагалі бракує. Невідомі й фігурки або будь-які інші образи жінок на всіх досліджених палеолітичних стоянках степової зони. Йдучи за концепцією А. Д. Столяра, пояснення анетівської ситуації можна знайти в багатолінійності “гносеологічної теорії”, що дає змогу неоантропу пояснити своє походження як частини “спорідненого колективу”, де це пояснення йде не через символ жінки, а через символ звіра. Негативне відношення до черепу дівчини може свідчити про формування патріархальних відносин серед мисливців на бізона.

Святилище, пов’язане з культом бізона, вивчене також на території Амвросіївського костища.

У північній зоні до числа пам’яток культового призначення відноситься, ймовірно, місцезнаходження Семенівка в Баришівському районі Київської області. Тут у процесі розкопок розкрито два скупчення кісток, ізольованих від поселення. У складі скупчень відсортовані кістки мамонта і ведмедя. З останнім пов’язана знахідка граветоїдного вістря, що нагадує ритуальну картину вбивства тварини в ході ведмежого свята, добре вивченого етнографами.

Останніми роками пожвавилися спроби інтерпретувати житлові споруди з кісток мамонтів як культові місця. Причиною цього є те, що вони відрізняються яскравою монументальністю та парадоксальною насиченістю кістяними рештками. Пошуки в цьому напрямі стимулюються також оригінальною інтерпретацією С. М. Бібіковим вторинного використання мізинського житла як місця відправлення колективних культових дій.

Визначенню житлових споруд як культових місць на перший погляд не суперечить і те, що на їхній підлозі знайдено залишки вогнищ та побутові предмети, що є звичайним явищем. Таким чином, виявляється, що сам по собі факт наявності в спорудах із кісток мамонтів вогнищ, побутових предметів та предметів мистецтва не є достатнім для того, щоб визначити цю споруду тільки як житло. Для такої його атрибуції, як виявляється, потрібні додаткові аргументи. Їх можна знайти, якщо аналізувати структуру культурного шару всього поселення в плані. Тоді з’ясовується, що поруч з основним скупченням кісток мамонтів, які інтерпретуються як житла, постійно присутні ями з культурними рештками, скупчення кісток меншого обсягу, вогнища, місця для обробки каменю і кістки, місця білування дичини та вживання їжі; Все це разом відображає побутовий характер культурного шару, утворює господарсько-побутовий комплекс, у якому розташування великих куп кісток відповідає саме житлам.

Аргументи на користь житлового характеру споруд з кісток мамонтів не виключають використання їх також для відправлення культових дій. В умовах синкретизму мислення первісної людини побутові та релігійні аспекти його життя і мислення ще не були чітко розмежовані. При цьому слід підкреслити допоміжний характер культового використання об’єктів, що розглядаються. Великі скупчення кісток мамонтів на поселеннях є саме залишками житлових споруд з елементами культу, а не культових місць з елементами побуту, тому не можна виключити можливість ритуального призначення симетричного і ритмічного розташування кісток у спорудах. Л. А. Яковлева звернула увагу на взаємозв’язок мотивів архітектурного орнаменту (малюнок укладки кісток у зовнішній обкладці жител) та гравіровок на скульптурках жінок. Спільними у них є кути, зигзаги і паралельні прямі лінії, що свідчать, на її думку, про відображення ідеї жінки як господині житла, а житла, з іншого боку, як “утробного” світу його мешканців.

Образ жінки — одна з основних тем у мистецтві палеолітичної людини північної зони. Семантика жіночих зображень, їхні функції за даними етнографії та виходячи з контексту археологічного культурного шару визначаються як помічниці при пологах; матері-охорониці, вмістилища жіночого пращура; матері прародительки; такими, які керують душами родової громади; посібницями плодючості.

Особливої уваги заслуговує синкретичний образ жінки-птаха, відображений в мізинській скульптурі. Це міфологічна істота, яка з’єднує реальний та потойбічний світ, а також є, можливо, тотемічним пращуром.

Свідоцтвом, ймовірно, тотемічних уявлень є також знахідки черепів тварин, які розміщуються на покрівлях жител. Наприклад, мізинське житло з кісток мамонтів було увінчане черепом вовка.

З культом тварин та магічними обрядами по їхньому відтворенню в північній зоні може бути пов’язана частина симетричних груп кісток в обкладці жител. Такий висновок можна зробити, виходячи з аналізу симетричної групи з нижніх щелеп мамонта. За визначенням Н. Л. Корнієць, масивна центральна щелепа, орієнтована підборіддям догори, яка утворює центр групи, належить самцю, тоді як решта щелеп, орієнтованих підборіддям донизу і організованих у групи по дві колонки праворуч і ліворуч від центральної щелепи, належить самкам. Навряд чи таке чітке сортування кісток за статевою ознакою можна вважати випадковим.

Культові місця, присвячені тваринам, у південній зоні та житла з елементами культу в північній є, як бачимо, місцями проведення мисливських та інших обрядів, які мають насамперед репродуктивну спрямованість — примноження числа людей і тварин як основи їхнього існування.

Частина обрядів здійснювалася під час ініціацій, пов’язаних з оформленням переходу людини від молодшої вікової групи до старшої, що принципово змінювало її громадський статус. З ініціаціями, ймовірно, пов’язані “різновікові” жіночі фігурки на півночі та чуринги Кам’яної Могили на півдні.

В обрядових культах палеолітичної людини простежується коріння п’яти форм релігійних уявлень людини ранньопервісного суспільства та встановлюється зв’язок з ними: культ черепа і щелепи, що зароджується ще в ранньому палеоліті, — з культом предків і фетишизмом, поховання — з анімізмом, черепа на житлах та жінки-птаха — з тотемізмом, культові дії — з магією. Анімізм, тотемізм, культ предків розглядаються як ранні форми релігії і елементи первісного світогляду. Фетишизм і магія утворюють обрядову форму релігії. При цьому спостерігаються територіальні відмінності в обрядовості давньої людини. В північній зоні це обряди, пов’язані переважно з образом жінки, в південній — з образом тварини (бізона).