Глава 5 Суспільний устрій

Проблема соціального устрою палеолітичних колективів є однією з найскладніших і давно вже не сходить з орбіти історико-теоретичних досліджень. Основним тут постає питання про час зародження суспільних інститутів та їхніх конкретних форм. Труднощі при вирішенні цих проблем виникають насамперед внаслідок критичних обмежень історичних джерел. Археологічні свідчення стосовно структури суспільства того часу нечисленні та невиразні. Етнологія зовсім не знає суспільств досапієнтного періоду, а деякі пережитки, що могли, ймовірно, зберегтися від того часу у первісних громадах сінполітейних суспільств, не можуть бути напевне співвіднесені з попередніми структурами як у просторі, так і у часі. Свідчення антропології, приматології, палеопсихології, палеозоології та інших природничих наук є лише опосередкованими доказами історичних гіпотез.

Останніх же з цього приводу є чимало. Деякі з них не витримали випробування часом, інші як ймовірні існують в історичній літературі і сьогодні. Так, канув в історичну лету промайну лий деякий час тому примітний аморфністю свого історичного змісту термін “передплем’я”. Було висунуто припущення про родоплемінний, екзогамний та матрилокальний устрій мустьєрського суспільства. Були навіть спроби пояснити екзогамними зв’язками синкретичний характер кам’яного інвентарю окремих мустьєрських стійбищ. Зараз можна ще нерідко зустріти притаманне більшості радянських видань з первісної археології та стародавньої історії поняття “первісне стадо” стосовно періоду раннього палеоліту. Послідовники позначення цим терміном своєрідної соціальної організації архантропів і палеоантропів вважають, що це поняття досить вдало підкреслює суперечливість налагодження суспільних стосунків за періоду переходу від передлюдського стада тварин до первісної громади. Теоретично з цим важко не погодитися. Але в сучасній літературі щодо суспільства досапієнтного часу частіше застосовують термін “прагромада”, який акцентує насамперед увагу на соціальному характері стосунків в угрупованнях людей, які формуються.

Зрозуміло, що протягом понад 2 млн років, на які припадає прагромада, характер стосунків у первинних об’єднаннях та їхніх структурах не залишився незмінним. Поступове удосконалення фізичного типу людини, виникнення мислення і мови, удосконалення виробництва знарядь праці неодмінно мали супроводитись розвитком соціальних взаємовідносин, виникненням нових форм громадської життєдіяльності, шлюбних стосунків та ідеологічних уявлень. Якщо на початку відокремлення людини від тваринного світу і становлення трудової діяльності нові громадські взаємовідносини лише почали формуватися і прагромада в основі своїй недалеко відійшла від тваринного стада, то з часом, у мустьєрський період, прагромада, як вважають дослідники, практично вже мало чим відрізнялася від первісної громади кроманьйонців (Homo sapiens).

Динамічною була й структура угруповань архантропів і палеоантропів. Ймовірно, на ранніх етапах їхнього виникнення це були невеликі (20—30 дорослих членів) групи мисливців і збирачів, які поступово просувались по безкраїх просторах, зупиняючись іноді на багато років у привабливих, багатих на здобич місцях. Згодом з таких місць розросталися споріднені поселення. Довготривалих поселень, втім, як і короткочасних стійбищ початкової пори раннього палеоліту, про що мова йшла вище, в Україні відомо поки що небагато. Краще досліджені поселення мустьєрських прагромад. Окреслені вище культури мустьєрського часу, ймовірно, є відбитком у матеріальній культурі процесу формування спорідненості між окремими промисловими громадами, що не могло не позначитися на структурі самої прагромада, в якій, напевне, починали виникати перші інститути соціального регулювання (управління).

Полювання на таких великих і досить небезпечних тварин, як слон, мамонт, носоріг, зубр, ведмідь, велетенський олень, вепр, кінь, осел, супроводжувалося значним ризиком і могло бути продуктивним лише при наявності узгоджених дій всього колективу мисливців. Поза колективом полювання на цих тварин було просто неможливим. Подальший розвиток мисливського промислу був зумовлений, у свою чергу, необхідністю постійного удосконалення знарядь і засобів виробництва (полювання) та обробки мисливської здобичі, яке вбирало життєвий досвід усього колективу громада. Водночас колективізм виробництва, зумовлений низьким рівнем розвитку знарядь праці, потребував крім узгоджених дій у процесі самого промислу також регламентування всіх інших аспектів життєдіяльності: розподілу їжі, шлюбних відносин, обрядових церемоній тощо. Вижити за тих суворих умов могли лише громада з добре налагодженими взаємовідносинами як у самих виробничих колективах, так і зі своїми найближчими сусідами.

Різноманітність і велика кількість мисливської здобичі на мустьєрських стійбищах у Криму, а також формування досить виразних археологічних культур мустьєрської епохи по всій території України, про що йшла мова вище, свідчать про значну консолідацію населення, виникнення в первісних колективах усвідомлення їхньої єдності та турботу про кожного члена громада, що відобразилося в мустьєрських похованнях.