У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ

Над джунглями Юкатану кружляв невеличкий туристський літак. Гуркіт мотора багатоголосою луною відбивався в глушині дикого безлюддя. Раз у раз літак спускався так низько, що колеса мало не торкалися верховіть могутніх дерев, які затуляли землю таємничим килимом. Серед зелених заростей тут і там біліли піраміди та палаци; у цих місцях літак спускався ще нижче й кружляв довше.

Це був 1930 рік. У кабіні літака сиділи два мексіканські археологи — Мадейро й Масон. Нарешті, після багатьох клопотань, збулася мрія вчених. Уряд виділив їм літак, і оце тепер вони фотографували й наносили на карту невідомі ще острівці селищ майя.

А фотографувати й записувати справді було що. Культура майя панувала колись на території майже ста тисяч квадратних кілометрів. Тільки в Юкатані, крім уже відомих на той час держав Чічен-Іца, Майяпан і Ушмаль, нараховано сімдесят інших міст. Величезні, доти ще не досліджені простори були колись землями «Королівства великого змія» ¦— так майя називали свою державу. 1947 року археологічна експедиція, провадячи дослідження в мексіканських штатах Чіапас і Бонампак, відкрила одинадцять храмів, які належали до перших століть нашої ери. На стінах будівель видніли малюнки; то були зображення воїнів, жерців і королів, намальовані в жовтих, червоних, бронзових, зелених та блакитних барвах.

Характерна ознака будівель майя є те, що їх робили на штучних кам’яних платформах, схожих на піраміди з обрізаною вершиною. Стіни храмів і палаців були, як правило, дуже товсті, обкладені різьбленими кам’яними плитами. Вузенькі й низькі входи вели всередину будівлі, в кімнати з видовженим шпильчастим склепінням угорі; таких стель ніде, крім архітектури майя, учені не бачили. Взагалі ті споруди були б схожі на присадкуваті фортеці, якби не малюнкові барельєфи та» ієрогліфи, що геть вкривали стіни від низу й до самого верху. Ми бачимо на них голови людей і тварин, потворних зміїв та ідолів, схожих на химери середньовічних соборів. Стиль барельєфів відзначається виразністю й точністю малюнка, але самі зображення такі гротескні, немовби їх узяли з якогось жахливого сну.

Майя жили серед буйних лісових заростей переважно з того, що вирощували кукурудзу, але ось що дивно: в їхньому прикладному мистецтві чомусь надзвичайно мало рослинних елементів. Навіть колони, в усьому світі схожі на стовбур якогось дерева — здебільшого пальми, — у майя зображають потворних зміїв з висунутим язиком. Ось дві широко відомі колони-змії біля фасаду «Храму воїнів» у Чічен-Іца. Голови зміїв з роззявленими пащами тут притиснуто до землі, тулуб, укритий перами, спочатку звивисто тягнеться на поверхні, а потім іде вертикально вгору, підтримуючи дах будинку.

Поміж руїнами трапляються будівлі з такими малими входами та кімнатками, ніби споруди зроблено для пігмеїв. Найвідоміший із того погляду є «Дім карликів» у місті Ушмалі. Описуючи ці особливі будівлі, археологи снували найрізноманітніші теорії і припущення. Твердили, наприклад, що колись у цих місцях жив невідомий народ карликів. Але ближче до правди стоїть інша думка: майя робили такі будинки для духів чи якихось надлюдських міфічних істот, бажаючи дати їм притулок.

Руїни найбільшого міста майя Чічен-Іца перевершують усі будівлі пишнотою архітектури, багатством скульптурних оздоб; красою кольорових фресок, а головне — своїми розмірами: це місто займає майже три з половиною квадратні кілометри. Тепер перед туристами тут відкривається зовсім не такий краєвид, як той, що його бачили Стефенс та інші мандрівники XIX століття. Руїни стоять уже на відкритому, розчищеному од заростей місці. До них веде прекрасна дорога, якою курсує автобус із юкатанської столиці Меріди.

Серед багатьох будівель і пірамід варто згадати «Храм ягуарів», який відзначається багатством оздоб і чудовим ажурним аттиком, вирізьбленим із твердого каменю. Так само відомий також «Храм воїнів» з колонадою, всередині якої сходи ведуть на верхні тераси піраміди. Найвища піраміда — Кастилльо. Вона складається з восьми поверхів з терасами, а на вершині її височить храм, присвячений білому богові Кукулкану, за емблему якого був пернатий змій.

Приблизно посеред міста стоїть, сягаючи до хмар, велика кругла будівля. Колись це була астрономічна обсерваторія. Вікна її розміщено так, що коли дивитися з них, то погляд спрямовується просто на певні сузір’я.

Але найцікавіша споруда — стадіон, його оточував величезний мур, прикрашений барельєфами з карнизом у формі зміїв. Майя дуже любили гру в м’яча. На цьому стадіоні мешканці Чічен-Іца стежили за змаганнями різних спортивних команд, билися об заклад, висловлювали улюбленим героям своє захоплення, а тих, котрі не виправдували сподівань, засипали образливими прізвиськами. З літописів відомо, що гравці команди, яка програвала, мусили на очах у всіх роздягнутися наголо і віддати свою, одіж переможцям. Це правило свідчило, що у майя було розвинуто почуття гумору.

На півночі Юкатану, розташовані недалеко одне від одного, було ще двоє міст майя — Ушмаль і Майяпан. Багатством старовинних пам’яток вони мало поступаються перед містом Чічен-Іца. Особливо славиться в цьому Ушмаль. Тут чимало незвичайних, щедро прикрашених розмаїтими орнаментами будівель, таких, як «Дім пророків», «Дім черниць», «Дім губернатора», «Дім черепах», «Дім старої жінки», «Дім голубів» та інші. Ці назви придумали археологи залежно від того, які декоративні мотиви переважали в тому чи іншому будинку.

А тепер перенесімося на південь, до мексіканського штату Чіапас. При кінці глибокої ущелини, серед гір і правічного лісу біліє стародавнє священне місто народу майя, назване тепер Паленке — за назвою сусіднього індіанського селища. В місті було, напевно, близько ста тисяч мешканців. У центральній частині його, з мурованими будівлями жили тільки жерці та аристократія, а народ тулився в мазанках, від яких, звичайно, не лишилося й сліду. Незабутнє враження справляє це громаддя тесаних або вкритих барельєфами кам’яних брил. Досить сказати, що там збереглося 18 прекрасних палаців та храмів і 22 інші будівлі, в тому числі висока вежа для астрономічних спостережень. Усі ці будівлі споруджено на фундаменті, зробленому у формі пірамід.

Археологи вважали, що піраміди майя, на протилежність єгипетським пірамідам, були не гробницями царів, а тільки штучним підніжжям храмів та палаців. Але недавно — 1952 року — цю думку спростували. За чотири роки до того археолог Альден Масон помітив у підлозі одного з храмів у Паленке якусь плиту з отворами. Коли її підняли — побачили вузькі, забиті камінням сходи, що вели в глиб піраміди. Почали розчищати вхід.

Чотири роки тривала копітка праця, і ось, нарешті, вчений опинився в маленькому покої. Тут стояв великий кам’яний саркофаг, у якому знайдено кістки п’ятьох молодих індіанців — двох дівчат і трьох хлопців. Біля них було безліч коштовностей з яспису, які майя цінували дорожче від золота. Це свідчило, що молоді люди — напевне, офіри релігійного обряду — походили з багатих аристократичних родин. Через трикутний вхід, який було заставлено важкою — на кілька тонн — кам’яною брилою, дослідники дісталися до величезної зали. Чарівне враження справляла вона: зі стелі звисали кристалічні сталактити, а знизу, з підлоги стирчали, наче ліс голок, сталагміти. При світлі карбідових ламп вони сипали тисячі сліпучих іскор, — здавалося, що в залі почалася якась чарівницька феєрія.

Посеред зали стояв важкий кам’яний саркофаг, у якому знайдено прах якогось короля чи, може, високого жерця. Покійника було геть засипано коштовностями з зеленого яспису. Обличчя затуляла маска, зроблена мозаїкою з плиток яспису. Вбрання померлого зовсім зотліло.

Саркофаг прикрашено малюнковим орнаментом та ієрогліфами, з яких Масон розшифрував дату: 27 січня 603 року нашої ери. — Отже, того дня поховали найвидатнішого мужа міста Паленке, певно, наймогутнішого в історії народу майя володаря й жерця.

Паленке — місто старої держави майя. Річ у тім, що всю історію цього народу археологи поділяють на дві великі ери — стару й нову держави. Первісні люди майя заселяли південну частину півострова Юкатану, нинішні Гондурас, Гватемалу та мексіканські штати Чіапас і Табаско. Це був період приблизно, починаючи з 1000 року до нашої ери і кінчаючи VI століттям нашої ери. На перші століття нашої ери припадає вершина розквіту старої держави.

Близько 610 року нашої ери в державі майя сталося щось зовсім небувале в світовій історії. Одного ранку жителі запакували своє добро й назавжди покинули чудові міста з прекрасними вулицями та майданами, храмами й палацами, віддавши їх на поталу джунглям, і вирушили на північ Юкатану, щоб там збудувати зовсім нові міста — Чічен-Іца, Майяпан та Ушмаль.

Як ми довідалися про цей несподіваний дивовижний вихід цілого народу? А ось як. У XVI столітті на Юкатані був архієпіскоп Дієго де Ланда. Подруживши з одним індіанським князем, він записав усе, що той розповідав про звичаї майя, їхніх богів, про війни цього народу.

Ланда намалював у своїх нотатках ієрогліфи, що означали дні та місяці, завдяки чому археологи почали розуміти зміст гротескних барельєфів на будівлях і стелах. Деякі повідомлення архієпіскопа були зовсім неймовірні, але з інших учені дізналися, що в прикладному мистецтві майя всі мотиви — чи то зображення тварин, а чи людей — неодмінно пов’язувалися з певною датою. Крім того, кожна будівля і навіть кожна її частина — то своєрідний кам’яний календар, бо визначає якусь дату або астрономічну подію.

Завдяки працям сучасних археологів учені вже досить точно прочитали ряд ієрогліфів майя, видовбаних на будівлях і стелах. Прочитали й відчули розчарування, бо виявилося, що всі написи — то тільки дати. Серед десятків тисяч написів ніде не знайдено жодного слова про життя та звичаї народу майя. Певно, таких написів на камені майя ніколи не робили.

Усі ці факти дали підстави твердити, що майя були раби свого календаря. Можна припускати, що й будівлі вони ставили не тільки, аби користуватися ними, а тому, що так треба було робити за календарем. Кожні п’ять, десять або двадцять років майя будували нову кам’яну споруду й ставили на ній дату, коли її зроблено. Іноді вони полегшували собі завдання — обкладали будівлю новою кам’яною оболонкою, позначаючи її і новою датою.

Отепер ми підходимо до самої суті справи. На будівлях старої держави, тобто в містах, розташованих на півдні, дати обриваються десь близько 610 року нашої ери. Приблизно з того самого року починаються дати на будівлях у Чічен-Іца, Майяпані, Ушмалі та інших містах північного Юкатану. Висновок з цього разючого факту може бути тільки один: майя покинули свої оселі зненацька і всі разом. Є підстави вважати, що то було добровільне переселення народу.

Як тільки вчені точно визначили, що таке переселення справді було, звідусіль посипалися різноманітні теорії, які силкувалися пояснити цю історичну подію. Найпершу тезу — нібито майя мусили покинути насиджені місця, втікаючи од загарбників — дуже скоро відкинули. Держава народу майя на той час досягла вершини своєї військової могутності, у сусідстві ніколи не було такого сильного племені, котре могло б напасти на неї, та й у руїнах не знайдено ніякого сліду навали. ймовірніше було твердження, що тих людей вигнала велика стихійна катастрофа або ж епідемія. Однак і проти цього погляду виникли серйозні заперечення. Після того, як минула небезпека, городяни, напевно, повернули б до своїх чудових стародавніх міст, а вони цього не зробили. І ще одне: північні міста так швидко розрослися, їхнє культурне й політичне життя розвивалося так бурхливо, що ніяк не можна припустити, ніби там жив народ, недавно винищений стихійною катастрофою чи епідемією.

Припущення, буцімто таємниця переселення полягала в раптовій зміні клімату, теж не витримує критики. Таку зміну відчули б і в Чічен-Іца — адже до нього по прямій лінії щонайбільше чотириста кілометрів.

Отак довгий час і не могли пояснити дивної долі народу майя. І тільки нещодавно археолог Морлей висунув теорію, яку вважають за більш-менш переконливу. Ось у чому вона полягає.

За своєю природою майя були людьми міста. А проте вони не могли існувати без хліборобської праці, без її продуктів, що основним із них тут була кукурудза. Вся культура, її розвиток, усе життя майя залежало од вирощування кукурудзи.

В суспільстві майя існували гострі класові суперечності, які ми наочно бачимо в забудові міст. Палаци аристократії і храми, побудовані з тесаного каменю, утворювали окремий район міста, своєрідну фортецю, яка захищала багатіїв од незадоволених мас трудящих. Довкола того кам’яного міста густо тулилися нужденні мазанки міської бідноти, від яких, певна річ, не лишилося й сліду.

Доля селян була надзвичайно тяжка. Частину продуктів вони мусили віддавати високим сановникам, частину — жерцям, і тільки третину могли залишити собі. Коли закінчувалась сівба, селян гнали в каменярні і на будови, де вони працювали аж до збору врожаю.

Відсталість і пиха аристократії, її відрив од життя народних мас затримали розвиток суспільства. Це особливо позначилося на сільському господарстві. Способи обробітку землі тут були надзвичайно примітивні, — майя не знали навіть рала.

Щоб виростити кукурудзу, селянин підпалював ділянку джунглів, потім на цій галявині робив загостреним патиком дірочки й кидав у них зерна. Коли виснажена земля переставала родити, селянин залишав це поле й переходив десь в інше місце, бо угноювати грунт майя не вміли. Покинута земля заростала дикими хащами, і тільки через багато років її можна було знову обробляти.

Шукаючи родючого грунту, селяни заглиблювалися в джунглі, відходили все далі й далі од міст, що їх повинні були годувати. Між містами й землею-годувальницею росли широкі смуги випаленого й виснаженого степу. Жити городянам ставало важче й важче, і нарешті в очі їм почав заглядати голод. Широкі простори, які були базою для розвитку культури майя, стали ні на що не придатні, народ побачив, що єдиний порятунок — це переселення. І в той час, коли на півночі виникла нова держава, старі міста поступово загубилися серед диких заростей, які знову захопили ті землі й понад тисячу років ховали од людського ока руїни стародавньої держави.

Цю теорію підтверджує цікавий дослід, що його зробив недавно датський вчений Аксель Стеенсберг. Намагаючись точно відтворити умови, в яких обробляли землю в. епоху полірованого каменю, він подався з своїми асистентами до Ютландії, викорчував там кам’яними сокирами трохи дубового лісу і за допомогою гострого патика посіяв овес. Перше літо овес родив добре, а потім з року в рік урожай швидко зменшувався, і вже на четверте літо розкорчована земля зовсім перестала родити.

За джерело історичних відомостей про міста нової держави є хроніки, написані мовою майя, але латинськими літерами. Написав ці хроніки XVI століття жрець Чілам Балам, тому їх і назвали «Книгами Чілама Балама». Це саме з них ми довідуємося, що на півночі Юкатану існувало три головні політичні центри — міста-держави Майяпан, Чічен-Іца та Ушмаль. Володарями Майяпана були жерці на чолі з королем-жерцем; усі вони вважали себе за безпосередніх нащадків білого бога Кукулкана і в зв’язку з цим носили штучні бороди. Зате в інших двох містах-державах — Чічен-Іца та Ушмалі — правили воїни з аристократичних військових каст.

1000 року нашої ери названі міста об’єдналися у федерацію. Але вже близько 1200 року між ними вибухла війна. Вождь армії Майяпана Унак Сед за допомогою найманців з племені тольтеків захопив і зруйнував місто Чічен-Іца, а його правителів забрав до себе як заложників. 1441 року пригноблені міста повстали. Очолив повстання князь Ушмаля з династії Хіу. Під його началом війська повстанців знищили дотла місто Майяпан. Після цього народ майя і вся його розбита, знесилена країна легко стали здобиччю ацтеків.

Коли прибули іспанські конквістадори, культура цього народу вже перестала існувати. Нащадки великих будівничих, митців і астрономів розпалися на дрібні слабкі племена. Вони розмовляли різними говірками, відрізнялися між собою вбранням та звичаями і тільки дуже туманно знали про свою спільну славну історію. Правда, ці племена визнавали давню релігію, але й вона була вже досить викривленою.

Поступово міста нової держави майя теж потонули в глибинах джунглів, як у морському вирі. Ніхто не пам’ятав, що вони колись були. Знали про них тільки примітивні племена індіанців, які справляли на руїнах цих міст свої таємничі релігійні обряди.