У КРАЇНІ ТИСЯЧІ ТАЄМНИЦЬ

У КРАЇНІ ТИСЯЧІ ТАЄМНИЦЬ

Як бачимо, дослідники Центральної та Південної Америки можуть похвалитися наслідками своїх археологічних розвідок. А от про людей, які заселяли ті краї до приходу білих, ми, власне, знаємо ще мало. Історія їх і досі оповита мороком таємничості.

Ми не знаємо, звідки походять ці талановиті народи, які були основи їхнього суспільного й культурного життя, не можемо навіть сказати, чому і за яких обставин вони загинули.

Археологи зустрілися тут чи не з єдиним випадком, коли нашарування різних культур, звичайно такі повчальні, не дають ніяких відомостей про те, як росли й розвивалися ті цивілізації, про їхній багатовіковий шлях. З археологічних знахідок можна міркувати, що вони з’явилися тут одразу, вже досягнувши високого рівня розвитку, а потім так само одразу й зникли.

Письмо майя — це одне з найдивовижніших досягнень людства; воно могло виникнути тільки як наслідок багатовікового розвитку. Але в написах немає ніякого сліду цього розвитку. Те саме можна сказати й про інші досягнення індіанських народів — знання з астрономії, математики, мистецтва чи будівництва.

Одне тільки можна вважати за очевидну істину: народи американського континенту були споріднені між собою і походженням і культурою. В них багато спільного у звичаях і релігії. Всі індіанці будували храми на підвищеннях, які мали форму пірамід; усі поклонялися сонцю та місяцю і вірили в міф про бородатого білого бога, емблемою якого був пернатий змій. У них були спільні, зовсім особливі забобони, яких учені не зустрічали більше ніде в світі. Індіанці, приміром, весь час жили, охоплені фаталістичною вірою в те, що на схилі якогось п’ятдесятдволітнього періоду настане кінець світу. В їхніх історичних хроніках, календарних обчисленнях, легендах і пророцтвах неабияку роль відіграє число «13» — індіанці вважали, що воно священне й приносить щастя.

Розкопки руїн у Паленке та інших містах показали, що всі стародавні народи Мексіки знали знак хреста й поклонялися йому. В їхній релігії були й деякі обряди, трохи схожі на християнські — сповідь, хрещення немовлят тощо.

Отже, багатьма сторонами ці народи досягли високого рівня розвитку. Але в той же час вони не змогли придумати ні воза, ні гончарного круга, не мали в’ючаків (один виняток — індіанці, які жили в Андах; вони приручили ламу). Індіанці чудово обробляли мідь, золото й срібло, але не знали заліза, і це дуже дивно, бо навіть найпримітивніші негритянські племена в Африці вміли плавити залізо.

Чим пояснити, що в цих культурах ми не знаходимо слідів їхнього розвитку? Відповідь є тільки одна: індіанці не були тубільцями на американському континенті, вони з’явилися там, маючи вже багато досягнень у своїй культурі.

Але звідки ці люди могли прибути?

Вчені висувають три припущення. Якісь кочові племена, ганяючись за звіриною, перейшли Сибір і одного дня, здивовані, опинилися біля Берінгової протоки. Ширина цієї протоки невелика — тільки 50 кілометрів, отож у ясну, безхмарну погоду по другий бік виразно виднів берег Аляски. Побачивши невідому землю, яка так вабила своєю таємничістю, мисливці загорілися бажанням за всяку ціну дістатися туди.

Подорож на каяках через морську протоку не була тоді така важка, як тепер. Рівень води був значно нижчий, і тому нинішні Алеутські острови тягнулися довгим рядом, з’єднуючи обидва континенти.

Одним із аргументів на користь цього припущення є те, що обличчя багатьох індіанців свідчать про їхнє монгольське походження. Але значно важливіший доказ дав знавець письма майя і автор його граматики Ю. В. Кнорозов[80]. Радянський учений встановив, що принципом своєї будови письмо індіанців майя не відрізняється від старокитайських знаків.

Інші вчені гадають, що індіанці прибули на американський континент з Океанії чи якогось уже неіснуючого архіпелагу. Та чи могли індіанці переплисти величезні морські простори на своїх примітивних плотах, абияк зроблених з пальмових стовбурів і рослинних вірьовок?

Прихильники цього відповідають так.

У тому нема нічого неможливого. Адже доведено, що Острів Пасхи є залишок великого архіпелагу, який відносно недавно поринув у глибини Тихого океану. Цей архіпелаг тягнувся далеко до американського континенту. Та й вітри на Тихому океані віють переважно в тому самому напрямку. Досить було довіритися їм, щоб за допомогою вітрила, переправляючись від острова до острова, дістатися кінець кінцем і до Америки.

У деяких відкриттях ми знаходимо досить міцну підтримку цієї тези. Встановлено, наприклад, що десятки слів із мов американських племен подібні до слів у діалектах Океанії, навіть більше того — мають однакове значення.

Подала свої докази й археологія. В доісторичних могилах Каліфорнії знайдено топірці, витесані з каменю, який є тільки на островах Тихого океану. Згадаємо ще й спостереження етнографів: кольором шкіри, рисами обличчя й ще цілим рядом расових ознак деякі індіанські племена дуже схожі на тубільців Океанії.

Чи не найближче до правди стоїть третя група вчених, котрі не бачать ніякої суперечності між першими двома припущеннями. На думку цих вчених, расова різноманітність серед індіан свідчить про те, що індіанські племена протягом багатьох століть прибували на американський континент обома згаданими шляхами — і через Берінгову протоку, і з островів Тихого океану.

Але є вчені, які дотримуються зовсім іншого погляду. Вони твердять, що індіанці прибули зі сходу, тобто з Європи, колонізували американський континент, а потім на примітивних плотах перепливли Тихий океан і заселили острови Океанії. До цієї групи вчених належить відомий норвезький етнограф і мандрівник Тур Хейєрдал. Щоб довести можливість такої морської подорожі, він збудував з бальзових дерев пліт і разом з кількома товаришами переплив Тихий океан, його книжка «Подорож на «Кон-Тікі» вийшла в перекладі на багато мов світу.

Трохи згодом, шукаючи нових підтверджень свого погляду, Хейєрдал подався на Острів Пасхи. Цей острів відомий тим, що на ньому стоять десятки гігантських кам’яних статуй; багато віків тому їх спорудив якийсь таємничий, нині вже вимерлий народ.

І тут норвежець зробив цікаве археологічне відкриття. На схилі вулкана Рану Рараку він одкопав велетенські кам’яні скульптури людей. На грудях у них вирізьблено судна з розгорнутими вітрилами. Інші орнаменти на цих статуях своїм стилем і виконанням нагадують мистецтво перуанських інків. Крім того, в горах знайдено оточені мурами тераси, — такі самі, які зустрічаються в країні інків, на схилах неосяжних Анд.

Це відкриття має велике значення — воно свідчить про те, що інки в свій час колонізували Острів Пасхи. Але цей факт ще не розв’язує питання про походження індіанців, бо він може бути за доказ як до першої, так і до другої з наведених вище гіпотез.

Візьмемо інше питання: коли індіанці прибули на американський континент? І на нього археологи відповідають припущеннями. Не викликає сумніву тільки одне: місто культури Кокле в Панамі існувало ще за дві тисячі років до нашої ери. Знайдений там барельєф слона більш-менш переконливо свідчить, що за десять тисяч років до нашої ери, коли в Америці ще водилися слони, люди будували там міста.

Встановити цю дату допомогло певною мірою відкриття піраміди на південній околиці міста Мехіко. Піраміда була завалена руїнами та скам’янілою лавою, її, і всі навколишні будівлі, спіткала стихійна катастрофа. Сусідні вулкани Ахуско і Хітлі, нині вже погаслі, одного дня плюнули вогнем, і всю околицю залило на десять метрів потоком лави.

Щоб визначити, коли відбулася ця катастрофа, археологи звернулися по допомогу до геологів. Ті зробили аналіз скам’янілої лави і встановили, що їй уже близько 8000 років.

Якщо це й справді так, (деякі геологи не певні того), то виходить, що перед нами — найстародавніша культура світу, набагато старша, ніж культура Месопотамії та Єгипту[81].