КАМІНЬ, ДОРОЖЧИЙ ЗА ДІАМАНТ

У травні 1798 року Наполеон, розпочинаючи похід на Єгипет, зібрав у Тулонському порту 128 кораблів і 38 тисяч ветеранів італійської кампанії. Це була дуже ризикована справа, бо води Середземного моря в той час контролював могутній британський флот під командуванням контрадмірала Нельсона. Але Наполеон розраховував на те, що два бунти, які один за одним відбулися на англійських кораблях, розладнали противника, і французькі кораблі зможуть непомітно прослизнути через кільце блокади.

Наполеон прагнув не тільки завоювати Єгипет. Він збирався вирушити потім із своєю невеличкою, але загартованою в боях армією на Індію, підкорити її і цим самим розхитати підвалини світової британської імперії. Ще замолоду Наполеон був під враженням походів Олександра Македонського і тому, йдучи його слідами, мріяв про заснування великої і могутньої держави на Сході, що її він очолив би як необмежений, деспотичний володар.

Наприкінці XVIII століття Єгипет ще був для європейців таємничою, повною чарів країною. Історію її знали тільки з творів стародавніх письменників, таких, як Геродот, Страбон[28], Діодор Сіцілійській і Плутарх[29], а також з туманних повідомлень, залишених письменниками епохи Відродження. Мандрівники ж, які поверталися від Нілу, розповідали чудеса про стародавні руїни, що є в цьому краї, про храми, піраміди, колони, про величезні фігури-сфінкси та обеліски, згори донизу вкриті таємничими знаками й напівзасипані летючими пісками пустелі. Серед цих мандрівників був і польський археолог та історик Ян Потоцький (1761–1815), який 1797 року, тобто за рік до походу Наполеона, видав французькою мовою свій твір «Подорож по Туреччині та Єгипту».

Крім завоювання Індії і Єгипту, Наполеон ставив перед собою ще й іншу мету, кориснішу для людства, ніж його воєнні успіхи. Похід у Єгипет мав покласти початок науковому дослідженню історії цієї країни. Тому Наполеон узяв з собою велику групу вчених і митців — астрономів, геометрів, хіміків, мінералогів, орієнталістів, техніків, художників і навіть поетів.

Цього разу щастя зрадило Нельсона: французький флот непомітно переплив море і 2 липня висадився в Єгипті. Біля пірамід розпочався вирішальний бій з єгиптянами. Проти армії Наполеона виступила десятитисячна кавалерія єгипетського бея Мурада. Мамелюки — особиста гвардія бея — на баских арабських конях мали вигляд бравий і войовничий: здавалося, що вони посічуть своїми кривими шаблями французьких піхотинців. Проте досвід і дисциплінованість старих ветеранів італійського походу взяли гору над рухливістю єгипетської кінноти. В битві біля пірамід французи розгромили військо бея. 25 липня Наполеон був уже в Каїрі.

Але не минуло й двох тижнів після цієї перемоги, як щастя одвернулося від Наполеона. 7 серпня біля Абукірської затоки, де стояв на якорях весь французький флот, несподівано з’явився Нельсон. Французький адмірал відпустив екіпажі кораблів на берег і, незважаючи на появу англійців, не вжив ніяких заходів, бо гадав, що ті не насміляться форсувати затоки, в якій було повно підводних скель і мілин. Проте Нельсон увірвався в затоку і, відкривши вогонь з палубних гармат, потопив приперті до берега французькі кораблі. Поразка під Абукіром позбавила Наполеона можливості повернутися до Франції і на довгий час затримала його в Єгипті.

В корпусі генерала Десе, який погнався за розгромленим військом Мурада, був один із вчених — Домінік Віван Денон. Життя цього вченого було дуже цікаве. В ньому, наче в краплі води, відбилися політичні перевороти, які того часу сколихнули Францію і всю Європу. Аристократ і талановитий художник Денон добився в період монархії всіх почестей і пільг. Перед цією людиною, відомою своїм тонким розумом, дотепністю й великосвітськими манерами, були відчинені двері будь якого впливового дому в усій Європі. У Парижі він займав посаду охоронця королівської колекції гем[30] і мав звання члена Французької Академії. Людовік XV призначив його на посаду першого секретаря французького посольства в Санкт-Петербурзі. Перебуваючи в Росії, Денон зумів здобути прихильність цариці Катерини. Потім, переведений до Швейцарії на посаду посла, тісно подружився з Вольтером, у якого бував постійним гостем.

Довідавшись, що на батьківщині вибухла революція, він поспішив у Париж. Але тут Денона чекала прикрість: революційний уряд конфіскував його маєток. Певний час Денон жив з того, що продавав свої малюнки на вулицях столиці. Але це тривало недовго, бо незабаром видатний художник Давід дав йому притулок і доручив зробити гравюрні копії своїх праць. Денон чудово впорався з завданням, чим був дуже задоволений його покровитель. Навіть більше, завдяки своїй спритності, він так зачарував Робесп’єра[31], що той велів повернути йому весь конфіскований маєток.

Під час панування Наполеона справи Денона йшли так само добре: тепер він здобув прихильність дружини диктатора Жозефіни; саме на її клопотання його включили до складу єгипетської комісії вчених. Забігаючи трохи наперед, згадаємо, що після повернення з Єгипту Денон дістав призначення на посаду генерального директора всіх французьких музеїв і в той же час написав повість, яку дуже високо оцінив Бальзак за реалістичне зображення звичаїв тодішньої Франції.

Таємнича й похмура чарівність єгипетських руїн справила на Денона незабутнє враження. З першої ж хвилини свого перебування в Єгипті він не розлучався з олівцем і альбомом. З гарячковим завзяттям малював він усе, що зустрічав по дорозі під час маршу корпусу генерала Десе понад Нілом аж до перших порогів. Малюнки його були надзвичайно точні й скидалися на гравюри досвідчених майстрів, тому ними дуже цікавилися, як безпосередніми відомостями про стародавні будівлі Єгипту.

На час єгипетського походу Денону було вже понад 50 років, але своєю щирою веселістю, товариськістю, відвагою й невтомністю він здобув величезну популярність серед французьких солдатів. Ні вбивча спека, ані далекі швидкі переходи по сипучих пустельних пісках не гнітили його. Денон першим схоплювався на ноги й останнім лягав відпочивати. Він малював безперервно — на переході, під час їди, в бойових сутичках, навіть тоді, коли навколо свистіли кулі. В його альбомі з’являлися нові й нові колони, сфінкси, обеліски, храми, пейзажі Нілу й пустелі, намальовані вмілою рукою художника.

Перебуваючи в Єгипті, вчені не провадили розкопок, бо на поверхні землі було стільки пам’яток старовини, що лише для запису їх потрібно було кілька років. Учені обмірювали руїни, описували знайдені пам’ятки, нарешті, робили з гіпсу та глини їхні моделі й відбитки. Вони зібрали також величезну колекцію зразків єгипетського мистецтва — статуї, барельєфи й навіть саркофаги, — яку, незважаючи на морську блокаду Нельсона, зуміли переслати до Парижа.

У серпні 1799 року французи укріплювали форт за кілька кілометрів од арабського селища Розета над Нілом. Одного дня солдат викопав із землі велику плиту з чорного полірованого базальту, геть укриту написами. Вже перші дослідження її неабияк схвилювали французьких єгиптологів. Виявилося, що напис зроблено двома мовами і складено з трьох стовпців. Перші два — це був текст, написаний єгипетською мовою: старим, ієрогліфічним письмом і новим, уже спрощеним. А третій стовпчик був написаний грецькою мовою. Один генерал, еллініст за фахом, легка прочитав цей текст і пересвідчився, що то було привітання єгипетських жерців, послане 196 року до нашої ери фараонові Птолемею V Епіфану з нагоди його коронації.

Римський імператор Феодосій наказав у 391 році закрити всі поганські храми. У зв’язку з цим жерці різних поганських релігій не мали змоги займатися своїм ділом. Деякі з них прийняли християнство. Коли не стало жерців, у Єгипті вийшло з ужитку і складне мистецтво читання ієрогліфів: Відтоді протягом 1 500 років незліченні написи на храмах та гробницях, на меморіальних дошках, трунах, саркофагах, статуях і обелісках стали зібранням мертвих знаків. Знали тільки, що мотиви їх узято просто з життя, бо у формі цих знаків можна було розпізнати обриси людей, тварин, рослин, овочів, інструментів і знарядь, частин одягу, кошиків, глечиків, зброї та багатьох інших речей щоденного вжитку.

Вчені правильно оцінили величезну вагу «Розетського каменя». Один археолог сказав, що ця плита «цінніша за всі діаманти фараонів».

Знахідка була важлива тим, що вчені вперше дістали єгипетський текст разом з точним перекладом його на грецьку мову. Порівнюючи потім окремі слова й фонетичні знаки обох текстів, можна було розшифрувати таємницю ієрогліфів.

Переможна французька армія попала в блокаду, і становище її в Єгипті з кожним днем погіршувалось. 17 серпня 1799 року Наполеон крадькома покинув Єгипет і щасливо дістався берегів Франції. 1801 року французький експедиційний корпус капітулював. За мирним договором, укладеним в Олександрії, французи мали віддати англійцям усі єгипетські знахідки, зібрані комісією вчених, у тому числі й «Розетський камінь», який незабаром опинився в Британському музеї.

Здавалося б, що французи назавжди втратили все те, чого вони досягли ціною старанної праці. Однак цього не сталося: завдяки своїй передбачливості, вони мали величезний ілюстративний і описовий матеріал, а також зроблені з гіпсу та глини копії старовинних пам’яток і насамперед «Розетського каменя». І тому французи могли розпочати дальші наукові єгиптологічні дослідження вже безпосередньо на батьківщині.

1802 року Віван Денон видав книжку під назвою «Подорож по Верхньому і Нижньому Єгипту». Вона здобула величезну популярність і викликала широкий інтерес до цієї країни в усій Європі.

Але переломною подією в єгиптології стало тільки видання 24-томної праці Франсуа Жомара, написаної на підставі матеріалів «Комісії вчених» і багато ілюстрованої малюнками Денона. На видання «Опису Єгипту»— так називався цей твір — були витрачені великі кошти; у ньому вміщено, наприклад, сотні гравюр, здебільшого кольорових, розфарбованих від руки.

Для європейського читача це видання було своєрідним відкриттям. Прекрасні єгипетські будівлі та скульптури, відомі доти лише небагатьом мандрівникам, викликали загальне захоплення. Томи цієї праці виходили в світ протягом 1809–1813 років. Цей період і був часом народження єгиптології — науки, яка, завдяки працям сотень учених, розкрила в XIX столітті більшість таємниць єгипетської культури.

Провадити будь-які наукові дослідження, не прочитавши ієрогліфів, було неможливо. Тому вчені звернули найпильнішу увагу на «Розетський камінь»; напис двома мовами давав надію, що саме тут буде знайдено ключ до таємниці. Та поки що всі спроби знайти його були марні. Нарешті вже виник сумнів, чи зможе хто-небудь взагалі впоратися з цією справою. Видатний французький орієнталіст Антуан Сасі наважився навіть заявити, що ця «проблема надто складна й науці її не розв’язати».