ОРЕНДАРІ МАЄТНОСТЕЙ БОЖИХ

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

ОРЕНДАРІ МАЄТНОСТЕЙ БОЖИХ

Урожайна, колись Месопотамія була водночас убогим краєм: природа не дала їй ніяких корисних копалин. Тому сировина, з якої шумерські ремісники виготовляли художні вироби, що їх так багато знайшли археологи, неодмінно мала походити з-за кордону.

Царі та жерці привозили з інших, часом навіть далеких країн кедрове дерево, напівблагородні камені, алебастр, діорит, мідь, черепашки, золото й срібло, а насамперед улюблений лазурит. Ці коштовні товари, вони діставали за продукти сільського господарства свого краю — шерсть, худобу, ячмінь, маслини, м’ясо, свійську птицю й фініки, а частково й за готові вироби шумерських ремісників, такі, як шерстяні тканини, шкіряні сандалі, зброя, оздоблена різноманітними прикрасами, ювелірні вироби, кераміка, інструмент, майстерно виготовлені печатки, посуд з різних металів, статуетки, косметичні товари.

Дивовижне багатство, відкопане в могилах шумерських царів-жерців, говорить нам про тогочасні суспільні стосунки більше, ніж деякі письмові джерела. Ми довідуємося передусім про два основні факти: по-перше, вже за 3 000 років до нашої ери внаслідок технічного. поступу в рільництві шумерський селянин виробляв значно більше продовольства, ніж йому потрібно в було на власний прожиток; по-друге, весь цей надмір продукції панівні класи загарбували собі, багатіючи на цьому.

Яскраве світло на класовий устрій шумерських міст кидають записки та хроніки, знайдені в руїнах храмів і палаців. Жерці й деякі шумерські царі збирали бібліотеки й архіви клинописних табличок, які зберігали в конвертах з випаленої глини. Завдяки щасливому збігові обставин, до нас дійшло кілька таких бібліотек, як, наприклад, бібліотеки в містах Лагаш, Ніппур і Сіппар, що містять десятки тисяч клинописних табличок і насамперед велика бібліотека в Ніневії. Її заснував ассірійський цар Ашурбаніпал, палкий любитель документів, який за допомогою цілої армії переписувачів та агентів зібрав у своєму палаці всі доступні йому джерела — майже всю ассіро-вавілонську літературу.

Буржуазна археологія не вміла використати цих джерел і займалася переважно історією царів, воєн та завоювань. Вона мала досить туманне уявлення про такі питання, як розпад первісної общини у месопотамських народів, виникнення суспільних суперечностей, рабства, а також перші прояви класової боротьби, виразні відгуки якої знаходимо в письмових джерелах з шумерських бібліотек.

Зовсім в іншому напрямку провадив ассіріологічні дослідження геніальний російський вчений другої половини XIX століття Михайло Васильович Нікольський. На противагу іншим буржуазним історикам, Нікольський цікавився насамперед життям та працею широких народних мас і на підставі ретельного аналізу клинописних табличок зробив у цій галузі по-справЖньому сенсаційні відкриття. Досконало вивчивши клинописні таблички, викопані в Лагаші, Нікольський написав двотомну працю про життя та звичаї шумерів, яка дає нам багатющі відомості з історії цього народу. З неї ми дізнаємося про те, які професії існували в шумерських містах-державах, в яких умовах працювали там ремісники, про рабство й насамперед про обробіток землі. Нікольський перший вірно висвітлив економічні та суспільні стосунки в Шумері, його дослідження продовжили радянські вчені. Озброєні науковим діалектичним методом, вони дали нам ясну картину шумерського суспільства від первісної общини і до рабовласницької держави. Узагальнення всіх цих досліджень зроблено в чудовій праці В. І. Авдієва «Історія Стародавнього Сходу».

Так само, як і інші племена, шумери пройшли в своєму розвитку епоху первісної общини, період, коли ще не було приватної власності й експлуатації людини людиною. Але з розвитком технічного прогресу, зростанням продуктивних сил, поглибленням соціальної та майнової нерівності первісна община занепала.

Пам’ятки, знайдені в царських могилах, а також інші джерела незаперечно доводять, що вже за 3 000 років до нашої ери первісна община в шумерів розпалася, В їхньому суспільстві ми бачимо глибоку класову та майнову нерівність: надмірно багаті панівні верстви й цар, піднесений на п’єдестал божественності, селянин і ремісник, нібито й вільні, а насправді економічно залежні, та, нарешті, безліч рабів, які працювали на полях жерців і сановників.

Таке становище було прикрите традиційними формами первісної общини, але вона вже не мала свого колишнього сенсу. Вся орна земля нібито належала богові, а цар-жрець був тільки управителем, чи, як він сам себе називав, «хліборобом-орендарем», котрий мав ділити цю землю між родами, родинами та окремими людьми.

З клинописних табличок, викопаних у шумерському місті Лагаші, ми знаємо, як цей поділ відбувався практично. Записи розповідають насамперед про могутність і багатство жерців. Більшість орної землі вже тоді належала двадцяти храмам цього міста. Решту цар-жрець розподіляв між придворною знаттю та дрібними чиновниками.

Але навіть у поділі решти землі виразно відчувалася класова нерівність. Якщо дрібному хліборобові давали тільки 0,8–2,5 акра землі, то високий сановник міг одержати до 35,5 акра, а сам цар брав собі аж 608 акрів. До того ж умови оренди для хлібороба були куди важчі, ніж для придворного сановника.

У Лагаші знайдено чималу бухгалтерію храму богині Бау, володарки половини всіх орних земель цього міста-держави. З отих джерел дізнаємося, що три чверті своїх земель жерці віддавали в оренду селянам, причому нещадно визискували цих людей, забираючи в них 70–80 відсотків річного врожаю.

Решту землі храм обробляв сам, використовуючи рабську працю. Збереглися списки робітників, які дають можливість визначити, хто і в яких умовах працював на землях храмів і що там вирощували.

У списку названо двадцять сім пивоварів і шість рабів-помічників; двадцять один пекар з двадцятьма сімома рабами-помічниками; сорок прях і ткаль; ковалі, теслярі та інші ремісники, економи, писарі й наглядачі. Робітникам скупо платили сільськогосподарськими продуктами, переважно ячменем. Реманент, тягло, інструменти, спорядження — рала, вози, човни, рибальські сіті й т. д. — все це була власність храму.

Ремісники, що працювали тут поруч з рабами, були, напевне, вільні жителі міста, але без власного начиння вони й думати не могли про те, щоб працювати незалежно чи знайти кращу роботу. За тогочасного економічного укладу їм не лишалося більш нічого, як тільки найнятися в маєток іншого храму чи придворного сановника, де на них чекали такі самі або навіть гірші умови праці.

Звичайному шумерові з молодих літ втовкмачували, ніби земля і все, що на ній виробляється, є власність бога, а не жерців. Тож, працюючи на землі, він виконує іевій релігійний обов’язок.

Великий чинш і лихварство багатіїв примушували трудящий люд залазити в борги і впадати в економічну залежність, яка була, власне, тим самим рабством.

Спочатку це рабство не було явне, хоч насправді і селянинові, й ремісникові жилося не краще від раба. Земля, яку обробляв селянин, була не його, а богова, і богові трудівник мусив віддавати більшу частину всього урожаю, лишаючи свою сім’ю в злиднях. Часто його позбавляли й цієї землі й примушували відробляти борги в маєтках храмів та придворної знаті. Тут працювали справжні раби, яких набирали серед воєнних бранців, і «вільний» селянин ставав таким самим рабом, як і вони.

Точним відображенням становища трудящих мас було шумерське законодавство. Воно дозволяло, наприклад, голові сім’ї продавати своїх дітей або віддавати їх за борги в рабство. Численні угоди про купівлю й продаж дітей, знайдені в руїнах шумерських міст, доводять, що обплутаний боргами, доведений до. злиднів міський люд користався з цього права дуже широко. З покоління в покоління дедалі більше вільних членів шумерських племен ставали рабами.

Процес поневолення трудящих класів поглиблювався з кожним століттям, особливо після того, як Шумер завоювали вавілоняни, ассіріяни і, нарешті, халдейські нововавілоняни.

Здирство, сваволя та жорстокість жерців, сановників і царя-жерця уже 2 500 років до нашої ери викликали класові суперечки. Відгомін тих суперечок ми знаходимо в багатьох клинописних текстах. Так, наприклад, один літописець скаржився, що «високий жрець зайшов до саду бідняка й забрав у нього дерево». В іншому тексті читаємо: «Якщо в. господарстві підлеглого народився чорний ослик і пан сказав: хочу його купити, рідко бувало, щоб він платив стільки, скільки хотілося б серцю господаря».

На тлі цих суспільних стосунків неважко зрозуміти причину політичних заворушень, які 2 400 років до нашої ери були в шумерському місті-державі Лагаші. Останні його царі з династії Урнанше поступово втрачали грунт під ногами, а цар Лугуланда був уже тільки безвольним знаряддям у руках верховного жерця, справжнього володаря Лагаша.

Нестерпне політичне й економічне гноблення, до якого вдавалися зухвалі жерці, призвело країну до революції. На чолі повсталого народу став якийсь Урукагіна, чи не перший в історії революціонер і політичний реформатор. У літописах нічого не сказано про його походження, але немає сумніву, що він не належав до панівних верств і, напевно, вийшов з народних низів.

Урукагіна повалив владу жерців, втихомирив свавілля багатих і провів ряд реформ, які дали полегкість знедоленим масам трудящих. Серед руїн міста Лагаша знайдено три кам’яні конуси, а також плиту, на яких Урукагіна велів викарбувати для нащадків історію своїх реформ. Він описує той плачевний стан, у якому було місто, розповідає про здирство збирачів податків, свавілля й ненаситність жерців, про занадто велику плату, яку вони брали за релігійні послуги, про утиск та беззаконня можновладців. Потім гордо заявляє, що знищив той надужиток, так що «сиротам і вдовам багач не чинив уже кривди».

З написів випливає, що вістря революції не було скероване проти суспільного ладу міста-держави. Урукагіна не мав наміру знищити рабство чи класову нерівність. Він намагався тільки усунути найбільший надужиток і втихомирити сваволю панівних класів.

Час його керування був для Лагаша новим періодом розквіту й добробуту. Урукагіна повідомляє, що він спорудив ряд нових будівель і розширив систему зрошувальних каналів. Трудящий народ відчув деяке полегшення свого становища й величав його як свого визволителя.

Проте влада Урукагіни тривала тільки п’ять років. Ліберальні реформи викликали серед володарів решти шумерських міст глибоке занепокоєння. Їхні інтриги, а також підбурювання з боку вигнаних жерців призвели до того, що цар міста-держави Уми-Лугальзагісі напав зненацька на Лагаш і зруйнував його. Що сталося з Урукагіною, ми не знаємо. Напевне, Лугальзагісі взяв його в неволю і вбив. До наших днів збереглася хвилююча жалоба, схожа на ремствування Єремії[23]; вона оплакує долю нещасного міста, від якого лишилося тільки димне згарище.

Проте інтрига можновладців та жерців виявилася згубною й для них самих. Завойовник Лагаша, підбадьорений легкою перемогою, підкорив собі по черзі решту міст-держав і створив із них міцну шумерську. державу з столицею в місті Урук.

З ростом приватних володінь зростав і попит на рабів, які обробляли б землю. Не маючи можливості знайти їх усередині країни, великі землевласники організовували воєнні походи на сусідів, де могли загарбати не тільки свіжі загони бранців, але й додаткові орні землі та джерела води зрошувати поля.

Тому вже на світанку своєї історії шумери провадили безперервні війни. Шумерські племена мали спільну мову, спільну культуру, але політично вони були поділені на окремі міста-держави. Правили там невеликі групи рабовласників, які прагнули за рахунок інших міст множити свої власні багатства.

Вся шумерська історія — це безперервні братовбивчі війни, у яких гегемонію завойовувало то одне, то інше місто. Це були міста-держави Лагаш, Агаде, Урук, Ур, Ісіні й Ларса. Потім на західному рубежі діумерської території з’явився видатний вождь семітських племен Саргон І (2360–2305 рр. до нашої ери). Він не тільки завоював весь Шумер, але й поширив своє панування на схід, далеко за Персидську затоку, й на захід аж йо Середземного моря. Саргон оголосив себе царем Шумеру й Аккаду. Він поклав край періоду незалежних шумерських міст, але в його імперії шумерська мова й культура не тільки не були знищені, а навпаки — розквітли ще буйніше, поглинувши і культуру звитяжних аккадців.

Шумеро-аккадська держава існувала тільки два століття. Розбили її войовничі гірські племена еламітів, а згодом на тих руїнах заснував могутню вавілонську імперію видатний завойовник і законодавець Хаммурапі (1800 рр. до нашої ери). Років через 550 у Месопотамії виникає нова велика держава ассіріян, а згодом, у 626–538 роках до нашої ери — Ново-Вавілонія. Потім Месопотамію завойовує персидський цар Кір. Нарешті з’являється один з найбільших в історії людства завойовників Олександр Македонський і підкоряє весь Близький Схід.

Держави аккадців, вавілонян, ассіріян та халдеїв і до певної міри навіть персів та греків були безпосередні спадкоємці культури шумерів. Роль шумерів у цих імперіях дуже скидається на роль римлян і римської культури в історії європейських країн[24]. Протягом майже трьох тисячоліть шумерська мова, так само, як мова латинська, не тільки не вмерла, а навпаки — й далі розвивалася, хоча шумери уже давно не існували.

Спочатку шумерською мовою розмовляло багато людей поряд з своєю рідною мовою. Згодом вона стала тільки» мовою жерців і поетів. Це була мова богослужінь, храми благоговійно берегли її і в школах, які готували писарів, рахівників, суддів, лікарів, учителів та астрономів. Надписи на кам’яних плитах і цоколях протягом століть теж робили шумерською мовою, або ж і шумерською й вавілонською.

Археологічні відкриття в Урі та інших шумерських містах докорінно змінили погляд на походження нашої культури. На початку XIX століття учені вважали, що своєю культурою і зокрема мистецтвом ми завдячуємо грекам, у яких вона буцімто з’явилася зненацька. З того часу, як стало відомо про культуру Єгипту, Кріту й Вавілона, ми дізналися, що корені нашої культури треба шукати в значно більших глибинах історії людства. Шумерські археологічні знахідки показали, що колискою сучасної цивілізації був не тільки Єгипет, але й Шумер, де вже у третьому тисячолітті до нашої ери були на диво розвинені архітектура, прикладне мистецтво, юриспруденція, медицина, література й астрономія.

Нерозривна нитка через багато століть зв’язує шумерів з нашим часом. Різні народи, які жили, розвивалися й гинули, по-своєму перетворювали й передавали своїм наступникам стародавню спадщину культури й цивілізації, початку якої навіть не знали. Через безліч поколінь прийняли ми від них речі незначні, які були перешкодою в розвитку людства, а з ними й інші — дуже важливі, такі, що становили великі здобутки людини.

Шумери-хлібороби, напевне, краще ніж єгиптяни зрошували поля. Вони вміли також поліпшувати рослини схрещуванням. Фінікову пальму, яку шумери вважали за священне дерево й дуже шанували, вони запилювали штучно, завдяки чому вирощували в своїх садах щедрі врожаї.

А от скульптура у шумерів не досягла вершини досконалості. Це пояснювалося тим, що в Месопотамії не було відповідної сировини: дерева, каменю й металів. Однак археологи знайшли тут чудові скульптурні твори, як, наприклад, отой барельєф з пораненою левицею, що про нього ми вже згадували.

В архітектурі й прикладному мистецтві шумери виявилися неабиякими майстрами. Це вони створили такі елементи оздоблення, як арка, баня, пілястр, фриз, стінні мозаїкові орнаменти, а передусім — розробили основи пропорції й гармонію в будівництві, добившись того, що їхні фортечні мури, храми, палаци й піраміди, незважаючи на свою масивність, не були позбавлені деякої вишуканості й легкості форм.

Але найбільший подив викликають вироби шумерського ремесла, силу-силенну яких знайдено в руїнах і царських гробницях. Творцями тих коштовностей прикладного мистецтва були маси безіменних ремісників — золотарів, гончарів, граверів, зброярів, — люди, які стояли на самісінькому дні ієрархічної шкали, а проте зберегли своє захоплення мистецтвом і займалися ним з безперечним відчуттям художньої краси. Якщо шумерське мистецтво могло змагатися з мистецтвам інших народів, то це сталося головним чином завдяки отим скромним самородним митцям з гущі трудового люду, які надзвичайно вправно виклепували з золотої і срібної бляхи скульптуру, кубки, глечики, шоломи й щити, інкрустували арфи й скриньки шматочками черепашок та напівблагородними каменями або видовбували мініатюрні міфологічні сцени на печатках.

Шумерам людство завдячує появу книгозбірень, архівів, виникнення художньої літератури й насамперед героїчного епосу.

Релігія шумерів спочатку була обожненням сил природи, але згодом боги, які уособлювали сонце, місяць, воду, зорі, повітря і т. д., стали символами таких абстрактних понять, як справедливість, добро, мудрість, урожай, могутність держави.

Отже, шумерам належать і деякі основні релігійні ідеї, що перейшли згодом у релігії інших народів. Ім’я найвищого бога Ану означає дослівно «отець», ім’я богині Німмах — «матір божа», а бога Таммуза — «правдивий син». Щороку восени Таммуз помирав, а весною воскресав. Його смерть і воскресіння шумери відзначали урочистими процесіями та відправами, під час яких жерці складали офіри з рослин і тварин, співаючи при цьому псалми в супроводі оркестру бубнів, флейт, ріжків та арф. Треба зазначити, що шумери були також творцями семитонової гами.

Вавілонський кодекс законів Хаммурапі, знайдений на великій кам’яній плиті в Сузах тільки розвивав, власне, стародавнє шумерське законодавство. Кодекс передбачає немилосердну тілесну кару за найменші провини, і це свідчить про жорстокість тих часів; але тут же ми бачимо й безперечний крок уперед: основою кодексу була кара за провину, що тлумачилась у чисто юридичних категоріях, без релігійних забобонів. Отже, то був перший секуляризований[25] кодекс, за яким правосуддя належало не богові, а державі. Ця раціоналістична риса шумерського законодавства позначилась і на кодексах Юстиніана та Наполеона.

Надто сильний вплив кабалістично-релігійних забобонів перешкодив шумерам досягнути поважних здобутків у галузі науки. І все ж вони мали певні успіхи у медицині, астрономії і математиці.

Правда, дивлячись на зірки, шумерські жерці, переважно, відгадували майбутнє (про це свідчать знайдені в руїнах 72 астрологічні книги з часів Саргона І), але спостереження неба з вершини зикурату дало і практично-наукову користь. Вони створили докладний місячний календар, у якому точно, — помилившись тільки на чотири секунди, — вирахували час обертання Місяця навколо Землі. Орбіту Меркурія вони визначили точніше, ніж грецькі астрономи пізніших часів — Гіпарх[26] і Птолемей[27] з Олександрії.

Шумерські математики вміли надзвичайно вправно користуватися багатоцифровими числами. Греки, які зробили в галузі математики чимало переломних відкриттів, вважали, що число 10 000 «дуже велике, неможливе до обчислення», у Європі число мільйон стало широко відоме лише на початку XIX століття. А тим часом на одній шумерській клинописній табличці знайдено математичні розрахунки, результат яких виражало число 195 955 200 000 000.

Але взагалі шумери були дуже зв’язані різноманітними забобонами. Медицина шумерів, хоч і мала успіхи в галузі хірургії та лікування травами, полягала переважно в магічних прийомах, чаклунстві й закляттях.

Дуже поширена серед шумерів була віра в чорну магію. На восьми клинописних табличках збереглися докладні поради, як боротися з відьмами. Та чи можна дорікати за це людям, які жили 5 000 років тому, коли навіть у наш час є люди, що вірять у забобони.