Глава 3 Херсонес в останній чверті ІII — другій половині V ст.

Як уже зазначалося, з третьої чверті ІІІ ст. почався новий етап в історії античних центрів Північного Причорномор'я. У зв'язку із загрозою нападу варварів, що прийшли з півночі, з третьої чверті III ст. життя на багатьох поселеннях навколо Херсонеса, розташованих переважно на відкритих місцях, припиняється. Мабуть, в цей час починається поступовий відплив населення у гірські долини, де легше було знайти захист від ворога. Внаслідок бурхливих подій кінця 60 — початку 70-х років населення межиріччя Альми і Бельбека, що підтримувало тісні економічні зв’язки з Херсонесом у II—III ст., чисельно дуже скоротилося. Це, вірогідно, й було однією з головних причин тих змін в економічному розвиткові Херсонеса, що мали місце у пізньоантичний період.

Велике значення для реконструкції історії Херсонеса пізньоантичного етапу його розвитку має розповідь Константина Багрянородного, яка базується на даних місцевих хронік чи літописів, що датуються не пізніше V ст. [Const. Porth., De adm. imp., 53]. Константин Багрянородний повідомляє, що за часів правління імператора Діоклетіана (284—305) боспорський правитель Савромат, зібравши велику армію варварів, які жили поблизу Меотиди, здійснив похід у Лазику, а потім вдерся у межі римських володінь у Малій Азії. На прохання імператора херсонесити вдарили у тил Савромату і захопили Боспор. Це дало змогу Діоклетіану укласти з варварами мир на вигідних для імперії умовах. В нагороду за допомогу імператор надав Херсонесу широку «свободу» і звільнив місто від податків. Згідно з джерелами, є підстави відносити ці події до 291—293 рр.[1198].

За часів правління Константина Великого (306—337) Херсонес знову став у пригоді імперії, але тепер вже на Дунаї, де 322 р. за допомогою херсонеських військ варвари знов були розбиті. За ці дії Константин підтвердив «свободу» і звільнення від податків, надані місту його попередником, а також подарував свою золочену статую і встановив виплату тисячі пайків, які повинні були використовуватися на утримання баллістаріїв.

Після подій на Дунаї, протягом короткого часу Херсонес вів ще дві переможні війни з правителями Боспору, внаслідок яких кордони між цими державними утвореннями було встановлено спочатку біля Кафи, а згодом перенесено до Кіммерика. Одночасно херсонесці затримали у себе частину полонених з метою посадити їх на землю. Все це вказує на певне розширення територій, які контролював Херсонес, у східному напрямку. Саме такий розвиток подій пояснюється, з одного боку, ослабленням Боспору в IV ст. унаслідок війн, а з другого — дієвішим контролем римської адміністрації за його правителями.

Таким чином, „можна зазначити, що наприкінці III — на початку IV ст. Херсонес був не просто містом, а порівняно великим центром, який контролював більш чи менш значний район Таврики. На території, що входила до сфери інтересів Херсонеса, зафіксована переважна більшість могильників, у яких простежено обряд трупоспалення.

Питання про етнічну належність цих могильників ще не вирішене остаточно, але поява нового обряду поховання, нехарактерного для Таврики попереднього періоду, переконує, що вони належали населенню, яке входило до складу готського союзу племен[1199]. Необхідно звернути увагу й на те, що це гетерогенне населення осіло в околицях Херсонеса, на мисі Ай-Тодор і в районі сучасної Алуніти — там, де свого часу було дислоковано римські залоги. Це, мабуть, не можна розглядати як випадкове явище. Найімовірніше, це населення, з'явившись у Тавриці після «скіфських» війн, осіло тут завдяки заходам римської адміністрації, які було узгоджено з дружнім Херсонесом. Якщо це так, то населення, яке залишило могильники з трупоспаленням, слід розглядати як якусь частину «готських» дружин і як квазіфедератів імперії. У зв’язку з цим слід зазначити, що наприкінці IV — на початку V ст. у Південній Тавриці простежується нова міграція населення, яку є підстави пов'язувати з розселенням тут значної групи федератів, що утримувалися на римські кошти[1200]. Не виключено, що у цей час римською адміністрацією Східної Римської імперії продовжувалась політика ранішого часу, коли у Південно-Західному та Південному Криму після «скіфських» війн було розселено якусь частину представників «готських» дружин, що стали квазіфедератами імперії[1201].

Протягом пізньоантичного етапу сталися певні зміни у системі оборони Херсонеса. За часів правління імператора Галліена (253— 268) у зв'язку з різким загостренням обстановки на Дунаї з Таврики було виведено римські залоги. Війни, що вела імперія на Дунаї, потребували концентрації значних військових сил. Це і примусило центральну адміністрацію замінити безпосередню римську військову допомогу грошовими й натуральними субсидіями, які мали використовуватися на утримання херсонеської залоги. Про це, зокрема, свідчать звернення по допомогу Діоклетіана і Константина Великого не до командира римських військ у місті, а до херсонеситів, а також відсутність згадки про римську залогу в Херсонесі у Notitia Dignitatum.

Херсонеська залога, яка комплектувалася тепер з місцевих жителів, офіційно не належала до римської армії. Її було організовано на зразок легіону баллістаріїв і вона, по суті справи, була міською міліцією, що утримувалася на кошти римської адміністрації. Римським військовим командуванням вона розглядалася як своєрідний допоміжний військовий контингент і в разі потреби така міліція могла бути залучена до участі у бойових діях, як це сталося, наприклад, за часів боротьби з Савроматом і на Дунаї. Утримання херсонеської залоги за рахунок римських субсидій спричинилося до того, що за нею здійснювався контроль з боку пізньоримського військового командування. Про це в епіграфічних пам'ятках Херсонеса свідчать згадки про протектора й військового трибуна.

Деякі дослідники, спираючись на дані про припинення карбування херсонеської монети, вказували на те, що буцімто за часів правління імператора Діоклетіана місто втратило «свободу» і було перетворене на один з провінційних центрів Східної Римської імперії[1202]. Однак з цим погодитись не можна, бо такий висновок суперечить розповіді Константина Багрянородного про правовий статус міста й такому важливому джерелу, як Notitia Dignitatum, де немає згадки ні про римську залогу в Херсонесі, ні про саме місто.

Аналіз будівельного напису 383—395 рр., проведений останнім часом, показав, що згаданий у ньому Евферій був не комітом, а першим архонтом і одночасно епонімом [IOSPE, І², № 450][1203]. Отже, зараз є підстави стверджувати, що в Херсонесі до кінця IV ст. функціонувало міське самоврядування, на чолі якого, як і раніше, стояв перший архонт.

Відсутність згадок про Херсонес у Notitia Dignitatum є підставою для припущення, що місто формально не входило до складу імперії і його взаємини з адміністрацією Східної Римської імперії будувалися на іншій основі. За Константаном Багрянородним, імператор Константин Великий у нагороду за допомогу римським військам на Дунаї підтвердив одержану за часів правління Діоклетіана «свободу» і звільнення від податків. Це дає змогу стверджувати, що, як і раніше, відносини з центральною адміністрацією були союзницькими і немає ніяких причин говорити про пряме підпорядкування міста імперії. Однак, на відміну від попереднього часу, Херсонесу надавалася не пряма військова допомога, а політична й матеріальна підтримка, причому остання, вірогідно, здійснювалася в основному за рахунок коштів, які йшли від збору мита у місті. Право порядкувати саме цими грішми, мабуть, і було милостиво надано херсонеським магістратам, але воно контролювалося римською адміністрацією.

Певна зацікавленість імперії у тісних стосунках з Херсонесом пояснюється його вигідним стратегічним положенням у Північному Причорномор'ї, звідки неодноразово варвари загрожували її кордонам. Допомога, яка надавалася Херсонесу, перетворила його на важливий форпост, що міг бути використаний не тільки для спостереження за варварським населенням регіону, а й у разі потреби для збройної відсічі ворогові. Враховуючи, що у Південно-Західній Тавриці жила певна частина «готів», які, вірогідно, були федератами, тісні взаємостосунки імперії з Херсонесом були життєво необхідними як для імперії, так і для населення міста.

Вивчення археологічного матеріалу, передусім дані про функціонування на Гераклейському півострові до пізньоантичного часу господарства, основою якого була антична власність на землю, дають змогу зазначити, що кінець античної епохи в історії Херсонеса слід відносити до другої половини V ст. З часів правління імператора Юстиніана І (527—565) місто вступило в нову епоху свого розвитку, для якої були характерні кардинальні зміни в соціально-економічній, політичній і культурній сферах. Тому зараз початок ранньосередньовічної історії Херсонеса слід відносити до першої половини VI ст., бо саме з цього часу в історії міста простежується ціла низка нових рис, які не мали місця на пізньоантичному етапі його розвитку.

У другій половині III — середині V ст., як і раніше, на Гераклейському півострові кількісно переважали невеликі ділянки землі. Незважаючи на наявність тут великих господарств, все ж можна говорити про явну перевагу невеликих і середніх землеволодінь у масштабах Херсонеса.

З другої половини III ст. на Гераклейському півострові збільшується питома вага тваринництва, що свідчить про зміни у структурі сільськогосподарського виробництва. Однак не можна говорити про повну заміну ним зернового господарства. Збільшення обсягів ввезення хліба в Херсонес зумовлювалося не тільки внутрішніми потребами, а й зменшенням його надходження з Південно-Західного Криму. За умови повного переходу до тваринництва це мало б несприятливо позначитися на зовнішньоекономічних зв'язках. Але цього не спостерігається. Тому можна говорити про те, що в цей час не відбувається якихось кардинальних змін у структурі сільського господарства.

За матеріалами археологічних досліджень зараз можна констатувати, що земельний фонд на Гераклейському півострові більш-менш інтенсивно використовувався до середини — другої половини V ст. Тобто й у пізньоантичний період основою економіки Херсонеса залишалося сільське господарство, яке давало засоби для життя багатьом жителям міста. Продовжувало розвиватися також виноградарство і виноробство[1204]. Тільки після припинення широкого використання на Гераклейському півострові господарств античного типу можна робити висновок про якісні зміни в економіці міста. Крім сільського господарства, в пізньоантичний час високого рівня досяг розвиток промислів, зокрема соляного і засолювання риби. Товарна продукція цих промислів займала важливе місце у зовнішній торгівлі Херсонеса.

Наприкінці III—IV ст. продовжували розвиватися традиційні ремесла. Слід звернути увагу, що занепаду в цій галузі виробництва не простежується ні у V, ні навіть у першій половині VI ст.[1205].

Не простежуються серйозні кризові явища і в галузі торгівлі. Мали місце лише деякі зміни у напрямках торговельних зв'язків або обсягах операцій. Так, у другій половині III — першій половині V ст. Херсонес підтримував економічні зв'язки переважно з населенням гірських долин і Південного берега Криму[1206]. Поряд з цим, скорочення обсягу надходження продукції сільськогосподарського виробництва з Південно-Західної Таврики, що зумовлювалося змінами в розміщенні населення, призвело до коливань у зовнішньоекономічній діяльності й деякого спаду в торгівлі з південнопричорноморськими центрами, а також зменшення питомої ваги посередницької торгівлі в економіці міста.

Вірогідно, що скорочення обсягу вивозу сільськогосподарської продукції з Херсонеса призвело до збільшення експорту солі і солоної риби. Однак наявність господарств, що функціонували на Гераклейському півострові принаймні до середини V ст., і значна концентрація населення в Інкерманській долині, де в основному жили хлібороби, не дають змоги применшувати роль експорту сільськогосподарської продукції й робити висновок про занепад зовнішньої торгівлі.

Усе сказане добре узгоджується з даними нумізматики. Припинення карбування власної монети у третій чверті III ст., яке було пов'язане з упорядкуванням грошового обігу в Римській імперії, не є підставою для припущення, що в цей час зменшилася питома вага товарного виробництва й відбувалася натуралізація господарства. Навпаки, знахідки великої кількості римських і боспорських монет свідчать про значну потребу в них та розвинутий грошовий обіг, який після припинення місцевого карбування задовольнявся за рахунок привозної монети[1207].

Таким чином, наведені дані свідчать, що зараз немає підстав говорити про глибоку економічну кризу, яку буцімто переживало місто у другій половині III — середині V ст. Можна лише зазначити, що в цей час здійснювалася певна перебудова господарства і відбувалися деякі зміни у напрямках зовнішньоекономічних стосунків. Однак вони, як і раніше, були важливим чинником розвитку міста. Причому слід підкреслити, що усі ці нові риси були пов'язані не з кардинальними змінами внутрішнього соціально-економічного розвитку, а диктувались зовнішньополітичними обставинами, що склалися навколо Херсонеса у другій половині III — середині V ст.