Глава 5 Ольвія у другій чверті V ст. — 331 р. до н. е.

Верхня межа класичного періоду в історії Ольвії визначається завершенням формування держави. Після зосередження населення з великої хори у місті у другій чверті V ст. до н. е. ці процеси остаточно закріпили його соціально-економічне районування та державно-політичну структуру. Починаючи приблизно з цього часу, по суті відбувається становлення Ольвії як типового античного міста — поліса з розташованою навколо нього невеликою компактною сільською округою — хорою. Нижня межа класичного періоду визначається військовою та соціально-економічною кризою часу облоги Зопіріона 331 р., після якої в економічному розвитку поліса відбувається якісний стрибок, що збігається з кардинальними змінами в зовнішньополітичній ситуації.

В Ольвійському полісі, починаючи з другої чверті V ст., відбуваються значні економічні та політичні зрушення. Після розгрому Мілета — метрополії Ольвії — 494 р. до н. е. активніше, ніж раніше починають розвиватися взаємовідносини з Афінами, що невдовзі позначилося, зокрема, на грошовому обігу поліса. Так, поряд з дельфіноподібними грошовими знаками з’являються унікальні литі монети великих розмірів — так звані аси (оболи) із зображенням на аверсі голови Афіни, згодом — Горгони, на реверсі — колеса чи орла над дельфіном. До V ст. до н. е. належить і поява перших почесних декретів, головним чином ателій та проксеній, які видавала держава, та сакральних написів.

Змінюється і загальний архітектурний вигляд міста. Замість землянок з'являються наземні кам'яно-сирцеві будинки звичайної для давньої Греції планувальної схеми з посиленням щільності забудови і остаточним формуванням вуличної мережі. Ольвію обгороджують фортечними стінами, на її теменосах здійснюється монументальне будівництво. Тобто, місто набуває звичайного для античного світу вигляду і в ньому починають нормально працювати державні структури.

Відбувається перехід до наземного будівництва й на поселеннях великої хори, але без поширення там будинків міського типу. І одразу ж на абсолютній більшості поселень життя припиняється. Продовжують функціонувати лише декілька поселень, розташованих головним чином поблизу Ольвії; натомість за західною околицею виникає своєрідне землянкове передмістя[734]. Водночас у першій чверті V ст. до н. е. припиняє своє існування один з житлових районів Березанського поселення, тобто територія поселення скорочується, а в іншому районі відбуваються ті самі зміни, що і в Ольвії. Це свідчить про концентрацію сільського населення у місті.

Однак запустіння сільської округи Ольвії не було катастрофічним — у жодному з поселень не виявлено слідів масових руйнувань чи пожеж. Концентрація населення округи в Ольвії навряд чи зумовлювалася скіфською загрозою і тим більше скіфським протекторатом над містом, як це вважають деякі дослідники. Вони аргументують свої висновки фактами карбування в Ольвії срібної монети з ім’ям Емінака і з зображенням Геракла у лев'ячій шкурі (міфологічного предка скіфського царя Емінака), що натягує тятиву лука, і знахідкою уламка мірчої посудини — ойнохої, на якому є відбиток зображення реверса згаданої монети[735]. Проте зображення Геракла, що натягує тятиву лука (яке, до того ж, трапляється на реверсі статерів з Фів), ніякого стосунку до легенди про походження скіфів не має. Немає достатніх підстав вважати ім'я Емінак варварським, воно відоме і в Малій Азії. І навіть, якщо припустити, що воно варварське, то його носій необов'язково мав бути варваром за походженням[736]. Щодо цього монетного штемпелю на уламку ойнохої відзначимо, що тут відбите зображення реверса монети, де вміщено емблематику Ольвії, а не ім'я Емінака і зображення Геракла. Останнього було б логічно чекати за наявності скіфського протекторату. Монети з Емінаком датуються часом не раніше 460— 430 рр. до н. е. (за В. О. Анохіним та П. Й. Каришковським), а концентрація населення сільської округи в Ольвії відбулася щонайменше на два десятки років раніше і аж ніяк не могла бути наслідком скіфського протекторату.

Найвірогіднішою причиною скупчення сільського населення в Ольвії видається потреба внутрішнього розвитку Ольвійської держави. Занепад великої хори за відсутності слідів скіфської воєнної загрози досить добре узгоджується з ідеєю формування держави на засадах синойкізму[737]. Об’єднання незалежних сільських поселень, що стихійно виникли навколо Ольвії, мабуть, було зумовлене також прагненням їх жителів мати ойкоси в межах самого міста[738]. Саме за синойкізму вони могли на це розраховувати. Багатьох робочих рук залежного або напівзалежного населення потребували й перебудова міста та розвиток міського господарства, ремесел і т. ін.

Отже, Ольвія, починаючи з другої чверті V ст. до н. е., стає остаточно на шлях консолідації усіх сил для побудови політично ні від кого не залежного поліса.

Це зовсім не означає ізоляціоністського відокремлення міста від навколишніх племен скіфів. Більше того, за Геродотом, який, можливо, тут побував близько середини V ст. до н. е., ми дізнаємося про досить дружні стосунки ольвіополітів зі скіфами. Згідно з його розповіддю, скіфський вождь Скіл мав палац у самому місті. Підходячи до Ольвії, Скіл залишав військо в передмісті, а сам заходив до міста, перевдягався в еллінське вбрання і навіть брав участь в еллінських містеріях [Her., IV, 78—80]. Дізнавшись про це від якогось ольвіополіта (а така поведінка означала зраду батьківських звичаїв), скіфи скинули Скіла і, зрештою, вбили його. Слід відзначити також наявність певного, хоч і невеликого відсотка варварських імен у просопографії населення Ольвії[739]. Хоч це і не може відбивати справжнього співвідношення етносів серед жителів міста, проте свідчить на користь більш-менш дружніх стосунків з варварським світом.

Починаючи з першої половини V ст. до н. е., відбуваються важливі зміни у зовнішньополітичній ситуації в античному світі. Так, у зв'язку з поразкою повстання іонійських міст проти персів та їхнім розгромом (500—494 рр.), природно, значно знижується активність міст у стосунках з причорноморськими центрами. Послаблюються соціально-політичні, торговельно-економічні та культурні зв'язки між цими регіонами. Починаючи з другої чверті V ст. до н. е. виникає певна зацікавленість у налагодженні не тільки економічних, а й політичних та культурних взаємовідносин Афін та Ольвії. Це відбилося на випуску Ольвією в цей час ассів із зображенням Афіни, що скоріше за все було пов'язано з формуванням Афінського морського союзу, до якого, можливо, увійшла й Ольвія[740].

Рис. 61. Напівфігура Аполлона. Ольвія, VI ст. до н. е.

Афінський морський союз (Делоський) був сформований близько 478 р. до н. е. для боротьби проти персів, однак пізніше Афіни використали його для утворення ширшого об'єднання — Афінської архе, члени якої не тільки повинні були платити постійну данину Афінам, а й виконувати інші зобов'язання. Згідно з одним із списків полісів, які виплачували форос Афінам (425—424 рр.), Ольвія платила їм один талант[741]. Припускається, що коли Перікл з метою підтримання впливу Афінського морського союзу здійснив у 30-х роках V ст. до н. е. свою експедицію у Понт, він відвідав не тільки Гераклею, Синопу, Аміс, а й перетнув Чорне море прямим шляхом до гирла Борисфена й побував у Ольвії[742].

Вплив Афінського морського союзу на життя ольвійського поліса виявився в особливостях грошового господарства та інших сферах економічного життя. Так, за законом Клеарха середини V ст. до н. е.[743], всі міста, підвладні Афінам, повинні були користуватися аттичною системою ваги, афінською монетою і не карбувати свого срібла. Відповідно у другій половині V ст. до н. е. Ольвія припиняє випуск своїх срібних монет — статерів Емінака, — який тільки-но почався, й широко використовує аттико-евбейську вагову систему[744]. Після розпаду архе наприкінці V ст. до н. е. політичні відносини з союзниками дещо послабилися. Ольвія вийшла з Афінського союзу і почала карбувати власну срібну монету. Однак економічні та культурні зв'язки тривали. Ольвія, як і весь античний світ, продовжувала зазнавати досить сильного впливу Афін у різних сферах життя.

Вплив демократичних Афін позначився не тільки на політичному устрої Ольвії, яка мала аналогічні державні установи (Народні Збори, Раду, магістратури), а й на культурному житті. Так, не пізніше середини V ст. до н. е. в мову ольвіополітів, яка раніше зазнавала сильного впливу іонійського діалекту, проникають елементи аттичного[745]. В релігійному житті велику роль починають відігравати шановані в Афінах культи — Афіни, Зевса, Афродіти та ін. У мистецтві вплив виявився у ввозі творів аттичних митців в Ольвію і в місцевій творчості. В Ольвії відомі твори видатних аттичних керамістів — Епіктета, Олтоса, Нікосфена, Епелея. У середині IV ст. до н. е. в Ольвії було поставлено статую, присвячену Леократом Аполлону Лікарю і виконану афінським скульптором Стратонідом [НО, 65]; на одному п’єдесталі є напис Праксителя [ІРЕ, І2, 145]; з Аттики було вивезено камінь, спершу призначений для надгробка, але пізніше використаний Клеомбротом, сином Пантакла, для напису з посвятою вежі Гераклу та народові[746] [IOSPE, І², 99]. Яскраво простежується аттичний вплив, особливо школи Поліклета, на місцевій коропластиці, а деякі теракоти повторюють аттичні взірці[747]. В архітектурі й будівництві використовуються привезені з Аттики архітектурні деталі, можливо, деякі громадські споруди зводилися за участю афінських архітекторів. Про це може свідчити близькість пропорцій афінської гелієї та ольвійського дикастерія[748].

Таким чином, якщо на початку класичного етапу взаємовідносини Афін та Ольвії визначалися головним чином торговими інтересами обох сторін, то пізніше вплив Афін позначається практично на всіх сферах життя ольвійського поліса — на економіці, політиці, культурі. Особливо цей вплив був відчутним у другій половині V— IV ст. до н. е.

Наприкінці V ст. до н. е. починається нове масове освоєння великої хори[749]. Загальна кількість відомих зараз поселень IV — першої половини III ст. до н. е. сягає 152[750]. Як і в VI ст. до н. е. вони розташовувалися головним чином по берегах Березанського, Бузького та Дніпровського лиманів. Площа стаціонарних поселень — 1,5 4- 8—10 га. Поселення складалися з кількох кварталів наземних безордерних сирцево-кам'яних будинків. Характерний брак укріплень на поселеннях. Відомі також сезонні стоянки пастухів та рибалок. На частині поселень наземному будівництву передувало землянкове. В цей час складається досить потужна сільськогосподарська база. На освоєних площах тільки виробництво зернових могло складати до 30—50 тис. т на рік при середньому врожаї[751].

Слід відзначити, що ольвіополіти прагнули освоїти не тільки Нижнє Побужжя, а й зробили спробу просунутися навіть у Крим, на Тарханкутський півострів, куди у першій половині IV ст. до н. е. переселилася група ольвіополітів і побудувала тут укріплення, яке, щоправда, невдовзі — у третій чверті цього ж століття — загинуло (Панське І)[752].

У IV ст. до н. е. виникають поодинокі поселення, найімовірніше ольвіополітів, якщо зважити на розповсюдження культу Аполлона, і на захід від Березанського лиману до самої Ольвії[753].

Зрозуміло, що освоєння великої хори не могло здійснитися тільки зусиллями самих жителів Ольвії, кількість яких могла складати приблизно 14—21 тис. чоловік[754]. Для обробки лише орних земель сільської округи потрібно було близько 28—31 тис. чоловік сільського населення. Тобто, якщо припускати можливість навіть двократної помилки в підрахунках кількості населення в бік перебільшення та врахувати поступовість в освоєнні сільських територій, то й у цьому разі населення Ольвії цього зробити не змогло б. Тим більше, що разом із зростанням хори відбувався й активний розвиток міста. Беручи до уваги також те, що основний масив жителів регіону складався головним чином із греків, є підстави вважати, що нове освоєння хори Ольвії було пов'язане не тільки з внутрішньою реколонізацією, а й з новою хвилею емігрантів із Середземномор’я[755].

Таким чином, Ольвія, як і Херсонес, стає територіальною державою, у складі якої поряд з численними сільськими поселеннями було два міста — сама Ольвія та Борисфен на о. Березань.

Політична історія Ольвії класичного часу розглядається різними вченими з різних позицій. Одні віддають перевагу суто еллінському автономному способу її розвитку[756], інші вважають, що головну роль у цьому процесі відігравали скіфо-античні відносини[757]. Проте з упевненістю можна говорити про нестабільне становище у політичному житті Ольвії протягом V ст. до н. е. На початку століття тут, напевно, існувало аристократичне правління полісом. Трохи пізніше велику роль відігравали такі аристократичні релігійні та політичні установи, як спілка мольпів («співаків») на чолі з ейсімнетом, покровителем якої був головний бог Ольвії — Аполлон Дельфіній. Є припущення, що ця спілка з’явилася в Ольвії ще у третій чверті VI ст. до н. е.[758] В середині — третій чверті V ст. до н. е. ейсімнети були епонімами. Їхнім ім’ям називалися роки. Основні написи — постанови та присвяти мольпів ставилися на почесному місці теменоса Ольвії. Можливо, що, як і в Мілеті, мольпи контролювали складання списків громадян поліса, виконання законів про права громадян та проксенів і т. ін., відігравали важливу роль у політичному та громадському житті Ольвії.

Раніше припускалося, що Ольвія з початку свого існування була демократичною республікою[759], але пізніше з'явилася думка, що на ранньому етапі ольвійська державність мала олігархічний характер[760]. Аналогічний устрій мали в V ст. до н. е. й інші мілетські колонії[761]. Ще пізніше, у другій половині V ст. до н. е., олігархію було ліквідовано[762]. Є припущення, що в цей час, а можливо й раніше, ще починаючи з перших десятиріч V ст. до н. е., в Ольвії існував авторитарний режим типу тиранії, який у другій половині цього століття був схожий на грецький зразок[763]. Таке припущення ґрунтується головним чином лише на основі вивчення нечисленних епіграфічних пам'яток.

Частина дослідників вважає, що у V ст. до н. е. Ольвія перебувала під значним впливом або в залежності від Скіфського царства, на підтримку якого спиралася й ольвійська тиранія[764]. Вплив скіфів на події в Ольвії вони пов'язують як із зовнішніми політичними обставинами (експансія Скіфського царства до південного заходу після перемоги над Дарієм 519 р.[765]), так і з особливостями економічного розвитку Ольвії — скорочення хори внаслідок цієї експансії мало призвести до укріплення торговельно-ремісничих шарів в ольвійському суспільстві, які були підтримкою для тиранії[766].

Тиранія в Ольвії проіснувала до зламу V—IV ст. до н. е., коли, можливо, Еврисивій, син Сириска, родоначальник сім'ї, яка займала пізніше найважливіші культові та державні посади, скинув тиранію в полісі[767]. З цього часу в Ольвії, зрештою, стверджується демократичний устрій. Можливо, що демократичні установи з’явилися раніше, під значним впливом Афін і в зв'язку з експедицією Перікла у Понт[768].

Система державних установ, близька до афінських, засвідчується у джерелах досить переконливо, починаючи лише з елліністичного часу. Але можна припустити, що значна їх частина існувала й наприкінці класичного етапу — Народні збори повноправних громадян, Рада, різні колегії та магістратури.

У V—IV ст. до н. е. в Ольвії тривав розвиток соціально-економічних структур. При цьому вона залишалася автаркічним полісом, землеробським у своїй основі, але в її економіці велика роль належала ремісничій та торговельно-обмінній діяльності.

Головним власником земель був поліс, який на тих чи тих правах (оренда, купівля-продаж, наділ, відкуп тощо) передавав землю в користування громад (храмові об'єднання, сільські поселення) або окремих повноправних громадян. Усі операції із землею перебували під суворим контролем держави.

До структури володінь ольвійського поліса входило місто і передмістя, ближня хора (перші дві третини V ст. до н. е.), дальня хора (третя третина V — перші дві третини IV ст. до н. е.), святилища (Гіпполаїв мис, Тендра, Кінбурн, Бейкуш, Гілея, Левка). В свою чергу, земля в місті, після виділення ділянок для теменосів, храмів агори, громадських споруд, розбивалася на ойкопедони, на ближній хорі — на клери, на дальній — земля виділялася для різного розміру селищ, їх сільськогосподарських територій і садиб. Можливо, жителі селищ на хорі входили до невеликих громад, що також контролювали використання земель. Поява в V ст. до н. е. невеликих, що стояли окремо, садиб, орендарі або власники яких обробляли навколишні землі, свідчить, що вже з цього часу в Нижньому Побужжі почався процес, хоч і не дуже активний, концентрації земель у володінні окремих громадян.

Суспільно-станова структура населення на цей час сформувалася практично цілком. Громада повноправних громадян складалася, головним чином, із земельних власників. Очевидно, до цієї категорії належали й багаті сім'ї жерців. У зв’язку з розширенням торговельно-обмінних відносин дедалі більшу роль у суспільстві відіграють ксени й купці, які здобувають низку привілеїв, у тому числі статус повноправних громадян. Переважну частину цієї вільної верстви громади складали виробники з середнім і невисоким достатком, головним чином вільні сільські жителі, які не володіли землею (орендарі), але, можливо, мали знаряддя праці; невелика частина вільних ремісників, які володіли невеличкими майстернями та знаряддями праці; торговці, які вже спеціалізовано займалися обміном, але частина їх могла бути водночас і селянами, ремісниками, землевласниками. Проте багато дрібних ремісників та торговців зоставалися за межами общини вільних громадян.

Рентні орендні відносини, відбиті, зокрема, в листі Артікона у V ст. до н. е. У ньому йдеться про власників будинків Мілліона та Атаку, які здають у найм кімнати, та про бідну сім'ю Артікона, що не має свого домоволодіння і змушена наймати житло[769].

Безумовно, значну частину населення Ольвії, особливо його найбідніших верств, складали напіввільні, очевидно, були й раби, їхній статус, проте, не знайшов відбитку в епіграфічних пам'ятках V—IV ст. до н. е. Відсоток рабів навряд чи був високий. Це були, головним чином, домашні раби або ті, що працювали на сільських ділянках і в кам'яних кар'єрах. У другій третині IV ст. до н. е. кількість рабів зростає, судячи з повідомлення Макробія [Мас. Sat., 1, 11, 33]. Як видно, їх визволення з рабства відігравало істотну роль при відбитті облоги Зопіріона.

У економічному житті Ольвії в V ст. до н. е. головну роль, як і раніше, відігравало багатогалузеве сільське господарство, що було основою добробуту населення поліса. Йдеться насамперед про виробництво зерна — пшениці, ячменю, проса, віки. Певне значення мали городництво та садівництво. Є підстави вважати, що приблизно друге місце у сільськогосподарському виробництві займало тваринництво: розводили велику рогату худобу — волів, корів; дрібну рогату худобу — овець, кіз; свиней та коней, певну роль відігравало птахівництво. Застосовувалося не тільки стійлове утримання худоби, але й відгонно-пасовищне. Виноградарство у V—IV ст. до н. е. у Нижньому Побужжі широкого розвитку не набуло.

В цілому сільське господарство забезпечувало можливості самостійного існування держави, а така галузь, як виробництво зерна у врожайні роки могла набувати товарного значення, зерно йшло на продаж за межі Ольвії — до Греції.

Значне місце займали ремесла[770]. Серед них, зокрема, металургія — обробка чорних та кольорових металів — та виробництво керамічної продукції. Чорна металургія обслуговувала, головним чином, сільське господарство та іншу господарську діяльність. Основну номенклатуру її виробів складали знаряддя праці, цвяхи, гачки та ін. Залізо одержували сиродутним способом, а в подальшій обробці застосовували кування, витягування, гартування. Значного розвитку досягла обробка кольорових металів, особливо в першій половині V ст. до н. е. За допомогою лиття та штампування в кам’яних формах, а також кування, протягування та інших засобів виготовлялися художні вироби — дзеркала, бляшки, предмети кінської збруї, прикраси, а також цвяхи, гачки, дрібні знаряддя праці.

Відносно широким був асортимент керамічного виробництва — кухонного та частково столового посуду, з середини IV ст. до н. е. — тари (амфор) і, можливо, черепиці. Існували й домашні ремесла — прядіння, ткацтво, обробка шкур, виготовлення ліпного посуду. У місті також розвивалися деревообробка (та кораблебудування), обробка каменю, косторізне ремесло та ін.

Про організацію виробництва відомо вкрай мало. Можна тільки досить аргументовано твердити, що тут не було значних ергастеріїв. Судячи з відкритих у центрі міста металургійних майстерень, які розташовувалися у жилих будинках, то були невеличкі підприємства (вірогідно, там налічувалося не більше 2—3 чоловік), де майстри працювали з обома видами металів — чорним та кольоровими. Розміщення майстерень, в тому числі у центральних частинах міста, може свідчити про певне значення ремісників у ольвійській громаді. Інших даних, які б характеризували становище ремісників у ольвійському полісі класичного часу, немає. Подальший розвиток ремесла йшов, головним чином, в напрямі нарощування обсягів виробів без значних змін у технології виробництва. Можна також констатувати, що в IV ст. до н. е. на перше місце виходить обробка чорних металів.

У цілому реміснича діяльність ольвіополітів певною, хоч і невеликою, мірою могла спрямовуватись на торгівлю з місцевими племенами.

Крім того, у Нижньому Побужжі існували й промисли: рибальство (виловлювали осетрові, сомові, короп, щуку, хамсу, мідії) та мисливство (полювали на вовків, лисиць, благородних оленів, лося, сайгу, дикого кабана, зайця-русака, кулана, бобра, ласку та ін.). Проте ці промисли мали лише допоміжне значення.

Важливу роль в економіці Ольвії відігравала торгівля, що зумовлювалося значним рівнем розподілу праці в полісі та досить великими потребами його жителів у виробництві та побуті.

Торгівля у V—IV ст. до н. е. була внутрішньою та зовнішньою. Вона розрізнялася не тільки географічною локалізацією, а й призначенням, статтями й формами обміну, рівнем співвідношення натурального обміну й грошової торгівлі.

Внутрішня (внутріполісна) торгівля зосереджувалась у межах Ольвії та її сільської округи, здійснювалась як у грошовій, так і в натуральній формі. Предметами обміну була сільськогосподарська продукція і ремісничі вироби місцевого ольвійського виробництва та привезені з метрополії.

Торгівля велася на ольвійській агорі, вздовж західної сторони якої вже з кінця V ст. до н. е. влаштовували спеціальні торговельні ряди. Державний контроль торгівлі здійснювали агораноми з допомогою мита, законів про торгівлю, системи заходів щодо сприяння іноземним купцям (проксенії).

У зв'язку з внутрішньою торгівлею йшло формування грошового обігу. До початку класичного часу основними засобами платежу були дрібні розмінні литі дельфіни, які продовжували функціонувати протягом V—IV ст. до н. е., і частково золоті малоазійські кізикіни або лампсакіни. В перших десятиріччях V ст. до н. е. на ольвійському ринку з’являються специфічні полісні монети — вищезгадані литі бронзові аси, що за вагою відповідали мілетським срібним оболам і, отже, виливалися в мілетській системі[771]. Однак уже в середині V ст. до н. е. товарність виробництва досягла того рівня, коли виникла потреба у великій масі грошей. Різні їх номінали, забезпечені дорогоцінним металом, литі монети не могли повністю задовольнити цих потреб. Відливка монет була менш продуктивним процесом, ніж карбування. Складно було й додержуватися точності ваги монет, й відповідності їх конвертованій валюті з дорогоцінних металів. Першою емісією карбованих монет в Ольвії стали вже згадувані срібні статери Емінака. Їх випускали протягом приблизно 20—25 років. Потім випуск припинився, що могло бути пов’язано із входженням Ольвії до Афінського морського союзу. Відновилось карбування срібла тільки в другій чверті IV ст. до н. е., коли почали випускати срібні статери егінської системи із зображенням Деметри. Але все ж таки у другій половині V—IV ст. до н. е. в Ольвії основним засобом платежу були бронзові аси, дельфіни, карбовані дрібні монети різних номіналів. Дещо пізніше — у 340—335 рр. до н. е. — декретом на честь Каноба була проведена грошова реформа — відмінено обіг на ольвійському ринку кізикінів, усі торгові операції мали оплачуватися тільки ольвійськими грішми, встановлювався твердий курс обміну. Обмін іноземних монет на ольвійські звільнявся від мита, а їх ввіз і вивіз були вільні[772] [IOSPE, І², 24]. Декрет на честь Каноба захищав внутрішній грошовий обіг в Ольвії, сприяв розвитку торгівлі.

Зовнішня торгівля Ольвії велася у трьох основних напрямах — з грецькими містами Середземномор'я, з внутріпонтійськими центрами та з місцевими племенами степової та лісостепової смуг.

Торгівля із Середземномор'ям забезпечувала Ольвію великою кількістю різноманітних товарів. Це були продукти сільського господарства, сировина для ремесла й ремісничі вироби, прикраси, тканини, озброєння, предмети мистецтва тощо. Найбільшу питому вагу мав імпорт вина з Хіосу, Лесбосу, Самосу й рослинної олії з Самосу й Афін. Ці продукти були необхідними в грецькому побуті, але у Нижньому Побужжі в цей час не виготовлялись. Істотну статтю імпорту Ольвії становила різна кераміка. У першій половині V ст. до н. е. сюди привозили з Іонії та з о. Родоса простий столовий посуд — миски, чашки, тарілки тощо з простою орнаментацією поясками лаку, іноді взагалі не прикрашений, з Самосу — дрібний посуд ритуального, туалетного призначення, для ліків та ін., з Хіосу — дзвоноподібні чорнолакові кубки. Водночас надходить велика кількість аттичного посуду, який вирізнявся своїм чорним лаком і чорнофігурним, пізніше червонофігурним, розписом. Основними постачальниками цієї продукції у першій половині V ст. до н. е. були іонійські центри та Аттика. Але особливо посилюються з цього часу економічні зв'язки Афін та Ольвії. В середині V ст. до н. е. практично вся імпортна столова і парадна кераміка представлена аттичним посудом — кіліками, канфарами, рибними блюдами, сільничками, скіфосами, пеліками, ольпами, лекіфами і т. ін. Серед них були й чудові взірці високохудожнього вазопису, й прості вироби. За посередництва Афін Ольвія одержувала керамічні вироби з Коринфа — розписний столовий посуд, товстостінні господарські посудини.

Крім розписного та чорнолакового посуду з Афін привозили маслини та маслинову олію, зброю, прикраси, предмети мистецтва, можливо, деякі види сировини, наприклад, срібло. Істотну роль Афіни відіграють й у виноторгівлі Ольвії. Хоч свого вина Аттика практично не виробляла, але саме в руслі її торгівлі в Північне Причорномор’я надходить, як уже згадувалося, фасоське, мендейське, егінське, коринфське вина. Жителі Афін, найімовірніше купці, згадуються в епіграфічних пам'ятках Ольвії. Так, один з них (Сосій, син Кефала), був похований тут і йому було поставлено надгробок [IOSPE, І², 232]; мешканці аттичних демів Ерхія і Дейрада Ксантипп, син Арістофанта, і Філополід, син Філополіда, здобули проксенію, права громадянства, ателію [НО, 5]. У цьому торговому процесі були зацікавлені обидва міста. Ольвія могла продавати Афінам рибу (осетрові), продукти тваринництва. Щодо хліба, то основним джерелом зерна для Аттики був Боспор. Хлібна торгівля Ольвії у V ст. до н. е. не могла дати потрібного обсягу зерна Афінам, бо його не вистачало в самому місті.

Значну частину імпорту становили предмети мистецтва. В Ольвію привозили безліч іонійських, а пізніше — аттичних, танагрських теракот, мармурову скульптуру (Іонія, Аттика), архітектурні деталі (Іонія, Аттика), бронзові дзеркала, різні прикраси, предмети озброєння. Мав місце й імпорт сировини — срібла, золота, сурику, фарби.

Ольвія. Житлові будинки ІІІ-ІІ ст. до н. е. біля північних фортечних мурів.

Ольвія. Житлові квартали ІІІ-ІІ ст. до н. е. у терасній частині міста

Крім цього традиційного — середземноморського — напрямку, вже з V ст. до н. е. починають формуватися внутрішньопонтійські зв’язки. Освоюється, зокрема, прямий шлях через Чорне море, що дало змогу налагодити прямі зв'язки з південнопричорноморськими центрами — Синопою та Гераклеєю. Це знаходить відбиток, наприклад, у тому, що переважну більшість дарованих в Ольвії купцям проксеній одержували гераклеоти. Тобто ольвійський поліс був зацікавлений у торгівлі з понтійськими центрами, товари яких були дешевшими, ніж товари з більш віддалених міст. Основними статтями торгівлі тут були вино та олія. Імпорт кераміки, архітектурної теракоти та іншого з понтійських центрів був незрівнянно скромніший, ніж з середземноморських центрів, він представлений головним чином архітектурною теракотою Синопи, керамічною тарою і простим посудом Синопи та Гераклеї.

Цей імпорт мав забезпечуватися не менш істотним експортом. Вірогідно, це були товари, які не залишили матеріальних слідів — продукти скотарства (шкури), промислів — мед, риба. Можливо, певну роль відігравала й работоргівля. Торгівля хлібом могла мати місце лише в IV ст. до н. е., але теж не в широких масштабах[773].

Зовсім інший характер мала торгівля з негрецькими племенами Причорномор'я. Основним товаром, який одержували від них греки, була продукція скотарства, частково — землеробства, промислів, сировина для металургії. Торгівля ця була натуральна, в обмін пропонувалися грецькі товари — вино, посуд, прикраси, зброя, дзеркала.

Обмінні стосунки зі скіфським світом активізуються, починаючи з V ст. до н. е., коли при запустінні хори Ольвії їй була необхідна сільськогосподарська, зокрема землеробська, продукція. Проте така торгівля все ж таки була спорадичною[774]. У другій половині V ст. до н. е. торгівля з місцевими племенами переживає певний спад, але знову активізується в IV ст. до н. е., коли особливо зростає обмін із землеробськими племенами степової смуги. Очевидно, основними статтями обміну були худоба і продукція скотарства, а також, можливо, раби. В обмінні відносини залучалися племена, що жили в степовій і лісостеповій смугах України, але ольвійські товари проникали й далі, так званим Геродотовим шляхом, в землі іседонів та аримаспів, звідки можна було одержувати кольорові метали[775].

Рис. 62. Теменос та агора Ольвії за елліністичної доби. Реконструкція С. Д. Крижицького.

Мабуть, у цьому обміні важливу роль відігравали не тільки безпосередні подорожі ольвійських купців, а й посередницька діяльність племен, що жили на цьому шляху, з використанням спеціальних торговищ, зокрема Ексампею і Кам'янського городища[776]. Останнім часом висловлюється припущення про початок обмінних відносин Ольвії та Єлизаветівського городища, торговища у дельті Дону, ще у V ст. до н. е.[777]. Можливе і безпосереднє проникнення грецьких купців у місцеве середовище Лісостепу (Немирівське та Більське городища)[778].

V—IV ст. до н. е. загалом стали часом поступового інтегрування поліса в політико-економічні відносини як античного світу, так і навколишніх племен. Ольвія в усіх галузях свого життя набуває рис, характерних для античних держав цього часу. Протягом усього класичного етапу вона майже невпинно зміцнюється і розвивається економічно.

Проте приблизно з третьої чверті IV ст. до н. е. спостерігаються деякі кризові явища — нагромаджуються і загострюються соціально-економічні суперечності. Зокрема грошова реформа Каноба поряд з позитивними зрушеннями у грошовому обігу — введенням в обіг монет з двох нерівноцінних металів — срібла та міді — створила умови для руйнування основних закономірностей фінансового розвитку[779], що спричинилося до виникнення економічної кризи.

Водночас в ольвійському суспільстві загострилися соціальні протиріччя, основою яких були значна заборгованість середніх та бідних верств населення, великі розміри податків, активізація процесу розшарування в суспільстві, пов'язаного, зокрема, із концентрацією земель в руках заможних громадян.