Глава 4 Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині І ст. до н. е.

Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е.

Головною причиною заснування Херсонеса — єдиного в Північному Причорномор'ї дорійського центру — були соціальні конфлікти у його метрополії — Гераклеї Понтійській, які й призвели до виселення частини її мешканців[694]. Близько 422/421 рр. до н. е. вони заснували місто[695]. Джерела засвідчують, що при створенні колонії на новому місці обов'язковою умовою було конституювання поліса, що в свою чергу передбачало поділ землі між першопоселенцями. Сама ця земля була основою економічної самостійності громадянина, обов'язковою умовою його належності до громадянської общини. Аналогічна ситуація мала місце й у Херсонесі.

Наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. територію Херсонеса (східна частина сучасного городища) було оточено стіною, в межах якої поряд з житлами зведено перші храми. Процес становлення поліса як певного економічного й соціально-політичного утворення завершився в Херсонесі близько 390—380 рр. до н. е., коли місто почало карбувати власну монету[696]. Є всі підстави стверджувати, що до середини IV ст. до н. е. у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування[697].

Основою економічного розвитку раннього Херсонеса було сільське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Наприкінці V — у першій половині IV ст. до й. е. головним районом сільськогосподарського виробництва поліса був Маячний півострів. Внутрішнє межування, а також невеликі розміри його території свідчать, що в Херсонесі на початковому етапі існування кількісно переважали земельні ділянки малої площі. Вони складали фундамент сільськогосподарського виробництва[698]. На цій економічній основі й завершився процес становлення Херсонеса як поліса.

Рис. 56. Міські ворота Херсонеса. III—II ст. до н. е.

Поряд із сільським господарством уже на етапі класики почало розвиватися й ремісниче виробництво, яке, втім, ще міцно пов'язувалося з потребами сільського господарства. Характерною рисою торгівлі Херсонеса був обмін продуктів сільського господарства на продукцію ремесла. Причому товари вироблялися не тільки на продаж, а й на замовлення. Таким чином, поряд з товарним виробництвом розвивався й товарний обіг, який грав відчутну роль навіть за максимального розвитку товарного виробництва[699]. На ранніх етапах історії поліса ремесло орієнтувалося не на зовнішній ринок, а на задоволення потреб населення[700]. Тільки на початку IV ст. до н. е. обмін продукцією сільського господарства та ремесла почав здійснюватися за допомогою грошей (до цього він здебільшого мав натуральний характер). Беручи до уваги рівень розвитку ремесла, слід зазначити, що наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. місцеві ремісники не могли повністю задовольнити потреби населення товарами місцевого виробництва. Тому Херсонес з самого початку був змушений розвивати зовнішньоекономічні зв'язки в основному з південнопонтійськими центрами.

Очевидно, вже в IV ст. до н. е. у зв'язку з освоєнням прямого морського шляху через Чорне море в економіці міста певну роль починає відігравати транзитна торгівля. Проте зовнішньополітичне становище міста і відсутність на його околицях вигідних контрагентів серед варварського населення не дає змоги вбачати у Херсонесі важливий центр посередницької торгівлі на початковому етапі розвитку.

У зв'язку з карбуванням перших херсонеських монет на початку IV ст. до н. е. й використанням для потреб внутрішньої торгівлі власних грошей можна говорити про досягнення певного рівня розвитку товарного виробництва. Але дуже обмежена кількість перших монетних емісій вказує на незначну питому вагу грошового обміну в економіці міста. Отже, у своїй основі господарство раннього Херсонеса було натуральним, а товарне виробництво обмежувалося вузькими рамками, що визначалися необхідністю отримання тих продуктів чи товарів, які не можна було виготовити у господарствах мешканців міста[701].

Незважаючи в цілому на досить високий рівень товарного виробництва в античному світі наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., в конкретно-історичних умовах Херсонеса мала місце деяка архаїзація економічних відносин. Природно, що процес розвитку товарного виробництва у ранньому Херсонесі був не таким болючим і довготривалим, як свого часу в Греції. Але для налагодження й успішного функціонування конкретної економічної системи потрібен був певний період часу[702].

Соціальна структура населення залишалась порівняно простою. Основну частину жителів Херсонеса складали громадяни і члени їх сімей, що володіли невеликими оселями в місті й земельними ділянками на Маячному півострові, а можливо, й на околицях міста. Це були дрібні товаровиробники.

Поряд із громадянами й членами їх сімей, у Херсонесі, як і в усякому грецькому полісі, мешкали раби, метеки і ксени. Однак дві останні категорії населення кількісно були невеликі, бо характер землеволодіння, рівень розвитку ремесла й торгівлі не дає можливості припускати, що праця метеків і ксенів за умов у цілому натурального господарства знаходила досить широке застосування у виробничих відносинах. У сфері виробництва і головній його галузі — сільському господарстві — безумовно, в цей період кількісно переважала праця членів громадянської общини і членів їх сімей[703]. Це пояснюється тим, що на той час ще не склалися об'єктивні умови для приватновласницької експлуатації у широких масштабах, головною умовою якої була наявність порівняно великої приватної власності на засоби виробництва, а також певний рівень його товарності.

Однак це не означає, що праця соціально залежного й рабського населення взагалі не використовувалася у сфері виробництва. Присутність у некрополі Херсонеса IV ст. до н. е. скорчених поховань у гіпотетичному плані дає підстави вважати, що в сім'ях порівняно заможних херсонеситів жила якась кількість рабів, тобто в місті існувало домашнє рабство, яке не відігравало значної ролі у матеріальному виробництві.

Таким чином, Херсонес наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. слід розглядати як поліс класичного типу, де основу економіки становило сільське господарство, а ремесло й торгівля, як і в більшості аналогічних соціальних структур, ще не набули значного розвитку[704]. Приватновласницька експлуатація у цей час теж не була значно розвинута. У сфері матеріального виробництва переважала праця громадян і членів їх сімей. Але поряд з цим уже на початковому етапі історичного розвитку поліса використовувалася праця рабів, хоча рабство переважно було домашнім[705]. Зрозуміло, що у виробничих відносинах могли використовуватися якісь інші форми експлуатації, але через обмеженість джерел щось певне про них говорити зараз не можна. Це був етап зародження і формування протиріч між потенційними експлуататорами та експлуатованими, в основі яких лежало нерівне правове становище, відношення до умов і засобів виробництва, а також до організації суспільної праці і тієї частки прибутку, що одержували різні верстви населення.

Херсонес таврійський у другій половині IV — першій половині І ст. до н. е.

У середині — другій чверті IV ст. до н; е. в Херсонесі спостерігаються зміни у політичному й економічному розвитку, що пояснюється зростанням його сільськогосподарської території й припливом значної групи переселенців з Гераклеї Понтійської[706]. Освоєння Гераклейського півострова, який став ближньою хорою, активно провадилося протягом другої половини IV ст. до н. е., причому це хронологічно збіглося з певними змінами у державному устрої. Як свідчить нумізматичний матеріал, близько середини IV ст. до н. е. у Херсонесі було встановлено олігархічне правління, яке тривало протягом 18 років, приблизно з 350 до 330 р. до н. е.[707]. Кардинальні зміни у державному ладі, які хронологічно збіглися з новим припливом колоністів, пояснюються бажанням нащадків першопоселенців утримати свої виняткові права на володіння землею, бо, враховуючи скромний достаток перших мешканців поліса і їхніх безпосередніх нащадків, земля на той час була головною матеріальною цінністю громадян. Тому основним завданням олігархії у Херсонесі була охорона виняткових прав на володіння землею і економічних інтересів порівняно невеликої групи людей. Це, врешті-решт, викликало соціальний конфлікт між громадянами поліса і новими переселенцями, яких було позбавлено права на володіння землею[708].

Приплив нових груп переселенців сприяв прискореному освоєнню Гераклейського півострова протягом другої половини IV ст. до н. е., який супроводжувався збройною боротьбою і витісненням таврських аборигенів. До останньої третини IV ст. до н. е. цей процес було завершено і всю територію Гераклейського півострова розмежовано на понад 400 майже однакових земельних ділянок. Розмежування земель мало на меті урівняння у правах нащадків першопоселенців і колоністів нової хвилі. Сам факт нового розподілу сільськогосподарських угідь був демократичним актом, бо передбачав отримання усіма громадянами однакових наділів, що зумовлювало повноправне членство у громадянській общині. Отже, можна припустити, що близько 330 р. до н. е. в Херсонесі було відновлено демократичні інститути самоврядування, а найнепримиренніших супротивників реформ вигнано з міста шляхом остракізму[709].

Основою економіки Херсонеса протягом елліністичного часу залишалося сільське господарство, яке базувалося на дрібному землеволодінні античного типу. Поряд з цим, на зламі IV—III ст. до н. е. вже здійснювався певний перерозподіл земельної власності на Гераклейському півострові шляхом оренди громадських і храмових земель, а також купівлі-продажу. Але, певно, цей процес не призвів до значної концентрації землі й обезземелювання основної маси громадян, бо через специфічні особливості розвитку античної громадянської общини[710], тут не могло скластися для цього необхідних передумов. Як і в більш ранній період, на Гераклейському півострові у ІІІ—II ст. до н. е. кількісно переважали земельні наділи невеликих розмірів і тільки близько чверті господарств можуть бути віднесені до розряду середніх і великих.

Значною подією в історії Херсонеса було освоєння земель у Північно-Західному й Західному Криму. Початковий етап проникнення сюди слід відносити до часу, близького до заснування міста. Пізніше, протягом усього IV ст. до н. е. цей процес йшов невпинно. Жвавий інтерес до Північно-Західного Криму був викликаний не стільки торговельними інтересами, скільки наявністю в околицях Керкінітиди родючих земель, які могли бути освоєні переселенцями, що мігрували в останній третині IV ст. до н. е. переважно з грецьких міст Західного Причорномор'я. Ця, третя, хвиля переселенців не була зрівняна в юридичних правах з членами херсонеської громадянської общини і їх слід розглядати як вільне, але не повноправне населення[711].

Заключний етап політичного входження Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави датується межею IV—III ст. до н. е. або початком III ст. до н. е., коли найбільше грецьке місто у цьому районі — Керкінітида — шляхом примусового синойкізму чи симполітії остаточно перейшло під владу Херсонеса. У цей час завершився процес перетворення автономного поліса класичного типу на порівняно велике територіальне державне об'єднання, очолюване громадянською общиною Херсонеса. До складу цього об'єднання увійшли землі Західного і Північно-Західного Криму з містами, поселеннями й укріпленнями, де жили різні соціальні групи населення[712]. Очевидно, до цього часу слід відносити початок розвитку інтегративно-центристських тенденцій, які особливо яскраво відбилися у певній єдності духовної і матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується на археологічному матеріалі[713].

Одна з найцікавіших пам'яток епіграфіки — Херсонеська присяга — засвідчує, що землями у Північно-Західному Криаду володіла херсонеська громадянська община. Тобто, принаймні частину наділів тут можна розглядати як землі, що не були передані у безкоштовне володіння. Їх господарі мали сплачувати відповідний форос, а можливо, й захищати державу від ворога. При межуванні земель на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму використовувався єдиний стандарт лінійних мір. Отже, освоєння нових сільськогосподарських угідь було цілеспрямованим і в ньому активну участь брала херсонеська громадянська община[714]. В елліністичний період у Північно-Західному Криму існували громадянські общини. Добре відомо, що вони, розміщуючись на землях більших полісів або царів, сплачували певні податки за користування сільськогосподарськими угіддями. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає факт існування у Північно-Західному Криму різних типів поселень, що дає змогу припускати наявність різних форм землекористування і землеволодіння. Тому можна говорити про існування у Північно-Західному Криму якихось груп населення, що відрізнялися за своїм юридичним статусом від громадян Херсонеса[715].

Рис. 57. Будинок з андроном в Керкінітиді. III ст. до н. е.

Політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певної трансформації структури сільського господарства Херсонеса, що слід пов'язувати з тими змінами, які сталися в межах Херсонеської держави. Так, якщо у сільському господарстві на Гераклейському півострові переважало виноградарство і виноробство, то у Північно-Західному Криму — зернове господарство[716]. Це дає підстави стверджувати, що після включення Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави в економіці останньої починає простежуватися певна спеціалізація, яка призводила не тільки до змін у структурі виробництва, а й до збільшення питомої ваги товарної продукції. Однак, роблячи такий висновок, слід пам'ятати, що в античному світі господарства в основному були натуральними і тільки одна якась їхня галузь спрямовувалась до ринку[717]. На Гераклейському півострові це були виноградарство й виноробство, а у Північно-Західному Криму товарну спрямованість мало виробництво зерна. Наявність на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму певної кількості порівняно великих землеволодінь свідчить, що саме такі господарства, тісно пов'язані з ринком, були головними центрами товарного виробництва[718].

Рис. 58. Херсонеська громадянська присяга III ст. до н. е.

Зараз важко оцінити економічний потенціал Херсонеської держави в цілому, однак деякі висновки можна зробити, орієнтуючись на розміри земель, що оброблялися, і з яких одержували сільськогосподарську продукцію. На Маячному півострові, що був основною сільськогосподарською базою наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., було розмежовано близько 380 га. Після освоєння усього Гераклейського півострова розміри земельного фонду міста зросли майже у 26 разів і складали 10 тис. га. За підрахунками О. М. Щеглова, в Північно-Західному Криму оброблялося 30—32 тис. га[719]. Отже, навіть такі приблизні підрахунки свідчать, що після включення нових земель до складу Херсонеської держави виробництво сільськогосподарської продукції повинно було зрости більш як у три рази порівняно з другою половиною IV ст. до н. е. і більш ніж у сто разів порівняно з кінцем V — першою половиною IV ст. до н. е. Якщо врахувати і те, що певні сільськогосподарські угіддя використовувалися греками також у Західному Криму, в гирлі р. Альми, то ці пропорції будуть ще більшими[720].

Розширення сільськогосподарських територій, що перебували під контролем Херсонеса, хронологічно збігається з піднесенням ремесла. Його продукція у значній кількості починає надходити не тільки до господарств Гераклейського півострова, але й у Північно-Західний Крим. Стандартизація ремісничої продукції, і передусім керамічного виробництва, свідчить не тільки про її масовість, а й про товарну спрямованість. Певно, ці зміни в ремеслі слід пояснювати створенням на «ближній» та «дальній» хорі Херсонеса якоїсь кількості порівняно великих господарств, які й були в основному центрами товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Ці господарства стимулювали значне зростання кількості виробництва ремісничої продукції. Причому номенклатура херсонеського ремесла за археологічними даними свідчить про його тісний зв'язок з потребами сільськогосподарського виробництва.

Поряд з сільським господарством і ремеслом, з другої половини IV ст. до н. е. у Херсонесі починається активізація торговельної діяльності, основою якої був прогрес у галузі сільськогосподарського виробництва. Збільшення кількості продукції, що вироблялася у головній галузі економіки, створювало сприятливі умови для надходження у місто ремісничої продукції і продуктів з інших регіонів античного світу, насамперед з центрів Південного Понту. Економічні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, а також з Нижнім Подніпров'ям і Нижнім Подонням, куди вивозилися великі партії херсонеського вина, здійснювалися через Ольвію та Боспор. При цьому використання посередників у торговельних операціях повинно було стимулювати подальший розвиток товарно-грошових відносин і товарну діяльність певної кількості херсонеських господарств, які у даному разі були спрямовані на виробництво вина.

Однак, відзначаючи розвиток зовнішньої торгівлі у другій половині IV ст. до н. е., не слід перебільшувати значення посередницької діяльності херсонеських купців і особливо торгівлі з глибинними районами Північного Причорномор'я. Основними регіонами, з якими місто підтримувало стійкі економічні зв'язки, були Північно-Західний і Західний Крим, де фіксується значна кількість херсонеської амфорної тари. Ймовірно, в обмін на зерно через Херсонес до населення цього регіону надходили товари, що привозилися з інших регіонів античного світу. Саме така посередницька торгівля давала змогу не тільки одержувати товари, які не вироблялися у місті, а й гарантувати громадянській общині певний зиск від митних операцій [nop.: Xen. De vect., IІІ, 5].

Рис. 59. Поселення Панське—1. Башта Ольвійського укріплення, IV ст. до н. е.

Певна спеціалізація господарської діяльності, добре простежена на археологічному матеріалі, мабуть, була результатом дії інтегративно-централізуючих тенденцій, які зумовлювалися об'єднанням цих районів у межах Херсонеської держави. Гераклейський півострів і Північно-Західний Крим певним чином доповнювали один одного і складали економічне ціле, що базувалося на натуральному в своїй основі господарстві. Водночас спеціалізація двох основних економічних районів спричинилася до поступового формування у межах Херсонеської держави єдиного внутрішнього ринку.

Таким чином, розширення земельного фонду, що перебував під контролем херсонеської громадянської общини у другій половині IV ст. до н. е. і з рубежу IV—III ст. до н. е. в Північно-Західному та Західному Криму, зумовило економічний розквіт Херсонеса. Новий етап його соціально-економічного розвитку, пов'язаний з перетворенням поліса на центр порівняно великої територіальної держави, характеризується зростанням товарної спрямованості виробництва і певним розвитком товарних відносин. Однак, це ще не дає підстав говорити про якісні зміни в його розвитку, а свідчить лише про деякі особливості останнього порівняно з попереднім періодом.

Рис. 60. Поселення Панське—1. Садиби V—VI. Загальний вигляд (за О. М. Щегловим).

З першої половини III ст. до н. е. внаслідок скіфської експансії Херсонес поступово втрачає свої володіння у Північно-Західному Криму. У зв'язку з цим вже з рубежу III—II ст. до н. е. у своїй зовнішній політиці місто орієнтується на Понтійське царство, що насамперед зумовлювалося воєнною активністю скіфів. Погіршення зовнішньо- і внутрішньополітичного стану спонукало приєднання Херсонеса до договору Фарнака з Римом (179 р. до н. е.) [Polyb., 25, 2]. На основі цього договору місто здобувало можливість одержати реальну військову допомогу. Крім цього, з понтійським царем було укладено й окремий договір, згідно з яким Понтійська держава зобов'язувалася надати допомогу Херсонесу у військових діях проти сусідніх варварів [IOSPE, І², № 402].

На початку II ст. до н. е. скіфи знов активізувалися і в середині цього століття захопили майже весь Північно-Західний Крим, а на місцях херсонеських поселень спорудили свої фортеці. У другій половині II ст. до н. е. скіфська експансія тривала. Тепер загроза нависла над самим Херсонесом і його околицями. Саме у цей час гине низка садиб на Гераклейському півострові і поспіхом укріплюються оборонні споруди міста[721].

За таких умов місто не змогло організувати надійну відсіч варварам і звернулося по допомогу до царя Понту Мітридата VI Євпатора. У Херсонес було направлено війська під командуванням Діофанта, які близько 113 р. до н. е. розбили скіфів і їхніх союзників роксоланів та заволоділи декількома пізньоскіфськими фортецями [Strabo., VII, 3, 17; IOSPE, І², № 352]. Загрозу Херсонесу було ліквідовано, а Скіфське царство, мабуть, стало васальним щодо Понтійського царства і на його території було розміщено понтійські' військові загони[722].

Надання воєнної допомоги супроводжувалося певними змінами у політичному статусі громадянської общини. Херсонес проголосив Мітридата VI своїм простатом [Strabo., VII, 4, 3] і, зберігши самоврядування й автономію, увійшов до складу Понтійської держави[723]. У місті було розміщено понтійську залогу, яка, з одного боку, мала забезпечувати безпеку місту, а, з другого — сплату певної данини, яку, як і на інші грецькі центри, було накладено на херсонеську громадянську общину [Strabo., VII, 4, 6].

Згодом воєнно-політичні події призвели до економічного занепаду міста наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. Причому це передусім відбилося на провідній галузі економіки — сільському господарстві та аграрних відносинах — саме там, де вироблявся той додатковий продукт, що був запорукою успішного розвитку міста протягом елліністичного часу. Про масштаби кризи можна судити за розмірами сільськогосподарських угідь, що контролювалися громадянською общиною. Якщо у Північно-Західному Криму оброблялося понад 30—32 тис. га землі, то після втрати цих районів сільськогосподарська територія Херсонеса скоротилася до меж Гераклейського півострова. Отже, можна припустити, що наприкінці II ст. до н. е. виробництво сільськогосподарської продукції, що надходила до Херсонеса, порівняно з IV—III ст. до н. е. мало скоротитися приблизно на 75%.

Це явище не слід розглядати як щось суто херсонеське, бо у давньому світі однією з основних причин скорочення сільськогосподарського виробництва, поряд з засухою були війни, які призводили до розорення хори античних міст [пop.: Xen. De vect., V; Polyb., IV, 73, 3]. У зв’язку з цим слід підкреслити, що трохи раніше аналогічний процес фіксується в Ольвії, де з середини ІІІ ст. до н. е., після розгрому її хори, почався занепад економіки[724]. У Тірі, де наприкінці III ст. до н. е. гине значна кількість сільських поселень в околицях міста, теж спостерігаються негативні явища в економіці[725].

Скорочення сільськогосподарських територій, де вирощувався головним чином хліб, призвело до зростання на Гераклейському півострові кількості ділянок, на яких замість винограду тепер вирощували зернові. Таким чином, разом із скороченням виробництва змінилася структура сільського господарства, що зумовлювалося зовнішніми чинниками, зокрема, втратою земель у Північно-Західному і Західному Криму. Адже саме з цих районів надходила основна маса хліба, що стимулювало розвиток не тільки ремесла, а й торгівлі. Деяка інтенсифікація господарської діяльності, про яку можна говорити на підставі археологічного матеріалу, не була здатна помітно оздоровити економіку. Нове піднесення могло бути досягнуте лише завдяки значному розширенню сільськогосподарських угідь або за умови зростання обсягу надходження сільськогосподарської продукції у місто іззовні.

Стан сільського господарства наприкінці II ст. до н. е. зумовив спад ремісничого виробництва, відродження якого у порівняно значних масштабах фіксується тільки у перші століття нової ери. Скорочення території Херсонеської держави й розорення населення призвело до зменшення попиту на продукцію ремесла.

Кризовими явищами у матеріальному виробництві зумовлювалося скорочення обсягу торгівлі, про що свідчить зменшення припливу продукції ремесла з інших центрів античного світу. Це також певною мірою пояснюється зовнішньоекономічною обстановкою у басейні Чорного моря. Складне економічне становище Херсонеса ускладнювалося і тим, що місто повинно було сплачувати форос Мітридату VI Євпатору.

Як наслідок кризи у сільському господарстві, мабуть, саме з цього часу в Херсонесі активізується рибальство та соляний промисел — ті галузі виробництва, розвиток яких меншою мірою залежав від зовнішньополітичних факторів.

Падіння обсягу сільськогосподарського виробництва наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. призвело до скорочення питомої ваги товарообігу в суспільному виробництві. Наслідком цього стало посилення натуралізації господарства, а також розрив зв'язків з ринком. Тільки таким чином більшість херсонеських громадян могла забезпечити собі сталий економічний стан. Якоюсь мірою, можливо, це полегшувалось тим, що основа більшості господарств була натуральною, а на ринку продавалися тільки лишки[726].

Разом з цим певна орієнтація на ринок значної кількості господарств, їх виноробна спрямованість, яка виразно простежується на археологічному матеріалі кінця IV — першої половини II ст. до н. е., унеможливлює висновок про безболісність цього процесу в Херсонесі. Коливання ринку мало торкнутися передусім порівняно великих господарств, що були основними центрами товарного виробництва. У цих господарствах, очевидно, йшло розбирання плантажів виноградників, за рахунок чого збільшувалися площі під сівбу зернових. З одного боку, це свідчить про зміни у структурі сільськогосподарського виробництва, а з другого — Яро скорочення на певний час обсягу товарної продукції і виробництва в цілому.

Висновок про скорочення товарного виробництва і зростання питомої ваги натурального господарства в економіці Херсонеса кінця II — першої половини І ст. до н. е. добре узгоджується з рівнем грошового обігу, який є одним з найвірніших показників розвитку економіки. Перші кризові явища, що були пов’язані зі скіфо-херсонеськими війнами, спостерігаються вже на межі III—II ст. до н. е. У цей час мало місце значне зменшення ваги срібних монет Херсонеса та якості самого металу, з якого вони виготовлялися[727]. Наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. в період залежності від Понтійського царства, а потім і Боспору, карбування монет стає все рідшим і кількісно невеликим[728]. Це призвело до заповнення місцевого ринку іногородньою монетою. Причому п'ять шостих із загальної кількості знахідок припадає на долю монет Понту та Пафлагонії[729]. Лише наприкінці І ст. до н. е. відновився інтенсивний випуск херсонеських монет, які поступово замінили боспорські та понтійські[730].

Таким чином, першопричиною зниження темпів розвитку і кризові явища в економіці Херсонеса наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. були зовнішньополітичні чинники. Вони спричинилися до втрати сільськогосподарських угідь у Північно-Західному та Західному Криму, експлуатація яких тією чи іншою мірою була запорукою піднесення у всіх без винятку галузях економіки, а також розквіту міста протягом IV—III ст. до н. е. Разом з цим немає ніяких підстав стверджувати, що наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. мали місце якісні зміни в економіці Херсонеса, бо внутрішні можливості розвитку виробництва ще не були вичерпані. Отже, криза кінця II—І ст. до н. е. не призвела до кардинальних змін у розвитку базових галузей економіки, а лише затримала на певний час їх розвиток.

Соціальна структура населення Херсонеса протягом елліністичного часу не була сталою. Певні зміни, що відбулися порівняно з попереднім етапом, призвели до трансформації соціальних відносин і ускладнення станово-класової структури населення. Новий приплив значних людських ресурсів, у тому числі із Західного Причорномор'я, який стає особливо помітним наприкінці IV ст. до н. е., створив сприятливі умови для освоєння значних сільськогосподарських територій у Західному й Північно-Західному Криму. Поряд із збільшенням земельного фонду деяких господарств, а також питомої ваги товарного виробництва в економіці, це мало призвести до кількісного зростання у сільському господарстві праці залежного населення.

Однак однією із специфічних особливостей розвитку Херсонеса було те, що приплив рабів із середовища варварського населення тут був дуже обмежений. Тому є підстави стверджувати, що у Херсонесі в основному використовувалася праця привозних рабів, чисельність яких унаслідок їх високої вартості не могла бути значною. Тобто, їх питома вага у суспільному виробництві не була вирішальною. Це в свою чергу дає можливість припустити, що у сільському господарстві в основному використовувалася праця різних юридично вільних, але неповноправних груп населення, які разом з рабами складали шар експлуатованих.

Не була значною питома вага рабської праці й у сфері ремесла. Відносно великі керамічні майстерні, які відкрито біля оборонних стін Херсонеса, очевидно, належали полісу, а переважну більшість ремісників, як і дрібних торговців, складали метеки. Саме для них економічна кон'юнктура кінця IV—III ст. до н. е. відкривала дуже сприятливі умови.

Шар експлуататорів теж не був чимось єдиним. До його складу входили великі й середні землевласники, які були повноправними громадянами, а також багаті ксени і метеки. Завдяки можливостям, що були створені торгівлею і грошовим обігом, вони мали можливість експлуатувати широкі верстви населення міста. Саме ці категорії — заможні громадяни і ксени, які володіли порівняно великими коштами, — займалися крупною морською торгівлею.

Разом з тим, характер землеволодіння свідчить, що значну кількість населення складали люди, яких можна віднести до категорії дрібних товаровиробників. Тут, очевидно, треба вирізняти повноправних громадян, які володіли невеликими наділами, а також вільних, але неповноправних жителів, зайнятих у ремеслі та торгівлі і які систематично не використовували працю неповноправних верств суспільства.

Скіфська експансія неминуче повинна була призвести до певних змін у соціальному складі населення. Є підстави вважати, що у II—І ст. до н. е. відбувалося кількісне зменшення шару експлуататорів і дрібних виробників і збільшення населення, яке повністю чи частково було позбавлене засобів до існування.

Таким чином, наприкінці IV—III ст. до н. е., порівняно з попереднім періодом структура населення Херсонеської держави ускладнилася, а на межі II—І ст. до н. е. мав місце зворотний процес — процес загострення соціальних протиріч, що зумовлювався насамперед зовнішньополітичними подіями, які й призвели до економічної кризи й розорення значної кількості громадян.

З часу заснування у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування, які було поновлено у третій чверті IV ст. до н. е. після короткочасного правління олігархів. Однак після цих подій державний устрій міста зазнав певних змін. У другій половині III — на початку II ст. до н. е. почалася аристократизація державного устрою Херсонеса[731], але до перших століть нової ери для політичного ладу було характерне поєднання демократичних (Народні збори, Рада) і аристократичних (номофілаки, діойкет) інститутів. Зростання впливу міських магістратів і залучення їх до протобулевтичної діяльності зумовлювалося тим станом, що склався на III ст. до н. е. у галузі матеріального виробництва і торгівлі. Включення до складу Херсонеса значних сільськогосподарських територій, а також процес перерозподілу землі та економічний підйом у місті призвели до концентрації порівняно великих прибутків у певної частини громадян. Усе це в свою чергу не могло не відбитися на політичному житті міста. Незважаючи на витрати грошей, значна частина херсонеситів, яка брала активну участь у міському самоврядуванні, крім слави і пошани, мала доступ до міських фінансів і формування політики держави, що, безперечно, відбилося на її політичному стані у суспільстві та державному устрої[732].

Зовнішньополітичні події другої половини II — першої половини І ст. до н. е. теж позначилися на функціях державних інституцій Херсонеса. Загострення воєнно-політичного стану об'єктивно призвело до концентрації влади у руках тих, хто міг дати відсіч ворогові й вжити заходів щодо економічної і політичної, стабілізації. Епіграфічні джерела це підтверджують. З них випливає, що саме наприкінці II — на початку І ст. до н. е. в час залежності від Понтійського царства, а потім від Боспору в Херсонесі мала місце реформа Ради, внаслідок чого зросла її роль у вирішенні державних справ, а також зменшилося значення Народних зборів[733]. Тобто права громадянської общини було значно обмежено.

Етнічний склад населення Херсонеса в елліністичний час був досить однорідний. Основну масу мешканців тут складали нащадки дорійців, що заснували місто. Поряд з ними жили вихідці з інших античних центрів. У місті не було значного прошарку таврського або скіфського населення, хоча тут, і особливо на хорі, мешкали вихідці з варварського оточення. Окремі з них належали до соціально залежних верств населення, але вони значною мірою були асимільовані. Це призвело до втрати ними певних етнографічних рис, і тому питому вагу їх у складі населення визначити не можна. Мала кількість іноетнічних мешканців у місті, як видно, може пояснюватися ворожим ставленням греків-херсонеситів до варварського оточення упродовж IV — кінця II ст. до н. е., що утруднювало проникнення у місто негрецького населення.

Таким чином, протягом елліністичного часу Херсонес з поліса класичного типу перетворився на центр порівняно великого територіального державного утворення, яке відігравало помітну роль у політичному й економічному житті Північного Причорномор'я і Таврики зокрема. Скіфська навала призвела до втрати Херсонесом земель у Західному і Північно-Західному Криму, а також до певних змін в економіці, соціальній структурі населення і державному устрої. Потрібен був час і сприятливі зовнішньополітичні умови, щоб відродити економіку та звільнитися від сплати данини Понтійському царству. Саме такі умови були запорукою нового піднесення міста, яке спостерігається у перших століттях нашої ери.