Мистецтво

З культовою архітектурою тісно пов’язані такі види мистецтва, як живопис, художня різьба, майоліка. На ранньому етапі розвитку монументальні споруди Київської Русі в своєму інтер’єрі поєднували мозаїки і фрески, пізніше фрески зайняли панівне становище.

Високий рівень розвитку монументального живопису засвідчує ансамбль розписів Софії Київської. Мозаїчні зображення прикрашали головний вівтар і купол собору. Вгорі, в круглому медальйоні діаметром 4,1 м — поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею. На ньому пурпуровий із золотом хітон і голубий плащ. Фон медальйона золотавий. Довколо Христа — чотири архангели в одязі візантійських імператорів. В руках вони тримають знамена — лабари і уособлюють сторожу “небесного царя”.

У міжвіконних простінках знаходяться зображення дванадцяти апостолів, а в парусах — чотирьох євангелістів. На стовпах передвівтарної арки — сцена Благовіщення, виконана смальтою золотавого, синього, білого, червоного кольорів. Прекрасний образ Марії — земний і реальний. В руках вона тримає веретено і пряжу. У великих очах смуток, ледь помітна посмішка на обличчі, що надає образу особливої щирості і людяності.

В апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богородиці-Оранти (висота 5,45 м), яка відзначається вишуканістю ліній і монументальністю, соковитістю фарб і незвичайною гармонією колориту. На Богоматері пурпуровий мафорій із золотими складками, синій хітон і червоні чобітки. З-під пояса звисає біла хусточка, світла пляма якої ніби підкреслює оригінальне кольорове вирішення всієї фігури. Широкий поміст, на якому стоїть Богоматір, має золотистий фон, прикрашений дорогоцінними каменями.

У народі Богоматір Софії Київської вважали захисницею Києва і Русі і називали ще “Нерушимою стіною”.

Під Богоматір’ю розташована багатофігурна композиція “Євхаристія” (причащання апостолів), а ще нижче — “святительський чин”, який є одним з кращих взірців давньоруського монументального живопису. Обличчя “отців церкви” індивідуально виразні, вражають глибоким психологізмом. Особливо лик Іоанна Златоуста. В нього худе аскетичне лице, високий лоб, невелика гостра борідка і великі, палаючі фанатичним вогнем очі. Колючі лінії малюнка підкреслюють релігійну ортодоксальність цього церковного діяча. З аналогічною майстерністю виконані фігури Василія Великого, Григорія Чудотворця.

П’ятницька церква у Чернігові. Кінець XII — початок XIII ст. Реконструкція П.Д. Барановського

У підпружних арках знаходяться мозаїчні зображення сорока севастійських мучеників.

Мозаїчні панно Софії виконані на яскравому золотистому фоні і набрані із смальти 177 кольорових відтінків.

Фрески покривали всі стіни собору. Стилістично вони близькі до мозаїк. Дсить добре прочитується єдиний задум. На фрескових панно — три цикли зображень: євангельські, біблейські, житійні. Світський сюжетний живопис, розміщений у західній частині храму, являє собою унікальне явище, не характерне для візантійських церковних канонів. Йдеться про урочисту композицію, яка зображує засновника Софії Ярослава Мудрого і його сім’ю на стінах середнього нефа, а також живопис башт. Особливий інтерес становлять сцени полювання; зображення константинопольського іподрому, на якому присутні візантійський імператор і київська княгиня Ольга[675].

Святий Георгій. Мозаїчне зображення у Софії Київській. XI ст.

Важливим елементом художнього опорядження Софії е орнаменти на всіх стінах і стовпах собору, віконних арках. Вони переважно рослинного характеру і нагадують орнаменти книжкової мініатюри.

Прекрасне внутрішнє опорядження мав храм Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Його мозаїки за схемою композиції нагадували софійські: Богоматір, “Євхаристія”, “Святительський чин”. Собор зруйновано в 30-ті роки XX ст., але дещо з нього вдалося врятувати. Це — композицію “Євхаристія”, зображення Дмитрія Солунського, Стефана, Фадея. Порівняно з софійськими, мозаїки Золотоверхого храму більш динамічні, персонажі наділені індивідуальними психологічними рисами. Кольори мозаїк яскраві, малюнок виконаний чорними, зеленими і червоними лініями.

Мозаїчна композиція "Євхаристія" із Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

На думку Д.В. Айналова, підтверджену пізніше В.І. Антоновою та іншими дослідниками, у створенні мозаїк Михайлівського Золотоверхого храму взяв участь видатний київський художник кінця XI — початку XII ст. Алімпій. Тенденції, що намітились у мозаїках і фресках Михайлівського Золотоверхого храму, визначились у фресковому живопису Кирилівської церкви. Йому властиві поліхромність малюнків, освітлених тонкими “пробілами”, динамічність зображення. Особливою майстерністю відзначаються фрески на тему “Страшного суду”, серед яких виділяється композиція “Ангел звиває небо”. Грізний ангел переданий в русі. В руках у нього величезний згорток, що символізує небо. Драматизм події добре підкреслено кольоровим рішенням — рожева постать ангела виділяється на темно-синьому фоні.

“Святі воїни”, намальовані на центральних стовпах храму, наділені індивідуальними рисами. В одному із них, суворому літньому воїні з сивою бородою, на думку Ю.С. Асеева, хочеться бачити портрет владного і підступного київського князя Всеволода Ольговича[676]. Великий інтерес у плані виявлення земних реалій в церковних канонічних розписах викликають сцени із житія Кирила Олександрійського в південній апсиді. На одній із них — “Кирило вчить цесаря”, очевидно, зображений давньоруський князь, про що може свідчити, зокрема, одяг цесаря, що має аналогії в давньоруській дійсності. На іншій — “Кирило у човні” — вгадується давньоруська “ладья”.

Цікавий фресковий живопис XII ст. виявлений у 1970 р. в церкві Спаса на Берестові у Києві. Це велика жанрова сцена “Явління Христа учням на Тіверіадському озері”, яка передає відому легенду про те, як Христос допоміг Петру, Хомі, Якову, Ісааку і Нафанаїлу піймати повні сіті риби. Вона вражає легким і вільним малюнком, виконаним без попередньої прорисовки, і нагадує прозору акварель. Оригінальна манера письма, стриманість колориту і незвичайний динамізм композиції засвідчують велику майстерність її автора. Відсутність аналогій цій композиції в інших пам’ятках Києва дало підстави Г.Н. Логвину висловити припущення, що в її виконанні брали участь переяславські майстри, запрошені Володимиром Мономахом[677]. Підтвердити або спростувати цю цікаву думку могли б розписи переяславських храмів, але вони не дійшли до наших днів. Не дійшли до нас і розписи Південної Русі кінця XII — початку XIII ст. Із розкопок храмів Апостолів у Білгороді і Василія в Овручі довідуємось, що в них застосовувалися так звані золотофонні фрески, що нагадували мозаїчні золоті фони ранніх культових споруд Київської Русі.

Мозаїчна композиція "Євхаристія” із Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

Твори давньоруського іконопису збереглися в поодиноких екземплярах, хоч мали значне розповсюдження. Ними прикрашали храми, каплиці, палаци, житла бояр, купців. Перші ікони на Русь привозили із Візантії і Болгарії, пізніше з’явились і власні. Найвідомішою іконописною майстернею в кінці XI — на початку XII ст. була Печерська. Тут творив відомий художник Алімпій, який пройшов школу царгородських майстрів. “Печерський патерик” відзначає, що Алімпій “иконы писати хитръ бе зело”. З цього джерела ми довідуємось, що разом з визначним майстром працювали і його учні, які виконували замовлення на ікони від багатих людей. Ряд дослідників пов’язують з київською художньою школою ікони “Ярославська Оранта” (зберігається у Третьяковській галереї), “Устюжське Благовіщення”, “Дмитрій Солунський” (знайдена у місті Дмитрові) і композицію “Свенської (або Печорської) Богоматері”. Ікона “Ярославська Оранта” за манерою виконання перегукується з мозаїками храму Михайлівського Золотоверхого монастиря і, на думку дослідників, може належати пензлю Алімпія[678]. Рештки іконописних майстерень виявлено розкопками 1938 р. на території колишнього Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а також у Новгороді.

У Києві сформувалась іконографія святих Бориса і Гліба. Уявлення про неї дає ікона “Борис і Гліб” кінця XIII — початку XIV ст. (експонується у Київському державному музеї російського мистецтва). Із Новгорода походять ікони “Архангел" кінця XI ст., а також “Устюжське Благовіщення” XII ст., які за стилем близько стоять до фресок і мозаїк Михайлівського Золотоверхого храму. Цікава ікона XIII ст. “Покрова” походить з Галичини (зберігається в Київському державному музеї українського мистецтва). Незвичайна іконографія галицької “Покрови”, що не має аналогій на Русі, змусила дослідників припустити, що це копія з оригінала ікони Влахернської церкви в Константинополі.

Дмитрій Солунський. Мозаїчне зображення з Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

Певне відношення до києворуського іконопису, напевно, мала і знаменита ікона “Володимирська Богоматір”[679]. Її привезли на Русь разом з іконою “Пирогощі” — “в едином корабле” на початку XII ст., вона прикрашала храм Бориса і Гліба у Вишгороді. Згодом (1155) її вивіз Андрій Боголюбський до Володимира-на-Клязьмі, від чого вона і отримала свою нову назву. На іконі зображена Богоматір з дитям на руках. Висока майстерність виконання царгородської ікони, безперечно, справила значний вплив на давньоруську іконописну традицію.

Серед пам’яток художньої різьби по каменю, що прикрашали храми і палаци, найбільшу увагу привертають різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Одинадцять таких плит збереглося на хорах Софії Київської. Вони вкриті вишуканою художньою різьбою рослинно-геометричного орнаменту, доповнену геральдичними зображеннями орлів і риб. Зразком для київських майстрів кінця X — початку XI ст. послужили різьблені вироби із праконеського мармуру, що добре видно на прикладі шиферного саркофага із Десятинної церкви. За характером орнаментальних мотивів він має багато спільного з мармуровим саркофагом Ярослава Мудрого, але виготовленого у Києві і київськими майстрами.

Цікавою пам’яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям. Його знайшли в руїнах Десятинної церкви, як вважають дослідники, він був виготовлений місцевим майстром для оздоблення її фасаду.

Збереглися різьблені шиферні плити в Спаському соборі Чернігова. Їх орнамент складається із ромбів і кіл, що нагадує за стилем кавказьку різьбу.

Винятковий інтерес становлять чотири шиферні плити з тематичними рельєфами: дві — із Михайлівського Золотоверхого монастиря і дві — з Києво-Печерського. На михайлівських плитах зображені вершники — “святі воїни”, покровителі київських князів: Георгій Побідоносець і Федір Стратилат — на одній, святий Меркурій і Дмитрій Солунський — на іншій. Рельєфи виконані з великою майстерністю. Зображення вершників водночас декоративні і динамічні.

На плитах, знайдених у Печерському монастирі, передані популярні на Русі античні сюжети. На одній із них зображено Геракла в двоборстві з левом, на іншій — Діоніса, що їде в колісниці, запряженій двома левами.

Визначним досягненням давньоруських різьбярів по каменю є невеличкі іконки. Найчастіше зображені на них перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, св.Миколай та ін. Популярним був сюжет “Увірування Фоми”; мініатюрна іконка з його зображенням зберігається в Національному музеї історії України. Вона із світло-зеленого каменю-стеатиту, зверху позолочена. На лицьовому боці рельєфу зображено дві фігури: Христос у фронтальній позі, який показує свої рани Фомі, і Фома, що схилився до Христа. Обличчя, руки, ноги і одяг фігур тонко пророблені, лінії м’які.

Високого рівня розвитку досягло в Київській Русі прикладне мистецтво. Орнаментальними композиціями, більшість елементів яких беруть свій початок не, лише у слов’янській, а й у значно давнішій язичницькій старовині, декорувалися предмети побуту, прикраси, зброя, металевий і керамічний посуд, вироби із кості. Найпоширенішими мотивами були коло — символ сонця, хвилясті лінії, що символізували воду, фантастичні звірі і птахи, “дерево життя”, рослинний орнамент.

Незвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла, виготовлені в техніці емалі і черні. Вишуканістю рослинного орнаменту і загадковістю сюжетної композиції характеризуються срібні окуття двох рогів тура XX ст., виявлених під час розкопок Чорної Могили в Чернігові. Крилаті звірі, дракони, що сплелися в поєдинку, грифони, собаки, чоловіча і жіноча фігури з луками, на думку Б.О. Рибакова, є своєрідною ілюстрацією до чернігівської билини про Івана Годиновича, в якій розповідається про смерть Кащея Безсмертного, боротьбу життя зі смертю[680].

Шиферні плити із зображенням святих воїнів із Михайлівського Золотоверхого собору. XII ст.

Шиферні плити із Печерського монастиря із зображенням Геракла у двоборстві з левом і Діоніса у колісниці. XI — XII ст.

Кращими виробами, виготовленими в техніці черні в XII — XIII ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі із срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька кіотців, зображені фантастичні звірі і птахи, квіти, рослинне плетиво, сюжетні композиції, які відображали язичницьку символіку, народні гуляння, скомороші танці. В арочці-кіотці одного з київських браслетів бачимо двох птахів-собак (симарглів), птаха, гусляра в головному уборі і довгій вишитій сорочці, жінку, що танцює, і чоловіка з мечем і щитом. За сюжетом зображення на браслетах-наручах нагадують сцени башт Софії Київської.

Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської символіки. Нерідко вони мирно уживалися на одному предметі. Так, на київській золотій емалевій діадемі XI — XII ст. з деісусним чином поряд з апостолами зображені дівочі голівки і “дерево життя”. Можна думати, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва X — XIII ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію. Орнаментальні композиції із “дерева життя”, птахів-сиринів (віл-русалок), жіночих голівок у кокошниках, рогів тура особливо характерні для емалевих колтів XII — XIII ст. Як складова частина весільного убрання вони своєю орнаментикою відображали насамперед ідею родючості. Найпоширенішим декоративним елементом на срібних колтах були “дерево життя” і крилате чудисько з пташиною або собачою головою, двома лапами і крилами. В ньому не без підстав вбачається уособлення слов’янського бога Симаргла, який був покровителем людини, охороняв посіви і рослинність.

Крім орнаментів велике значення в давньоруському прикладному мистецтві надавалося кольору. Тонким поєднанням синього, жовтого, червоного, білого, зеленого і коричневого вражають київські емалі. Загальна їх гама яскрава, але не контрастна. Технікою перегородчастої емалі прикрашали коштовні золоті вироби — діадеми, барми, колти, гривни, рясни. На медальйонах барм і на кіотцях діадем зображувалися фігури Ісуса Христа, Богоматері, святих. Унікальним творінням давньоруських емальєрів XII ст. є золота діадема із села Сахнівка Черкаської області. Вона має сім кіотців. Шість із них прикрашені рослинним орнаментом, на центральному зображено сцену “Вознесіння Александра Македонського” — популярний в середньовіччі сюжет — особливо імпонував державним можновладцям.

Браслет-наруч. ХІІ ст. Срібло, чернь. Київ

В одному ряду з золотими князівськими діадемами, прикрашеними перегородчастими емалями, знаходиться хрест Єфросинії Полоцької, виготовлений 1161 р. київським майстром Лазарем Богшою.

У мистецтві чорніння, де кольорові можливості були меншими, панував прийом контрасту. На ранньому етапі переважав чорний фон і світлий рисунок, на пізньому — чорний рисунок і світлий фон.

Одним із поширених видів прикладного мистецтва було художнє литво. Давньоруські майстри відливали величезні бронзові паникадила, прикрашені прорізним орнаментом, фігурками птахів (жар-птиць) і круглими розетками, дзвони, лампади із зображенням святих, хрести-енколпіони, оклади книг, іконки, змійовики. Відливки робилися в кам’яних і глиняних формах за восковими моделями. Прекрасними взірцями такого литва є дві бронзові арки XII ст. роботи давньоруського майстра Костянтина, знайдені під час розкопок давньоруського міста Вщиж на Брянщині, “Чернігівська гривна”.

У XII — XIII ст. набуло особливого поширення художнє литво в так званих “імітаційних” формочках. Пріоритет тут належав київським ремісникам, які виготовляли ювелірні вироби, що нагадували дорогі князівсько-боярські прикраси, із дешевих матеріалів. Кам’яні формочки давали можливість серійного виробництва, яке задовольняло потреби ринку.

Давньоруські майстри порівняно рано оволоділи технікою склоробства, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього опорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою. Розкопки Києва і Білгорода виявили поліхромні плитки, орнаментовані рослинним плетивом жовтого, білого, зеленого кольорів. Ними викладали підлоги в окремих приміщеннях Софії Київської, опоряджували підлоги і стіни князівських палаців у Києві і Білгороді, церкви св. Апостолів у Білгороді.

Колти. XII — ХІІІ ст. Золото, емаль

В галицьких монументальних будівлях широко використовувалися рельєфні керамічні плитки із зображеннями грифонів, орлів, соколів, павичів. Вони нагадують орнаментальні мотиви візантійських тканин, срібних браслетів-наручів, фресок Софії Київської.

Склороби крім смальт виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головний центр їх виробництва — Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі була різьба до дереву і кості. Різьбярі по дереву прикрашали фасади зрубних будівель, одвірки, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоскою, орнамент геометричний, рідше рослинно-геометричний. Дерев’яні колони, виявлені розкопками Новгорода, свідчать про високу майстерність давньоруських дереворобів. Окремі елементи орнаменту сягають глибини століть, в деяких вгадуються античні традиції.

Різьба по кості давньоруських майстрів здобула широке міжнародне визнання. Особливо славилися різьблені шкатулки, образки, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахові і шашкові фігури. Вони оздоблені геометричним і рослинним орнаментом, на деяких із них зустрічаються майстерно вирізані голови фантастичних звірів, сюжетні композиції.

Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначалися високим технічним і технологічним рівнем, користувалися попитом не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Речі, що вийшли із майстерень Києва, Новгорода, Галича, Чернігова та інших давньоруських міст, зустрічаються під час археологічних розкопок практично в усіх європейських країнах.

Загалом культурний розвиток Київської Русі IX — XIII ст. знаходився на високому, європейському рівні. Монголо-татарська навала перервала великий і яскравий період вітчизняної історії.