Глава 3 Господарство. Побут

У процесі первісного розселення й фізичного розвитку людини вдосконалювалися й ускладнювалися її знаряддя праці та прийоми їх виготовлення.

Не всі знаряддя палеолітичної людини збереглися до наших днів: надто тривалим був проміжок часу, що відділяє нас від неї, великих змін зазнала відтоді земна поверхня. В багатьох випадках ранньопалеолітичні вироби знаходять не там, де вони були залишені людьми, а у вторинному, перевідкладеному заляганні в давніх річкових і схилових відкладах. Зрозуміло, що при цьому уціліли лише вироби з неорганічних порід. Між тим значну, якщо не найбільшу, частину виробничого інвентарю повинні були складати тоді різноманітні вироби з дерева — дрючки, копальні палиці, рогатини, древки списів, руків’я ножів та скобелів. Знаряддя ці на ранньопалеолітичних стоянках України не збереглися і про побутування їх тут можна судити лише опосередковано, на підставі поодиноких знахідок на одночасних пам’ятках в Західній та Центральній Європі.

Рис. 1. Чопер з Рокосового (ашель).

Усі знаряддя ранньопалеолітичної людини в Україні, що дійшли до нас, виготовлені з каменю. Найпридатнішим матеріалом був кремінь з його здатністю легко розколюватися й давати пласкі міцні уламки з гострими краями — так звані відщепи й пластини. Поряд з кременем широко використовувалися інші осадочні та вулканічні породи: кварцит, андезит, обсидіан, роговик, яшма, халцедон, кремнистий вапняк, діабаз тощо. Відмічається певна спеціалізація у використанні тієї чи іншої сировини в різних областях України, що була викликана специфікою їхнього природного середовища. Так, у Закарпатті в ранньому палеоліті переважали вироби з андезиту та обсидіану, на півночі Донецького кряжа — кварцитові, в інших районах — крем’яні.

Олдувайські знаряддя праці були ще дуже примітивні. Звичайно це грубо оббиті по краях гальки й уламки каменя (так звані чопери) (рис. 1) та відколоті з них відщепи, як правило, без додаткової обробки.

За ашельського часу знаряддя набувають менш грубого вигляду, стають більш різноманітними. Найхарактернішими знаряддями ашельської епохи були чопери, ручні рубила[15], колуни та різні вироби на відщепах.

Ашельські чопери мало чим відрізнялися від олдувайських і застосовувалися також для рубання й обтесування твердих (дерево, кістка) та розчленування м’яких і в’язких матеріалів (м’ясо). В Україні чопери представлені великою серією в Закарпатті (Королеве, Рокосове, Малий Раковець).

Ручні рубила (рис. 2) — це масивні крем’яні жовна, уламки каменя або масивні відщепи, суцільно оббиті з обох боків з метою надання їм певної форми в плані і профілі. Обрис рубил, їхні розміри, характер оббивки, а також, мабуть, і функція не залишалися незмінними протягом ашельського часу. Ранньоашельські рубила були ще досить недосконалі. Звичайно вони мали грубоминдалеподібну форму і відзначалися масивністю і великими розмірами.

Їхньою характерною особливістю була наявність на тильному кінці знаряддя так званої п’ятки — ділянки з незнятою жовняною кіркою або навмисне притупленою відколами. П’ятка служила для більшої зручності тримання рубила у руці в процесі роботи і запобігала пораненню долоні. Велика сила й недостатня точність ударів оббивки зумовили ламані, зигзагоподібні в плані й профілі обриси ранньоашельських рубил.

Рис. 2. Ручне рубило з Житомирської стоянки (ашель).

За виробничим призначенням ранньоашельське рубило було, ймовірно, знаряддям універсальним і об’єднувало декілька функцій: передусім — ударно-рублячі, меншою мірою — скоблячі й ріжучі. Очевидно, воно застосовувалося для виконання різних робіт: на полюванні — для добивання тварин і розчленування туш; під час пошуків рослинної їжі — для викопування їстівного коріння; у виробництві — для виготовлення знарядь з дерева; у побуті — для розрізання м’яса, розбивання кісток тварин з метою видобування кісткового мозку. В пізньоашельський час рубила набувають більш досконалого вигляду. Обриси їх стають правильними, форма — різноманітнішою. Виготовляються вони тепер здебільшого з великих відщепів, розміри їхні зменшуються, знаряддя стають тоншими і пласкішими. Обробка їх не така груба, бокові краї гострі й прямі у профілі, п’ятка нерідко відсутня. Значною мірою змінилось, мабуть, і призначення пізньоашельських рубил. Надалі вони все більше втрачали ударно-рублячі функції й наближалися за характером використання до ножів та скребел.

Для території України, на відміну від Західної та суміжних районів Центральної Європи, рубила не дуже характерні. Втім, їх знайдено в ангельських комплексах Королевого, на Житомирській стоянці, в кількох пунктах на р. Бодрак у Криму, поблизу Ізюма на Сіверському Дінці та біля Амвросієвки на Донеччині.

До ангельського часу сходить ще один тип ранньоашельського інвентарю — так звані колуни. Свою назву вони отримали через певну схожість з відповідним типом сокир більш пізніх епох; Схожість ця, однак, була суто зовнішньою й не поширювалася на функцію.

На відміну від сокир, колуни, як і рубила й чопери, застосовувались у роботі без руків’їв (топорищ): їх просто захоплювали рукою. Водночас колуни рідко оброблялися відколами суцільно. Як правило, оббивці, або відсіканню, для зручності захоплювання долонею були піддані лише поздовжні краї заготовки великого відщепу. Лезом при цьому служив один з поперечних країв — природно загострений або оформлений одним-двома відколами. Застосовувалися колуни як ударно-рублячі інструменти, головним чином для обробки дерева — рубання стовбурів та гілок, зняття кори, затесування.

В Україні колуни представлені виразною серією в Королевому; кілька виробів походять із Житомирської стоянки.

Макрознаряддя — чопери, рубила, колуни — доповнювалися в ашельському виробничому інвентарі знаряддями на невеликих відщепах. Останні в певній кількості постачала вже оббивка з гальок й уламків каменя при виготовленні чоперів, рубил та колунів. Досить рано, однак, ще за олдувайської епохи, для отримання відщепів починають використовувати спеціально виготовлені для цього предмети — так звані нуклеуси, або ядрища. Заготовками для них, як і для чоперів та рубил, служили гальки й уламки каменя в природному вигляді або певним чином попередньо оброблені. Відщепи від них відділяли за допомогою відбійників, за які правили ті ж самі гальки, кам’яні уламки або кістки тварин та дерев’яні стрижні.

Олдувайські нуклеуси здебільшого аморфні. Від гальки або уламка каменя відбивалися один-два відщепи, й нуклеус викидався. В тих випадках, коли поверхня вихідної заготовки оброблялася відколами більш-менш суцільно, нуклеус набував кубо- або кулеподібних обрисів. Удари обробки при цьому були різнонаправленими й наносились не по спеціально підготовлених площадках, як у більш пізніх нуклеусів, а по ділянках (“негативах”) попередніх відколів.

Відщепи, відколоті з таких нуклеусів, мали укорочені пропорції і відзначались масивністю та нестабільністю форми.

Розвиток й удосконалення техніки розщеплення каменя призвели до появи в ашельську епоху нових типів нуклеусів. Значним кроком уперед було винайдення дископодібного, або радіального, нуклеуса (рис. 3). На відміну від кубо- і кулеподібних ядрищ з їхніми безсистемними різнонаправленими відколами оббивки, зняття відщепів з дископодібних нуклеусів здійснювалось більш цілеспрямовано: від країв за радіусом до центру, внаслідок чого нуклеус набував здебільшого округлих, дископодібних обрисів. Нова форма нуклеуса давала можливість економніше і з більшим успіхом використовувати сировину. Все ж таки відщепи, відколоті від дископодібних ядрищ, значною мірою зберегли масивність й укорочені пропорції, форма їх лишилася випадковою, а обриси — неправильними, ламаними.

Тому справжнім переворотом у первісній техніці обробки каменя була поява в ашелі так званих протопризматичних (паралельних) та левалуазьких нуклеусів[16].

Рис. 3. Дископодібний нуклеус з поселення Королеве (ашель).

Протопризматичні нуклеуси (рис. 4) використовувалися для відщеплення відколів у паралельному напрямку й були провісниками більш досконалої призматичної техніки пізнього палеоліту. Відколи з них мали відносно правильні прямокутні або трикутні обриси й відзначалися видовженими пропорціями. В тих випадках, коли довжина таких відколів вдвічі й більше перевищувала ширину, їх називали пластинами. В багатьох випадках ранньопалеолітичні пластини не можна відрізнити від пізньопалеолітичних.

Рис. 4. Протопризматичний нуклеус з поселення Королеве (ашель).

Третій різновид ранньопалеолітичної техніки обробки каменя — левалуазька — ґрунтується на застосуванні нуклеусів зі спеціальним чином оформленою робочою поверхнею, з якої за один робочий цикл знімався лише один відщеп із заздалегідь запланованою первісним майстром формою: округлою, овальною, трикутною, прямокутною (рис. 5).

Рис. 5. Левалуазький нуклеус (праворуч) та знятий з нього відщеп (ліворуч). Королеве (мустьє).

Усі три різновиди ранньопалеолітичної техніки розщеплення каменя — примітивна (безсистемно-радіальна), протопризматична (паралельна) та левалуазька — представлені на українських ангельських пам’ятках. Їхня еволюція від ще досить недосконалих до все більш розвинутих зразків протягом тривалого часу в межах ангельської та мустьєрської епох добре простежується на багатошаровому поселенні Королеве.

Зняті з ранньопалеолітичних нуклеусів відколи-заготовки широко застосовувалися для виготовлення різноманітних знарядь праці. Олдувайські й ранньоашельські відщепи використовувалися в роботі ще додатково необробленими, в тому вигляді, в якому були відокремлені від нуклеуса або ж отримані в процесі виготовлення чоперів та рубил. Але вже в цей час робляться спроби підправити краї відколів-заготовок, зробити їх менш зигзагоподібними, міцнішими, а отже, придатнішими для роботи. З цією метою краї відщепів додатково оформлювалися дрібними відколами — так званою ретушшю. Відмінною особливістю олдувайської й ранньоашельської ретуші є її нерегулярність. Робочий край знаряддя рідко буває оброблений ретушшю суцільно, й між ретушованими ділянками залишаються більш чи менш необроблені проміжки. До того ж ретуш звичайно не змінювала форми відщепу, а лише дотримувалася його обрисів, усуваючи окремі нерівності й зміцнюючи лезо. Тому найдавніші ранньопалеолітичні знаряддя, виготовлені з відщепів, здебільшого не мають сталої форми, обриси їх випадкові. У пізніший ангельський час ретуш стає більш регулярною й старанною, формотворчою. Із застосуванням ретуші оформились провідні типи ранньопалеолітичного інвентарю — скребла й ножі. Скребла (рис. 6) мали масивний крутий робочий край, придатний, головним чином, для скобління. У ножів (рис. 7) було гостре лезо, яке давало змогу також різати. Застосовувалися скребла й ножі для розчленування туш забитих тварин, обробки шкір, виготовлення знарядь з дерева. Скреблам і ножам типологічно близькі так звані зубчасті знаряддя, які використовувалися як ножі і пилки для обробки дерева. Ангельські скребла, ножі й зубчасті знаряддя були досить різноманітними й розрізнялися за кількістю й формою робочих країв та характером їхньої обробки.

Певне місце в ангельському виробничому інвентарі посідали так звані виїмчасті знаряддя, або скобелі, з однією або кількома виїмками, ретушованими або ні, на робочих краях. Застосовувалися вони для обробки дерева, насамперед для загострення кінцівок рогатин, списів та дротиків. В ангельський час з’являються і кам’яні наконечники дротиків та списів. Мали вони листоподібну форму й були оброблені ретушшю з одного або ж обох боків. Виразні зразки таких наконечників знайдено в пізньоашельських горизонтах поселення Королеве (рис. 8).

Удосконалення прийомів первинного розщеплення каменя й вторинної обробки знарядь праці продовжувалось у мустьєрську епоху й засвідчено в Україні масовими матеріалами сотень пам’яток — печерних і просто неба.

Протягом мустьєрського часу в кам’яному інвентарі окремих груп населення утримувалися знаряддя, виготовлені в техніці двобічної обробки, але тепер вони вироблялись переважно з відщепів і дуже рідко були представлені типовими ручними рубилами.

Розвиток техніки розщеплення каменя в мустьєрську епоху відбувався по тих самих головних лініях, які вималювалися ще в попередній ангельський час. Радіальні, протипризматичні та левалуазькі ядрища стають більш досконалими, розміри їх зменшуються, робочі поверхні й відбивні площадки обробляються старанніше. Відповідно більш розвинений вигляд мають і відколи з цих нуклеусів. Витонченішою й різноманітнішою стає вторинна обробка відщепів та пластин при виготовленні знарядь праці.

Прогрес у техніці розколювання каменя та вторинної обробки відколів дозволив диференціювати набір інструментів, зробити його більш різноманітним та стандартним, а самі знаряддя продуктивнішими, придатнішими для виконання різних робіт. Характерним знаряддям мустьєрського виробничого інвентарю поряд зі скреблами, ножами, зубчастими й виїмчастими виробами були так звані гостроконечники (рис. 9). Вони були виготовлені з відщепів, мали два оброблені ретушшю краї, що сходилися на кут, утворюючи гострий кінець.

Гостроконечники застосовувалися для виконання різних робіт, головним чином для розкраювання туш тварин, різання, проколювання й використовувалися здебільшого без додаткових пристосувань, просто затиснутими в долоні. Згодом, однак, нижній тупий кінець їх починають стоншувати дрібними відколами. Такі гостроконечники могли використовуватися в роботі вставленими в спеціальні дерев’яні або кістяні руків’я чи як наконечники списів і дротиків.

Усе частіше в мустьєрському виробничому інвентарі можна побачити знаряддя пізньопалеолітичних типів — скребки, проколки, долота, свердла, різці. В мустьєрський час з’являються також перші пізньопалеолітичні вироби з кістки. Так, загострений кістяний стрижень (наконечник?) знайдено на стоянці Кіїк-Коба в Криму.

Вдосконалення знарядь праці робило людину менш залежною від навколишньої природи. Тільки завдяки багатотисячолітньому досвіду в виготовленні знарядь та їхньому застосуванні в процесі здобування засобів існування, насамперед прожитку, найдавніші люди змогли вижити за умов погіршення клімату в освоєних ними нових регіонах.

На ангельських стоянках України не збереглися кістки тварин, на яких полювали первісні люди. Відтворити їхній видовий склад можна лише за опосередкованими даними. Одночасні пам’ятки Західної і Центральної Європи свідчать про успішне полювання ангельської людини. На місцях її стійбищ знайдено численні кістки тварин, характерних для таманського, тираспольського та ранньохазарського фауністичних комплексів, у тому числі таких, як гіпопотам, різні види носорогів, давні форми слонів та мамонтів, печерний ведмідь, бики, олені.

Загальний процес у розвитку виробничих сил в епоху мустьє супроводився прогресом у господарчій діяльності неандертальців. Археологічні дані свідчать, що мустьєрським мисливцям були доступні всі види тварин. У списках фауни, зібраної на місцях побутування неандертальців, представлені тварини степових рівнин і гір, печер і водоймищ. Тут і давні тваринні гіганти — мамонти і носороги; грізні хижаки — печерні леви й ведмеді; швидконогі бізони, дикі коні, осли, олені й сайгаки. Полювання на цих тварин могло бути успішним лише при наявності певних навичок, досвіду багатьох поколінь, вироблених у процесі постійної, повної злигоднів боротьби за існування. Зараз, коли сотні тисячоліть відділяють нас, людей кінця XX століття, від тих далеких часів, дуже важко з усією повнотою реконструювати засоби полювання ранньопалеолітичної людини, ті численні й хитромудрі прийоми, які вона застосовувала при ловитві звіра. Навряд чи можна сумніватись у тому, що мисливство в ангельську та мустьєрську епохи мало в основному загонний характер із застосуванням різних пасток. Інакше було б важко пояснити наявність на місцях стійбищ первісної людини численних кісток таких важковловимих тварин, як дикі коні й осли, бики й сайгаки, олені й гірські козли. Можна уявити, як сотні тварин, гнаних мисливцями, мчали до скелястих ущелин та урвищ, падали й розбивалися. Засідки і ловчі ями чекали їх на стежках до водопою й на пасовиськах. Навіть скельні сховища не могли порятувати їх: люди проникали й туди, вступаючи в поєдинок з печерними хижаками.

У мустьєрський час простежується викликана кліматичними умовами й складом промислової фауни різних регіонів певна спеціалізація в полюванні на окремих тварин. Так, серед мисливської здобичі на стоянках у Прикарпатті та Східному Криму переважав мамонт, у Західному Криму — осел та сайгак, на Донеччині — бізони та дикі коні.

Мисливство в господарській діяльності ранньопалеолітичної людини доповнювалося збиральництвом. Окрім посередніх етнографічних даних про це свідчать знайдені на мустьєрських стоянках поблизу с. Молодове на Дністрі так звані розбивальники, або терочники, — крем’яні гальки з підшліфованою або густо забитою поверхнею. Припускається, що використовувалися вони для подрібнення їстівних рослин.

Погіршення клімату викликало певні зміни в побуті первісних людей. Жити на відкритих холодним вітрам просторах по берегах річок та водоймищ ставало щодалі важче. Людина починає освоювати для життя печери та гроти. На стоянках просто неба споруджувалися штучні житла. На ангельських стоянках України житлові будови не збереглися. Втім, залишки їх відкриті на одночасних поселеннях у Західній Європі та навіть у більш ранній час — на місцях мешкання олдувайської людини в Африці. В ангельський час людина одержує чи не найвизначнішу перемогу в боротьбі із силами природи, робить перший крок до їхнього підкорення своїй волі. Вперше за всю історію людства його стійбища освітлюються полум’ям вогнищ. Сліди користування вогнем — спочатку природним (від блискавок та вивержень вулканів), а згодом і штучним — виявлено в Африці (близько 1,5 млн років тому) й на багатьох більш пізніх ангельських стоянках в Європі й Південно-Східній Азії. Паливом слугували гілки дерев та кістки тварин.

У мустьєрський час усі придатні для мешкання печери й гроти були заселені неандертальцями. В районах, де скельних сховищ не було, люди оселялися по берегах річок та водоймищ, здебільшого на виступаючих в долину мисах. На місцях стійбищ споруджувалися штучні житла, матеріалом для яких слугували стовбури й гілки дерев, камені, великі кістки та шкури тварин.

Залишки одного з таких жител — першого в світовій практиці вивчення раннього палеоліту — виявлені на мустьєрській стоянці Молодове І на Дністрі. За описом автора відкриття О. П. Черниша, це була кільцева викладка із спеціально підібраних і розташованих по краю овального скупчення культурних решток великих кісток мамонта — 12 черепів, 34 лопатки й тазові кістки, 51 кінцівка, 15 бивнів, 5 нижніх щелеп. Розміри внутрішньої частини кільця 8 х 5 м, загальна площа — близько 40 кв. м. Житло являло собою різновид чуму або яранги північних народів й було прообразом житлових будівель пізнього палеоліту. Каркас був побудований з дерев’яних жердин. Покриттям слугували шкури тварин, які придавлювалися черепами мамонта по колу внизу й іншими кістками зверху. Останні впали при зруйнуванні житла всередину кільцевої обкладки.

На площі будівлі було простежено залишки 15 вогнищ, представлених лінзами попелу з дрібними шматочками деревного вугілля й перепалених кісток. Кілька подібних золистих плям виявлено за межами житла поруч з ним.

У будівлі і навкруг неї концентрувалася основна маса побутових залишків — кісток тварин і виробів з кременю.

Залишки подібного, але гіршої збереженості житла відкрито на розташованому поблизу стоянки Молодове І поселенні Молодове V.

Навряд чи доводиться сумніватися в тому, що подібні житла споруджувалися й на інших, більш зруйнованих природними процесами мустьєрських стоянках просто неба в Україні. Штучно дообладнувались різноманітними огорожами й заслонами печерні стоянки. Сліди такого штучного заслону простежено на мустьєрській стоянці в гроті Кіїк-Коба в Криму.

Безперечною є, хоча це й не підтверджується прямими речовими залишками, наявність у ранньопалеолітичних людей шкіряного й хутряного одягу типу накидок-плащів, а можливо, й більш складного, на зразок комбінезона, що, як у народностей Півночі й їхніх пізньопалеолітичних предків, складався з штанів і куртки. Без штучно виготовленого одягу важко уявити собі побутування первісних мисливців у холодних гірських ущелинах й на відкритих морозним вітрам степових просторах прильодовикової зони.