Глава 6 Духовна культура

Зародження в ранньому палеоліті найпростіших суспільних інститутів свідчить про вагомі зрушення в свідомості первісної людини. Усвідомлення уз спорідненості супроводжувалося першими спробами ще незміцнілого мислення розібратися у двох найважливіших явищах об’єктивної реальності: житті і смерті. Складні обставини життєдіяльності примушували первісних людей постійно зміцнювати соціальні стосунки у прагромаді. Згодом колектив кількісно невеликої прагромади почав виразно уявляти свою єдність, залежність один від одного, що насамперед вело до розуміння необхідності взаємного піклування: і не тільки про живих членів, єдність уявлялася і з померлими. Напевне, спочатку, просто намагаючись утримати небіжчика біля себе, йому споруджували спеціальне сховище у житлі поряд з живими[19]. Це призвело до виникнення штучних поховань, які знайдено в багатьох печерах, де мешкали неандертальці. Поза померлих, як правило, — на боці, з підігнутими ногами (в положенні сплячого); наявність при кістяках спеціально покладених у могилу знарядь праці; нарешті, той факт, що поховання були здійснені тут-таки, у печерах, на місці проживання колективу — все це дає можливість вбачати в них свідоцтва початкових магічних дій, відбиття творення перших ідеологічних уявлень. На думку дослідників, свідоме поховання неандертальців є, насамперед, спробою вирішення докорінних суперечностей між життям і смертю: остання є припиненням існування індивідуума, організоване поховання — його продовженням. Таким чином неандертальській людині вдалося отримати своєрідну перемогу над смертю[20]. Свідоме поховання остаточно вивело людину за межі суто біологічної еволюції.

В Україні неандертальські поховання виявлено в Криму — в печерах і під обвалами козирків навісів[21]. Вперше рештки двох поховань неандертальців — дорослої людини і дитини — було відкрито тут у 1920-х роках Г. А. Бонч-Осмоловським у гроті Кіїк-Коба. Поховання дорослого було здійснено в центрі житлової ділянки в прямокутній ямі, виритій у культурному шарі й частково заглибленій у скельну підлогу. Небіжчика було покладено на правому боці, з підігнутими ногами, головою на північний схід. На північ від ями з похованням дорослого було знайдено поховання однорічної дитини, покладеної в могилу головою на південь, на лівому боці, також з підігнутими ногами (в утробному положенні).

Крім цих поховань на мустьєрських стоянках Криму знайдено залишки ще трьох неандертальців (жінки та двох підлітків). Всього в Криму від 1924 до 1978 рр. виявлено рештки 11 неандертальців (двох жінок, двох підлітків, семи дітей)[22]. Така статистика неандертальських поховань на стоянках Криму, ймовірно, не є випадковою. Серед фахівців існують різні міркування з приводу її історичної інтерпретації. На думку С. М. Бібікова, традиція переважного поховання жінок і дітей у печерах пов’язана з матрилокальними і матрилінійними соціальними стосунками у прагромаді.

Усе більше накопичується даних про духовне життя людини раннього палеоліту. Дослідники вже давно звернули увагу на естетичний аспект палеолітичних знарядь праці з каменю — цей своєрідний первісний дизайн, безпосередньо не пов’язаний або мало пов’язаний з їхньою функцією. Останнім часом з’явилися сенсаційні свідоцтва про зародження справжньої образотворчої діяльності в надрах мустьєрського суспільства. “Першою ластівкою” стала лопатка мамонта з орнаментальним гравіруванням, знайдена на стоянці Молодове І О. П. Чернишем. Ще більшою несподіванкою виявилася знахідка О. С. Ситника на мустьєрській стоянці Пронятин поблизу Тернополя — кістка бізона з зображенням тварини (коня?). Малюнок виконано в техніці різьблення з видаленням поверхневого шару кістки всередині окресленого заглибленою лінією екстер’єру тварини (зворотний рельєф). Ця унікальна річ, виявлена в чітких стратиграфічних умовах, зсуває зародження реалістичного образотворчого мистецтва з пізнього палеоліту, як це вважалося до останнього часу, в мустьєрську епоху й відкриває не відому до того художню сторінку інтелектуального життя ранньопалеолітичної людини.