Документ № 54 Протокол допиту В. Сальського

Документ № 54

Протокол допиту В. Сальського

27 серпня 1919 р.

Протокол №

1919 року серпня дня 27 село Ковалівка Обухівського повіту на Кієвщині. Військовий Слідчий Штабного Суду Ложкин, прикомандирований до Державної Слідчої Комісії, згідно дорученню зазначеної комісії, з додержанням 443 с. Уст[аву] Карн[ого] Суд[очинства], допитував низчепрописанного, як свідка, котрий показав:

Я Володимир Петрович Сальський [59] 34 років, православний, осаул генштабу, командуючий Запоріжською групою військ.

Киев, Тургеневська вул. 77, кв. 7.

По ділу показую. Командовати Запоріжською групою я почав 18 травня 1919 р. У той же день у Штаб групи прибув тільки що призначений Державний інспектор Гавришко. Будучи Держ[авним] Інспектором групи добродій Гавришко весь час проводив у 7-й дівізії, мало цікавився іншими дівізіями і зовсім не організував інспекторіату при групі. Людина назвичайно обмежувана, нетактовна, у якої нове призначення закрутило голову, він старався уявити собою саму найвищу владу у групі. Неодночасно про це зазначав мені персонально. У мене з ним склались дуже гострі відносини, позаяк він втручався в оперативні і інші справи, які не входили в його компетенцію. В перший день прибуття до Штабу Гавришко мені сказав: «Що він єсть інспектор від Держави, а не від сучасного ганебного уряду» і дійсно іноді критикував уряд і взагалі ставився до нього негативно. По деяким розмовам і деяким непомітним фактам я помічав з самого початку командования більш менш тепле і прихильне відношення до Балбачана у 7-ої дівізії, яке було для мене цілком зрозуміле, поза як Балбачан біля двох років командував групою, а сьома дівізія розвернулася з Запоріжського полку, який формував і з початку командував сам Балбачан. Перший раз я побачив Балбачана в Проскурові в ресторані в кампанії Гавришко, начдіва Осмоловського комполків: Зеліницького [60], Дьяченко, других не пам’ятаю, але згадую, що компанія була досить велика. Там же привітавшись зі всіма старшинами я познайомився і з Балбачаном. Це було на другий день після захоплення Проскурова себто 7 червня б. р. На слідуючий день 8 червня біля 7 годин ранку мені принесли додаваеме відношення від Державного Інспектора Гаврішко за ч.45 від 7 червня 1919 р. (зазначене відношення дійсно передане слідчому). Цім відношенням Гаврішко мене усовував з посади і призначав на моє місце отамана Болбочана. Це для мене було несподівано і я рахував, що це єсть наслідок гострих моїх відносин з д. Гаврішко і його обмежености і не тактовности. Такого ж змісту одержав папірець полк. Воскобійників, якому запропоновано було виконувати накази Отамана Балбачана, а не мої. Я не визнав за Держ[авним] ін[спектор]ом право мене усунути, тим більш, що у Чорному Острові знаходилися Головний та Наказний Отамани, з якими був певний телеграфічний зв’язок. Тому я наказав начальнику] шта[бу] груп[и] виконувати тільки мої накази і ні в якім разі не отамана Балбачана. Полковник Воскобійник доклав, що на чим би ні стало, він так і буде робить. Зараз же про це я повідомив персонально по прямому дроту Начальника Штабу Дієвої Армії Мельника. Коло 9 годин до штабу групи під’їхав отаман Балбачан з ним начдів 7-і дівізії Осмоловський і командири полків, між якими добре пам’ятаю Зельницького. В слід за Балбачаном підійшов полк Чорних Запорожців, котрий вистроївся проти Штабу. За кінним полком з музикою пройшли решта полків 7-ої дівізії. Оскільки я пам’ятаю в цей день шов упертий бій між Проскурівим і станцією Богданівцями. 6 і 8 дівізії були в цей день на позіції, а 7-ма дівізія мусила [відбути] в цей день в Проскурів в резерв групи. Коли піши полки пройшли, отаман Болбочан прийшов в мою кімнату і запропонував мені здать посаду командуючого групою йому, показав рукою на вулицю, що він спирається на силу і на бажання командирів полків і дівізій. В той час як 7-ма дівізія проходила коло штабу до мене явився отаман Загроцький з 7-го червня б. р., вступивший у командування 6-ою дівізією. От[аман] Загроцький доклав, що він рішуче протестує проти вчинка Балбачана і в знак простеста подає рапорт про хворість, який тут же і був подан. Після от[амана] Загродського прийшов наштадів 6-ої [дивізії] Стефанів, який доклав, що як тільки Балбачан вступе у командування корпусом (групою), то 6-та дівізія, а в першу чергу гайдамаки його скинуть і як треба буде, то і вступлять в бій з 7-ю дівізіею. Ціх дві інформації з’ясували мені, якій може бути заколот і що, як тільки тут роспочати озброєну боротьбу, то в Проскурові опинится весь фронт. У мене склався твердий намір ліквідувати цю справу поволі спокійно при допомозі авторитета Головного Отамана, виявивши в першу чергу дійсний настрій частин 7-ої дівізії. А тому на пропозицію отам. Балбочана я рішуче відповів, що посади не здам і боюся, що його вчинок зруйнує фронт. Отаман Болбочан сказав мені, що він мене арештує. Я відповів, що озброєного опіра чинити не буду, бо не маю для цього сил в Проскурові, а саме головне боюсь зруйновання фронту. Отаман Балбочан вийшов з моєї кімнати і як мені доклали вів розмову з начальником і командірами полків

7-ої дівізії. Через пів години він прийшов знов і сказав мені, що він ні в якім разі мене не арештує. На це у нього єсть свої міркування і рішуче пропонує мені здати посаду. Я просив його розмову про це лишити. Тоді на мій погляд отам. Болбочан ростірявся, почав мені росказувати, що за ним стоять широкі кола громадянства, що цього вимагає користь України, що це має не місцеве значення, а далеко ширше политичне, що це він робіть для того, щоб змінити уряд і деяких старших військових начальників і таке інше. Було враження таке, що створився якийсь то тупик, з якого от[аман] Балбочан не находе вихода. Він кілько раз виходив з моєї кімнати, хвилювався, повертався до своєї попередньої пропозиції. Тим часом я продовжував на його очах давати розпорядження, підписивать папери і давати накази. Мені було докладено, що частини кінного полку чорних запоріжців заняли другий поверх (готель «Венеція» по Александрівській вулиці), а штаб займав третій поверх. Коли я вийшов з своєї кімнати, то побачив часового біля дверей своєї кімнати, а другого часового біля кімнати отамана Балбачана (кімната д[обродія] Гаврішко). Добродій] Гаврішко весь час знаходився у Штабі, але до мене в кімнату не заходив. Решті решт я сказав отаману Балбачану, що переговорю по прямому дроту з Головним Отаманом і як Головний Отаман накаже, то так і зроблю. Отаман Балбачан зазначив, що він проти Головного Отамана не йде. Тоді я пропонував йому самому переговорити з Головним Отаманом. Він відмовився і просив, щоб я переговорив. Розмова моя з Головним Отаманом була досить довга, пам’ятаю, що я звертав увагу Головного Отамана на можливість заколоту і просив вирішити справу так щоб цього заколоту уникнуть, додавши, що при цьому питання мого власного самолюбства я зовсім відкидаю. Головний Отаман відповів, що він командірує Головного Інспектора Кедровського, який всю справу розв’яже на місті. Цю відповідь я виголосив отам. Балбачану, котрий сказав, що буде чекать. Після Балбачан продовжував сідіть в своїй кімнаті, здається з добр[одієм] Гавришко, а решта кінного полку чорних запорожців пішли на місце свого розташування у м. Проскурів. Життя і праця у Штабі шло нормальним порядком. Тілько біля моєї та кімнати Балбачана (д[обродія! Гаврішко) стояли часові. Коли приїхав Головний Державний Інспектор Кедровський я його поінформував по всій справі а далі він уже персонально вів переговори з отам. Балбачансм. Більш я з отаманом Балбачаном не бачився. Коло 15 години він вийшов з Штабу і більше в штаб не повертався. Тим часом з докладів і розмов багатьох осіб, а яких саме не пам’ятаю для мене з’ясувалось, що козаки абсолютно в цій справі не знають, що це єсть справа кількох старших старшин 7-й дівізії. Пізніш коло 19–20 годин до мене явилась делегація від кінного полку чорних запорожців, яка зазначила, що вони були введені в обман. Ця делегація перед тим була у Головного Отамана на станції і привезла від Головного Отамана записку досить довгу, в якій Головний Отаман реабілітував чорних запорожців. Ця записка була оголошена в наказі по групі і в той же вечер розіслана. З пізнійших розмов я знаю, що безумовно козаки нічого не знали по цій справі і були обманути. Командір кінного полку чорних запорожців Дьяченко потім докладав мені, що він виконував наказ начальника 7-й дівізії і в цьому всьому він не бачив нічого дивного, що в дійсности було так я не певен. Арешт от[амана] Балбачана був переведен на приватній квартирі (адреси не знаю) по роспорядженню, здаєтся Головного Державного Інспектора частиною Дорошенківського полку, яка всупереч оперативному наказу групі була залишена у Проскурові з відома Нач[альника] дів[ізії] 6-ої Запоріжської отамана Ліневського, котрий потім пояснював це випадковим збігом обставин. Добродій Гавришко у той же день кудись зчез забраши казенний екіпаж та коні. Хто бував у Балбачана у Проскурові і хто мав на нього вплів я нічого не знаю. Що торкается д. Шемета, то я не знаю чі був у цей час він у Проскурові. Знаю з пізнійших розмов, що коли Балбачан зі штабу перейшов на пріватну квартиру, то там була виставлена сильна варта з Наливайківського полку 7-і дівізії, якім командував тоді полковник Зельницький, про якого на підставі теж пріватних розмов і чуток у мене склалось враження, що він брав наібільш актівну участь в справі Балбачана. Стверджувати це иншими фактами крім наведеного не можу. Прохання до Центрального Уряду про призначення отамана Балбачана командуючим Запоріжською групою було подписано всіми командірами полків 7-ої дівізії, командіром дівізії і його помішником, крім наштадів 7-ої Каплуна і де якими полковниками 8-ої дівізії. Більш по ділу додати нічого не можу. Показ мій мені оголошен. Вписано: «у 7-ої дівізії» «як» закреслено «в» вписано замість закреслено[го]: «все це єсть».

Володимир Сальський

Військовий Слідчий Ложкин [61].

(ЦДАВО України. — Ф.3810. — Оп.1. — Спр.2. — Арк. 52–54 зв. Оригінал.)