Документ № 28 Протокол засідання надзвичайного суду

Документ № 28

Протокол засідання надзвичайного суду

10 червня 1919 р.

«ПРОТОКОЛ

засідання Надзвичайного Суду при Штабі Дієвої армії

10 червня 1919 року в м. Чорний Остров. 11 год. 15 хв.

Як обвинуваченому, отаману Балбачану, була прочитана постанова з обвинуваченням і Голова Суду спитав, чи признає отаман Балбачан себе винуватим — він отповів, що винуватим себе признає, тільки не в той міри, як написано в постанови. Як були приведени до присяги свідки, обвинувачений попрохав, щоб допитали полковників Республіканського, Мазепінського, Наливайкінського полків, Полковника Кінно-Запоріжського полка, начальника 7 дівізії, полк. Богунівській сотні Яна Кармелюка.

Прокурор заявив, що може допитувати ціх свідків і не треба буде, голова суду згодився. Приступили до допита обвинуваченого.

Обвинувачений отаман Балбачан показав:

«Полковникі частин пропонували мені їхати з нимі (це було коли ми виїздили з Підволочиську) но я отказався. Но вони заявили, що все одно, хочу я їхати, чи не хочу, вони мене з собою повезуть. Я получив наказ від Державного Інспектора військ Запоріжської групи, щоб я негайно вступив в командування військом Запоріжської групи. Я відмовився, кажучи, що я цього не можу зробити без санкції головного командува-нія. Командір Запорожської групи отаман Сальський получив наказ від Державного Інспектора Запор[ожського] війська передати свою владу мені. Я пішов до отамана Сальського і спитав його, що нам робити. От[аман] Сальський одповів, що він мені владу передати не може самовільно; як я хочу забрати владу, то ранійш мусю заарештовати його. Но я сказав, що ничого я не буду робити без наказу головного командування. Цю справу мав вирішити отаман Сушко, якого до мойого арешту я не бачив. Потім приїхав Державний Інспектор У.Н.Р. і в відповідь мені сказав, що отаман Гавришко не має право видавати такі розпорядження. В приватних балачках з Державними Інспекторами Романченко і Певним я говорив, що я дуже поважаю отамана Петлюру, против політікі міністрів нічого не маю, тільки маю против їх безробиття; це я говорив не як командір корпусу, а як щирий українець; головне, щоб був фронт цілий». На запитання прокурора, що він (от[аман] Балбачан) казав Інспекторові Певному, обвинувачений одповів: «Я против от[амана] Петлюри нічого не маю, але ж бажано б було щоб кабінет був діловий». На повторне питання прокурора, чи тільки те він казав, от[аман] Балбачан отповів: «Тільки те». На запитання прокурора, яки експерименти проізводились над запоріжськім корпусом, обвинувачений одповів: «Корпус дезорганізував от[аман] Волох, який є людина малообразована, бувший федфебель». На запитання, преставники яких кол звертались до нього, щоб він взяв владу в Запоріжським корпусі в свої рукі, от[аман] Балбачан отповів, що персонально їх він назвати не може, але преставникі ті були від самостійників-соціалістів і хліборобів-демократів. На запитання, яку він визнає армію: політичну, чи аполітичну, — отповів: «аполітичною, яка підлягає наказам своїх начальників». Далі от[аман] Балбачан пояснив, що виїхав з Волочиську 7 червня б[іжучого! ?і ввечері і папера про вибори його полковниками командіром корпуса випадково не захватив з собою; в Колодно він посилав свого значкового по пріватним справам.

Перерва на обід від 12 г. 40 хв. — 2 год.

Петро Федорович Балбачан, родився [в]1883 році 5 жовтня, православний, з Хотинщині в Бесарабії, жонатий, письменний, під судом не був. Добавляє: совість моя перед Україною чиста.

Допит свідків: Володимир Іванович Кедровський, 30 років, православний, маю посаду Головного Державного Інспектора Дієвої Армії. По ділу показую: В 8 годин ранку 9 с[ього] м[ісяця] я прийшов до Головного Атамана і там одержав заяву зібрання полковників Запоріжської групи військ У.Н.Р. і словесний наказ їхати і аннуліровати наказ отамана Гавришка про призначення атамана Балбачана. Як я спитав от[амана] Балбачана, чи можно лічити справу ліквідованой, він отповів: побалакайте з полковниками. Ввечері, коли полковники були закликани до штабу групи, полковникі дали підписку, що вони не будуть підтримувати політичних змагань отамана Балбачана, а будуть безприкословно виконувати накази вищого командування.

Персональний осаул от[амана] Балбачана мав розмови в м. Колодно, де стояв штаб групи, з вартовим отаманом Літов-чиком, з комендантом штаба Шерстюком, з помішником начальника оперативного відділу Барило ⁴⁸⁹. Є відомости, що в розмовах ціх було зазначено, що певні Балбачановські частини є: мазепінській полк, [полк] черношличників і полк харківський Кіш Слободської України ⁴⁹⁰. Питання прокурора: «Якого числа отаман Балбачан приїхав до Проскуріва» — отповідь: «7, під вечор». Коли було одержана постанова старшин корпусу», отповідь: «8-го після обіда».

Свідок Аполон Василевич Певний. 32 року, православний, жонатий, зараз маю посаду Інспектора Північної групи.

Я спитав отамана Балбачана, чи він вступив, чи не вступив в виконання обов’язків командуючого групой. Відповідь: «Юридично ні, але ж фактично — так; і з цім Головний Отаман повинен считаться». На прохання яко українця полагодить цю справу без проліття крови, отаман Балбачан згодився і мене прохав передати Головному Отаману його прохання приїхати в Проскурів для полагодження справи гарантуючи недоторконость особи, але лише в тому разі, коли Головний Отаман не буде звертатися до козаків. В розмові от. Балбачан зазначив, що справа сама по собі ліквідується безболізно для фронта, бо самий факт його виступленія для командування Запоріжською групою викличе уход в отставку сучасний кабінет ради міністрів. Балачки про те, що я на Чорний Остров мушу послати два полкі щоб викінути з валок міністерський апарат — не відповідає дійсності бо досить для цього одних чорношличників. Відносно формування кабінету висловив погляд, що він мусить бути построений по діловому принціпу, відкідаючи всіх представников від партій яко їх представників; до того ж ще начальником Штабу Дієвої Армії мусить бути призначена людина фахова, а отаман Мельник мусить бути усунутий. В беседі жадного слова про членів Діректорії не було згадано, а до Головного Отамана Петлюри відносився з пошаною. От[аман] Балбачан зазначив, що він не Оскілко і військо у мене запоріжського корпусу не оскільківське; йому відомо що до Проскуріва викликано військо Сушко; для боротьби досить двох полків. Про своє призначення на посаду командіра Запоріжського корпуса от. Балбачан заявляв, що він сам не прохав; його примусили полковники; він юридично ще не вступив в виконання обов’язків і для того, щоб це не відбилось на фронті і не розбило на групи війська, прохає санкціонова-ти це призначення Головним Отаманом, але і прохає передати Головному Отаману рахувати це свершившимся фактом.

На запитання прокурора чи де яки громадянські кола не вимагали від отамана Балбачана, щоб він став на чолі Запоріжського корпусу, отаман Балбачан отповів: «Тижня три тому назад в м. Станіславові до нього з’явилися приставники партії соціалістів-самостійників а саме голова партії Симонів ⁴⁹¹ і член Діректорії Андріевський і пояснили, що коли отаман Бал[бачан] буде стояти на чолі Запоріжського корпусу, то істнуючий уряд сам собою відийде і треба скликати державну нараду, яка б вибрала б презідента для всієї України. Цю пропозицію представникі пропонували не один раз. Член партії хліборобів-демократів С. Шемет ⁴⁹² с той же пропозицієй являвся до нього теж. Я ні на одной нараді де розглядалися питання про державний устрій України не був, виключаючи одно засідання, де розглядалась справа про призначення отамана Балбачана командуючим одним з участков Галицько-большовицького фронту. 7-го червня от[аман] Балбачан бачився з Шеметом в м. Проскурові і Шемет сам почав розмову про державний устрій України і мабудь, як зазначив підсудний, велась розмова про те щоб він (от[аман] Балбачан) приняв корпус.

Я — Іван Степанович Романченко, 33 роки, жонатий, православний, маю посаду помішника Головного Державного Інспектора Полевих Управлінь Дієвої Армії.

По ділу показую: По наказу Головного Отамана я з головним Інспектором Кедровським отправився в Запоріжський корпус для ліквідації цей справи. В розмові в кабінеті от[амана] Сальського, от[аман] Балбачан заявив, що він згодився приняти посаду командіра Запоріжського корпуса по бажанню і вимозі полків 7 і 8 дивізії і пропанував нам звернуться по цій справі до командірив тіх частин; в розмові віч на віч зо мною він заявив слідуюче: «Я згодився прийняти команду лише під давліннєм обставин і для того, щоб спасти корпус від розвалу; знаю що коли я буду командувати корпусом кабінет міністрів може подати в од ставку; але може це і краще. Я тіх людей в Чорном Острові зовсім не поважаю і вважаю для справи кращим утворить новий, діловий кабінет; проти Головного Отамана і проявлення його влади в любий формі, чи в діктатурі, чі в презідентурі абсолютно ничого не маю і підлягать Головному Отаману буду. Хочу щоб ця справа рахувалась «post factum»; в тому разі коли 6-та дівізія не хоче мене бачить на чолі корпусу я згодин приняти під команду лише 7 і 8 дівізію; призначення моє на цей пост мусить бути, бо це єсть [завершений факт].

На моє запитання чи всі обставини зважив пан Отаман, — він одповів: «так»; а на запитання, чи вважає можливим сопротивляться озброєнной силой наказу Головного Отамана о негайном залишенні влади, — відповів: «коли на мене пошлють Сушка, то відповідальности на себе не беру, прошу ще раз передати Головному Отаману і урядові, що подію треба рахувати за факт закінчений; я не Оскілко і військо у мене не Оскілківське.

В 7 годин вечора судії почали совіщаніе. В 8 годин вечора і 20 хвилин обвинуваченому отаману Балбачану був прочитан вирок надзвичайного суду по котрому він карається на смертну кару через розстріл.

Голова Надзвичайного Суду Клим

Секретар Подільський

(ЦДАВО України. — Ф.2279. — Оп.1. — Спр. З. — Арк.30–34 зв. Оригінал.)