4. УКРАИНКА ПРОТИВ УКРАИНСКОЙ КУЛЬТУРЫ

4. УКРАИНКА ПРОТИВ УКРАИНСКОЙ КУЛЬТУРЫ

Украинка любила Украину. По-своему. Поэтому все, кто любил Украину "другим фасоном", — вызывали у нее неприязнь или просто ненависть. Кто против революции, да еще и за Бога — тот враг, "темна сила". Будь он хоть дважды украинец. А таких врагов в украинской культуре и литературе набралось немало.

В своей книге об Украинке Забужко исследовала украинскую "національну" или "колоніальну чуттєвість": "невідволодними константами цієї чуттєвості є страх, образа, гнів, незахищеність, приниженість, заздрість, — словом, усі ті почуття, які вкупі й творять так звану колоніальну агресивність, — у цьому для суспільної думки початку XXI століття також немає чогось особливо нового, і в Україні цей психологічний комплекс уже й був заявлений як предмет самостійного системного дослідження — у 1999 р., Соломією Павличко: вона виявила його в зоні найвищої "національної чутливости" — в художній літературі, і її останнім проектом якраз і було дослідження місця й ролі насильства в українському літературному дискурсі. Нагла смерть дослідниці не дала цьому задуму здійснитися, але це, розуміється, не привід недобачати закладеного в ньому евристичного потенціалу" (10, 39). Потенциал действительно был немалый. По-научному весь этот заряд озлобления и злопамятности называется Ressentiment. С. Павлычко писала: "Українська література XIX–XX століть часто представляється як романтична і сентиментальна. Тим часом вона була літературою помсти. Саме в цьому впродовж століть полягав її політичний пафос" (10, 39). А если у кого-то из писателей не было "помсти", а также "страху, образи, гніву, незахищеності, приниженості, заздрості, — словом, усіх тих почуттів, які вкупі й творять так звану колоніальну агресивність", то это уже как бы не настоящие украинские писатели: Котляревский и Квитка-Основьяненко, Гребинка и Максимович, Костомаров и Кулиш, Гоголь и многие-многие другие. Украинские писатели — это Украинка и ей подобные. Но тоже далеко не все.