2.9. Утопический анализ утопии

2.9. Утопический анализ утопии

В 1906 г. вышла работа "Утопія в белетристиці": "В літературному значенні утопія — образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось… ідеалу". Одни литературные утопии имеют шансы на воплощение, другие — нет: "В науковому значенні утопія — якась така теорія впорядкування громадського життя, що немає ніяких шансів на здійснення і через те їй "нема місця" в реальному світі".

Украинка ищет такие литературные утопии, которые точнее всего предугадывают будущее: "Коли з’явиться щирий мистець і покаже нам "на незмінному ґрунті" нові, справжні картини, повні художньої правди і нерозлучної з нею краси? Вже ми бачимо "предтечу" в постаті Метерлінка, що готує "шляхи господні" в пустині, досі неплідній, белетристичної утопії".

Итак, во время первой русской революции точнее всего о будущем говорил Метерлинк. Что же он говорил? Оказывается, Метерлинк — это Екклезиаст наоборот: "Оливне гілля" написане стилем Метерлінка, цебто мовою поета-філософа з пророчими нахилами… Так писав би Екклезіаст, якби він відродився в оптимісті. Метерлінк нам говорить, що ми живемо в плідну та рішучу добу, що віки прийдешні заздримуть нам, свідкам зорі нової ери. Дарма, що курява, збита великим рухом людськості, сліпить нас — від того не меншає величність руху. Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду, а нове розуміння світової системи конечне приводить до нової моралі і психології". Это все писалось накануне кровавой мясорубки XX века (которую предсказывали Достоевский, Соловьев, Леонтьев и некоторые другие).

"Ми виходимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий, хоч і блукаємо ще навколо правди при димних світачах гіпотез, а магічні слова ще й досі керують нами. Хоч релігійність "випарувалася" з нашого життя, але сума справедливості, добрості, громадської сумлінності все більшає, бо такий, видко, закон розвитку людськості, тільки ми не знаємо ще формули сього закону. Кожне наукове відкриття — а їх так багато в наші часи — додає нову рису до того великого невідомого, що мріється на нашому горизонті, тільки ми ще не вміємо поєднати до купи ті риси… А поки що — ми ждемо, але наше ждання повне життя й поривання вперед, кожний новий факт будить нашу думку, не дає їй заснути і тим рятує її й насвід смерті". И сейчас некоторые ждут, что наука предоставит им мифический "закон розвитку людськості". И не желают учитывать опыт XX века.

"Ми зрозуміли, що нас оточує жива загадка, а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки в самому житті, а не в теологічних чи в логічних розумуваннях". У евреев, как известно, не абстрактное божество, а личный Бог. И у Него есть имя.

"Режим нашої думки змінився". Как говорится, режим есть режим. "Ми були подібні до сліпців, що марять провільний світ у замкненій хаті; ми й тепер ще сліпці, але вже нас веде якийсь мовчазний поводатар то в ліс, то в поле, то на берег моря…" Такой же "поводатар", помнится, водил Фауста то в лес, то на берег моря, то еще куда-то…

"Ми готуємо шлях новій істоті. Ми закладаємо підвалини нової моралі, що має обходити інтереси не тільки ближнього, але й дальнього, має утворити гармонію не тільки людського, але й всесвітнього життя. Ця нова мораль готує ґрунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії". Ubermensch ("нова істота") уже на подходе.

"Ми маємо причини вірити в кращу долю нашого роду. Найгірші небезпечності вже минули. А перед нами безкрай надії. Може, ми збагнемо таємницю того, що тепер зветься законом тяжіння (гравітації), відкриємо її раптом, як радієві промені, і будемо керувать земною кулею, — тоді нам не страшна смерть сонця, земля буде вічна, людськість її справить до нових світів, до нових сил, нового невичерпаного життя". Держи карман…

"Нехай ця безкрая надія не певна, але ж хіба розпач певніший? Коли так, то вибір залежить від нас. Навіщо ж вибирать найгірше?… Так говорить Метерлінк. Поет незбагнутих загадок, містичного жаху смерті, без вихідної самотини людської душі і вічних трагедій нашого життя — заговорив тоном оптиміста. Чи це ж не "знамення часу"?" После депрессивной фазы обычно всегда наступает маниакальная.

"Нехай він, всупереч іншим утопістам, замало значення надає суто громадському чинникові, нехай надії його на опанування законами природи замало певні, а з громадського погляду й зайві, але ми, читаючи цю філософську поему в прозі, мимохіть заражаємось її ясним, енергійним, жвавим настроєм — і готові на слово вірити, що людям нема чого впадати в розпач". Кто готов, а кто и не очень. Но тем хуже для последних…

"У Метерлінка темне тло зостається десь в глибині, як спогад про хаотичне минуле землі й людськості, а центр картини, її найясніша цята — це теперішній час, і від цієї цяти йдуть промені в прийдешнє, в безкрай… Метерлінк виразно каже, що він ні в якому разі не боїться за культуру та цивілізацію… Ми спинились на утопії Метерлінка так довго тому, що нам видиться в ній нове перехрестя, новий відправний пункт для белетристичної утопії наших часів. Її провідна думка — безмежність кругозору, тверда свідомість невпинності і поступовості людського розвитку і однаковості в цьому відношенні всіх найрозмаїтніших історичних епох — цей Leitmotiv, навіяний новітньою наукою, повинен витіснити з свідомості дійсно сучасного белетриста пристарілу ідею про рай і пекло, що неначебто ділять життя людськості на дві одрубні половини. Тільки несталістю і невиробленістю їх психічних звичок можна пояснити дивну живучість цього примітивного поняття, утвореного наївним дуалізмом первісних релігій. Але є вже тепер ознаки того, що ця нерухомість звичок починає трохи подаватись перед натиском нових ідей". У "нової істоти", разумеется, "нові ідеї". Как же иначе?

Были и другие литературные утопии (сегодня их называют антиутопиями). Но Украинка их знать не хотела. Поскольку у нее был социалистический идеал: "Кому дорогий ідеал, той мусить тим більше дбати про його чистоту і боронити його від профанування через людську "практичність". Ідеал соціалістичний профанується… Наприклад, Уеллс лякає, що визволений пролетаріат здичавіє так, аж поїсть усіх позосталих аристократів, і людськість загине від канібальства… Ми не можем згодитись з Анатолем Франсом, немов у цих утопіях відбився щирий песимізм душ, опанованих "світовою тугою", нам чується в них просто старече гдирання підупалої групи і бажання залякати читачів вигаданим страхіттям соціалізму". И вот уже "страхіття соціалізму" для нас позади. Теперь каждый знает, что Уэллс ошибся: аристократов оказалось слишком мало, чтобы накормить "визволений пролетаріат". Достоевский тоже предупреждал о грядущей "антропофагии". Но социалисты называли его клеветником и автором пасквилей на революционеров. Писателю удалось предсказать в деталях множество событий XX века. И все потому, что мыслил он в библейской парадигме.

"Найдавніший відомий нам тип утопії — це опис земного раю, що згодом подвоївся описом раю небесного, створеним "по образу і подобію" попереднього (фантазія стародавніх людей взагалі мала нахил творити на небі дублікати всього того, що вона бачила на землі)". А психология "стародавніх людей", как известно, всегда была для нее открытой книгой.

"З теологічної утопії згодом народилась утопія пророча, політична, що приймала найбільше форму поетичної імпровізації… Нарешті — і це найголовніше для генези політичної утопії — людина може і сама вибороти собі щось, навіть безволі якоїсь вищої надлюдської сили". Да, действительно, "людина може і сама вибороти собі щось". Но не более того.

"Зазначимо… оригінальне трактування теми про непослух в міфі про Прометея, де як раз новітнє справжнє життя людське, навіть з усіма його злиднями та горем, виставляється раєм супроти того, яке було перед проступком Прометеєвим". Если это "рай", то что же тогда "пекло"? Впрочем, у слова "рай" — не одно значение. Мы помним: "Мужик сжимает горло своему ребенку, изрыгает богохульство, хватает мальчика за голову, за золотые волосы и кричит во тьме: "Рай, рай, рай!" И широким отчаянным размахом он бросает Попова волкам!" Нельзя забыть незабываемое.

"Віки варварства, що наступили після згину античної культури, тьмарили людську думку, вертали її до примітивного світогляду. Тільки фантазія росла й буяла, а думка спала або тяжко боролася з важкою зморою середньовічного "мракобісія". "Мракобісіє" (это слово чем-то напоминает азаровских "кровосісів") заключалось в том, что каждого человека стали считать "образом и подобием Божьим", а не "говорящим орудием" (по Аристотелю).

"Нам здається, що, власне, "популяризатори" типу Кабе чимало винні з того, що ідеологія Фур’є та Сен-Сімона заглохла на кілька десятиліть і не вабила до себе талановитих белетристів". Но вот, наконец, на проклятой Московщине появился один: "Мало хто з новіших белетристів дорівнює Чернишевському поважністю, щирістю в провадженні своєї ідеї, чистотою своїх замірів, завзятістю переконання". Но вышла у него какая-то карикатура на "светлое будущее": "Те, що Чернишевський був сам переконаним соціалістом, ще тільки гірше шкодило його справі, бо вже ніхто не міг сказати, що це він вмисне змалював карикатурноприйдешній лад, аби дискредитувати соціалізм. Карикатура вийшла сама собою, не з волі автора, а таки з його вини, бо він свідомо розминувся з художньою правдою, замінивши її публіцистичним розумуванням і теоретичною схемою, і тим не свідомо занапастив свій твір і скомпрометував свій замисел".

Однако, утопия Чернышевского — это еще не последний писк. Есть и покруче: "Той ідеал, що ледве мрів великому утопістові XVI в. Мору… наблизився тепер, зміцнів, виріс, з одного боку, в наукову теорію, з другого — кристалізувався в догму, близьку до релігійної. Утопісти нашої доби (нагадуємо, що тут цей термін вживається в літературному, а не публіцистично-науковому значенні) вже не стоїть одиноко, як Томас Мор… навколо нього маси, жадібні пророчого слова про те, який буде той прийдешній світ, що його одні прагнуть, а другі жахаються". Речь идет о марксизме, который вырос в "наукову теорію", а одновременно "кристалізувався в догму, близьку до релігійної".