РОКУ 1696*

РОКУ 1696*

На початку того року, зараз по Рождестві Христовом, вийшли орди великіе: кримскіе, чаркаскіе и білагородскіе и, скупившися, доставали Китайгородка, и не достали. О которих силах татарских увідомившися гетман наш запорожский Іван Мазепа 2, не допускаючи далій оним неприятелем распростиратися 3 и пустошити України, скупивши войска свої, вийшол противко них на Прилуку, на Лохвицу да на Гадячое 4. О котором поході гетманском увідомившися, орда назад повернули от Говтви, жадного городка не винявши, тилко в тих краях села попустошили 6. А гетман с войсками своїми назад повернул, пославши за ними полковника прилуцкого Дмитра Лазаренка и Івана Романовского з войсками 167, которіе в поля за ними вийшли, але їм орда 6 жадного отвороту не чинила, которіе 7 вцілости назад повернули 8. 157

* У сп. Козельського за цей рік вміщено таке: «Року 1696. Войска его царского величества коние и пішие ходили под Озов, а сам его царское величество водою Доном рекою подступил». (Цю вістку слід віднести до 1695 року).

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «гетьман Мазепа».

3 Там же: «распространится».

4 Там же: «війшол противно оних к Гадячому».

5 Там же: «пустошили».

6 Там же: «и яко».

7 Там же: немає «которіе».

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського далі вміщено оповідання про відправлення до Москви полонених, захоплених козаками під Казикерменом в минулому році, чого немає у сп. Іскрицького. Після цього розповідається про похід царських і козацьких військ під Азов і здобуття цього міста. Виклад цих подій у сп. Судієнка істотно відрізняється, зокрема щодо мови і опису деталей, від сп. Іскрицького. Оповідання про взяття Азова у сп. Судієнка дуже нагадує опис цих подій, вміщених у «Короткому описі Малоросії», хоч в останньому ці події викладаються докладніше. Щоб наочно показати, як пізніші переписувачі літопису Самовидця доповнювали його текст запозиченнями із різних джерел, наведемо текст літопису за сп. Судієнка:

«Тогда ж, по отшествії татар, Мазепа всіх казикерменских турков чрез полковников: Михайла Бороховича гадяцкого да Ивана Мировича переяславского, да Константія Мокіевича кіевского послал в Москву, которіе великую милость и жалованье от царского величества получивши, и в домы отпущенны. Итого ж року по смерти царского величества государя царя Иоана Алексіевича, виправился повторно под Азов его царское величество государь Петр Алексіевичь, с множайшими войсками и военними силами и запасами стройно, куда повеліл и малороссійскаго войска 25 000 скупить, которое тот час гетьман Мазепа виправив, опреділив над ними комендира черніговского полковника Якова Лизогуба и с ним полковников: гадяцкого Михайла Бороховича, прилуцкого Дмитрія Горленка и лубенского Леонтія Свічку, компанії федков и сердюцкій Кожуховского полка, которіе туда в Петров пост приспішившіе, поставленны за Азовом, вниз Дону, от моря и Кубанской орди, и отняли тім коммунікацію полевым татарам с азовскими сидільцами в совітах и в посилках запасов. А его величество став судном на устю Дону, не пустил к Азову турков, кораблями пришедших з моря. Что видя татаре, всіма силами нападали на козацкій обоз, желая хотя на конях взять турков з суден їх до Азова для помочи, но не могли того доказать. На послідок же, что турки азовскії, водою ночю проездя, давали осебі знать орді, а орда с поля туркам корабельним, и того козаки досмотрившися, страж над рікою утвердили. Однак когда из города турки випором и з поля орда на козацкій обоз шкодливо нападать стали, тогда козаки, німецких подъкопов и штурмов не дожидаясь, сами дерзновенною охотою чрез вал азовскій с турками великій бой въщинили, і цілій день в огні страшном на непріятеля валячися, прислугу свою государю явили там, з оружя палячи непохибно и с копійми на стіны скачучи, — не только турков стрільбою, но и зручь ламали и убывали, хоругвы їх хватали, и канатами водними за палі градскіе закидая, з валу оные ворочали и в город діру учинили; но и на діру тую одни других в город же увалитися тиснули и заохочали. А так турки, не могучи Козаков оружем отъбити, мішками з порохом, приправляя огонь, за стіни кидали и Козаков ожигали, потом ров глубокій в городі близ штурму ископали на упад козакам. Но ні мішки, ни ров не помогли туркам. Козаки бо, когда турецкій блякавз 17 дня іюля подъкопали и, одного ночью доставши, четири армати там и протчего възяли, тогда турки, рано увідавши сіе, такъже и тое, что они ж смиліе собираются в великіе партії и, не щадя себе, силно нападать на город начинают, пред очима его царского величества, дня 18 іюля замахали шапками, и хоругвами наклонивши, стали на мир възивать и милости у государя просить, что и получили. И в 19 числі, в неділю, азовцы боярину и воеводі Алексію Семеновичу Шеїну, при государі там бывшом, город с аммуниціею и со всім отъдали; сами же з женами и дітьми отпущены свободно на низ Доном до Кагамлика в 18 боярах. И тогда ж, дабы козаки азовцов не чепали, данно с казны монаршей на 25 000 радових 25 000 рублей, а на старшину полковую и сотников и на знатнійшее товариство по 15 червонцов, гетьмана же наказного с полковниками особливо жалованно. А на той час гетьман Мазепа стоял на Коломаку» і т. д. — подібне із сп. Іскрицького. Різниця між цим уривком із тексту Судієнка і «Коротким описом Малоросії» незначна (за винятком числа козацького війська: 17 000 і 25 000). Щодо останньої приписки у сп. Судієнка — про платню козакам під Азовом, — то цей епізод відсутній у короткому описі Малоросії. Джерело його невідоме.

Того ж року его царского величества сили великіе двигнулись под Азов землею и водою, и сам вийшол зимою; и прислал указ свой царский до гетмана запорожского Івана Мазепи, жеби войска козацкого слал туда ж тисячей двадцять пять 168. Що на росказанія его царского величества послал полковников: черніговского Якова Лизогуба, прилуцкого Дмитра Лазаренка, лубенского Леона Свічку, гадяцкого Бороховича и компанію и сердюков, жеби било сполна тисячей двадцять пять; которіе в поході том от орди міли перепону, але добрий отпор дали орді, и притягнули под Азов до его царского величества. Над которими козаками наказним гетманом Яков Лизогуб, полковник черніговский, а полковники — прилуцкий Дмитро Лазаренко Горленко, лубенский Свічка а гадяцкий Борохович. Где войска стояли его царского величества под Азовом, достаючи города и маючи потребу з войсками турецкими на морі, не допускаючи турков до Азова, которих на воді побили. И так юля 19 за позволеніем [божіїм] узяли город Азов, а найболше 158 за отвагою Козаков, которіе сами охоту узявши, отважившися, опановали вежу, которая усего города боронила, и из тоей вежі козаки разили турков в городі, же не могли себе боронити, которіе мусіли просити о милосердие и здали город; тилко тое собі упросили у его царского величества, жеби оним волно у свою землю пойти. На що его царское величество зезволил, отобравши город зо всім запасом, строенніем градским, и оних турков обложенцев казал забрати у будари на килкадесят суден и отвезти за море Азовское, у турецкую землю 169. И город Азов его царское величество своїми людми осадил, и що зготованного 1 през войну, зараз направляти росказал и церкви будовати; а козацкое войско, ударовавши, отпустил з честю и подякованям гетманові до городов.

А на тот час гетман Іван Мазепа стоял на Коломаку з боярином Шереметом, з силою білагородскою, противко хана и орди кримской, которіе там же стояли в полях, тилко ж до нашего войска не зближались, сподіваючись наших войск ку собі, бо міл певного язика наших Козаков, которих подезд человіка полтораста розгромил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави.

Поворочаючи его царское величество от Азова, прислал указ, жеби гетман в малой купі до его царского величества ехал, переймуючи в дорозі. Що зараз поехал гетман и застал его царское величество в Рибном, и там поклон свой отдал, где ласкавого цара на себе и на усе войско [иміл и 2], такая великая милость его царского величества била, же изволил своею битностію у господі у гетмана гуляти и обідати и през цалий день гетманові Івану 3 Мазепі з собою сидіти, напотом з ласкою 4 отпустил на Україну, а сам его царское величество на Москву повернул.

Того ж року король полский Ян Собеский помер, и ляхи межи собою турбацію великую міли, не хотячи королем сина Собеского, змерлого короля, и из 5 собою жолніре билися.

1 Певно, «зопсованного».

2 Взято із сп. Судієнка і вид. Бодянського.

3 Там же: немає «Івану».

4 Там же: «и из великою милостію».

5 Там же: «межи».