Бій під Мотовилівкою

Бій під Мотовилівкою

Про бій під Мотовилівкою пишеться у цій історії стрілецької артилерії докладно тому, що батерія СС виказала у цьому бою найбільше ініціятиви та вклала в стрілецьку перемогу під Мотовилівкою не тільки те, що стрілецькі гармати стріляли, але і їздові та обозники воювали як вершники, навіть батерійний коваль Шестакович сів на коня і воював як вершник. Мало хто з гармашів у цьому бою не брав участи при обслузі гармат, або не воював крісом, чи шаблею. Гармати перервали ворожий фронт, нанесли найбільші втрати ворогові, а всі гармаші виказали дуже багато хоробрости і посвяти.

Може і заслужено стрілецькі гармаші потім говорили, що перемога під Мотовилівкою була перемогою стрілецької артилерії. Безперечно, що стрілецька артилерія брала участь у боях у лютому 1918 р. від Коростеня до Сарн і назад до Києва. Пізніше велика стрілецька артилерія воювала на всіх фронтах — під Полтавою, коло Одеси, під Києвом, Овручем, під Бердичевом, коло Вапнярки, під Львовом, у Чортківській офензиві в Галичині, і багатьох боях здобувала признання і славу, але чомусь у бою під Мотовилівкою стрілецька артилерія вложила таки найбільше зусиль у цю перемогу. Січові Стрільці перемагали у багатьох боях, але перемога під Мотовилівкою над ворогом, який був бодай уп’ятеро сильніший від Січових Стрільців, була повна. Російські Добровольці і гетьманське командування мали резерви у Києві і могли кинути у бій під Мотовилівкою ще більші сили, тоді, коли Січові Стрільці вислали у цей бій усю свою силу. Сама перемога була така цілковита, що ворог по тім бою не важився вже ставити спротив у відкритому полі у цілій боротьбі під час Визвольних Змагань Січові Стрільці часто згадували бій під Мотовилівкою і все шукали тої сили волі відваги та хоробрости, яка була в них у бою під Мотовилівкою.

Дня 18 листопада 1918 р. раненько, що зовсім темно було, як зійшлися старшини другого пробойового ешельону у сот. Черника у вагоні на нараду, як наступати далі на станцію Васильків, що була віддалена на яких 10 верст. Від залізничників були певні відомості, що Васильків обсаджений російськими офіцерськими „дружинами”, які прибули з Києва. Звичайно, слід було припускати, що ворог знає, що Січові Стрільці є на станції Мотовилівка. Мотовилівка положена у густому лісі, який тягнеться по обох боках залізничного шляху в напрямі Василькова на яких три версти. Далі з лівого боку шляху — хвилясті поля, які підносяться вгору у бік Василькова. По правому боці залізничного шляху ліс тягнувся далі, був рідкий і трохи відходив від шляху. З лівого боку шляху у віддалі яких три версти від нього є село Плісецьке, з правого боку в лісі є хутір Хлібча, віддалений від шляху на більше як три версти.

Була пізня осінь. Поля були порожні. У лісі листяні дерева мали ще жовте листя.

Сот. Черник виробив такий плян наступу: Дві чоти 3-ої сотні з кулеметом, під командою сот. Миколи Загаєвича, мали іти лісовою доріжкою, праворуч залізничного шляху, у напрямі хутора Хлібча.

Не цілих дві чоти 3-ої сотні з кулеметом, під командою пор. Володимира Стефанишина, мали посуватися лісовою стежкою, ліворуч залізничного шляху, у напрямі села Плісецьке, а далі — полем у напрямі станції Васильків. Посередині мав посуватися вагон з гарматою, під командою сот. Дашкевича і пульманівська гоїятформа з двома кулеметами. На плятформі мала бути чота сот. Романа Харамбури і два рої третьої сотні, все під командою сот. Черника, який мав кати на плятформі біля кулеметів. Гармаші-їздові і ті, які не були при обслузі гармати, мали осідлати коні, що були в потягу, і як вершники мали бути додані до відділу сот. Загаєвича і до відділу пор. Стефанишина, а два їздці мали їхати уздовж залізничного шляху та обстежити, чи шлях є в порядку. Усі три відділи мали сполучитися на лінії, де кінчиться ліс із правого боку залізничного шляху, і разом оточити станцію Васильків та здобути її. Оба бічні відділи мали орієнтуватися на середній відділ з гарматою, з яким був сот. Черник, і повідомляти сот. Черника вершниками про своє просування. Усі вагони потягу мали лишитися на станції Мотовилівка. Був передбачений бій, тож до бою їхав тільки вагон з гарматою, гоїятформа з кулеметами, де примістилася піхота і паровіз.

Усі старшини погодилися з пляном сот. Черника.

За кілька хвилин відділи вирушили у призначених напрямах. Вершники, які мали провірити залізничний шлях поїхали вперед. Сіріло. Землю прикривала легка осіння мряка. Потяг із середнім відділом проїхав біля півтори версти, коли вершники вернулися і повідомили, що шлях провірили до місця, де кінчиться ліс із ліва, і що на полях наліво від залізничного шляху посуваються три розстрільні, одна за одною у напрямі лісу. Вершники залишилися, а потяг приспішив їзду у напрямі ворога. Проїхав ще з верству, коли над потягом вибух ворожий шрапнель. Стрілецька гармата зараз відповіла шрапнелями і Гранатами уздовж шляху. Ворожі шрапнелі і Гранати далі вибухали коло стрілецького потягу. Сот. Черник стримав потяг і наказав чоті сот. Харамбури обсадити край лісу з лівого боку шляху. У той час, як піхотинці вискакували з платформи, вискочили з паровоза машиніст і паляч (кочегар) і непомітно втікли в ліс. На паровозі лишився тільки помічник машиніста, який заявив, що поїде далі, аби тільки дати йому стрільця, який буде накидати вугілля. На паровіз пішло двоє гармашів, з додатковим дорученням, щоб не дали машиністові пускати свистка, бо він з призвичаєння пускає свисток при кожному затриманні і при пусканні потягу в рух. Свист і при тому пара давали знак ворогові, де знаходиться потяг.

Потяг рушив уперед і саме доїздив до рідкого лісу із правого боку, як крім шрапнелів та Гранат почали долітати вже і ворожі піхотні кулі. Гармата, то стріляла Гранатами вперед по шляху, щоб відігнати ворожий панцерник, то обкладала шрапнелями поле наліво від шляху, де залягли ворожі розстрільні, то знову стріляла направо по рідкому лісі, де заліг ворог і де від стрілен падали дерева, як підкошена трава.

Направо від залізничного шляху у рідкому лісі розгорівся бій піхоти. Там дві чоти сот. Загаєвича вступили в бій. Потім розгорівся бій і наліво від шляху, де чота сот. Харамбури і відділ пор. Стефанишина натрапили на ворога. Наліво від шляху ситуація Стрільців була краща. Стрілецька піхота обсадила узлісся, а ворог заліг у чистому полі. Стрілецька гармата крила піхоту, а до цього обстрілювала ворожі розстрільні, так, що вони не могли посуватися вперед. Направо від шляху ситуація для Стрільців була гірша. Бій ішов у рідкому лісі. Гармата не могла багато помогти, бо не було видно ворога, а до того стрільна попадали в дерева і передчасно вибухали.

Гармата била ввесь час, а сот. Черник мусів бути бездільним, бо плятформа з двома кулеметами була за вагоном з гарматою, який заслоняв плятформу. Сот. Черник не мав терпцю чекати з кулеметами у безділлі і слухати, як свищуть кулі, вибухають Гранати, шрапнелі і як направо і наліво кипить бій. Направо від шляху у рідкому лісі, на яких сто метрів від шляху, був маленький горбок. Сот. Черник стримав потяг, вискочив з плятформи і забрав один кулемет. Кулеметники уставили кулемет на горбочку і почали сікти з кулемета по рідкому лісі. За якийсь час сот. Черник прислав кулеметника до потягу з наказом забрати другий кулемет і останніх піхотинців із 3-ої сотні. Тепер обидва кулемети вже грали на горбочку.

Після забрання кулеметів гармата не мала оборони по боках, тому не могла виїхати далеко в чисте поле, бо діставала постріли з боку, на які не могла відповідати. Вагон з гарматою під’їжджав до краю лісу, гармата сипала хутко шрапнелями і гранатами, а потім потяг подавався назад у ліс, щоб за якийсь час знову виїхати і повторити те саме. На цілому фронті бій ішов далі. Осіннє сонце розігнало мряки і підійнялося вже високо, а бій тривав далі. Направо від шляху, у лісі, Добровольці обійшли півсотню сот. Загаєвича та опинилися на її задах. Зав’язався завзятий бій між чотою, де був В. Моклович та Добровольцями. Чота хор. Козака наткнулася на інший відділ Добровольців, який ішов позад першого і почала бій. Сот. Загаєвич узяв частину стрільців, щоб злучитися з чотою та вирівняти бойову лінію з кулеметами сот. Черника. Під час просування був оточений Добровольцями, які опинилися на задах півсотні. Вони, чуючи стрілянину позад себе, завернули і почали відходити назад та натрапили на сот. Загаєвича зі стрільцями. Наступило замішання, яке легко постає у лісі, де просуваються малі відділи. За якийсь час направо від шляху бій притихав. Там упав у бою сот. Загаєвич і 17 стрільців, а 20 було поранених, тобто — більшість півсотні. З оточення, в яке попав сот. Загаєвич зі стрільцями, вирятувалися тільки два стрільці, які кинули ручні Гранати у ворожу розстрільну і користаючи з замішання вирвались із оточення.

Наліво від шляху положення Стрільців було краще. Ворожі розстрільні залягли в чистому полі, а гармата обкладала їх шрапнелями, так, що не могли ані посуватися вперед, ані відступати. Чота сот. Харамбури і відділ пор. Стефанишина мали прикриття дерев, бо залягли на краю лісу, а ворога мали на чистому полі.

Направо гармата не могла багато зробити, бо там бій ішов у лісі. Гарматні стрільна не могли далеко долітати, бо трапляли в дерева і розривалися. Ситуація направо від залізничного шляху ставала для Стрільців прикрою. Добровольці, після розбиття частини півсотні сот. Загаєвича, могли просунутися далеко на зади Стрільців, або й ударити на саму станцію Мотовилівку, де не було ніякої оборони, бо всі Стрільці були у бойовій лінії.

Обидва кулемети сот. Черника на горбочку сікли по рідкому лісі, де засіли Добровольці. Сот. Черник керував вогнем обох кулеметів. Стрілянина в лісі була в різних місцях. Сот. Черник, щоб розглянутися і зорієнтуватися в терені, підвівся із землі і тоді був смертельно ранений. Кулемети, мимо поранення сот.

Черника, грали далі і стримували Добровольців. Наліво від шляху бій не послаблювався. Гармата стріляла, але рідше, бо треба було щадити набої, яких було небагато.

Було вже близько полудня. Бій тривав уже більше п’яти годин. Сотня і одна чота стрільців, при одній гарматі, чотирьох кулеметах і кільканадцятьох вершниках стримували п’ять годин ворога, який був удесятеро сильніший.

У тому прикрому часі під’їхала до фронту гармата хор. Пилькевича, яка їхала з першим ешельоном сот. Р. Сушка. Хор Пилькевич привіз радісну вістку, що всі Стрільці приїхали з Хвастова до Мотовилівки і підходять до фронту. Гармата хор. Пилькевича мала повний запас набоїв, а на плятформі було два кулемети. Тепер гармата може стріляти не шкодуючи набоїв. Сот. Дашкевич зарядив, щоб гармата, яка досі була у бою під його командою, вернулася на станцію в Мотовилівці та набрала набоїв, а далі, щоб третя гармата під’їхала другими рейками до фронту. Сам сот. Дашкевич пересів до гармати хор. Пилькевича і почався дальший бій. Із цією гарматою можна було виїхати на поля за лісом, бо за гарматою були на пульманівській плятформі два кулемети, які могли стріляти на обидва боки. Тепер можна було гарматою розігнатися, бо було досить набоїв.

Стрілецька піхота першого і третього ешельону підходила до лінії бою. Гармаші вивантажили на станції в Мотовилівці четверту гармату і поставили на позицію з обстрілом уздовж шляху від лісу, який оточував станцію, бо можна було сподіватися, що якийсь відділ Добровольців може підійти лісом до станції.

їздці від усіх гармат, розвідачі, обозники вивантажили коней та їх осідлали. Частина артилерійських вершників, під командою пор. М. Кураха, рушила лісом на найбільше порожнє праве крило фронту, а друга, під командою десятників — Дмитраха і Стельмаха, на ліве крило, в напрямі села Плісецьке. До бою стали всі чотири гармати, а їздові від гармат, розвідчі патрулі, обозники пішли у бій як вершники.

Стрілецького відділу кінноти під командою сот. Бориса, який мав 30 вершників, не було під Мотовилівкою. Цю кінноту вислано з Білої Церкви у поблизькі повіти проголошувати владу Директорії, її відозву до українського народу і її зарядження. Тож батерія заступала і кінноту. Батерія виставила відділи вершників, які забезпечували обидва крила фронту. Артилерійські вершники виконували також службу зв’язкових.

По прибутті піхоти з першого і третього ешельону стрілецький фронт продовжився і сильно скріпився. Цілий курінь піхоти з 12 кулеметами вступив у бій. Гармата сіяла шрапнелями і Гранатами і посувалася вперед. За короткий час гармата виїхала на чисте поле за лісом, а далі в’їхала у розстрільні Добровольців. Заграли обидва кулемети, які були на плятформі позаду гармати. Кулемети дістали тепер поле обстрілу і то в середині ворожої лінії, а далі, коли потяг минув розстрільну, то кулемети обстрілювали ворожі розстрільні з-заду. Ворожий панцерник лютував, бачив стрілецьку гармату у вагоні в чистому полі і обсипав її Гранатами. Багато тих гранат падало таки на розстрільні Добровольців, бо стрілецький потяг був нарівні з розстрільною Добровольців, а потім позад їх ліній.

Ворожий фронт був прорваний. Дехто з ворожої розстрільної хотів утікати, але це могли зробити тільки ті, які були далеко від залізничного шляху. Ближче залізничного шляху полягло все, коли не від гарматного то від кулеметного вогню.

Командант Добровольців і цілої воєнної операції під Мотовилівкою ген. князь Святополк-Мірський вислав на скріплення фронту резерву. Ця резерва посувалася гусаком ровами по обох боках залізничного шляху під прикриттям вогню панцерника. Ген. кн. Мірський спізнився з висилкою підкріплень, бо розстрільні Добровольців були вже знищені і фронт перерваний. Висилка цієї резерви уздовж шляху, була нещастям для російських офіцерських „дружин”, бо їх панцерник не мав відваги, під обстрілом стрілецької гармати, їхати поперед цієї піхоти і взяти закрут залізничного шляху, щоб і далі гарматним вогнем прикривати просування резерви. Панцерник лишився позаду, а резерва пішла ровами вздовж шляху без прикриття гарматного вогню.

У цілому бою під Мотовилівкою була та різниця між обома сторонами, що у російських Добровольців спереду ішла піхота у розстрільних чи ровами уздовж залізничного шляху, а їх сталевий панцерник з гарматою і скорострілами їхав позаді піхоти. У Січових Стрільців було навпаки. Гармата їхала увесь час бою спереду піхоти і своїм вогнем промощувала дорогу для піхоти, а далі в’їхала і проломила ворожу розстрільну. Піхота Добровольців не могла утриматися під вогнем шрапнелів і Гранат з близької віддалі. У Січових Стрільців гармата прикривала стрілецьку піхоту і стягала на себе ворожий вогонь. У Добровольців усі стрілецькі удари — гарматами, кулеметів, піхоти, гарматних вершників падали на їх піхоту і наносили втрати, а їх панцерник був увесь час позаду піхоти.

Гармата посувалася вперед. Під’їхала третя гармата до фронту, але мусіла вернутися назад, бо рейки і шлях перед нею були зірвані вибухом Гранати. Гармата вернулася на станцію Мотовилівку. Забрали рейки, залізничні пороги, залізничників і знов під’їхала, щоб направляти шлях. Друга стрілецька гармата, сіючи етрільнами, поїхала вперед, щоб робітники і гармаші третьої гармати могли спокійніше і швидше направляти шлях. Ворожа резерва, яка підходила ровами попала під обстріл гармати і пустилася відступати. На залізничному шляху положили вони кілька залізничних порогів, щоб стримати стрілецьку гармату. Стрілецька гармата під’їхала до перешкоди і зупинилася. Тут сот. Дашкевич відізвався до гармашів: „Хто вискочить з вагону, щоб відкинути перешкоду?” Два молоденькі коростишівські семінаристи вискочили з вагону. У тій хвилині бризнула перед стрілецькою гарматою ворожа граната. Закурилося, засвистіли відламки Гранати, полетіло каміння і пісок із залізничного насипу. Бідні семінаристи притиснулися до боку вагону де була гармата, але не подалися. По вибуху Гранати прискочили до положених порогів і відкинули їх у рів. Семінаристи цілі і здорові вскочили назад до вагону. Гармата поїхала далі. Стрілецька гармата, під обстрілом ворожого панцерника, сіючи шрапнелями, в’їхала у ряди резерви російських офіцерів, які відступали ровами. Тут діялося страшне. Добровольці хотіли втікати і наштовхувалися в ровах уздовж шляху один на одного. Це все попало під шрапнелі стрілецької гармати. Уся резерва полягла по обох боках залізничного шляху. Кулемети, які були на плятформі позаді гармати, грали. Стрілецька піхота, яка була на узліссі, посувалася по відкритому полю вперед. Артилерійські вершники були на краях фронту, рушили вперед. Стрілецька розстрільна посувалася вперед бігцем, стріляючи в бігу. Гармата їхала чистим полем. Терен у тому місці підносився вгору, заслоняючи дальші поля в бік Василькова. У тому бою гармата стріляла так хутко, що від пострілів гирло гармати стало таке гаряче, що не можна було прикласти руки. Гармата мала вже мало набоїв, а перед нею стояло тяжке завдання — взяти небезпечний закрут на шляху. На це треба було мати багато набоїв. Якої пів верстви позаду, на других рейках, стояла готова до бою третя гармата під командою хор. Гриценюка. Зірвані гранатою рейки були вже направлені і гармата під’їхала вперед. Треба було змінити гармату.

Але як тільки лише друга гармата почала їхати назад до третьої гармати, піхота, яка посувалася вперед, захиталася. Деякі піхотинці, а далі і ціла розстрільна направо від шляху почала завертати назад, припускаючи, що коли гармата їде назад, то мусить бути щось недобре. Не помогли знаки гармашів, щоб ішли вперед. Піхота завертала. Тоді гармаші, які були при другій гарматі, вискочили з крісами з вагону, розсипалися в розстрільну набагато спереду перед піхотою і пішли вперед. Це подіяло на піхоту так, що вона завернула і пішла далі вперед. Сот. Дашкевич і хор. Пилькевич скочили до вагону третьої гармати. Друга гармата зачекала на своїх гармашів, які пішли у розстрільну, а далі від’їхала на станцію Мотовилівку, з дорученням, щоб перша гармата, яка була ціле передполудне у бою, під’їхала з набоями знову на фронт.

Третя гармата помчалася вперед. Тепер стояло тяжке завдання, а саме: взяти закрут залізничного шляху. Справа була небезпечна, бо на цілому закруті гармата не могла стріляти уздовж шляху, тобто боронитися від ворожого панцерника. До того цілий бік вагону, де була гармата, гоїятформа з кулеметами і паровіз, ставали доброю ціллю, до якої ворог міг спокійно стріляти, бо гармата не могла йому тоді відповісти.

На самому закруті стояла залізнична будка.

Раптом чомусь ворожий панцерник показався на шляху поза закрутом і хутко зближався до закруту. Можливо, що команда Добровольців, не знаючи, що вислана резерва вже полягла, вислала панцерник, щоб забрав цю резерву і недобитків. Можливо, що довідався від утікачів із фронту, що проти їх панцерника є тільки стрілецька гармата у звичайному, дерев’яному, вантажному вагоні, яку можна рознести одною гранатою. Може команда Добровольців, мимо програного бою, хотіла рознести наостанку зненавиджену стрілецьку гармату, тож і вислала на неї свій панцерник.

Ворожий панцерник хутко мчався до закруту. Стрілецька гармата почала бити гранатами. Панцерник зближався вже до закруту і відкрив свій бік під обстріл. Та ось нагло Граната зі стрілецької гармати скосила телефонічний стовп біля шляху. Стовп упав на рейки перед ворожим панцерником. Він не міг далі їхати, зупинився і тут на добавок дістав ще Гранатою у бік. Панцерник подався назад, щоб більше вже цього дня не стати до бою. Тепер стрілецька гармата пустилася брати небезпечний закрут залізничного шляху. Для безпеки взято під обстріл залізничну будку на самому скруті, бо там могла бути ворожа застава. Друга випущена Граната упала в будку і рознесла її, тоді стрілецька гармата повною парою паровоза опинилася на закруті, а потім виїхала поза закрут. Гармата могла тепер знову стріляти уздовж шляху. Можна було вже взяти під обстріл і саму станцію у Василькові, де стояв ворожий штаб з ген. кн. Святополком-Мірським.

Вечоріло. На станції у Василькові засвітили світла. Це штаб Добровольців поспішно покидав з недобитками станцію. Стрілецька гармата почала обкладати станцію у Василькові шрапнелями і Гранатами. Світла погасли. Стрільці підходили без опору до станції.

Бій під Мотовилівкою був закінчений. На полі бою, де ввесь день кипів завзятий бій, де від досвіта до смерку гуділи гармати, грали кулемети, вибухали ручні Гранати, свистіли крісові кулі, вдаряли шаблі артилерійських вершників, стало тихо. Не було чути і зойків ранених.

Легкі осінні мряки покрили все. Покрили поляглих і зорану Гранатами землю. Вийшов великий місяць на небо і оглядав через мряку ще одно криваве побоєвище, побоєвище, де змагалася самостійність України з усеросійською федерацією.

Побоєвище під Мотовилівкою представляло жахливий вид. Рострільні Добровольців, які рано наступали на мотовилівський ліс і станцію, полягли. В обох ровах залізничного шляху лежали поляглі, а вже недалеко залізничного закруту, де вислана резерва попала під обстріл гармати, лежали поляглі російські офіцери прямо один коло одного. На крилах фронту Добровольців були частини гетьманської сердюцької дивізії, був там полк піхоти і кавалерія, але відступили при перших пострілах, і тільки небагато з них попало в полон.

Лежали і поляглі Стрільці. Направо від залізничного шляху у лісі лежав командир 3-ої сотні СС сот. Микола Загаєвич і декілька стрільців, а по цілому фронті полягло 17 стрільців. На станції у Мотовилівці догоряв смертельно ранений сот. Черник, командант кулеметів Січових Стрільців і командант другого ешельону, який їхав на Мотовилівку. Тяжко ранений сот. Черник інтересувався ввесь час перебігом бою і вмер з відомістю, що Січові Стрільці перемогли.

Втрати обох сторін були дуже різні. У Січових Стрільців поляг лих було двох старшин і 17 стрільців та 20 ранених. У російських добровольців втрати ішли в сотки. Припускали, що поляглих було від 800 до 1000 Добровольців. У бою під Мотовилівкою брав участь цілий загін Січових Стрільців, крім кінноти сот. Бориса. Більше ніякої військової частини у цьому бою не було.

По ворожій стороні були російські офіцерські добровольчі дружини під командою ген. кн. Святополка-Мірського. Такі російські офіцерські дружини були в тому часі організовані по усіх більших містах України. Частина з них виїжджала на Дон до Добровольчої Армії генералів Краснова-Денікіна. Найбільше цих Добровольців було у Києві. Вони то і вирушили проти Січових Стрільців. Складалися майже виключно з офіцерів колишньої царської армії. Ці Добровольці, це була головна сила ворога, яка числом перевищувала сили Січових Стрільців, коли не вп’ятеро то вчетверо. Крім цього на фронті був полк сердюцької піхоти і кіннота гетьманської Сердюцької Дивізії.

По бою під Мотовилівкою Добровольці чи гетьманські військові частини не важилися вже більше стати до одвертого бою. Окопалися довкола Києва, боронилися і чекали на поміч — то від російської Добровольчої Армії з Дону, то від Альянтів з берегів Чорного моря.

Бій під Мотовилівкою зламав морально команду російських Добровольців і гетьманський уряд у Києві. Телеграфи і телефони на залізницях рознесли вістку по цілій Україні про бій під Мотовилівкою і про велику перемогу республіканських військ Директорії. Ця вістка викликала повстання по цілій Україні.

На здобутій станції у Василькові лишилася третя гармата, яка надвечір брала участь у бою. Стрільці цього вечора далі не наступали. Сот. Дашкевич з першою гарматою, якої обслуга була найбільше втомлена ранішнім боєм, вернувся на станцію у Мотовилівці. Сот. Дашкевич зайшов до штабового вагону полк. Коновальця, щоб здати звіт з перебігу бою. Полк. Коновалець запросив його на вояцьку вечерю, під час якої сот. Дашкевич оповідав про перебіг бою і про страшну поразку Добровольців. Полк. Коновалець запропонував, що відступить свою постіль у штабовому вагоні сот. Дашкевичеві, щоб він добре виспався, бо на другий день уранці доведеться йому з гарматами їхати далі, на Київ. Не помогла відмова, що буде спати з гармашами біля гармати. Сот. Дашкевич положився спати. До вагону прийшов Головний Отаман С. Петлюра з сот. Кучабським. Вони приїхали з Хвастова, де була Директорія і Штаб Головного Отамана з ген. Осецьким. Полк. Мельник здавав звіт Головному Отаманові, зазначуючи, що завдяки кулеметам і артилерії здобули ми цілковиту перемогу.

Раненько, 19 листопада 1918 р. приладжено пробойовий потяг у дальшу дорогу. Спереду гармата, яка перша вела бій під Мотовилівкою, під командою сот. Дашкевича, два кулемети і 1-ша сотня піхоти під командою сот. Івана Рогульського. Потяг мав посуватися через перестанок у Глевасі, а далі — на передостанню станцію перед Києвом — у Боярці.

В обхід вислано сотню піхоти з кулеметами під командою сот. Андруха. Пор. Кураха вислано до Попельні, де мав бути склад амуніції, щоб привіз набої до гармат, бо батерія, по бою під Мотовилівкою, мала вже мало набоїв. Потяг рушив до Василькова, а далі довелося їхати поволі і контролювати залізничний шлях, чи де не підкладено міни. Перед перестанком у Глевасі показалася залізнична дрезина з білим прапором, яка їхала на зустріч. Це їхали залізничники з перестанку Глеваха. Вони повідомили, що у Глевасі нема ніяких військ, але перед перестанком Добровольці при відступі розібрали залізничний шлях на яких 100 метрів, а рейки забрали з собою. Потяг заїхав перед перестанок. Телефоном повідомлено станцію Васильків, щоб прислали зараз рейки і фахових робітників до направи шляху. Шлях направлено, але це забрало біля двох годин часу. Потяг рушив уперед, і по полудні, без бою, заїхав на станцію Боярку. На станцію прийшла і сотня під командою сот. Андруха, яка зайняла село Боярку і вийшла на станцію. Залізничні телефоністи повідомили, що Добровольці при відступі у поспіху не зірвали телефонічних дротів і залишили телефонічну сполуку зі штабом на станції Пост Волинський під Києвом, а звідси і з самим Києвом. Повідомили, що чути телефонічні розмови штабу і всякі зарядження Добровольців. При телефоні установлено службу, так що команда СС знала деякі військові зарядження у Києві і на ворожому фронті. Надвечір гармата обстріляла ще станцію Пост Волинський, де був штаб Добровольців. Ця станція є на передмісті Києва. Гармата обстріляла на те тільки, щоб мешканцям Києва дати знати, що Січові Стрільці є вже під Києвом.

На другий день, 20 листопада прибули до Боярки всі стрілецькі ешельони, разом зі штабом СС.

Директорія і Штаб Головного Отамана С. Петлюри залишилися у Хвастові, а потім переїхали до Вінниці.

Пор. Курах і начальник постачання СС сот. Даньків робили всі можливі пошукування за гарматами і набоями. Стрілецькі гармати під’їздили під станцію Пост Волинський, провадили двобій з гетьманським панцерником та обстрілювали велике село Жуляни, яке було обсаджене Добровольцями. Курінь піхоти СС зайняв позиції на схід від залізничного шляху біля Жулян до Дніпра. Стрільці оточили Київ від півдня. Піхота пробувала наступати на найближчі села і передмістя Києва, але натрапила на сильний опір. Зайнято залізничний перестанок у Жулянах, але село Жуляни здобути було тяжко.