Батерія СС у Запоріжців
Батерія СС у Запоріжців
Запорізький Корпус був у тому часі найбільшою українською військовою частиною. Він постав з останків українських полків із часів революції.
Із колишніх українських полків багато полягло у боях із Советами, а ще більше здезертувало — і старшин і козаків. Ті, що залишилися, це були правдиві українські патріоти, які мимо всяких невдач і совєтсько-московської переваги хотіли боронити Українську Державність. 9 лютого 1918 року ті частини відступили з Києва на захід. Були там останки полків ім. гет. Б. Хмельницького, ім. гет. Полуботка, ім. гет. Дорошенка, юнацької школи, кінного полку ім. кошового Гордієнка. Ті війська по реорганізації, під командою отамана Присовського розбили совєтські війська коло Бердичева. По здобутті Києва 1 березня 1918 р. прилучено до них Слобідський Кіш Гайдамаків, доповнено усі частини охотниками і утворено Запорізьку дивізію під командою отамана Натієва. Запоріжців висла но на Лівобережжя, щоб прогнати совєтські війська із Лівобережжя. З кінцем березня поширено дивізію до корпусу. Командантом корпусу став отаман Натіїв, а начальником 1-ої дивізії був отаман Болбочан, який задержав рівночасно команду найбільшого 2-го пішого полку. І Дивізія була вповні зорганізована, мала три полки піхоти, полк кінноти і полк артилерії. ІІ дивізія була в стані організації, у якій числилися ті частини, які не входили до 1-ої дивізії.
Старшини і козаки Запорізького Корпусу були вороже настроєні до гетьманського перевороту, як і Січові Стрільці. Запорізький Корпус оминув роззброєння, здається, тільки тому, що під час перевороту був далеко від Києва.
Запоріжці прийняли Січових Стрільців радо і прихильно. Із Стрільців зорганізовано три сотні піхоти, з яких пізніше утворено курінь під командою сот. Сушка, дві сотні кулеметів і батерію.
Батерія увійшла в склад Запорізького легко-гарматного полку, яким командував полк. Парфенів, як 4-та батерія.
Була гаряча весна і літо на степах України, де дощ рідко падає. Були це гарні часи відпочинку для стрілецьких гармашів по полоні, боях з большевиками, по поневірці, по зложенні зброї у Києві.
У Слов’янську дістала батерія наказ стати на квартирах у селі Райгородку, яких 10 кілометрів від Слов’янська. Батерія не мала ні гармат, ні коней. Дістала тільки два кулемети і кільканадцять крісів.
Штаб корпусу робив заходи, щоб дістати гармати, коні. Команда полку виготовила відповідні вимоги, але гетьманський уряд таки не дав ні гармат, ні коней, загалом — нічого.
По наказу полку, батерія мала вправляти при гарматах 3-ої батерії імени сот. Савицького. 3-тя батерія була перед тим коло Бердичева у важких боях з большевиками. Поліг там командир батерії сот. Савицький і багато гармашів. Із цього часу батерія не мала відповідного числа обслуги, і звалася іменем поляглого свого командира — сот. Савицького.
Батерія СС, тоді 4-та батерія Запорізького легко-гарматного полку мала держати варту при гарматах 3-ої батерії і там харчуватися.
Гармаші заквартирувалися у селі Райгородок. Мешканці села спочатку ставилися з упередженням до гармашів. Селяни знали про гетьманський переворот у Києві. Прийняли гармашів, як військо Скоропадського, і боялися. Незабаром переконалися, що Стрільці не є приятелями нового уряду і відносини змінилися. Населення східніх окраїн України, над рікою Дінцем, а далі Гайдаром, полюбило Стрільців. Вечорами появилася в селі — „вулиця” — де сходилися хлопці і дівчата. Приходили туди і гармаші. Співали разом пісні. Гармаші вчилися слобідських пісень, а місцеві хлопці і дівчата вчилися стрілецьких та галицьких пісень.
Зайняття у батерії були легкі. Гармаші сходилися на збірку о 7-ій годині зранку. Відбувалася руханка, а часто замість руханки переходили січові вправи до співу, які д-р Кирило Трильовський уложив був для галицьких січових товариств. Це ішло веселіше, як військова руханка. По руханці була півгодини муштра, а далі вправи при гарматах, кулеметах. О 10-ій годині вправи кінчилися і гармаші ішли на ріку, де купалися, грілися на сонці, так до обіду. По полудні о 4-ій годині була збірка. Тоді переводжено військові виклади про касарняну службу, читання мап, міряння віддалень, керування вогнем батерії, рисування ситуаційних плянів тощо. Далі ішли виклади з історії України, з літератури або читалося книжки. Освітню працю провадив пор. М. Курах і гарно читав на голос книжки. Виклади, читання книжок відбувалися, звичайно, в садку, у затінку дерев. О 6-ій годині ввечорі читали денний наказ, далі гармаші були свобідні. Звичайно батерія має велику господарку, має багато коней і праці коло них. Батерія ж не мала коней, тож не було такої праці. По 6-ій годині ввечорі гармаші ходили по селі, співали пісні або читали книжки. Проте кожний робив, що хотів. Гармаші співали козацькі, стрілецькі і народні пісні, здається, із цілої України — від Тиси по Кубань. Літом приїхав до батерії в гості брат письменника Романа Купчинського, який був старшиною у легіоні УСС. Пробув у батерії біля десяти днів. За цей час навчив гармашів найновіших пісень, які співали УСС.
З Райгородка пересунено батерію до містечка Сватова Лучка. Містечко в степу. Недалеко пропливала ріка. Минали безжурні дні. За якийсь час 4-та батерія дістала польову кухню і двоє коней до кухні. Батерія почала провадити самостійну господарку. Це було багато краще. Почали варити подібно, як у Києві. На обіди були знову шницлі, галицькі пироги, а часом і борщ зі сметаною. Дівчата із села приходили з охотою помагати ліпити вареники. Штаб гарматнього полку пропонував спочатку старшинам батерії, щоб харчувалися у старшинській кухні полку. Стрілецькі старшини відмовилися від цього, мотивуючи, що в батерії є звичай, що старшини харчуються із загальної кухні. Коли ж батерійна кухня почала варити, то за якийсь час і полковий штаб з полковником Парфенівим перейшов на харчі до 4-ої батерії, бо стрілецька кухня варила краще, як полкова старшинська.
Господарські справи Запорізького Корпусу були невеселі. Гетьманський уряд, де міністром військових справ був ген. О. Рагоза, москаль, не давав потрібних грошей на утримання корпусу, не давав убрань, зброї. Корпус обганяв свої видатки з ощадностей, які поробив за часів Української Центральної Ради. Постачання корпусу видавало харчі або гроші на харчі, а платню (жалування) козакам не було з чого виплачувати. Здається, уряд гетьмана не давав потрібних грошей з тієї причини, що не довір’яв Запоріжцям і хотів щоб корпус за браком фондів, зброї — розійшовся, а бодай щоб став меншим. Запоріжці таки не розходилися. Це були охотники, а не військо, набране військовою бранкою. По трьох місяцях, коли вже прибув новий начальник дивізії ген. Бочковський, присланий гетьманським урядом, виплачено жалування гармашам-рядовикам і підстаршинам. Старшинам таки не виплачено. Старшини-гармаші 4-ої батерії дістали жалування за чотири місяці разом, прислано їм поштою до Білої Церкви, коли батерія у вересні вже перекала до Білої Церкви.
Гармаші не дуже журилися тим, що не мають грошей. Тютюн садили селяни по полях і гармаші діставали від селян листя тютюну. Отже обходилися і без грошей. Одностроїв не було. Стрільці мали ще добрі однострої, бо дістали ще за Центральної Ради у Києві Запоріжці були погано одягнені, бо однострої знищили у боях.
Містечко Сватова Лучка лежить при залізничному шляху з Харкова на Дон. Туди переїжджали з України ешельони російських добровольців на Дон до армії ген. Краснова — Денікина. Добровольці їхали озброєні, з гарматами, гарно одягнені. Діставали вони це все від гетьманського уряду або від німецької команди в Україні Боліло це Запоріжців, що гетьманський уряд видавав російським частинам те все, що їм самим було потрібно і висилав до Добровольчої армії на Дон, а для українського війська не було зброї, одностроїв, грошей.
Раз до Сватової Лучки заїхав мандрівний цирк. На представлення до цирку приходили Запоріжці, Стрільці і російські добровольці які стояли на станції у Сватовій Лучці у переїзді на Дон. Добровольці поприходили до цирку з царськими офіцерськими пагонами і з царськими відзнаками. В цирку Запоріжці і гармаші почали жадати від російських добровольців, щоб скидали царські пагони. Хтось іздер добровольцеві царські пагони. Почалася метушня в цирку. Офіцери добровольців почали стріляти з револьверів. Настала паніка. Публіка почала втікати. Кілька гармашів кинулося голіруч роззброювати добровольців. Серед цієї метушні гармаш Попович зі Стрийщини був смертельно ранений, а вістун Вишневський був легше ранений у ногу. Так поводилися російські добровольці в українській державі.
У серпні 1918 року батерія переїхала до Білокуракіна, коло Старобільська над річкою Айдарем. Призначений командир 4-ої батерії підполк. Еміліянів відійшов з батерії. Команду батерії обняв сот. Дашкевич. Батерія і далі вправлялася при гарматах 3-ої батерії. Усіх їздових вишколено обслуговувати гармати, кулемети, телефони, орієнтуватися по малі тощо. Гармаші читали книжки з батерійної бібліотеки, яку привезли із собою з Києва. Тепер купалися у прекрасному великому Айдарі. Дисципліна в батерії була добра, побудована не на страху перед карою, але на прив’язанні до старшин, товаришів зброї.
У серпні 1918 року уряд гет. Скоропадського переорганізував Запорізький Корпус. Корпус стягнено в одну дивізію. Заслужених у боях і при організації корпусу провідних командантів усунено або призначено на нижчі становища. Командира корпусу, отамана Натієва усунено з команди, чи може він сам по реорганізації відійшов. Полковникові Болбочанові відібрано команду дивізії і він обняв знову команду 2-го Запорізького пішого полку. У цьому полку був курінь Січових Стрільців під командою сот. Сушка. Через якийсь час відлучено 2-ий Запорізький піший полк від дивізії і перенесено на Чернігівщину.
Приїхав призначений гет. Скоропадським новий начальник дивізії ген. Бочковський із кількома новими старшинами. Ген. Бочковський і ті нові старшини не мали нічого спільного із Запоріжцями. Ніколи не служили у Запоріжцях, як загалом до цього часу не брали участи в обороні української державности.
Новий начальник дивізії зарядив перегляд запорізьких полків.
Легко-гарматний полк уставлено без гармат у степу за Білокуракіном. Начальник дивізії питав гармашів про жалоби. Гармаші трьох перших батерій жалувалися, що однострої подерті, не мають у що вбратися, що не дістають жалування-плати. Гармаші 4-ої батерії, тобто Січові Стрільці, жалувалися, що не мають гармат. На ці жалоби новий начальник дивізії ген. Бочковськиб заявив, що з Києва їде військовий суд. Здається, цей суд приїхав був, але правдоподібно не мав чого урядувати, бо проступників не було. Потім, під час повстання проти гет. Скоропадського, Запоріжці усунули цього начальника дивізії. Дивізію поширили знову до корпусу, над яким команду обняв от. Болбочан.
З причини цих нових заряджень у корпусі постало невдоволення, передусім у 3-му Гайдамацькому полку, яким командував от. Волох і у кінному полку ім. Кошового Гордієнка, яким командував от. Петрів. Деякі приготовляли повстання проти гет. Скоропадського. Зверталися у тій справі і до старшин, підстаршин 4-ої стрілецької батерії. Стрілецькі старшини відраджували робити повстання, бо це у тому часі була безнадійна справа, а тільки знищила б формацію Запоріжців. Штаб дивізії довідався, на що заноситься. Скінчилося це тим, що в розташування Запоріжців увійшла німецька дивізія. Заарештовано тоді кількох запоріжців, а багато, передусім з кінного полку Гордієнківців, покинуло дивізію. Приготування до повстання затихли.
Полк. Коновалець, який перебував у Києві, держав зв’язок зі Стрільцями, які були у Запоріжців. Час від часу присилав старшин СС з інформаціями. При кінці серпня полк. Коновалець повідомив, що за згодою Українського Національного Союзу (була це політична організація усіх українських демократичних політичних партій під проводом Володимира Винниченка), провадив переговори з гет. Скоропадським і що гетьман годиться но нову збірку Січових Стрільців. Організація Окремого Загону СС, бо так тепер мала називатися військова частина СС, мала бути переведена у Білій Церкві, або в іншому малому місті. Одного дня, з початком вересня, приїхав до сот. Дашкевича телефоніст зі штабу дивізії і повідомив, що до штабу дивізії прийшла для нього з пошти таємнича телеграма: „Усі до Білої Церкви — Коновалець”.
Телефоніст повідомив, що з причини цієї телеграми є рух у штабі, бо підозрівають чи це не є знак на якесь повстання. Далі попередив, що сот. Дашкевича покличуть до штабу дивізії, а може й арештують. Оцей гарний вчинок телефоніста вказує найкраще, яке відношення загалу Запоріжців було до нового начальника дивізії та інших старшин, які з ним приїхали з Києва. Запоріжці прийняли Січових Стрільців, які по обеззброєнні приїхали до Запорізького Корпусу, за своїх — хоч і звали Січових Стрільців і далі Січовими Стрільцями, подібно як звали Гайдамаків — Гай дамаками, козаків кінного полку ім. Кошового Гордієнка називали — Гордієнківцями, але це все були Запоріжці. У старшин, козаків цих полків виробилася солідарність, бо всі ті частини, Запорізькі полки, Гайдамаки, Січові Стрільці мали за собою спільні бої проти москалів-большевиків, в обороні Української Народної Республіки, ген. Бочковського і старшин, які приїхали з ним — не уважали за своїх, за Запоріжців, а за присланих гетьманом, за накинених. Тому то телефоніст уважав за свій обов’язок повідомити сотника Січових Стрільців про небезпеку, яка йому грозить від гетьманського начальника дивізії.
Дійсно, через штаб гарматнього полку прийшов наказ, щоб сот. Дашкевич зараз приїхав до штабу дивізії.
У штабі дивізії начальник штабу подав сот. Дашкевичеві телеграму і спитав, що має значити ця телеграма. Сот. Дашкевич вияснив, що гетьман згодився на нову організацію Січових Стрільців у Білій Церкві і гармаші СС мають переїхати до Білої Церкви. З цим виясненням начальник штабу пішов до начальника дивізії. За якийсь час начальник дивізії покликав сот. Дашкевича і ще раз спитав, що має означати ця телеграма. Сот. Дашкевич вияснив ще раз цілу справу. Начальник дивізії сказав, що він не має ніякого зарядження в цій справі, але він вірить сот. Дашкевичеві, що воно дійсно так є і що він згідний відпускати кожного дня по 10 гармашів до Білої Церкви та дасть таке зарядження. Здається, ген. Бочковський дав таку згоду, бо був радий, що Січові Стрільці заберуться з дивізії.
На другий день виїхало перших 10 гармашів до Білої Церкви. По кількох днях начальник дивізії зарядив, щоб висилали по 20 гармашів кожного дня.
Гармаші щиро прощалися із Запоріжцями. Проте, хоч і раді були, що знову є збірка Січових Стрільців, але шкода було й покидати товариство Запоріжців, які щиро прийняли Січових Стрільців до себе і ввесь час дуже гарно до них ставилися. Шкода було покидати степи над Айдарем, Дінцем, степи, які в деяких місцях були ще дикі, ніколи не орані.
Останніми від’їхали сот. Дашкевич, пор. Курах і батерійна канцелярія. Батерія віддала до штабу полку обидва кулемети, кріси і кухню з кіньми. Старшини батерії попрощали командира полку, полк. Парфеніва, подякували за гарне ставлення його до Стрільців. Так усі виїхали у Білу Церкву.
У гармашів лишився назавжди гарний спомин про більше як 4-місячне перебування у Запоріжців. За тих чотири місяці гармаші зжилися між собою. А крім того — всі стали ще краще вишколеними гармашами, так що майже кожний міг бути, коли не старшиною, то підстаршиною.