Бої між Крем’янцем і Проскуровом

Бої між Крем’янцем і Проскуровом

Корпус СС скупчився в околицях Крем’янця. Приходили вістки з околиць, які зайняті советами, що селяни підіймають повстання проти влади совєтів. Совєти грабували села, накладали непомірні заготівлі збіжжя і худоби. Селяни бунтувалися проти цього, а совєти висилали свої спеціяльні війська на придушення цих повстань.

Заблисла надія у війську на успіхи. Думали, що дійсно спалахне загальне повстання. Та воно так не було. Повстання були, але вони в більшості обмежувалися до свого села, містечка чи волости. Селяни проганяли то з одного, то з другого села совєтське військо, але йти далі за совєтськими військами повстанці не хотіли. Уважали, що коли вони прогнали совєтський відділ зі свого села, то і вистане. Таке повстання вибухло недалеко від Крем’янця у містечку Теофіполі. Міщани, чи там селяни містечка прогнали совєтське військо з Теофіполя. Прислали делегацію до Корпусу СС і просили, щоб Стрільці прийшли до Теофіполя. Міщани гарно прийняли Стрільців, але далі йти за совєтськими військами відмовилися. Казали, що вони будуть боронити тільки свого Теофіполя. В два чи три тижні пізніше Корпус СС був примушений відступити із цих околиць. Совєтські війська зайняли знову Теофіполь, розстріляли багато міщан, а частину містечка спалили. Так прикро і трагічно кінчилися повстання поодиноких сіл чи містечок.

Бувало й гірше. Прийшла до командира Корпусу СС отам. Є. Коновальця делегація з великого села Верби, коло Дубна, з повідомленням, що вони прогнали большевиків із села, але не мають гармат, щоб боронити село і просять, щоб вислати їм дві гармати на поміч. Поїхали дві гармати із 7-ої батерії СС до села. Селяни спочатку гарно прийняли гармашів, але на другий день уночі видумали, що стрілецькі гармати від’їдуть з села, а їм краще мати завжди гармати в селі. Тож уночі напали на гармашів. Почалася стрілянина. Селяни таки забрали гармати. Гармаші ледви втекли з кіньми із села. Подібні повстання проти совєтів були у багатьох селах по Україні, але у кожному селі було повстання із своїм окремим отаманом, який, звичайно, не хотів слухати нікого. Із цих повстань для українського війська корнети було мало, а для селян шкоди було багато, бо за такі повстання большевики палили села і розстрілювали селян. Корпус СС не мав щастя до повстанців і від повстанців у бойових діях не мав помочі. Були й великі повстанчі групи, як от — Махна, отамана Зеленого, які далися взнаки советам, але ні Махно, ні Зелений не хотіли співпрацювати зі Штабом Дієвої Армії. Були повстанці і корисні для воєнних операцій з українською армією, як, наприклад, повстанці отамана Шепеля на Волині. Совєти держали війська у містах і вздовж залізничних шляхів і чекали, коли скінчать війну з українською армією, а тоді скінчать з повстанцями і неслухняними селами. Совєти висилали з міст на села відділи війська по збіжжя і худобу. Ті відділи верталися до міста, навантажені здобичею.

З Румунії вернувся Запорізький Корпус та інші малі військові частини, але без зброї, бо румуни їх роззброїли. Вернулася з ними і 12-та батерія СС. На Україні була ще зброя для цих частин. На цілому фронті почалася офензива проти совєтів. У напрямі Кам’янця Подільського наступала 3-тя Залізна Дивізія, у якій був 4-тий гарматний полк СС, у напрямі на Проскурів наступав Запорізький Корпус, у напрямі на Староконстянтинів і Шепетівку наступав Корпус СС, Волинська Дивізія мала забезпечувати ліве крило наступу від півночі. Якось так було, що чомусь настрій в армії поправився, чи підо впливом вісток, що по Україні є повстання проти совєтів, чи може тому, що було гарне тепле літо.

На цілому фронті розгорілися завзяті бої. Совєтські війська були розбиті на фронті від Крем, янця до Дністра, до тодішнього кордону з Румунією. Січові Стрільці підходили до Заслава коло Шепетівки, зайняли Староконстянтинів. У всіх тих боях брали участь три гарматні полки СС і кінна розвідка. Запоріжці взяли Проскурів і посунулися на схід від Проскурова, а 3-тя дивізія, де був 4-тий гарматний полк СС, по здобутті Кам’янця Подільського, підійшла до Вапнярки, яку також здобула.

Для гармашів була це тяжка війна, бо була рухова. Батерії змінювали становища інколи кілька разів на день, але настрій був гарний, як звичайно у війську під час війни, коли воно йде вперед. Ще й погода сприяла.

В українськім війську від травня 1919 р. був брак харчів, а передусім хліба. Був де переднівок, так що вояки часом і по кілька днів не мали хліба. Українські гроші, гривні, упали дуже на вартості. Не тільки стрілець, але й старшина міг за свою місячну платню купити ледви одну пачку тютюну, але цим ніхто дуже не переймався. Курили листя тютюну, яке можна було дістати від селян, бо тютюн сіяли усі. Можна сказати, що військо властиво не діставало ніякої платні, бо за гроші, які вояк діставав, не можна було нічого купити. Селяни мали збіжжя, але продавати за гроші не хотіли, бо за ті гроші не могли самі нічого дістати, або дуже мало. Крім цього було дуже мало соли. Часом варили кухні страву без соли. Здається, ніяка інша армія була б не витримала тяжких боїв, які доводилося зводити на фронті, у голоді, без хліба і без соли. Українська армія витримувала це. Витримували це і батерії. Артилерія стріляла дуже ощадно, бо запаси набоїв пропали в Радивилові. Для артилерії було те добре, що була трава для коней і коні не були голодні. Зате вівса для коней ніде не можна було дістати.

Бої йшли дуже завзяті і вперті. Червоні москалі хотіли знищити зовсім армію УНР. Підвозили все нові військові частини і доповнення та кидали їх у бій. Серед цього бурхливого воєнного періоду приходилося гармашам переживати часи перемог і часи поразок, наступів і відступів. Нагородою за всі невигоди було гарне, тепле літо. Дощі не падали, гаряче сонце гріло. Гармаші держалися добре. Батерія, гармати, коні були для гармашів дорожчі над усе. Що могло відірвати гармаша від батерії? Він нині тут, завтра там. Роками не був удома і вже звик до цього. У найтяжчих часах присвічувала гармашеві віра, що та війна принесе таки волю Україні. На тяжкому шляху війни дорога була служба для України і стрілецька слава. Сонце часто в’ялило, вітер смагав гармаша і його коня, але воєнні переживання в’язали ще сильніше із стрілецьким товариством, вірним конем і гарматою. Перебуті на фронті у полі літні ночі, коли гармати стояли на позиції, вартові вартували коло гармат. Гармаш ночував під зоряним небом. Під головою сідло — це краще, як пухова подушка. Спав на коці з коня, прикритий військовим плащем. У головах вірний кінь хрупав траву чи сіно. Кінь у головах, але він ніколи не ударить, не ступить на свого їздця. Він наче береже їздця від несподіваної небезпеки. На небо вийде не раз місяць „як млиновеє коло”. Над батерійним табором злине тихенько, щоб ворог не почув, пісня, і так довго, довго у ніч. Завтра не знати, як воно буде, може знову завзятий бій, може знову будуть вибухати Гранати коло батерії, а крісові кулі літатимуть, як злющі мухи. У таких хвилинах серце б’ється інакше, жвавіше. Може це страх, а може самозаховавчий інстинкт спричинює інше биття серця, яке воно дивне, але яке воно дороге у споминах кожного вояка. Такого переживання не матиме ніхто за ніяку ціну і ніколи — у часі спокою. Гармаш почував силу своїх гармат.

Не раз ворог наступав, але шрапнелі, гранати затримували ворожі лінії. Гарматний вогонь промощував у наступі дорогу піхоті, нищив ворожі окопи, кулеметні гнізда, або примушував ворожі гармати мовчати. Сила гармат збуджувала віру в перемогу і, мимо воєнних невигод, а часом і голоду, давала гармашеві вдоволення. Гармаш Січових Стрільців був завжди краще одягнений. На комірі блюзки-френча пишалися червоні відзнаки із золотими буквами „СС” і гарматними гирлами. На шапці пишався золотий Володимировий тризуб. При боці револьвер або шабля, на плечах короткий кавалерійський кріс. Стрілецький гармаш витримував ворожі наступи, студінь, спеку. Він вірив в ідею, вірив, що здобуде Україні державність і волю.

Півтора місяця ішли завзяті бої із сильнішим ворогом від Крем’янця до Заслава, Староконстянтинова — на Волині, а потім коло Проскурова і на півдні коло Ярмолинець, Балина — на Поділлі. Бої ті йшли коло Теофіполя, Ямполя, Антонін, Базалії, Миколаєва на Поділлі, Чорного Острова, Гречан. Містечка, села переходили по кілька разів із рук до рук. Ішли бої за кожну переправу на річці Случі, Божку і на інших річках. Це українська придніпрянська армія боронила останків придніпрянщини. Поля ці устелені поляглими у боях, а земля насичена кров’ю. В усіх цих боях брали участь 1-ший, 3-тий, 5-тий гарматні полки, а 4-тий гарматний полк СС у складі дивізії.

Наостанку московські червоні війська таки витиснули українські війська з Проскурова. Січові Стрільці подалися на Ярмолинці. Українські війська були так перемучені щоденними боями, переходами, що здавалося приходить кінець усякому спротиву. Докотилися врешті аж до Балина. Коло Балина совєтські війська перервали український фронт. Дорога на Кам’янець Подільський, де був уряд УНР і центральні установи, була відкрита. Совєтські війська могли тоді захопити Кам’янець, бо не було кому його боронити. Місто було тоді урятоване тільки завдяки щасливим обставинам. Совєтські війська здержалися у своєму наступі, бо на їх запіллі появилася випадково галицька частина. Українська Галицька Армія забезпечувала перед большевиками лінію Збруча. На Збручі стояла сокальська бриґада під командою сот. Вол. Коссара. Вона займала становища коло Підволочиськ і висилала для розвідки по залізничому шляху гармату на плятформі з батерії пор. Володимира Сілецького. У цей критичний час під Балином, команда Сокальської бриґади не знаючи, що діється коло Балина, вислала гармату під командою пор. Володимира Сілецького і курінь піхоти. Цей відділ під’їхав до Чорного Острова. Гармата обстріляла станцію Чорний Острів. Відділ Сокальської бриґади стрінув опір большевиків від станції у Чорному Острові і по перестрілці почав відходити. Ця подія вплинула на большевиків під Балином тим способом, що мусіли стримати наступ, бо мали галицьку частину далеко на задах. Большевики мусіли ліквідувати відділ Сокальської бриґади. Відтиснули вони цей відділ назад за Збруч, а большевицький панцерник на кінець обстріляв гарматним вогнем Підволочиська. Хоча виправа відділу Сокальської бриґади скінчилася відступом назад у Галичину, але ця виправа мимоволі припинила на кілька днів наступ большевиків на південь та врятувала Кам’янець Подільський. За дей час українські війська на цьому відтинку трохи відпочили, упорядкувалися і оборона Кам’янця Подільського була забезпечена.

Так сумно було з придніпрянською армією. Не краще було у тому часі з галицькою армією. Славна Чортківська офензива, у якій відзначився 2-гий і 6-тий гарматні полки СС, заломилася. 17 липня 1919 р. УГА почала переходити річку Збруч на Придніпрянщину.

У Ляндскоруні Корпус СС був поділений на дві дивізії — 10 і 11 СС. Стрільці трохи відірвалися від ворога і відпочили.

22 липня 1919 р. Штаб Дієвої Армії дав наказ придніпрянській армії перейти до загального наступу проти московських червоних військ, щоб здобути більше території, де могла б приміститися Українська Галицька Армія і де вона могла б відпочити по боях у Галичині.

Корпус СС розпочав 26 липня 1919 р. наступ на північ від містечка Балина і сіл — Рудки, Карабчшв та Велика Левада. У цьому наступі брало участь 10 батерій СС. По завзятих боях, у яких відзначилася 7-ма батерія СС, Стрільці перервали большевицький фронт, розбивши Таращанську дивізію. Здобули тоді 28 кулеметів, три гармати з кіньми і взяли багато полонених. Ворог відступив на північ і не птнидкп здобувся на опір. 7-ма батерія СС, якій повстанці у Вербі забрали дві гармати, дістала дві здобуті на большевиках гармати і стала знову повною батерією, тепер під командою пор. Чорного.