Гармаші СС у Білій Церкві

Гармаші приїжджали до Білої Церкви з Білокуракіна над Айдарем спершу по десять, а потім по двадцять денно.

Команда Загону СС приділювала гармашів до піхотинних сотень, мовляв, усі Січові Стрільці мусять перейти піхотний перевишкіл. Це викликувало у гармашів обурення, бо гармаші були старі вояки, які перейшли вже кілька вишколів. Гармаші-рядовики чекали на своїх артилерійських старшин, до яких ставилися щиро, з довір’ям і найкраще. Також і піхотинці, які були у Запорізькому Корпусі, ставилися до старшин, які були з ними, у Запоріжців, гарно і з довір’ям. На степах над Айдарем і Дінцем стрільці зжилися зі своїми старшинами. Також старшини полюбили та зжилися із своїми стрільцями. Трохи інакше ставилися до стрільців ті старшини, які не були у Запоріжців, а стрільці до них. Ті старшини трохи відчужилися від стрільців та уважали, що стрільці у своїй мандрівці по Україні втратили почуття дисципліни і що тому ставляться до старшин, які з ними не були, з упередженням. Час і дальші події в Україні це все вирівняли.

До Білої Церкви приїхав командир батерії сот. Дашкевич, пор. Курах, хор. Пилькевич, і у гармашів настрій поправився.

Полк. Коновалець зауважив, що гармаші, хоч були розділені по чотирьох піших сотнях, але на перервах вправ сходилися разом, співали, розмовляли. Гармаші згадували Запоріжжя, степи, Айдар, Донець, тужливі пісні степової України, які тепер гармаші співали у Білій Церкві. Полк. Коновалець дивувався, що гармаші так дуже зжилися поміж собою і казав, що їх ніяк не розділиш. Потім виділено гармашів в окрему сотню, якою командував сот. Бісик. Гармаші робили піші вправи нерадо, але коли приїхав на перегляд Загону СС помічник міністра військових справ ген. Ліґнау (змосковщений німець), то сот. Бісик хвалився, що його сотня гармашів була найкраща на вправах і при дефіляді.

Річ звичайна, майже всі гармаші були це вояки, яких досить муштрували і які переслужили у війську по кілька літ.

Артилерійські старшини, по приїзді до Білої Церкви, мусіли подбати в першу чергу про гармати, коні, упряж. Сот. Дашкевич їздив майже кожної днини до Києва, щоб це все дістати. Найперше відвідав полк. Афанасієва, який за часів Української Центральної Ради укладав у батерії СС артилерійський підручник-статут, а тепер був командиром артилерійського Сердюцького полку у Києві. Справа була в тому, щоб одержати інформації, як дістати артилерійське майно для батерії. Полк. Афанасіїв дав усі потрібні інформації, показав свої вимоги, які він виготовляв на Сердюцький полк і радив за зразком цих вимог укладати вимогу на батерію і подати до міністерства військових справ.

Полк. Афанасіїв показував сот. Дашкевичеві свій полк, гарматні парки, — мешкання гармашів, коні, а далі запропонував сот. Дашкевичеві вступити на службу до його полку на становище командира батерії. Коли ж сот. Дашкевич відмовився від цього, то просив, щоб до його полку вступило бодай 10 стрілецьких гармашів, яких він зараз підвищить до ступенів підстаршин. Йому бажалося, щоб стрілецькі гармаші внесли до його полку гарний настрій, стрілецьку дисципліну, співжиття, яке він бачив у стрілецькій батерії за часів Української Центральної Ради. На зразок вимог Сердюцького полку укладено вимоги для батерії СС і вимогу на коні. Почалося ходження з вимогами по міністерстві військових справ, генеральному штабі та постачаннях, щоб позбирати резолюції на видання гармат і військового майна для батерії. Звичайно казали прийти за тиждень, потім за кілька днів, то на другий день. Так було у кожного референта. Треба було ходити і вистоювати. Вкінці вимога на гармати, упряж і т. д. дістала всі потрібні резолюції на те, щоб артилерійський склад у Києві видав те, що було у вимозі.

Старшина, який видавав вимогу, сказав, що цю вимогу треба тепер перекласти на німецьку мову і внести до німецької командантури, і щойно на підставі дозволу німецької командантури артилерійський склад може це все видати. Значить, гетьманський уряд сам не розпоряджав військовими складами, а міг видавати військове майно тільки за згодою німців. За часів Української Центральної Ради такого не було. Українське міністерство само розпоряджало складами зброї. Цей старшина дав і добру раду, щоб цю вимогу не перекладали самі по-німецькому, тільки щоб піти до німецької командантури, а там є перекладачка, якій треба заплатити за переклад, а крім того, вона буде жадати, щоб щось додати — і все буде гаразд. В противному разі, коли подати готовий німецький переклад, то потвердження буде дуже довго тривати. Інформація була добра і зрозуміла, про що мова йде.

Сот. Дашкевич пішов до німецької командантури. Перекладачка зажадала за переклад поважну квоту. Сот. Дашкевич заплатив їй утричі стільки, скільки вона жадала, тільки просив, щоб це швидко було полагоджене. Розуміється, що гроші заплатив свої особисті, бо такий видаток не можна було затягати до книг батерійної каси. Перекладачка казала зголоситися за два дні, а вона все полагодить і вимога буде потверджена.

З вимогою на коні не потрібно було йти до німців, це полагоджувало само українське міністерство. Тут вийшла інша біда. Вимога була на більше як 100 коней, гарматних, верхових, обозних, стільки, скільки потрібно на чотиригарматну батерію. Референт, полковник, зарядив видати тільки 36 коней. Не помогли аргументи, що треба 48 коней, щоб запрягти 4 гармати і 4 набійні скрині, а крім цього треба і верхових та обозних коней. Полковник відповів, що війни тепер нема, отже батерія не потребує коней до всіх гармат. На вправи не потрібно брати чотири гармати, а вистачить одна або дві. Не було ради — вимога була затверджена тільки на 36 коней.

По коні поїхав пор. Курах з їздовими до державних стаєнь коло Білої Церкви. 36 коней видали, але ті коні були такі, що ледви волочили ногами. Гармаші підгодовували ті коні пареним ячменем, бо вівса не було, але коні дуже поволі поправлялися. У державних стайнях не давали коням належно їсти, коні були заморені голодом. Батерія не була в стані рушитись, бо не було відповідних коней до гармат.

За два дні перекладачка у німецькій командантурі видала потверджені німцями вимоги на гармати та інше артилерійське приладдя. Можна було йти до артилерійського складу на Печерську і дістати те все. Завідатель артилерійським складом сказав, що все є в порядку, і щоб прийти на другий день з гармашами по відбір гармат, які подадуть до складу. На другий день приїхали з Білої Церкви всі артилерійські старшини і підстаршини до Києва по відбір гармат і артилерійського приладдя. Німецькі вартові і командант німецької варти, які берегли складу, приглянулись до німецьких печаток на вимогах, сказали, що все є в порядку і пропустили до складу. Завідатель складу був українець, він сказав, що сам не буде видавати нічого зі складу, а тільки відчинить склади і додав: беріть, що хочете і скільки хочете, німці і так забирають усе без рахунку, вантажать у потяги і вивозять у Німеччину, тож краще, щоб ви забрали, бо це лишиться на Україні. Натякнув, що є ще й німецький завідатель, але він приходить тільки тоді, коли німці мають щось брати зі складу. Завідатель відчинив склади і сказав, щоб вибирати й вантажити у подані вагони, а як буде готове, щоб його повідомити, і він зателефонує на станцію, щоб подали паровіз.

Гармаші вибирали і вантажили у вагони. Речей до запрягу і сідел набрали стільки, що пізніше при облозі Києва вистачило цього добра не на одну, а на шість батерій. Набрали прицільних панорам, телефонічних апаратів тощо. Гармат, набійних скринь з набоями не можна було взяти більше як чотири, бо це мало їхати на плятформах і було б видно, скільки е гармат. Німецькі вартові могли б запримітити, що є забагато гармат. Стрільці сердечно розпрощалися з добрим завідателем складу. Подали паровіз. Гармаші примістилися у вагонах і коло гармат і потяг рушив до Білої Церкви.

Гармаші були дуже вдоволені. Тепер перейшли під команду артилерійських старшин. Гармати і все гарматне майно вичищено, упорядковано. Батерійний коваль Шестакович покував коні. Гармати, набійні скрині, обозні вози уставлено в артилерійському парку. Затягнено варти, службу при конях.

Почалися зайняття при гарматах. Пробували виїхати на польові вправи з двома гарматами, але це йшло тяжко. Коні були заслабкі, щоб тягнути гармати. Батерія була вповні боєздатна, тільки коней бракувало. Батерія завела свою господарку. Це було на кілька днів перед повстанням проти гетьманського уряду, що саме проголосив деклярацію („грамоту”) гет. Скоропадського про федерацію України з Росією.