Василь Стрілець. Розповідь розвідника отамана Зеленого

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Василь Стрілець. Розповідь розвідника отамана Зеленого

Одного разу в районі Трипілля комсомольці обстрілювали з кулемета позиції наших загонів. Мені доручив отаман Зелений розвідати, а якщо буде можливість, то і “зняти” вороже кубло. Я взяв набої у полотняну торбу і десятизарядну французьку гвинтівку. Хоч пробирався чагарями і повз густою травою, кулеметник мене помітив і почав по мені стріляти. То спереду, то за мною кулі вихором підіймали землю із травою в повітря. Бачу: діло пекельне, треба відходити. Відповзав у бік чагарів. Зненацька мене оточили вершники.

Я кинувся в чагарі. Відстрілювався на всі боки. Мені кричали, щоб я здавався, бо посічуть як капусту, але я вирішив, що загину, але не здамся. Перезарядив гвинтівку і на ходу продовжував відстрілюватися. Стріляв прямо по конях. Відступав до яру. З 15 вершників лишилося троє, вони не стали переслідувати. Я добіг до Диркачевого млина, потім берегами добрався додому. Сів на лаву, поставив відро — кров цибеніла з рота і носа. Дивлюсь: на одній нозі ботінок, друга боса — я так біг, що не пам’ятаю, що загубив його в ярах.

Батьки на другий день привезли лікаря Волинського з Трипілля, той сказав: “Коли б ти, Федоре, пробіг ще кілометр, у тебе б розірвалося серце”.

Це було в районі Кагарлика. Зелений наказав мені провести розвідку на позиціях красних. Обійшовши з тилу, бачу: красні сидять в окопах на снопах і теревенять. Поруч залізна дорога і два вагони, мабуть, із боєприпасами. Повернувшись назад, усю картинку змалював отаману. Зелений визвав до себе гармаша Петра і наказав вогнем з гармати стерти вагони з лиця землі, що й було зроблено. В районі вагонів рвалися снаряди і палала велика пожежа.

У Щербанівці комсомолець Андрій Медвідь склав список односельчан-зеленівців, їхніх менших братів і синів “розкуркулених”. За цим списком їх і арештували на Паску 1937 року. Вночі приїхала машина з Обухова і забрала 18 щербанівців.

Чому мене не взяли в 1937 році?

У 1930-х рр. якось уночі Медвідь заліз до мого льоху. Я його впіймав, думав скалічить. Медвідь упав на коліна, цілував поли і просив помилувати, клявся, що ніколи не зробить мені і моїй сім’ї зла. Очевидно, через те я й не попав до того списку.

У Щербанівці неподалік Пустових жила сім’я, по-вуличному їх звали Петрігали, батько і син. Син став видавати себе за домового, який живе на печі за комином. До нього їхали селяни з усіх навколишніх сіл. Везли зерно, мед, горілку, а він їм з-за комину розповідав їхню судьбу. Прийшов і я погадать, говорю: “Подай і мені, господаре”, а він з-за комина говорить: “Принеси мені, Федоре, меду миску”.

Гадання було при повній темноті в хаті. Я приніс миску меду — вдома ж була пасіка. Почалось гадання, “домовий” каже: “Давай, Федю, мед”. Я подав миску лівою рукою, а правою захватив “домовика” за пику та подряпав її. Тоді сказав людям, що цей шарлатан їх дурить, а вони йому, брехуну, вірять. І наказав закрити лавочку махлярства.

Розповів Федір Павлович ПУСТОВИЙ (1887 — 1971).

Записав його рщний племінник по матері Василь Михайлович СТРІЛЕЦЬ.

Надіслав Михайло Горловий.