Михайло Горловий. “Так ввійшла в хату Петра Стрільця радянська влада”

Михайло Горловий. “Так ввійшла в хату Петра Стрільця радянська влада”

Як не стало Зеленого, не стало і його армії… Червоні зайшли в Щербанівку й почали палити хати зеленівців. Так згоріла і хата Петра Стрільця. В селі знали, що він допомагав Зеленому, тож активісти обзивали його “зєльоновцем”. Коли почалася колективізація, більшовики забрали конячку і розібрали клуню, бо Стрілець відмовився йти до колгоспу.

Якось навідався брат дружини Одарки, Петро Глущенко із села Красного, людина освічена, садівник, агроном, закінчив інститут. Порадив:

— Ти, Петре, з цею владою не жартуй, вона тебе так не залишить. Іди в колгосп, бо буде гірше.

— А навіщо мені той колгосп? — відповів Петро. — Ми жили як люди і житимемо так і далі, не голодні і не босі… На днях приходив виконавець із сільради, говорив, що визивають на розмову. Ну що ж, піду…

Наблизившись до хати “розкуркуленого”, з якої зробили сільську раду, почув спів і п’яні вигуки активістів та активісток. Вони щойно повернулись із Григорівки, де громили церкву разом із григорівськими комунарами. Гарна церква була. Обдерли її як липку, хреста збили і все начиння вигребли на вулицю. Щербанівці навантажили на підводу великі ікони (у зріст людини) — Діви Марії, святого Миколая, Георгія Побідоносця. З них вирішили поробити столи та щити в сільській раді. Коли Стрілець зайшов до хати, п’яні активісти почали глузувати:

— Зєльоновєц, зєльоновєц, ми с тебя сдєлаім катлєту.

— Что, не хочеш в калхоз? — кричав миршавий жидок з Обухова Рябошапка. Писок у нього був перекошений, побитий віспою, а очі булькаті, як у жаби.

— Він самостійник! — викрикував щербанівець Петро Духленко.

Два п’яних активісти схопили Стрільця за руки, а п’яні дівчата заверещали:

— Бий його, сволоч зелену, недобиту! — І вп’ялися кігтями в густу шевелюру.

Ззаду відчув тяжкий удар, більше не пам’ятав нічого.

Тіло обм’якло і гепнулося на долівку. Оришка і Санька топтались по Петрові, важкі стегна і сідниці трамбували Петрове тіло. Сп’янілі дружини активістів накрили Петрове тіло великими іконами і почали витанцьовувати революційні частушки. Ікони рипіли на Петровій спині, а товста, як колода, Санька гецала з усієї сили. Діти, що заглядали у вікна, злякано витріщивши очі, вже роздзвонили по селу, що комуністи з активістами побили Петра Стрільця.

Люди сповістили дружині Петра Одарці, вона прилетіла відразу ж.

— Що ви робите, бандитська ваша кров! — закричала Одарка. — Безневинну людину вбиваєте!

Активістки кинулись до Одарки, але бойова молодиця дала їм відсіч. На поміч кинулись молодики. Скрутили Одарку і намагалися вштовхнути в палаючу піч, яка аж гула від понівечених лакових ікон. У цей час підбігли селяни і заходилися визволяти односельчан, але було вже пізно… Петра винесли на руках, Одарку ж, яка ледь переступала ногами, вели під руки.

— Що ж ви наробили, антихристи, вбили мого господаря! — кричала не своїм голосом Одарка.

Петро лежав удома непритомний, а через два місяці сім’я залишилася без батька і чоловіка. Так ввійшла в хату Петра Стрільця радянська влада. Смерть, голод і злидні панували тоді по всій Україні.

Михайло ГОРЛОВИЙ, член Національної спілки художників України, член Національної спілки письменників України с. Щербанівка — Київ, 2008 р.