Глава 8 Ніжинська рада 1663 року. Акт другий: гетьманське проголошення 18 червня
До Ніжина царський представник прибув загодя. Так що прибулих згодом козаків він мав змогу зустрічати чи не на правах господаря. Непогано обізнаний з перипетіями тих подій, підполковник Патрик Гордон стверджував, що Брюховецький волів, аби Генеральна рада відбулася в Гадячі або десь поблизу нього, але присутність царських ратників у Ніжині також заспокоювала висуванця Запорозької Січі на гетьманство в городовій Україні[174].
Зайвий раз переконати Д. С. Велико-Гагіна в правильності обраного Москвою кандидата на гетьманство мала б й інформація, зібрана вже в Ніжині. Так, буквально за декілька днів до виборів, 13 червня, царському окольничому довелося реагувати на чолобитну ніжинського протопопа Симеона Адамовича, який, нібито, постраждав від розорень Якима Сомка, котрий, нібито, знову ж таки за радою з ніжинським полковником Василем Золотаренком і через те, що протопіп Золотаренка «от соборныя церкви отказал», прислав до Ніжина своїх козаків, котрі «двор его протопопов разорили и животы все пограбили»[175]. За понесенні втрати Адамович отримав від Велико-Гагіна компенсацію — десять рублів «жалованья». Репутація ж наказного гетьмана Якима Сомка та його теперішнього союзника — Василя Золотаренка в очах російської влади під впливом таких новин зазнала чергової, вже, вочевидь, остаточної втрати.
Козаки до Ніжина, як стверджував Патрик Гордон, прибули точно в призначений час. При цьому наказний гетьман Яким Сомко, під безпосередньою командою котрого перебував і Переяславський полк (згідно зауваження шотландця на царській службі, «это первый и главный полк на севере Днепра»), розташував свої сили поблизу Київських воріт Ніжина. До Сомка долучився і місцевий полковник Василь Золотаренко, з котрим він, як пам'ятаємо, порозумівся вже напередодні самої ради. Причому, Золотаренко проігнорував заборону Д. С. Велико-Гагіна і, виходячи з міста в поле, прихопив з собою й міську артилерію. Аби не спровокувати сутичку та побоюючись бути звинуваченим у симпатіях до Брюховецького, царський окольничий, за словами Гордона поспішив передати Ніжинській залозі наказ безперешкодно випустити Золотаренка разом артилерією з міста[176].
«Более хитроумный Брюховецкий» (як його характеризує Гордон), знаючи про підтримку своєї кандидатури з боку царської влади, свій табір розташував на протилежному боці Ніжина. Яким Сомко, повідомлений про такий маневр свого суперника, пригрозив залишити ніжинські околиці та повернути до Переяслава, якщо царський окольничий розпорядиться скликати Генеральну раду в таборі Брюховецького, тобто на Московській, а не на Київській стороні. Але Велико-Гагін, «благосклонный к Брюховецкому, не согласился и поставил императорский шатер на другой стороне». Сомку та Золотаренку нічого не залишалось, як за наказом царського окольничого вранці 16 червня передислокувати своїх прибічників на той бік Ніжина, де став табором Брюховецький. Єдине, що вони не виконали, так це не розбили свій табір по ліву руку від Московського тракту, а стали праворуч від нього. Прибулі з Москви солдати вишикувались праворуч від шатра, а стрільці — ліворуч, частина царських ратників прикривали доступ до нього з інших боків[177].
У Гордона немає про це згадки, але з інформації з пізніших джерел відомо, що присланий з Москви шатер був чорного кольору. З одного боку, це, мабуть, зайвий раз мало акцентувати увагу на зовнішній атрибутиці події — рада ж скликалась «чернецька», «чорна», а з іншого, символічне забарвлення в чорний колір викликало й тривожні передчуття біди, трауру. Принаймні, наступник Д. С. Велико-Гагіна у представленні царських інтересів в Україні дяк Дементій Башмаков, котрому перейшов у спадок цей самий намет, прямуючи до Гетьманату на початку осені 1663 р., наказав перефарбувати посольський шатер, надавши йому менш трагічних відтінків[178].
Доля ж булави лівобережного гетьмана могла вирішитися вже по полудню 16 червня. Тоді до шатра прибув Д. С. Велико-Гагін, до котрого невдовзі долучився і кошовий гетьман. Між ними відбулася конфіденційна розмова і Гордон був переконаний, що за її результатами Брюховецький забезпечив собі повну підтримку царського представника, «но сегодня ничего не удалось сделать, ибо (как полагали) Брюховецкому нужно было время для сговора с партией Сомка»[179].
Після розмови з кошовим гетьманом царський окольничий повернувся до Ніжина, але спокійно дочекатися наступного дня йому не випало. За деякий час до нього прибув посланець від Брюховецького сповіщаючи про те, що Сомко захопив у полон декількох з його людей та відправив триста вершників навперейми його полковнику Матвію Гвинтовці, після чого йому, ніби то, нічого більше не залишалось, як відправити на допомогу своєму полковнику Гвинтовці полк Парфенія Нужного.
Коли князь Велико-Гагін прислав до Сомка майора царського війська з вимогою припинити ворожнечу, наказний лівобережний гетьман запевнив, що нічого такого, як про це розповідав кошовий гетьман, насправді й не відбулось. Натомість ніжинський полковник Золотаренко пояснив, що він справді вирядив своїх людей, аби ті відбили захопленого Гвинтовкою в полон свого брата[180].
Чим завершилась ця типова для тогочасної практики ведення бойових кампаній прелюдія гарцівників, за відсутності відповідної інформації в джерелах, невідомо. Справжні ж бої за гетьманську булаву розгорнулись уже зранку наступного дня.