Глава 12 Гетьман Брюховецький та єпископ Мефодій: неочікувані ракурси «дружби»
Першим, відомим на сьогодні дослідникам, гетьманським універсалом Івана Брюховецького став виданий ним із табору під Кропивною 26 червня 1663 р. і звернутий до полковників, старшин, товариства і поспільства Ніжинського, Стародубського і Чернігівського полків універсал з оповіщенням про призначення Андрія Кузьменка гетьманським бобровником, а відтак з наказом не перешкоджати йому у вилові бобрів «желізами нашими войсковими» та надавати йому місцевими урядниками необхідних для перевезення його мисливського спорядження підвід[260].
А першою політичною акцією новообраного реґіментаря, як свідчить анонімний автор «Літопису Самовидця», став розподіл Ніжинського полку на три територіально-адміністративні одиниці — Ніжинський, Стародубський та Сосницький (або Глухівський) полки.
Принагідно варто відзначити, що в історичній літературі має місце різночитання щодо змісту та мотивів адміністративної реформи 1663 р. Так, наприклад, Віктор Романовський стверджував, що в ході реформи найбільший за розмірами та чисельністю козаків Ніжинський полк було розділено на Ніжинський, Сосницький та Чернігівський полки. Але насправді ж, Чернігівський полк існував уже з літа 1648 р., а влітку 1663-го Брюховецький виділив з території Ніжинського полку, окрім, власне, самого Ніжинського, ще й Стародубський та Сосницький або, як інколи його називали в джерелах, Глухівський полки (останній проіснував лише два роки). Крім того, деякі території Ніжинського полку було передано під реґімент київського полковника, а ще інші — чернігівського.
Більше того, історичні джерела свідчать, що й Стародубський полк існував уже перед 1663 р. Принаймні, у згаданому перед цим гетьманському універсалі від 26 червня 1663 р. констатується факт існування Стародубського полку (поруч з Ніжинським і Чернігівським) та персонально згадується його очільник, щоправда, поданий у дещо специфічному як для традиційної ієрархії старшинських урядів Гетьманату прочитанні посади — «Яцко Скидан, полковник Войска Его Царского Величества Запорожского, сосницкий підполковник»[261].
З контексту повідомлення Самовидця про санкціоновану Іваном Брюховецьким адміністративну реформу напрошується висновок про те, що визначальним мотивом при цьому виступало прагнення гетьмана за рахунок отриманих вакансій винагородити старшинськими урядами своїх «безурядових» прибічників. Віктор Романовський вбачав в діях Брюховецького бажання, зробити адміністративний устрій Гетьманату більш мобільним (власне саме цей мотив, очевидно, підштовхнув творців Козацької держави до зміни старої воєводсько-повітової структури значно дрібнішою і мобільнішою — полково-сотенною[262]).
На наш погляд, ще один, досить поважний мотив реформи міг критися в міркуваннях політичної доцільності. Адже ніжинська старшина тривалий час перебувала в опозиції до Івана Брюховецького як претендента на гетьманство. А наскільки впливовим був голос ніжинців він міг пересвідчитися на прикладі зриву ніжинським полковником Золотаренком, організованої Якимом Сомком елекційної ради 1662 р. Розділивши Ніжинський полк на три територіальні одиниці та, до того ж, відірвавши від нього ще й окремі території, гетьман тим самим прирівнював його до решти лівобережних полків у територіальному відношенні та підривав підґрунтя для консервації особливих політичних претензій ніжинської старшини.
Підійшовши 29 червня на чолі військ до Переяслава, гетьман розпорядився, «жеби юже правом доходил, хто на кого якую кривду міст»[263]. До міста він вступив лише на чолі невеликого ескорту, пояснивши воєводі князю Федору Волконському причину залишення козаків у полі бажанням уникнути грабунків і насильств.
Повертаючись із-під Ніжина на південь Лівобережжя, Брюховецький «роспустил новопоставлених полковников, тих которіе з ним з Запорожжа вишли, но усіх столечних городах, придавши каждому полковникові по сто чоловіка Козаков, которим по усіх полках жупани давано»[264].
Розквартировуючи запорожців по полковим містам Лівобережжя, гетьман вирішував зразу декілька завдань. Передовсім, у такий спосіб він матеріально винагороджував своїх прибічників, котрі звели його на гетьманство. Адже, крім того, що запорожцям «по усіх полках жупани давано», вони, користуючись покровительством гетьмана, «з млинов сами розміри брали и куди хотіли оборочали». Ясна річ, що присутність загонів запорожців при поставленій Брюховецьким полковій старшині паралізувала спротив скинутих з урядів старшин та зміцнювала авторитет нової влади. Але, що не менш важливо, розквартирувавши запорожців по всьому Лівобережжю, гетьман тим самим звільнявся ... і від їх опіки, діставав можливість проводити власну політику, а не бути маріонеткою в руках «дейнеків», які винесли його на гребінь влади і сподівалися, згідно традицій, що існували на Січі, ділити з ним цю владу.
Переконливим підтвердженням, що саме таким чином Іван Брюховецький прагнув визначити місце своїх учорашніх союзників, служить той факт, що в статтях, переданих у Москву через воєводу князя Кирила Хлопова, він порушував перед царем клопотання стосовно заборони низовикам зноситися з царським урядом безпосередньо, минаючи гетьмана: «щоб запорожці їздили про все до нього, гетьмана, а без гетьманського дозволу до Москви б не їздили». Тобто, новообраний реґіментар, що перебрав владу до своїх рук, передовсім уміло маніпулюючи гаслами обмеження старшинського всевладдя та гетьманського авторитаризму, добивався того, чого свого часу прагнув досягти гетьман Іван Виговський.
Намагання наслідувати Виговського вбачається і в інших діях Івана Брюховецького — не даремно ж дещо пізніше лівобережний правитель заявляв, що «буде все так, як було при Виговському».
Прагнення Брюховецького зміцнити гетьманську владу змушує його «забути» і про свої взяті напередодні елекційної ради зобов'язання щодо розширення меж міського самоврядування, гарантування міщанам невтручання козацької адміністрації в справи, віднесені до компетенції магдебургій тощо.
Реалізувати далекосяжні задуми зміцнення гетьманського проводу, обриси яких почали доволі виразно проступати в заходах по впорядкуванню фінансової справи. Так, відразу ж після Ніжинського ради 1663 р. Брюховецький ввів до складу гетьманського уряду посаду генерального підскарбія, на яку призначив здібного адміністратора ніжинського міського сотника Романа Ракушку-Романовського.