КІЛЬКА АБЗАЦІВ ЗАМІСТЬ ЗАКЛЮЧЕННЯ

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

КІЛЬКА АБЗАЦІВ ЗАМІСТЬ ЗАКЛЮЧЕННЯ

Якщо спробувати дати щонайлапідарніші визначення часові, пережитому суспільством України в 1918 р., то перше, що спаде на думку, а зрештою виявиться і достатньо близьким до істини — це надзвичайний динамізм, калейдоскопічність, „спресованість” подій.

Справді, впродовж лише 365 днів яких тільки влад не пізнав народ України: і Центральної Ради, і більшовицьких рад, і гетьманату, і Директорії. Революція докотилася в 1918 р. і до західних теренів, породивши ЗУНР і давши поштовх соборницьким процесам. Зміни влад, звісно, зовсім не нагадували зміни театральних декорацій, а уособлювалися, втілювалися в реальних перемогах і поразках, переможцях і переможених, героях і зрадниках, тріумфаторах і жертвах.

А які тільки окупанти не ступали на землю України?! Як не дивно, але ними за історично короткий строк встигли стати представники обох глобальних блоків, що розкололи світ з початку століття — і Четверного союзу й Антанти, а в роки Першої світової війни перетворили квітучий край на арену спустошливих битв, один з епіцентрів геополітичного зіткнення. Якщо ж до того додати, що в тому ж таки відтинку часу народ України зазнав воєнних агресій ще й з боку новопосталої Польщі та Румунії, то достатньо наочно можна уявити, як безжально краялося чужинцями живе тіло України, як страждав її народ.

Та й то ще було далеко не все. Сам народ виявився роз’єднаним, розшматованим. Одна його частина орієнтувалася на національно-визвольну перспективу, інша пов’язувала долю з торжеством соціальної революції, а були й ті, хто вбачали вихід у поверненні до дореволюційних порядків, у підтримці білогвардійських єдинонеділимців, хоча у планах останніх взагалі не було місця Україні як феномену. А ще — внутрішні, однак далеко не другорядні, чи менш значимі, болючіші та криваві фронти, битви, випробування.

Однак, звідавши неймовірної долі, український народ усім своїм єством довів у 1918 році: його не повернути в старе ярмо. Він нізащо не змириться ні з авторитарно-монархічним ладом, ні з окупаційною владою. Республіка, демократія, соціальний прогрес — ось до чого прагнули народ, нація.

Оскільки ж єдності поглядів на шляхи досягнення вимріяних, вистражданих та й значною мірою вже апробованих ідеалів не було, бурхливий, буремний, вогняний 1918 рік не дав відповіді на основні питання — якою буде завтрашня Україна, яким буде подальший поступ її народу.

Відповіді ці відкладалися, як мінімум, на рік 1919.