8

Довідка: Голубович Всеволод Олександрович (1885, с. Молдавка Балтського пов. Подільської губ. — 16 травня 1939, Ярославль) — політичний і державний діяч; член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар шляхів сполучення, генеральний секретар торгу і промисловості, голова Ради Народних Міністрів та міністр закордонних справ УНР.

Походив із сім’ї священика. Освіту здобув у духовній семінарії та Київському політехнічному інституті. У 1903 р. став членом РУП, а 1912 р. приєднався до київської групи українських есерів. З 1915 р. працював інженером на Південній залізниці, у 1916 р. — серпня 1917 р. — начальником відділення водних, шосейних та грунтових шляхів Румунського фронту.

У березні 1917 р. В.Голубовича було обрано головою Одеського комітету УПСР. На ІІ Всеукраїнському з’їзді УПСР був обраний до складу ЦК партії та кооптований до Центральної і Малої Рад. На засіданні Малої Ради 15.VII.1917 р. його було затверджено на посаді генерального секретаря шляхів. 30.Х.1917 р. очолив Генеральне секретарство торгу і промисловості. Від Херсонської губернії став депутатом Всеросійських і Українських Установчих зборів. УЦР призначила його головою делегації на мирних переговорах в Бересті (3-20.І.1918).

Після виходу у відставку уряду В.Винниченка (18.І.1918) В.Голубович очолив Раду Народних Міністрів УНР, до якої входили здебільшого представники УПСР, а також керував Міністерством закордонних справ.

Політика уряду В.Голубовича значною мірою спричинилась до втрати впливу Центральної Ради в селянському середовищі, до різкого звуження її соціальної опори, загострення відносин із німецьким окупаційним командуванням. Під час гетьманського перевороту 29.ІV.1918 р. уряд В.Голубовича припинив своє існування, прем’єр і декілька міністрів уряду УНР були заарештовані військовою владою.

До 16.ХІІ.1918 р. В.Голубович відбував тюремне ув’язнення в Лук’янівській в’язниці. Проте ланцюг арештів і судових процесів для нього на тому не закінчився. Лише протягом 1919 р. він двічі заарештовувався більшовицькою владою, а 24.ІІІ.1919 р. був засуджений судовою владою Директорії УНР. У серпні 1920 р. В.Голубовича заарештувало ЧК у Кам’янці-Подільському і в травні 1921 р. надзвичайний трибунал УССР, що провадив «справу ЦК УПСР», засудив В.Голубовича до 5 років примусової праці в концтаборах. Після амністії ВУЦВК наприкінці 1921 р. В.Голубович деякий час працював інженером-будівельником в Українській раді народного господарства, згодом очолював відділ капітального будівництва.

У 1931 р. був засуджений у справі «Українського національного центру». Загинув у Ярославській тюрмі.