2

Довідка: Петлюра Симон Васильович (псевд.: В.Марченко, В.Салевський, Рокитний, О.Ряст, О.Тагон, Зілот, Симон, С.Торнтон; 10(22) травня 1879 р., Полтава — 26 травня 1926 р., Париж) — громадсько-політичний, державний. військовий діяч, журналіст.

Походив із міщанської сім’ї. Навчався в Полтавській духовній семінарії, виключений із випускного класу через конфлікт з адміністрацією. Належав до РУП. Не маючи можливості продовжити освіту, виїхав на Кубань, де брав участь у впорядкуванні архівів Кубанського козацтва, став співзасновником осередку РУП — Чорноморської вільної громади. У грудні 1903 р. був заарештований, невдовзі випущений під заставу. Виїхав до Львова, співпрацював у закордонному комітеті РУП, редагував партійний часопис „Селянин”, зблизився з М.Грушевським, І.Франком, В.Гнатюком.

У вересні 1906 р. С.Петлюру ввели до складу редколегії „Ради”, далі він редагував щотижневик „Слово”. Після поразки Першої російської революції пережив духовну кризу, припинив членство в УСДРП. Разом із О.Саліковським у 1912–1917 рр. видавав у Мокві журнал „Украинская жизнь”, що з початком світової війни обстоював проросійські інтереси, брав участь у масонському русі. З 1916 р. перебував на Західному фронті, обійнявши посаду заступника уповноваженого Союзу земств.

На початку травня 1917 р. С.Петлюра прибув до Києва як делегат І Всеукраїнського військового з’їзду. При підтримці українських соціал-демократів (В.Винниченко) і Голови Центральної Ради М.Грушевського блискавично висунувся на чільні позиції в українському військовому русі, став публічним політиком загальнонаціонального масштабу. Його обрали головою Українського генерального військового комітету, делегували до складу Центральної Ради, запропонували на посаду генерального секретаря військових справ у першому національному уряді. Однак Тимчасовий уряд не затвердив відповідної посади і С.Петлюра проводив роботу явочним порядком. У цей час він виявився активним провідником здійснення офіційного автономістсько-федералістського курсу Центральної Ради, згідно якого не стільки ініціювався, підтримувався, скільки стримувався стихійний процес українізації армії, блокувалися самостійницькі зусилля М.Міхновського та його прибічників.

Ставши з листопада 1917 р. генеральним комісаром у військових справах, С.Петлюра зайняв войовничо-антибільшовицьку позицію, вживав заходів до мобілізації військових зусиль для боротьби з радянською владою. Однак, не маючи відповідної освіти й досвіду, припустившись низки помилок, не зміг надати процесу військового будівництва задовільного характеру і тому був увільнений з урядової посади.