Історії — на папір

Завдяки винаходу, запозиченому з Китаю, наявні бібліотеки Багдада дедалі більшали й розвивалися, крім того, відкривалися нові. Після Таласької битви 751 р. було ув’язнено п’ятьох китайців, які навчили арабів мистецтва виготовлення паперу згідно з їхньою традицією. Найімовірніше, араби ставилися до китайців добре. Одним із них був сам Ду Хуан, що повернувся назад до Кантона у 762 р. і написав книжку, в якій поділився своїм досвідом перебування з-поміж арабів. У Багдаді почало швидко поширюватися виробництво паперу. Під продаж паперу та книжок була відведена ціла вулиця в центрі міста. Перша згадка про паперову майстерню у Багдаді стосується 795 р. Дешевизна та тривкість паперу були ефективною рушійною силою для влади — адже з’явилася можливість поширювати як наукові відомості, так і художні твори. Тож невдовзі переписування та виготовлення книжок перетворилися на вигідну справу.

Завдяки паперові продукування копій стало швидшим і дешевшим. Це надзвичайно збільшило кількість книжок. Також з’явились у продажу коштовні раритетні примірники. У такий спосіб народжу­валися книжкові магазини та приватні бібліотеки. Книжкова галузь почала забезпечувати роботою талановитих письменників. Їхня гільдія була новою і пропонувала можливості для розвитку всіх, незалежно від походження. Атмосферу оновлення, що панувала за тих часів у Багдаді, можна порівняти з піднесенням, що відбувалося у галузі інформаційних технологій на початку XXI ст.

^{У Багдаді перекладали книги із санскриту, перської та грецької мов, а також з латини. Багдадська ілюстрація до перекладу книги De Materia Medica лікаря та ботаніка Педанія Діоскорида, 1224 р.}

Заможні громадяни почали засновувати власні бібліотеки і влаштовували майже змагання щодо того, у кого було найкраще зібрання. Бібліотеки до того ж були приголомшливо великими: приватні колекції могли налічувати сотні тисяч примірників.

Згідно з Амірою Беннісон, навчання за допомогою книжок уторовувало шлях до багатьох нових професій.

Професії тепер не отримували винятково у спадок від батьків, отже, соціальна мобільність зросла. Письменниками ставали люди всіх верств населення. Поет Абу Нувас був сином арабського вояка та перської швачки. Відомий письменник аль-Джахіз був родом із темношкірої родини рабів. Особливою прихильністю заможних людей користувалися поети, яким платили чималі суми за лестощі та жарти.

Міністри та інші представники двору почали організовувати власні салони, де регулярно збиралися дослідники та інтелектуали, поети та інші творчі люди. Вони спілкувалися й обговорювали як релігійні, так і світські теми. Звичайно, до салонів приходили люди, погляди яких відрізнялися. Християни, мусульмани та іудеї мали змогу без остраху вільно висловлювати свої думки.

Аль-Хашимі, двоюрідний брат халіфа аль-Мамуна, відверто писав одному зі своїх релігійних опонентів:

«Наведи всі свої твердження і скажи, чого бажаєш, говори вільно. Тепер, коли ти у безпеці, признач для нас суддю, який буде судити неупереджено. Спирайся на правду й будь вільним від пристрастей, адже суддею отим нехай буде Розум. Бог знову робить нас відповідальними за наші власні заслуги та покарання. Я ладний схвалити будь-яке рішення, яке Розум може винести чи на мою користь, чи проти мене».

^{Ілюстрація з європейської версії «Тисячі і одної ночі» 1885 р. Збірка стала відомою в Європі на почату XVIII ст., коли її переклали французькою. Збірка багато разів змінювалася. В Європі, наприклад, з неї були вилучені відверто еротичні сцени}

Ті новоприбулі, кому поталанило своїми кпинами розважити господаря, могли сподіватися на нове запрошення. Салони були шляхом до здобуття привабливих професій, зокрема міністра, дослідника чи бібліотекаря. Остання посада була вельми шанованою у Багдаді.

Коли книжки подешевшали, багдадці почали жваво купувати героїчно-епічні твори. У Багдаді був написаний один із найвідоміших у світі мусульманських творів художньої літератури — «Тисяча і одна ніч».

«Тисяча і одна ніч» — барвистий і розкішний плід мультикультуралізму Багдада. У сучасному варіанті збірки присутні елементи з Індії, Персії, Туреччини та Єгипту. Сама назва книжки — «Тисяча історій» — також перського походження. Індійські та перські оповідання було перекладено у VIII ст. арабською під назвою «Альф Лейла» («Тисяча ночей»). Збірка стала основою для «Тисячі і одної ночі». У IX ст. до збірки було додано арабські оповідання. Багато з новел збірки, написаних за часів Аббасидів, були пов’язані з постаттю халіфа Гаруна аль-Рашида. Це пояснювалось тим, що його блискучий двір і триб життя надихнули поетів. В історіях ішлося про кохання, еротику та інтриги. На сторінках оповідань пригоди відбувалися в Багдаді, а героями були надприродні, ув’язнені в лампах духи, мореплавці, розбійники, шахраї та правителі. Події розігруються у VIII—IX ст. Перефразовуючи Яакко Хямеен-Анттілу, зазначимо:

Шарм «Тисячі і одної ночі» прихований у багатогранності цих історій. Тут тісно переплелися людське і надприродне. Тут є геть усе — відданість і підступність, ненависть і милосердя, хтивість і самовладання. Образи буденного життя вулиць Багдада існують поруч із духами, що з’являються з мідних глечиків, і людьми, перетвореними на звірів. Серед героїв історій — правителі, раби й жебраки, красуні, старезні баби, простакуваті бедуїни. Качки та павичі розмовляють у цих оповіданнях, і читачів анітрохи не дивує, коли риби витанцьовують на пательні. «Тисяча і одна ніч» перетворює несподіване на повсякденне й занурює нас у світ казки.

«Тисяча і одна ніч» і надалі по праву вважається одною з найпопулярніших книжок у світі. Велика кількість текстів доби Аббасидів, присвячених коханню, поезії, історії та теології, свідчить про те, що середньовічна мусульманська думка була відкритою для гуманістичних ідей свободи та індивідуальності. Однак усе триває лишень йому відведений час.