Від мертвої хватки Іспанії до Республіки

Інтелектуальна атмосфера у Голландії була зовсім іншою, ніж на Піренейському півострові. Правителі Іспанії і Португалії були засліплені жагою завоювання нових земель. Левову частку зусиль вони витрачали на переслідування релігійних меншин, розграбування золота Америки та побудування «непереможних армад».

У дельті Рейну, у країні низовин, іспанське володарювання було справжнім жахіттям. Мешканці Нідерландів у 1478 р. потрапили під владу Габсбургів, а згодом — Іспанії. Через відданість кальвінізму в Нідерландах протягом XVI ст. постійно бунтували проти правління католиків. Король Іспанії Філіп II був невблаганним і не бажав йти на щонайменші компроміси з північними протестантами. Про його вдачу яскраво свідчить вимога до кожного, хто приходив у його покої, доповідати про свої справи стоячи на колінах.

Коли нідерландці вимагали припинення утисків із боку інквізиції, а також свободи віросповідання та депортації іспанців, Філіп у жодному разі не хотів розпочинати діалог, натомість у 1567 р. відрядив свої війська до Нідерландів. Безжалісним послом злої волі став Фернандо Альварес де Толедо, герцог Альба. Він із гордістю рапортував про успішні воєнні операції. Зокрема, пишався тим, як його воїни перерізали населення Зютфена і Нардена.

Якщо іспанці плекали надію насадити католицизм шляхом залякування, вони сильно помилялися. До 1572 р. майже всі міста Нідерландів перейшли на бік кальвіністів і Вільгельма Оранського, представника Орансько-Нассауської династії. Остання правила у Нідерландах протягом чотирьохсот років до приходу іспанців. Було лише питанням часу, коли Іспанія послабить свою хватку і відпустить Нідерланди.

У 1578 р. в Амстердамі спалахнула революція протестантів. Попередніх правителів було вигнано, проте релігійні переслідування не трапилися. Революція була радше вельми спокійною і впорядкованою зміною влади. Частину католицьких монастирів віддали гільдіям або перетворили на заклади державної служби. Частина стала школами. Один монастир, а саме монастир св. Лукіана, став сирітським будинком. Релігійні пам’ятники зносили. Багато святкових днів, присвячених вшановуванню католицьких святих, було відмінено. Вперше керівництво міста обирали на виборах. Хоча тут йшлося ще не про демократію, а радше про новий спосіб вирішувати справи, запроваджений вузьким колом торговців. Зміна влади дала поштовх розвиткові ідеології рівності, в якій становище людини не визначали на основі релігійної належності або родинних зв’язків.

Ліберальний соціальний лад був відповіддю на тиранію короля Іспанії Філіпа II. Це дуже чітко виявилося під час укладання Утрехтської унії. Так, проголошувалося, що у разі, коли правитель вимагає одної лише рабської покірності, він не може вважатися правителем, а є тираном. Кожна людина вільна, особливо щодо вибору релігії. У 1582 р. Утрехтська унія, тобто шість північних провінцій, відділилися від Іспанії і стали Нідерландською Республікою. Південна частина залишилася під владою Іспанії, і з неї згодом утворилися сучасні Бельгія та Люксембург.

Кожній провінції надавалося широке самоврядування. Спільним законодавчим органом були Генеральні Штати (Staats General), що складалися з представників од кожної провінції. Генеральні Штати регулярно проводили зібрання у Гаазі, і рішення ухвалювали лише за умови повної одностайності. Аристократія більше не обирала губернатора (штатгальтера) на кшталт Вільгельма Оранського, натомість виборами опікувалися Генеральні Штати.

Ненависть Філіпа II була такою ж абсолютною, як і його правління. Король пообіцяв винагороду за вбивство Вільгельма і назвав його шкідником християнської віри та ворогом людства. Один фанатичний католик застрелив Вільгельма у 1584 р. у Делфті. Роком пізніше Антверпен був окупований іспанськими військами герцога Парми. Ця подія вирішила долю Антверпена як північного центра торгівлі.

Філіп II робив все, що було в його силах, аби не залишити північним протестантам жодного шансу. Надзвичайно провокуючим було те, що голландці намагалися вторгнутися у морський простір католицького світу. Ще у 1493 р. папа Александр VI розділив території поза межами Євразії між Іспанією та Португалією. Коли у 1580 р. остання стала частиною Іспанської імперії, Філіп II закрив гавань Лісабон для голландців.

Однак усі спроби Філіпа II підкорити північ були колосальними помилками. Загнані в кут, амстердамці віднаходили все нові й нові рішення. Завдяки біженцям з Антверпена економіка Амстердама переживала новий зліт. Багато хто з них були заможними купцями, банкірами, авторами карт, видавцями та художниками. Вони відігравали велику роль у започаткуванні Ост-Індської та Вест-Індської торгових компаній. Крім своїх статків, вони залишили Амстердаму свої контакти і велику кількість знань. Фламандські біженці надихнулися розширити торгові зв’язки до Балтії та Росії (до Архангельська). Фламандці також фінансували подорож Віллема Баренца у пошуках Північного морського шляху та подорож Генрі Гудзона Північно-Західним проходом. Ці плавання залишилися лише надто вдалими спробами, проте на честь мореплавців-дослідників було названо Баренцове море і Гудзонову затоку. Навички суднобудування та картографії значно розвинулися.

Після смерті Філіпа у 1598 р. Іспанія втратила свій статус великої держави. Останні іспанські загони були вигнані з Нідерландів у 1607 р. На карті світу з’явилася країна купців із півночі, що відкачували воду, цінували переселенців і використовували їхні зв’язки та знання. Великих успіхів мореплавці, фінансовані амстердамцями, досягали у тропіках.