«Бог створив світ, а голландці — Голландію»

В Амстердамі не знайдеш ані одержимих монументальністю і величчю правителів, ані архітектури, що підкреслювала б зверхність власної держави, як, наприклад, у Парижі, Відні чи Римі. Місто було спроектоване так, аби воно слугувало всім його мешканцям. Багаті жили уздовж каналів, а бідні — у кварталах за каналами, проте бідняків не замикали у гетто, як у багатьох інших містах. Купці навіть фінансували у 1580 р. заснування міського дитячого садка, першого в світі. За переконанням кальвіністів, ніхто не є богом — натомість усі є однаково маленькими людьми.

Однак скромність означала не власну недооцінку, а лише те, що кожен має змогу відповідати за свій персональний успіх. Такий погляд заохочував докладати зусиль і ризикувати.

Голландці вважали ненормальною саму думку про те, що у аристократів чи церкви можуть бути привілеї на володіння землею. Більшу частину землі у своїй країні голландці відвоювали у моря важкою працею, і для цього не потрібно було ні аристократичного, ні божественного керівництва. «Бог створив світ, а голландці — Голландію», так звучить відоме прислів’я. Жителі Нідерландів засновували водні комітети — waterschappen. Вони були відповідальними за дамби, вали та вітряні млини, якими відкачували воду. Водні комітети й надалі залишалися невід’ємною частиною культури Нідерландів, що включає в себе своєрідне поєднання індивідуальності та общинності. Не має значення, до якої секти чи сексуальної меншини ти належиш, якщо ти долучаєшся до охорони води.

Оскільки кожен мав змогу отримати більше землі, відкачуючи воду, ні у церкви, ні в аристократії не було жодного слушного аргументу вимагати для себе права власності. Коли на початку XVI ст. церква й аристократія володіли в Європі всією землею, у Нідерландах лише п’ять відсотків належало аристократії.

Отже, середньовічне маєткове панування, де господар керував селянами і був відповідальним за правильну поведінку, зовсім не пасувало атмосфері стабільності та рівноправ’я Нідерландів. Людина тут мала право вільно мислити, докладати зусиль і ставати заможною, незалежно від того, яким було її походження і соціальний статус. Інколи використання цієї можливості мало катастрофічні наслідки. Перший у світі справжній біржовий пузир було створено саме у Нідерландах. У 1634—1637 рр. символом високого статусу стали цибулини тюльпанів, що мали змінений внаслідок дії вірусу колір, тож ціни на них невиправдано злетіли. Як наслідок торгівля вийшла з-під контролю і голландці почали продавати навіть торгові угоди, тобто, по суті, деривативи.

Однак голландці вміли гарно вчитися на власних помилках. Голландські провінції були в змозі фінансувати свою діяльність, позичаючи гроші за низькою відсотковою ставкою і вчасно виплачуючи борги з податкових надходжень. Крім заможних купців, гроші державі позичали також усі, хто володів певним капіталом. Оскільки багато хто позичав державі й одночасно отримував зиск від власних інвестицій, громадяни схвалювали більш високі, порівняно з іншими європейськими країнами, податки. Впевненість у фінансовій системі держави була настільки міцною, що відсоткові ставки за кредитами дорівнювали лише чотирьом відсоткам.

Держава спромоглась уникнути фінансової кризи, типової для тогочасних королівств Європи. У 1621 р. податки почали стягувати із земельних володінь, нерухомості та з тих, хто мав статки, сума яких перевищувала дві тисячі гульденів. Останніх називали «капіталістами», можливо, вперше у світовій історії (Hollandische Mercurius, 1633). Постійний потік податкових надходжень привів до того, що можна було оцінити ймовірні державні доходи в наступному році, і тоді стали вести перемовини між різними сторонами щодо використання доходів. Це було свого роду узгодження державного бюджету, як ми б сьогодні це назвали. Отже, крихітна країна могла за потреби мобілізувати свої ресурси проти таких великих країн, як Іспанія, Англія чи Франція.