Self-Made Man (секрети успіху)

За своїми феноменальними кількісними масштабами, надшироким галузевим, проблемним і тематичним діапазоном, жанровою й стильовою поліфонією, ідейно-світоглядною актуальністю й глибиною, формальною (зокрема версифікаційною) майстерністю, достоту революційним інноваційним потенціалом, ренесансного мірила універсалізмом Франків творчий чин і досі залишається неперевершеним взірцем «духово-інтелектуального подвигу» (Є. Маланюк) колосальної націо- й культуротворчої значущості.

Завдяки (чи всупереч) чому? У чому ж таємниця Франкової унікальної особистості й достоту титанічної творчості? Іншими словами, чому Франко став генієм? Яка його «формула успіху»?

Не претендуючи на вичерпність та ясно усвідомлюючи злиденність раціональної логіки перед ірраціональною таїною генія, все ж запропоную власну стислу відповідь на ці сакраментальні питання: десять своєрідних ключів до «коду Франка» (до слова, не менш загадкового, ніж спрофанований постмодерним маскультом містичний «код да Вінчі») — десять секретів творчого успіху «універсального доктора».

Природна допитливість та відкритість до всього нового (пристрасне бажання «все проникнуть, все проглянуть…»).

Феноменальна пам’ять та евристичність мислення (зокрема шанобливе, але й вибірково-критичне ставлення до авторитетів, полемічний хист та самостійність висновків).

Фундаментальна академічна освіта та систематична самоосвіта (майже 30-літній шлях від учня початкової школи до доктора філософії і нескінченна мандрівка «морськими глибинами» книг).

Фанатична працьовитість та наполегливість у досягненні поставлених мет (усежиттєва вірність імперативу «працювать, працювать, працювати, в праці сконать», наслідком чого стала колосальна, понадстотомова спадщина — усього близько 6 тисяч творів!).

Розвинута інтуїція та дар синтезу і прогнозу (пророчі передбачення власної долі, історичних перспектив свого народу та майбутнього всього людства).

Інтердисциплінарність (розуміння єдності науки як «нероздільного і нерозривного ланцюга», де кожна ланка пов’язана з іншою, а найважливіші проблеми виникають на перехресті дисциплін та вимагають синтезу різних підходів).

Мультилінгвізм і поліглосія (вільне володіння чотирнадцятьма чужими мовами, яке не пригнічувало, а навпаки, зміцнювало прагнення розвивати та збагачувати свою, рідну).

Органічна інтегрованість у європейський та, ширше, світовий культурний контекст, відкритість до інтеркультурного діалогу (намагання збудувати «золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями», зокрема, засобами перекладу; загалом Франко переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур).

Національна свідомість та обов’язок перед власним народом («Нам пора для України жить!» як життєве, творче і політичне кредо).

Свобода думки і сміливість мріяти (як найяскравіший приклад — несхитна віра в «силу духа» та «день воскресний» українського народу, його національну самостійність та політичну незалежність).

На мою думку, саме завдяки цим чинникам ковальський син із підгірського села Нагуєвич став універсальним доктором та українським Мойсеєм, діяльним центром європеїзації та інтелектуалізації України, продукування та поширення наукових знань, міжкультурного діалогу та національного самоусвідомлення.

Отже, Франко — справжній український self-made man, людина, яка зробила себе сама. Тому Франкова історія — не стільки історія життєвої трагедії, скільки героїчна історія творчого успіху, перемоги інтелекту над обставинами, духу над матерією. «В цім героїчнім напруженні, в цій перемозі над скорбним і маловірним духом, над життєвими обставинами і добою — і полягає та величність Франка, в якій тепер не сумнівається, здається, ніхто і яка не дозволить, хоч би як змінились умови нашого життя, забути його як поета», — стверджував ще 1925 р. Микола Зеров. Додамо: не лише як поета, а й як прозаїка, драматурга, публіциста, вченого-енциклопедиста, мислителя, політика та громадського діяча, публічного інтелектуала-опінієтворця.