Український Мойсей Австрійської Галичини (Іван Франко: історія успіху)

Коли юний, 19-річний провінціал, абзольвент Дрогобицької гімназії, а відтак абітурієнт університету, ступив свій перший крок на львівський брук, він іще не знав, що за рік видасть свою першу поетичну збірку та опублікує перший роман, редагуватиме популярний журнал та стане місцевою знаменитістю. Не знав, що за два роки з добропорядного австрійського громадянина, здібного молодика з великими перспективами, раптом стане в’язнем австрійської тюрми, а вийшовши з неї — через довгих, нестерпно довгих дев’ять місяців, — відчує себе вигнанцем, ізгоєм, «проскрибованим», а відтак навіки втратить перше — і найсильніше! — кохання й істотно ускладнить собі подальшу академічну та політичну кар’єру. Він не знав, що за кілька десятиліть його йменуватимуть «великим Каменярем», «галицьким Шевченком» та «українським Мойсеєм». А через століття Львів (чи то пак австрійський Lemberg) називатимуть його містом — містом Івана Франка.

Він знав тільки, що не має, на кого розраховувати, окрім себе самого. І що прагне стати собою. Випростатись на повний зріст, розправити крила — і летіти вперед і д’горі, настрічу незнаному, але такому звабливому майбутньому. «Настрічу сонцю золотому…»

Утім, сонце має здатність обпікати крила тих, хто надто високо літає.

Та чи від того їхній високий лет утрачає сенс?

Франкова відповідь на це питання непроста, оплачена надто високою ціною, коштом власного здоров’я та родинного щастя, понадлюдською напругою всежиттєвої «панщини» й бездонною чашею екзистенційних страждань. Проте ця відповідь повна сили і віри, а тому вселяє надію.

Бо це відповідь людини, яка з сільського хлопчика-сироти (хай із заможного, колись навіть шляхетського роду!) спромоглася, всупереч обставинам, стати національним лідером і пророком.

Українським Мойсеєм австрійської Галичини.