Мінеральна смакота для здоров’я

Карпатський край славився не лише своїми лісами та нафтовидобутком, але й цілющими мінеральними водами. Мінеральні джерела Галичини поділялися на: а) розсоли; б) кислі, вуглекислі; в) залізисті; г) карбонатні; ґ) сірчані та сірководневі.

Не всі розсоли, що видобувалися у великих кількостях у Галичині, можна було використовувати для оздоровчих цілей. До лікувальних розсолів належали сировиці у Рабці (повіт Мисьленіци; джерела «Казимир», «Кракус», «Марія», «Рафаела»), Бєсьніку (повіт Бжеско), Івонічу (джерела «Амалія», «Кароль»), Риманові (джерела «Целестина», «Клавдія», «Титус»), Юровцях біля Саноку, Трускавці (джерела «Броніслава», «Марія», «Софія») та у Моршині (джерело «Магдалена») біля Стрия.

Вуглекислі води у Галичині зустрічалися винятково у Карпатах. До них відносилися мінеральні джерела: Кросьценка (джерела «Анна», «Михайлина») і Щавниці (джерела «Анієла», «Гелена», «Йозефіна», «Магдалена», «Щепан», «Шимон», «Валерія», «Влада») — у Новотарзькім повіті; Яструбік, Криниця зі Слотвінами (11 джерел), Ломниця, Мушина, Північна з Глибоким, Поврожнік, Туліч (два джерела), Жегістів — у повіті Новий Сонч; Висова (джерела «Броніслав», «Йозеф», «Рудольф», «Ванда») i Ганьчова — у повіті Горліцa; Бобрка — у повіті Кросно; Щавне — у повіті Санок; Гриніва-Буркут — у повіті Косів.

Залізисті та карбонатні води виявлено у багатьох місцевостях Галичини, де вони приурочені до виходів на поверхню менілітових аргілітів і глинистих й торфових мокровин.

Сірководневі джерела зустрічалися в околицях Кракова, на заході львівсько-равського Розточчя, Поділлі, західних височинах Поділля та Покуття: Підгір’я і Свошовіци (повіт Підгір’я), Мєсіна (повіт Горліца), Трускавець (джерело «Едуард») біля Дрогобича, Підлюте (повіт Долина), Немирів (повіт Рава-Руська), Шкло (повіт Яворів), Любіть Великий (повіт Ґродек), Пустомити (повіт Львів), Новосільці (повіт Бібрка), Микулинці (повіт Тернопіль), Розділ (повіт Жидачів).

На базі родовищ мінеральних вод діяло понад 35 оздоровниць, де лікували наступні захворювання:

— серцево-судинні — Делятин, Жегістів, Івоніч, Криниця, Рабка, Риманів, Трускавець;

— дихальних шляхів — Ворохта, Делятин, Заліщики, Івоніч, Любінь Великий, Рабка, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— шлунково-кишкового тракту — Жегістів, Косів, Криниця, Риманів, Щавниця;

— внутрішніх органів — Криниця, Моршин, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— нирок і сечовивідних шляхів — Жегістів, Заліщики, Криниця, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— гінекологічні — Делятин, Жегістів, Івоніч, Криниця, Рабка, Риманів, Трускавець, Устронь;

— крові — Криниця, Жегістів, Закопане, Щавниця;

— цукровий діабет — Криниця, Риманів, Трускавець, Щавниця;

— подагра — Жегістів, Косів, Криниця, Риманів, Щавниця;

— ожиріння — Косів, Моршин, Трускавець;

— опорно-рухового апарату — Делятин, Івоніч, Любінь Великий, Немирів, Підгір’я-Краків, Рабка, Устронь;

— шкіри — Любінь Великий, Немирів, Підгір’я-Краків;

— нервів — Жегістів, Закопане, Косів, Криниця;

— вади жовчного міхура — Закопане, Заліщики, Івоніч, Рабка, Риманів;

— ожиріння — Івоніч, Любінь Великий, Немирів, Рабка;

— туберкульоз легенів — Ворохта, Закопане, Зелем’янка. Яремче;

— туберкульоз шкіри, костей, ліктьових суглобів — Ворохта, Закопане, Івоніч, Рабка, Риманів;

— отруєння важкими металами — Любінь Великий, Немирів, Підгір’я-Краків;

— запальні процеси — Ворохта, Закопане, Заліщики, Криниця, Риманів, Щавниця, Яремче.

Буркут. У 1910–1914 рр. проводилося вивчення хімічних властивостей буркутської води під керівництвом проф. Краківського університету М. Сеньковського, внаслідок чого було встановлено, що вода мала більший вміст заліза та магнію, ніж вода у Криниці, а тому була ціннішою. Мінеральна вода — вуглекисла зі значним вмістом заліза (5,5 мг/дм³) вживалася для ванн і питного лікування. Ціна купелі варіювала в межах 3—12 кор. в залежності від якості надання послуг. Для пиття вживалася бутильована вода (0,58 кор. за 0,75 л) і вода безпосередньо з джерела, вартість якої входила в оплату проживання. На курорті лікували анемію, кишково-шлунковий тракт, нервові хвороби тощо.

Делятин. Соляні джерела Делятина мали цілющі властивості. Мінеральна вода була чистою соляною ропою, яка могла застосовуватися лише для лікувальних ванн та інгаляцій. Делятинська соляна ропа сприяла лікуванню захворювань шкіри, ревматизму, рахіту, екземи, гінекологічних хвороб, хвороб нирок і кишково-шлункового тракту. Крім цього, соляні купелі сприяли лікуванню золотухи (скрофульозу), сифілісу, хвороб серця і кровоносних судин (при додачі до купелі вуглекислоти).

Жегістів. Мінеральна вода мала температуру +9,6?°С з добовим дебітом 64 500 л. Мінеральними водами цього типу можна було лікувати захворювання крові, шлунка, нервові, урологічні та гінекологічні хвороби тощо.

Івоніч. Для послуг відпочиваючих діяли мінеральні ванни, води для пиття, інгаляційні системи, ортопедичний заклад. Мінеральну воду, окрім пиття на місці, бутилювали (до 30 тис. пляшок на рік). Крім цього заклад випускав лікувальні солі (10 т) та луг. Лікування: хвороби опорно-рухового апарату, шкіри, ЛОР-органів.

Криниця (Криниця-Здрой). Джерела: вуглекислі карбонатно-залізисті, вуглекислі натрієво-магнієво-залізисті. На курорті лікували анемію, нервові й серцево-судинні хвороби, хвороби шлунка, ревматизм, безпліддя. Купелі: мінеральні, газовані, грязьові.

Любінь Великий. Про лікувальні мінеральні сірководневі джерела Великого Любіня вже було відомо в XVI ст. Наприкінці XVIII ст. для лікування вже застосовували не тільки воду мінеральних джерел, а й місцеві торфові грязі.

Основу санаторного лікування складали 5 джерел мінеральної води, які вживалися для пиття і ванн. Любінські мінеральні води мали найбільший вміст сірки зі всіх джерел Галичини; значними були і поклади залізистих грязей. Дебіт води становив 430 т на добу; температура — +10,8 °C. До складу води входили: сульфати калію, натрію, амонію, кальцію, магнію, кремнію; хлорид натрію, карбонат заліза, азот, сірководень, фосфат кальцію тощо. Вміст сірки у Любіні Великому (1,1173 %) був найбільшим у мінеральних водах курортів Європи.

Любінські води вживалися переважно для купелей; лише окремі хворі вживали їх внутрішньо. 1 кг лікувальних грязей містив 50 г мікроелементів. Мінеральні й лікувальні води курорту дозволяли лікувати ревматизм, хвороби опорно-рухового апарату, нервові, ЛОР-органів та шкірні захворювання тощо.

Моршин. Курорт розвивався на базі сірчаних і хлоридно-натрієвих мінеральних вод та лікувальних грязей. Там лікували серцево-судинні, нервові, гінекологічні, ревматичні та ін. захворювання.

Моршинські мінеральні води мали специфічні фізико-хімічні особливості: значним був вміст сульфатів натрію, калію, магнію і кальцію, хлоридів натрію, калію і магнію, бромат магнію, силікат натрію, органіка. Моршинська сіль мала всі типові складові карлсбадської лікувальної солі.

Немирів. Перші аналізи мінеральної води немирівських джерел були проведені в 1834 p., але курорт став відомим лише в 1912 р. Лікувальна дія мінеральних вод сприяла лікуванню ревматизму, артриту, шкірних, нервових і гінекологічних захворювань. Лікувалися ваннами та питтям води; використовувалися й лікувальні грязі.

Рабка. Лікувальні ресурси курорту: 7 джерел йодобромних мінеральних вод, що були придатними для пиття та купелей. Ними лікували шкірні захворювання, ревматизм та туберкульоз костей, хронічні запалення вух і носа, рахіт, післяопераційні рани, хвороби серця та очей.

Риманів. На курорті були розвідані лужні мінеральні води з вмістом йоду та брому, що використовувалися для пиття та купань. Поблизу Риманова знаходилися мінеральні джерела «Титус», «Селестина» та «Клавдія».

Трускавець. Лікування базувалося на мінеральних водах 8 експлуатаційних джерел, з яких половина — для ванн («Сировиця», «На Помярках», «Едвард», «На Липках»), інша половина — для пиття («Марія», «Софія», «Броніслава», «Нафтуся» — унікальна за своїми властивостями та хімічним складом). Біля Трускавця розвідані й значні запаси сульфідно-залізистих лікувальних грязей. Лікуванню підлягали: анемія, кишково-шлунковий тракт, ревматизм, легеневі хвороби, астма, хвороби серцево-судинної системи, нирок, геморой, невралгія, ішіас, гінекологічні хвороби.

Черче. Цілющі мінеральні води і грязі курорту відомі з XIX ст. Спочатку їх використовували монахи для «чудесних» зцілень. Пізніше сюди почали прибувати хворі з усієї Австро-Угорщини. Організованого лікування в Черче, звичайно, у ті часи не було. Воду застосовували емпірично.

Щавниця. Лікування та оздоровлення здійснювалося мінеральними водами 7 вуглекислих джерел у вигляді пиття та інгаляцій. Широко відомими були джерела «Йозефіна», «Магдалена», «Стефана» та «Шимона». Окрім них, експлуатувалися й джерела «Валерія», «Ванда», «Ян». Щавницькі води мали вміст радіоактивних елементів.

Окрім корисних мікроелементів у водах були й шкідливі домішки, насамперед вуглекислий бор, солі рубідію, марганцю, цезію та ін. Води джерел «Стефан» і «Шимон» містили сліди сірководню. Найцілющою була вода з джерела «Магдалена», яка містила близько 5 г/л хлориду натрію та 7,2 г/л карбонату натрію. За показниками хлоридів, джерело «Ванда» переважало такі всесвітньовідомі курорти, як «Кіссінжен-Ракочі», «Кроненквеллє», «Вільгельмсквеллє» та ін.

На курорті лікували захворювання носа, горла, трахей, шлунка, підшлункової залози, жовчнокам’яну хворобу, хвороби нирок і сечовивідних шляхів, анемію, неврастенію, окремі хвороби серця та нервової системи.

Менше бальнеологічне значення мали наступні курорти:

Болехів. Родовища мінеральних вод використовувалися з лікувальною метою з 1826 р. Насамперед — це були купелі у соляному розчині місцевої сировиці.

Буськ. Джерело мінеральної води знаходилося на віддалі 1/4 милі від міста. Відомості про її використання з метою солеваріння відомі ще з 1776 р.

Солець. Джерело солянки знаходилося у сусідньому з Буськом населеному пункті і з подібним хімічним складом.

Дорна. Населений пункт на Буковині мав декілька мінеральних джерел, які відносилися до кислих зі значним вмістом заліза.

Дрогобич. Там були відомими декілька солених джерел, що могли використовуватися для соляних ванн та інгаляцій.

Ярослав. Мінеральна вода була низько мінералізованою.

Юрівці. Село у Саноцькому повіті мало сірководневе джерело, що могло використовуватися для лікування хронічних захворювань внутрішніх хвороб.

Конопківка (поблизу Микулинців на Тернопіллі). Мінеральне джерело містило мінеральні речовини, які мали кращі лікувальні властивості, ніж на курорті Баден.

Коршів. Там розвідано та досліджено два джерела залізистих мінеральних вод.

Краків. На площі Ринок досліджено джерело соленої мінеральної води.

Кросценко. Джерела знаходилися на віддалі 1 милі від курорту Щавниця, тому й хімічний склад вод був побідним.

Кшешовіце. Виявлено два джерела солених мінеральних вод.

Лукавиця Верхня (Вижна). Мінеральна вода містила мінеральні сполуки, максимум з яких складав хлорид натрію.

Новосільці (Бережанський повіт). Сірководнева мінеральна вода.

Подгуже (передмістя Кракова). Мінеральна вода містила сіль, сульфати натрію і магнію, крем’янисту кислоту.

Радовце (Радауц, поблизу Ізвору і Кірлібаби на Буковині). Мінеральна вода містила хлорид і сульфат натрію, карбонати кальцію, магнію, заліза та марганцю.

Росульна (Росільна, Богородчанський повіт). Це була типова соляна ропа, що містила 268,362 г/л мінеральних речовин.

Сокільники (околиці Львова). Слабомінералізована мінеральна вода.

Стара Сіль (Самбірський повіт). Середньомінералізована вода.

Свошовіце. Мінеральна сірчана вода.

Шкло. Мінеральні води двох джерел, що містили сірководень, вуглекислоту, азот, сіль, сульфати магнію і кальцію, карбонати кальцію, магнію, заліза і марганцю, крем’янисту кислоту.

Вєлічка. У славнозвісній «соляній» столиці Галичини відомі з давен і джерела мінеральних вод — соляної ропи, питома вага якої 1,2099 г/см³.

Перша світова війна призупинила потік туристів та відпочиваючих у Карпатах. Туристично-оздоровча галузь реанімувалася у міжвоєнну добу, завдяки розбудові доріг, впровадженню нових автобусних та залізничних маршрутів.

Володимир Клапчук