Вільні товариства

Центральна площа Болоньї, П’яца Маджоре, стала місцем, де у 1088 р. було проголошено вітальне слово на честь заснування першого університету в світі. Університет Болоньї розпочинався як universitas scholarium, вільне товариство вчителів і учнів, з правилами рівноправ’я й універсальності. В університеті Болоньї студенти обирали викладачів і платили їм заробітну плату. Члени товариства називали один одного колегами. Від цього слова пізніше сформувалося слово college, що означає університет.

Університет був спершу міжнародним товариством студентів, що слідкувало за дотриманням власних інтересів. Різні спільноти, чи то професійні гільдії, чи то університети, шукали захисту одне в одного. В Італії також міста перетворилися на товариства — комуни. Захищені стінами міста-держави спільно вирішували питання оборони. Час терору господарів-феодалів і грабіжників-лицарів минув, принаймні у Північній Італії, а надто у Флоренції.

Некерованих бандитів поступово заступає інститут суддівства, започаткований Фрідріхом Барбароссою, імператором Священної Римської імперії. Барбаросса хотів посилити свою владу, видаючи закони, що гарантували б мирний стан. Імператор радився з чотирма знавцями юриспруденції з університету Болоньї щодо покращення системи правосуддя. Барбаросса, ймовірно, вмів дослухатися до думки професіоналів, оскільки швидко було ухвалено закони про громадські проекти, митниці, карбування грошей, обмін валют, право власності, робочу силу. Через ці так звані Ронкальські постанови васали феодального інституту перетворювалися на чиновників і влада суддів посилювалася. У 1186 р. Барбаросса користувався терміном statuinus («статут, розпорядження»), який мав велике значення для правового захисту пересічних людей. Згідно з розпорядженням, заборонялося фізично торкатися іншого, єдиним винятком був самозахист. З цього часу суперечки слід було вирішувати за участі судді. До появи нового розпорядження майже єдиною формою правосуддя, до якої не втручався жодний державний службовець, була дуель. Завдяки Барбароссі правове становище простої людини покращилося.

Барбаросса був талановитим правителем, але не благодійником. Як і його наступники, він жадав абсолютної влади над містами Італії. Проти імперії за владу боролася Папська держава. Міста, попри все, зберігали своє право на самовизначення. Ними керували тимчасові правителі та ради, що можна вважати ознакою республіки. Найзатятіше обстоювали свою свободу у Флоренції, однак місто розділилося на прибічників папи та імператора. Прибічниками папи, ґвельфи, виступали купці. Врешті-решт вони здобули перевагу над ґібелінами, що підтримували імператора та шляхетські родини.

У Флоренції почали правити гільдії, і правителя міста завжди обирали серед представників головної з них. У 1293 р. цехові об’єднання Флоренції заважали членам старих шляхетських родин здобувати провідні посади.

Законність була невід’ємним елементом правління у Флоренції. Тут правив уряд синьйорії, в якому один з дев’яти членів завжди мав бути представником суддівського інституту. Судді ж своєю чергою входили до одної з семи флорентійських гільдій, які мали право ставати членами синьйорії. Керівника синьйорії — гонфалоньєра — обирали раз на два місяці шляхом жеребкування. Члени синьйорії також змінювалися подібним чином кожні два місяці. Для того щоб потрапити до синьйорії, потрібно було мати гарний фінансовий стан і бездоганну репутацію. Юнацьку імпульсивність і максималізм уважали небезпечними, тому цінували досвід: член синьйорії повинен був мати вік понад тридцять років.

Гільдії забезпечували звичайним людям умови для спільного захисту своїх інтересів. Тож збільшувалося коло тих, хто брав участь в управлінні, флорентійці зацікавилися політикою та опікуванням спільними справами. Правові умови, що гарантували положення гільдій, давали змогу для нового підприємництва у Флоренції. Місто перетворилося на центр торгівлі, що приваблював ремісників.