Свобода висловлюватися і публікувати
На думку голландського історика мистецтва Деріка Регіна, видавнича справа в Амстердамі була результатом дивовижного поєднання мистецтва, науки і торгівлі. Уродженець Фландрії Йодокус Хондіус прибув до Амстердама наприкінці XVI ст. і привіз із собою мистецтво фламандської картографії. Він також володів латиною та грецькою мовою, був обізнаний у гравіруванні та каліграфії. Хондіус і учень Тихо Браге, Віллем Янсзон Блау, отримали свої знання від найкращих фламандських картографів, як-от Герард Меркатор і Абрагам Ортеліус.
Хондіус опублікував низку атласів Меркатора. Останній створив першу математично точну картографічну проекцію, що значно спростила навігацію порівняно з більш ранніми картами. Широта і довгота на ній відображались як прямі лінії. Отже, кути між напрямками на карті у будь-якій точці зберігаються відповідними до реальних. Для мореплавців було важливо, щоб шлях судна, що рухається незмінним курсом, позначався на карті прямою лінією.
Віллем Янсзон Блау до того часу створив точний глобус землі та зіркового неба. Він видав у 1608 р. унікальний атлас і довідник для мореплавців Het Licht der Zeevart. У ньому містився опис мілководних територій морів, заток і берегів. Рід Блау володів найбільшою в світі друкарнею, що видавала найкращі в світі карти.
Сучасне наукове видавництво «Elsevier» запозичило свою назву у найвідомішого голландського видавництва XVII ст., названого на честь засновника. Лодовейк Ельзевір навчався друкарського мистецтва у видавничому домі Плантена в Антверпені, після чого вирушив до Лейдена. Його сини продовжили справу батька, а Ельзевір став офіційним видавцем в університеті Лейдена. В 1637 р. онук Лодовейка Ельзевіра заснував філіал видавництва в Амстердамі. Основний центр видавничої діяльності Ельзевіра було перенесено до Амстердама, де панувала більша, ніж у Лейдені, свобода друкарства. Видавництво Ельзевіра видало перші в світі книжки кишенькового формату, що був співзвучним з підприємницьким характером міста. Жоден правитель чи папа не зміг заборонити амстердамським друкарям видавати те, що вони забажають. Наприклад, у 1638 р. було надруковано книгу Галілео Галілея, заборонену інквізицією. З усієї Європи люди з’їжджалися до Амстердама, аби мати змогу придбати заборонені книги та ознайомитися з різноманітними науковими збірками.
Не дарма французький філософ Рене Декарт переїхав до Нідерландів. Хоча Декарт був переконаним католиком, його шокувало те, як інквізиція вчинила з Галілео Галілеєм. У листопаді 1633 р. він зізнався другові, отцю Мерсенну, що через страх перед інквізицією він розмірковує над тим, чи не спалити йому всі свої праці. «Він також вирішив, що краще залишити праці неопублікованими, аніж видавати їх після обробки цензурою церкви, «у кастрованому вигляді». А в Нідерландах Декарт нарешті зміг писати спокійно.
У 1635 р. в будинку на площі Вестермаркт, 6 французький філософ написав свій трактат про пристрасті душі. На вибір теми, ймовірно, вплинули стосунки філософа з його домробітницею Хеленою, яка народила йому доньку Франсін.
«Де ще в світі можна настільки ж легко, як тут, відшукати всі приємності та дива життя, які хочеш побачити? В якій іншій країні можна здобути таку ж повну свободу? Де ще можна спати спокійно, або знайти військових, які ладні захищати тебе? Чи є де-небудь менше отрут, інтриг і наклепів, ніж тут?»
Картина Яна Вермера «Дівчина з перловою сережкою», 1665 р. На голові у дівчини східний головний убір. У XVII ст. голландці мали надзвичайно тісні торгові відносини з Ісфаханом та Персією.
Ця цитата з Декарта вигравійована на меморіальному камені у його будинку в Амстердамі.
Французи пишаються, що Рене Декарт є одним з найвидатніших мислителів Франції. Однак більше двадцяти років він прожив у Нідерландах і саме там написав свої найвідоміші твори, які стали класикою західної філософії.
Рене Декарт цікавився, поміж іншим, анатомією людини. В Лейдені та Амстердамі відвідування лекцій з анатомії було вільним. Ці лекції змусили Декарта ще більше розмірковувати про важливість емпіричних методів і спостережень для пошуку правильної інформації.
Дослідження в Лейдені всій Європі видавалися жахіттям. У 1582 р. Філіп II заборонив навчання в Лейденському університеті, а в 1630 р. папа Климент VIII відлучив од церкви всіх студентів Лейдена. Тільки в 1648 р., після укладання Мюнстерського миру, дипломи Лейденського університету були визнані у країнах Європи.
Утім, у Лейдені не переймалися через відлучення від церкви. До розтинів трупів тут ставилися під кутом зору холодного наукового підходу, як колись у Александрії.
Антоні ван Левенгук був торговцем тканинами, проте відомим став, коли зазирнув в окуляр свого саморобного мікроскопа. Мікроскоп винайшли Захарій Янсен і Корнеліус Дреббель, проте Левенгук виготовив самотужки скло для лінз і першим розглянув під мікроскопом сперматозоїди людини. Одним з найавторитетніших дослідників був Йохан ван Бевервейк, досвідчений мандрівник, завзятий борець за права жінок. Він прочитав багато лекцій з анатомії для акушерок і видав велику кількість книжок. У Лейдені з Декартом познайомився швейцарський лікар Франциск Сільвій.
Сільвій був заможним лікарем в Амстердамі та професором у Лейдені. Він поєднував захоплення хімією та анатомією й уважно прислухався до інших лікарів незалежно від їхнього походження та статусу. Це було би нечуваним у Парижі або Лондоні: Бевервейк та Сільвій видавали свої книжки, читали лекції з анатомії, а відтак обговорювали політичні питання з лідерами Амстердама. У Лондоні та Парижі вирішальне слово завжди належало представникам аристократії. У цих містах наріжним каменем гучного успіху вважалася університетська та інститутська освіта. За цією ознакою різко відрізнялися між собою лікарі та аптекарі, що породжувало невдоволення і ревнощі.
З Лейдена було легко переїхати до Амстердама, куди переселялися лікарі з усієї Європи. У лікарнях Амстердама проведення розтинів померлих було звичайною справою. Співпраця між лікарями, хірургами й аптекарями була напрочуд успішною. Багато хто з відомих лікарів були синами аптекарів. Аби бути прийнятими до спільної гільдії, лікарям потрібно було захистити свій університетський ступінь, а аптекарям — виконати учнівську роботу. Лікарі також були зобов’язані допомагати бідним, якщо була така потреба.
Історик науки Гарольд Кук зазначає, що голландські лікарі, незалежно від їхніх релігійних переконань, були спільної думки щодо важливості точного клінічного й анатомічного опису. Це сприяло виникненню нових форм науки і методів лікування, які наблизили лікарів до пацієнтів.
Ніколас Тюльп був професором гільдії лікарів у Амстердамі і спеціалістом з анатомії. Саме його увічнив на полотні Рембрандт. На відомій картині Рембрандта лікарі під керівництвом Тюльпа зібралися навколо тіла, вивчаючи анатомічну будову руки. До того ж Тюльп був членом думи Амстердама, олдерменом, а з 1654 р. — також мером цього міста. Він був блискучим прикладом амстердамської неупередженої діяльної людини.
Перебуваючи в постійному пошуку нових знань, відвідуючи лекційні зали, Рене Декарт ретельно відшліфовував свої праці. У 1637 р. в Лейдені побачила світ його робота «Міркування про метод». Мислення Декарта ґрунтувалося на тому, що він піддавав сумніву геть усе і тому був здатний дивитися на світ неупереджено. Згідно з Декартом, ніколи не можна сприймати за істинне те, в істинності чого немає впевненості. Методика сумніву відкидала сліпе слідування авторитетам і заклала основи для сучасної науки. Декарт також дотримувався думки, що тіло і душа — це різні речі, і відокремив природничі науки від моральної філософії. Праця вийшла латиною в 1656 р. в Амстердамі.
Філософія Декарта вплинула на Бенедикта Спінозу. Останній проголосив, що Бог є безособистісним механізмом природи і Всесвіту. Він також стверджував, що Біблія була символічним текстом, який використовувався для навчання природи Бога, а диявол, пекло, гріх і чудеса — спеціально вигаданими способами для управління людьми й утримання їх під владою певних авторитетів. Суспільство не може бути засноване на владі церкви й монархії — воно повинно ґрунтуватися на житті кожної окремої людини, свободі та прагненні до особистого щастя. Працю Спінози Tractatus заборонили у Франції, і поліція провела рейди книжковими магазинами з метою її вилучення.
Картина Рембрандта «Урок анатомії доктора Тюльпа», 1632 р. Справжнє ім’я Тюльпа було Ніколас Пітерсзон, проте він змінив його на Тюльп, за назвою квітки. У 1629 р. державний діяч Константин Гюйгенс, батько Християна Гюйгенса, познайомившись із Рембрандтом, замовив йому багато робіт. Через Гюйгенса замовлення Рембрандтові надходили також від принца Фредеріка Генріха Оранського. У 1631 р. Рембрандт переїхав до Амстердама і розпочав свій блискучий шлях великого портретиста. Він умів зобразити людську природу, почуття та побут приголомшливо реалістично
У житті Спінози, як і в Амстердамі, гармонійно поєдналися багато культур і мов. Вдома він розмовляв португальською, в школі — іспанською, на вулицях Амстердама — голландською, а Тору читав на івриті.
Бенедикт Спіноза вважав правління де Вітта ідеальним. На його думку, свобода не становить загрозу суспільному ладові, а навпаки, є необхідною умовою спільного миру. Де Вітт був освіченим ідеалістом, однак не майстром міжнародної політики. У 1672 р. король-Сонце Людовик XIV разом із англійськими Стюартами вторгся до Нідерландів. Принц Вільгельм, що став на той час штатгальтером Вільгельмом III, успішно відбив це вторгнення і захопив владу. Винним у нападі зробили де Вітта. Натовп черні порізав його ножами на шматки. Гротескним чином це нагадує долю Гіпатії в Александрії. Ця трагедія шокувала Спінозу. Турбуючись про його безпеку, орендодавець філософа навіть зачинив його у будинку, аби той не поширював листівки зі звинуваченнями на адресу «мерзенних варварів». Спіноза помер через чотири роки після вбивства де Вітта, у віці всього лише 44 років. Він писав, що в біді люди більш схильні до пристрастей і частіше виявляють мстивість, аніж милосердя. Нині найпрестижніша наукова премія в Нідерландах Spinozapremie носить ім’я Спінози.
Рік 1672-й загалом став для Нідерландів роком руйнації. Проте настала нова фаза відродження, джерелом якого знову були переселенці. Коли Людовик XIV у 1685 р. анулював Нантський едикт, позбавивши гугенотів свободи віросповідання, загони черні набули права нападати на них і нищити їхнє майно. П’ятдесят тисяч гугенотів утекли з Франції до Нідерландів.
Робітники текстильної та паперової промисловості, а також інші ремісники, чиї технології були довгий час винятково монополією Франції, іммігруючи, поширювали свої знання в Амстердамі та решті світу. Шовкова промисловість Тура та Ліона зазнала краху, Реймс і Руан утратили половину своїх робітників. Банкіри й підприємці вивозили свій капітал із Франції. Видавці книжок, суднобудівники, юристи та лікарі втікали з країни. Протягом чотирьох років дев’ять тисяч моряків, дванадцять тисяч вояків і шістсот офіцерів переїхали до Нідерландів. У той же час до багатьох мов з французької прийшло нове слово — «біженець», refug?e. Економіка та інтелектуальне життя Амстердама ще більше збагатилися.