Від екзаменів до процвітання
Засновник династії Сун, Тайцзу, був надзвичайно шанованим правителем. Завдяки його харизматичності та довірі до нього військові покликали Тайцзу стати імператором. У 960 р. власні вояки вмовили його, на той час командувача урядового палацу в Кайфені, взяти владу до рук. Тайцзу погодився лише за умови, що військові дадуть обіцянку не завдавати шкоди родині правителя, урядовому палацові, а головно жителям Кайфена. За шістнадцять років свого правління Тайцзу кардинально реформував систему управління. Він не визнавав політичних методів призначення на посади в державі, що були поширені за часів династії Тан. Тайцзу прагнув, аби вплив командирів і шляхетних родин в уряді зменшився. Тепер до уряду потрапляли тільки найбільш кваліфіковані, обдаровані та освічені особи.
Засновник династії Сун, Тайцзу, не визнавав політичних методів призначення на посади у своєму уряді. До уряду потрапляли лише найбільш кваліфіковані особи, які подолали суворі вступні іспити. Робота невідомого автора, бл. 1000 р.
Тайцзу вирішив утілити в життя вчення Конфуція, ставлячи собі за мету користь для суспільства. Конфуцій казав, що навчання без міркування даремне, а міркування без навчання — небезпечне.
Чиновницький апарат за проектом Тайцзу ґрунтувався як на міркуванні, так і на навчанні. За основу було взято надруковані класичні тексти з конфуціанства, які стали доступні будь-кому.
Бажаючі робити кар’єру держслужбовця повинні були складати суворі вступні іспити. Ці іспити значно відрізнялися від тих, що зазвичай пропонують сучасні компанії з підбору персоналу для оцінювання рівня підготовки працівників. Оцінювання було максимально неупередженим і базувалося на здібностях кандидата. Ніхто, навіть імператор, нічого не знав про особистість претендента. На вступних іспитах прагнули викоренити панібратство, тому імена здобувачів тримали в таємниці. Лише результати мали значення.
Систему вступних іспитів практикували також за часів попередньої династії Тан, проте тоді аристократичні родини без докорів сумління використовували їхню швидкісну смугу, відому під назвою «захист»: дітям із цих родин не потрібно було долати вступні іспити. Проїзд цією смугою був перекритий за правління династії Сун. Без успішно складених вступних екзаменів ніхто не мав доступу до владних посад.
Кандидатів виявлялася незбагненно велика кількість. Якщо за часів династії Тан претендентів на вступних іспитах було сотні, за часів Сун їх налічувалося вже сотні тисяч. У XII ст. понад сто тисяч кандидатів щороку записувалися на осінні вступні іспити. У XIII ст. їхня кількість зросла до більш ніж чотирьохсот тисяч. У XII ст. лише три відсотки здобувачів отримували ступінь. У XIII ст. відсоток успішності дорівнював одиниці.
Утім, у вступних іспитах дозволялося брати участь скільки завгодно разів. Там можна було побачити навіть 70-річних. Така система була надзвичайною, оскільки надавала шанс всім, незалежно від віку й соціального положення.
Система вступних іспитів робила наголос на багатогранності. Вступне випробування у 1044 р. складалося з трьох блоків: діалоги про політику, написання есея та вірша. Іспити складали також за «Аналектами» Конфуція, «Повчанням» Мен-цзи та п’ятьма іншими творами класики конфуціанства. Теми для есея обирали класичні. У 1057 р. майбутній відомий службовець і поет Су Дунпо на іспитах писав на тему «Як зміцнити відданість шляхом покарання та нагороди?».
До уряду династії Сун не хотіли наймати бюрократів вузьких поглядів, натомість тут працювали найкращі поети та письменники. На думку Бамбера Гасконе, такий зв’язок між митцями та владою у Китаї був гіркою пілюлею для Заходу. Наприклад, два береги Західного озера Ханчжоу були названі на честь двох поетів. Першим був Бо Цзюй-і, другим — Су Дунпо, обидва були також талановитими урядовцями. Бо Цзюй-і обіймав посаду губернатора Ханчжоу у IX ст., а Су Дунпо — в XI ст.
Урядовцем неможливо було стати, не маючи здібностей до поезії. У Китаї поезія була найбільш глибоким способом самовираження для всіх верств населення і частиною навчання для кожного. На думку Шао Юна, поета та історика XI ст., у віршах зберігаються наміри, а не події. Вірші, наче живопис, добре змальовують почуття, а не речі. У віршах закарбовано найголовніше.
За свідченням Дітера Куна, за часів династії Сун поезія була покликана розкрити внутрішній світ процесу мислення. Поезія охоплювала всі характеристики мудрості, доблесті та буття. За її допомогою намагалися також багатогранно описати та зрозуміти навколишню природу. Той, хто був здатний писати блискучі вірші про всі сторони життя, був високо шанованим і отримував репутацію надзвичайного мислителя.
Декількома красивими розчерками пензля могли виразити явища та настрої. На це не здатна західна абетка, проте писемності, що користується тисячами знаків, таке під силу. У системі навчання династії Сун каліграфія та поезія мали інтелектуальне призначення.
Китайці зрозуміли, що поезія спонукає до нестандартного мислення, оскільки її символічна мова будує міст між звичним і новим. Важливість поезії для розуміння нового та наперед невідомого захоплюючим чином виявилася понад тисячу років по тому. Майкл Коллінз, астронавт «Аполлона 11», повернувшись на Землю, заявив, що у майбутніх польотах на Місяць мають брати участь поет, священик і філософ. Лише за їхньою допомогою можна якнайкраще донести до людей те, що бачать астронавти. Після одного з наймасштабніших технічних проектів людства навіть у космічному агентстві Сполучених Штатів Америки почали сприймати поезію не лише як мистецтво. Нині ті, хто проходить відбір в астронавти, повинні написати есей і скласти невеликий вірш або хайку. Зовсім як на вступних іспитах чиновників за часів династії Сун.
Майбутній інженер з виробничого менеджменту пише вірші на вступних іспитах до університету Аалто? Цікава ідея для сучасної Фінляндії, чи не так?[3]
Система іспитів за часів династії Сун зробила Китай державою навчання, відомою на весь світ. Ті, хто успішно проходили цзиньши, екзаменацію чиновників, і отримували ступінь, ставали елітою. І хоча Китай не був рівноправним суспільством, система іспитів давала всім обдарованим певний шанс досягти успіху. Згідно з даними одного тогочасного документа, майже половина заявників за два роки походили з родин, що до того не мали до уряду жодного відношення. Завдяки системі ступенів чиновники набули популярності також на шлюбному ринку, що сприяло змішуванню різних класів суспільства.
Мало де магістрів шанували так, як у Китаї за часів династії Сун. Ось як Гуансюй красномовно розповідає про повернення додому одного вченого у XI ст.:
«Коли магістр прибуває на високій колісниці, запряженій четвіркою коней, з прапороносцем попереду та у супроводі вершника, люди збираються по обидва боки шляху, щоб спостерігати за дійством. Простакуваті чоловіки та дурні жінки у захваті вибігають на дорогу перед колісницею і, принижуючи себе, кидаються на землю, у пил, піднятий візком і конями».
У XI ст. в Китаї здивувалися б недовірі фінських роботодавців щодо «надмірно кваліфікованих» кандидатів. Система вступних іспитів стабілізувала керівництво державою. Службовці були настільки компетентними та мудрими, що зміна правителя ніяким чином не заважала їм виконувати свої завдання. Звичайно, за умови, що правитель толерантно ставився до старих працівників. Одна з відомих постатей конфуціанства, Чжу Сі, використовував свою освіченість таким чином: усе своє життя він писав імператорові критичні, часто дратівливі доповідні записки.
Згідно з вченням Конфуція, у Всесвіті є добрий і творчий елемент, жень, — людяність. Тому природа людини по суті своїй добра і людині належить робити лише добро. Зло походить від байдужості та браку гідної освіти. Чжу Сі зробив так, як повчав і впорядкував працю, що мала значний вплив на китайську освіту. Він об’єднав чотири книжки в один твір, що дістав назву «Чотири книги». Цей твір містить вибрані фрагменти «Аналектів», бесід Конфуція зі своїми учнями, і праць послідовника Конфуція, Мен-цзи. Також Чжу Сі додав дві частини з «Книги ритуалів», збірки часів династії Хань, що також включає багато конфуціанських текстів. На думку Чжу Сі, ці чотири книжки і дев’ять інших конфуціанських творів утворюють основу для правильного навчання. У рукописах Конфуція особливо підкреслюється значення здорового глузду: «Якщо знаєш щось — скажи це. Якщо не знаєш — визнай це. Ось справжнє знання».
Багато разів Чжу Сі кликали до імператорського двору. Йому пропонували високі посади, від яких він відмовився. Чжу Сі був незадоволений тим, як використовується влада, особливо тим, наскільки вона стала корумпованою. Він написав численні нагадування щодо морального способу управління в державі. Помер Чжу Сі в 1200 р. Після його смерті зібрані ним тексти набули статусу офіційних джерел для підготовки до чиновницьких іспитів. У Китаї їх використовували для екзаменації аж до 1905 р.