Силою не змусити людей змінити свої принципи

Англія за часів правління Стюартів аж ніяк не була місцем, де панувало рівноправ’я. Карл II і Яків II прагнули чимдуж впливати на вибори членів парламенту, тобто обмежити свободу виборчої системи. Стюарти також приперли до стінки протестантів. Вільям Пенн, один із квакерів, що втікали з Англії, спочатку мешкав у Амстердамі, але згодом виїхав і заснував тиху гавань на землях Америки, що носить сьогодні назву «Пенсильванія».

Одним із найвпливовіших біженців, що прибували до Амстердама, був філософ Джон Локк. Його друг, граф Шефтсбері, іммігрував до Нідерландів у 1682 р. Локк також почав відчувати небезпеку і восени 1683 р. поспіхом утік до Нідерландів, навіть не встигнувши упакувати свій одяг. Карл II та Яків II вимагали видачі Локка, але безуспішно.

Джон Локк п’ять років переховувався в Нідерландах під іменем доктора Ван дер Ліндена. Весь цей час він писав, насолоджуючись політичною і релігійною свободою Амстердама. Локк захоплювався працями Якоба Армінія та інших голландських мислителів, які постулювали, що правляча верхівка жодної держави не має права навертати незгодних до певної віри, оскільки «ніхто не може знати думки Бога».

Джон Локк також вивчав твори Гуго Гроція, Декарта і Бенедикта Спінози. На той час 54-річний Локк іще не опублікував нічого видатного. Видавець Жан Ле Клерк, що переїхав зі Швейцарії, та міністр Філіп ван Лімборх закликали його опублікувати свої тексти. Вперше твори Локка було видано французькою саме в Амстердамі.

У листопаді—грудні 1685 р. Джон Локк написав твір — лист, звернений до ван Лімборха. «Лист про віротерпимість» (Letter Concerning Toleration) був приголомшливо гуманним і мудрим маніфестом, в якому проголошувалося право людини самостійно вирішувати, у що вона віритиме, а у що — ні. Ця праця стала одним із найпереконливіших закликів до припинення релігійних переслідувань у XVII ст.

На думку Джона Локка, поєднання різних ідей і вірувань — це запорука здорового суспільства. Надзвичайно важливо, аби толерантність поширювалася не лише на різні християнські течії, а й на нехристиян. Релігійні вподобання, за його словами, не можуть створювати правову основу для дискримінації. Ані мусульмани, ані євреї не можуть бути позбавлені цивільних прав через свою релігію. Те ж саме стосується і американських індіанців, яких не можна карати за неприйняття віри та релігійних культів європейців.

Одна з цікавих і дуже практичних ідей Локка полягає у тому, що переслідування насправді неефективні. Неможливо примусом переконати людей у тому, що якась віра є єдино правильною. Віра ґрунтується на внутрішніх переконаннях, що виростають із довіри. Тому не можна нав’язувати уявлення про правильне і неправильне. Покарання іншої людини через те, що та вірить у «неправильні» речі, можна вважати логічною помилкою, що заводить міркування у глухий кут. Штрафи, в’язниці, тортури, смерть приносять не більше щирої віри в серце, аніж побиття указкою — нових знань у голову учня. Джон Локк, напевно, жахнувся би від манії сучасних організацій відправляти співробітників на курси позитивного мислення, що передбачає зобов’язання бути у захваті від будь-яких змін. За його словами, хоча людей і можна змусити робити заяви, підписувати документи та брати участь у спільних заходах, проте вони роблять це радше як сумирні лицеміри, а не як врятовані душі. До того ж деякі з них можуть згодом стати злочинцями, а деякі — записатися в мученики.

Локк уважав, що уряди повинні залишити в спокої релігійну діяльність і втручатися в неї тільки тоді, коли та починає становити небезпеку для функціонування суспільства. Неналежна поведінка під час виконання священних обрядів жодним чином не варта сприйматися загрозливішою від незвичної поведінки на ринку.

В Амстердамі Локк також завершив свою другу працю, Two Treatises of Government, що стала згодом класикою лібералізму. Локк базувався на тому факті, що люди мають природні права, які не може скасувати жоден правитель: ніхто не вправі забирати чуже життя, здоров’я, свободу, власність або шкодити їм. Право одного індивіда закінчується там, де починається право іншого.

На думку Джона Локка, піддані передають владу правителеві тільки для того, щоб їх добробут покращувався, а їхнє майно перебувало під захистом, на відміну від стихійного стану. Якщо правитель дотримується угод, піддані зобов’язані зберігати йому вірність. Правління може бути законним, тільки якщо отримає згоду підлеглих і захищає природні права на життя, свободу і власність. Якщо такої згоди не надано, громадяни мають право на повстання. Права індивіда, які захищав Локк, і поставлена під сумнів роль королівських осіб як обраних Богом правителів і сьогодні залишаються наріжним каменем сучасної концепції демократії.

Локк повернувся до Англії лише в 1689 р., у почті дружини Вільгельма III Оранського, коли той роком раніше повалив владу свого свекра, короля Якова. Вільгельм і його дружина Марія були короновані як король і королева 11 квітня 1689 р. Працю Two Treatises of Government було опубліковано англійською. За бажанням Локка, вона була анонімною. Лише в своєму заповіті він зізнався у своєму «батьківстві».