Мислителі, відкриті до іноземних традицій

Шиїтська традиція була близькою до суфізму, містичної течії ісламу. Суфійська філософія наголошує на толерантності та розмаїтті релігій. Містичний суфізм цінував усамітнений характер ісламу та прагнення знайти нові знання через пошуки себе. Нових знань можна шукати, довіряючи власній інтуїції замість того, щоб вивчати лише чужі думки. Вільнодумні суфійські філософи допікали духовенству. Проте шах Аббас і його наступник все ж таки толерантно ставилися до них і захищали їх доти, поки вони визнавали владу центрального уряду.

Онук Аббаса, шах Сефі, був заступником школи в Ісфахані, яку заснували найвідоміші філософи Персії Сейїд Мір Мухаммед Бакір Астарабаді, або Мір Дамад, шейх Бахаї та Мір Фендерескі. Школа в Ісфахані була цікавим поєднанням різних релігій і напрямів філософії. Крім поглядів Аристотеля та Платона, вона також засвоїла вчення суфійських містиків XII ст. — Ібн Арабі та Сухраварді.

Одним зі своїх головних завдань Ібн Арабі вважав побудування мосту між різними релігіями, множинності яких присвячені багато з його трактатів. Ібн Арабі порівнював різні релігії з призмою. Коли крізь призму проходить один безбарвний промінь світла, вона відбиває світло всіх кольорів веселки. Перед проходженням крізь призму різні кольори є єдиним, одним і тим самим світлом. Бог — чисте світло, що у різних релігіях являє себе по-різному, як кольори у призмі. Для Ібн Арабі всі релігії є відображенням одної реальності, і вони можуть співіснувати одночасно. Уявлення Ібн Арабі щодо взаємозв’язків між релігіями дуже добре передає його вірш: «Моє серце стало здатним прийняти будь-яку форму: воно і пасовище для газелей, і монастир для християнських ченців, і храм для ідолів, і Кааба для паломників, що ходять навколо, і скрижалі Тори, і сувій Корану. Я дотримуюся релігії любові і, хоч би який шлях обрав караван любові, така моя релігія, моя віра».

Суфії воліли виражати свої думки за допомогою поезії, оскільки поезія дозволяє вільне висловлювання про все, не сковує обмеженою кількістю інтерпретацій. Ібн Арабі протистояв фундаменталістам, що хотіли обмежити, наприклад, трактування Корану лише одним-єдиним варіантом, а всі решта карати як єресь. За переконанням Ібн Арабі, кожна людина може знайти для себе власне трактування Корану.

Яхья Сухраварді, друг Ібн Арабі, на якого також вплинула його філософія, наголошував, що знання народжується також через інтуї­цію та містичне споглядання. Інтуїтивне знання дозволяє здобути інформацію, що не ґрунтується суто на досвіді. Сухраварді вірив, що існує універсальна довговічна мудрість і вона здатна поєднати раціональну філософію та філософію езотеричну. Ця мудрість існувала за часів древніх індійців, персів, вавилонян та єгиптян. Вона також поширювалась у Греції до часів Аристотеля. На думку Сухраварді, Аристотель розірвав традицію цієї мудрості, обмежу­ючи філософію лише раціональними формами і виключаючи з неї вимір містичного.

Долі Ібн Арабі та Сухраварді були типовими для тих філософів, які наважилися говорити від імені лібералізму. Ібн Арабі свого часу звинуватили у тому, що він толерував лібералізм та інші релігії. Йому ледве вдалося уникнути ув’язнення. Сухраварді було страчено. В Ісфахані його думку було знов відроджено.

Багато хто з мислителів школи в Ісфахані були службовцями та юристами при дворі Сефевідів. Тому вони перебували у гарних стосунках із владою. Шейх Бахаї був багатогранною людиною. Він працював довіреним архітектором і юристом шаха Аббаса, проте його пам’ятають також як автора наукових досліджень. Ліванець Бахаї був до того ж математиком, астрономом і суфійським філософом. Під час подорожей він вдягався як дервіш.

Мір Фендерескі багато подорожував Індією. Він захоплювався індійською філософією та релігією. Мір Фендерескі викладав учення Авіценни в Ісфахані і уклав медичну та філософську енциклопедії. За ініціативи монгольського правителя Акбара він переклав перською багато текстів на санскриті, зокрема, «Махабхарату». У своєму найвизначнішому творі Мір Фендерескі розглядає мистецтва і професії в ідеальному суспільстві. Цінність цього твору — у його багатопрофільності. Тут висвітлюються політичні та етичні розмірковування, різні дисципліни та їхня класифікація. На кшталт багатьох ісфаханських мислителів, Мір Фендерескі також був поетом.

Мір Дамад побудував близькі відносини з двором шаха Аббаса і шаха Сефі. Він був мислителем широких поглядів, філософія якого поєднала у собі здобутки Сухраварді та Авіценни. Учень Міра Дамада, Мулла Садра, був одним із найвпливовіших ісламських філософів. Він досліджував праці Авіценни та неоплатоників, а також переймав ідеї з текстів Ібн Арабі. Його численні праці присвячені логіці, свободі волі, темпераментові людини, суфійській і грецькій філософії, існуванню розуму та теології.

Ісфаханська школа зі своїми знаними мислителями і поетами помітно впливала на розвиток перської мови. Перська письмова культура простягалася від Стамбула до Делі та Самарканда. Перська була мовою двору в османській Туреччині та каганатах Центральної Азії. Її використовували як мову науки та культури при дворі моголів і в Індії.

За свідченням Жана Шардена, у 1660-х рр. в Ісфахані налічувалося півмільйона мешканців, 163 мечеті, 48 релігійних шкіл, 1801 караван-сарай і 263 громадські купальні. Ісфахан був одним із найбільших міст у світі. Але згодом жадібність і нетолерантність поклали край усій цій величі.