Чай, шовк і порцеляна
Чайна культура в Ханчжоу була на висоті. Порцелянові чайні чашки, вкриті бездоганної якості глазур’ю, цінувалися на вагу золота. Гурмани просиджували годинами, обговорюючи найкращі сорти чаю, зовсім як поціновувачі вина у ресторанах Мішлен. Значення чаю для процвітання Ханчжоу було величезним. Його вирощували тут, а також доставляли великими каналами з півдня Китаю, з Юньнань та Гуандун. Чай був не тільки смачним, а й надзвичайно корисним, підбадьорливим напоєм. За часів династії Сун чай почали дедалі частіше пити, заварюючи його у кип’ятку. Отже, люди менше вживали зіпсовану питну воду.
Другим важливим винаходом, що покращив умови життя людей, було виробництво бавовни. Остання не була такою дорогою, як шовк, до того ж вона набагато приємніша на дотик, ніж конопляна тканина. Бавовну можна було прати, а чистий одяг також захищав од бактерій.
Покращення умов гігієни сприяло також збільшенню приросту населення. На території Південної Сун уздовж каналів виростали численні міста-мільйонники. На той час в імперії мешкало п’ятдесят мільйонів осіб. До 1200 р. Ханчжоу був, очевидно, найбільшим містом у світі, з населенням понад мільйон, ба навіть два мільйони жителів. Принаймні це місто було у сорок разів більшим за Лондон, де на той час мешкало лише двадцять п’ять тисяч осіб. Коли Марко Поло описав італійцям красу та велич Ханчжоу, європейці не могли повірити в те, наскільки розвинений Китай.
Рання грошова купюра часів династії Північної Сун. Паперові гроші почали друкувати в Китаї у 1024 р.
Залізна та сталева промисловість на території Ханчжоу на сотні років опереджала європейську. Залізо плавили у розжарених за допомогою вугілля печах. Отримання сталі із заліза у такий спосіб значно поширилося за часів династії Сун. Виробництво сталі у 1078 р. було вдвічі більшим, ніж у Британії наприкінці XVIII ст.
Ханчжоу було названо столицею шовку. Не випадково тут сьогодні розташований найвідоміший у світі музей шовку.
Виробництво шовку у Ханчжоу вдалося простежити на 4700 років у глиб століть, коли в руїнах міста Лянчжу було знайдено залишки напівзотлілого шовкового одягу.
Визначним досягненням династії Сун у галузі виробництва шовку було покращення якості кеси. Кеси — це напрочуд гарна тканина, виткана на невеликих ткацьких станках. Перший етап виробництва шовку — кропіткий процес розмотування шовкових ниток із коконів. Для цього було винайдено машини для намотування шовкової нитки, як джерело енергії для цього процесу, ймовірно, використовували енергію потоку води.
Часи династії Сун у Китаї стали золотою добою виробництва кераміки. Посуд Сун відомий своїми простими формами та стриманою гамою кольорів. Імператор Чжень-цзун заснував у 1004 р. відомий керамічний завод у місті Цзіндечжень. Виробництво порцеляни на заводі тривало 900 років, аж до падіння останньої імператорської династії Цін у 1911 р. Місто й дотепер є центром виробництва порцеляни у Китаї, тут також працює науково-дослідний інститут кераміки.
Саме за доби династії Сун спостерігався неабиякий розквіт виробництва порцеляни як у якісному, так і у кількісному відношенні. Починаючи від XII ст. виробництво перемістилося до Ханчжоу та його околиць, де у випалювальних печах народжувалася прекрасна порцеляна. Підтвердженням тому є всесвітньовідома однотонна зелена полив’яна порцеляна селадон. Також популярним став вид порцеляни, поверхню якої штучно вкривали тріщинами, піддаючи глазур швидкому охолодженню. Він значно вплинув на кераміку, що використовувалась у японських чайних церемоніях, і часто вважався найкращим із будь-коли виготовлених. Порцеляну часів династії Сун знаходимо навіть у Східній Африці.
Китайці торгували всім за винятком одної-єдиної речі. У 1067 р. було видано наказ, яким заборонялося продавати іноземцям продукцію, що мала у складі сірку чи селітру. Уряд Сун прекрасно розумів, що з цього можна було виготовити порох. Проте країна походження пороху була добре відома у світі. Араби називали селітру «китайським снігом», а перси — «китайською сіллю».