Глава 4 Тіра у I—ІІІ ст.

Активізація римської політики на Балканах і зміцнення на території Фракії союзного Риму Одрисського царства призвели до того, що Римська імперія стала єдиною реальною силою, яка була в змозі не тільки захистити грецькі міста Північно-Західного Причорномор’я, а й забезпечити політичну стабілізацію в регіоні, а від цього в свою чергу залежав стабільний економічний розвиток цих міст. Природно, що за таких умов грецьке населення західнопонтійських міст, які переживали кризу після гетської навали, і насамперед їх соціальна верхівка, прагнуло зміцнення зв'язків з Римом. Характер цих стосунків не дуже ясний, але наявність в Істрії храму Августа [ISM, 1983,146], а в Ольвії — портика, присвяченого Августу і Тіберію [IOSPE, І², 181], свідчать, що ці стосунки були дружніми. Найімовірніше, й Тіра на початку І ст. була зацікавлена в розширенні зв'язків з імперією, які гарантували безпеку та економічний розквіт.

Тією силою, що була здатна надати реальну й швидку воєнну допомогу грецьким центрам Північно-Західного Причорномор'я у першій половині І ст. були союзні Риму одрисські царі, і саме на них був покладений обов'язок захищати прибережні грецькі міста, які перебували спочатку під юрисдикцією легата провінції Македонія, а згодом, після утворення провінції Мезія, увійшли до складу praefecturae orae maritimae[1081].

Невідомо, чи увійшла Тіра, хоча б номінально, до складу цієї окремої префектури і її підпорядкування адміністрації провінції Мезія. Однак, з огляду на ситуацію, що склалася в регіоні, є підстави вважати, що Тіра, як і інші грецькі міста Західного Причорномор'я, не просто підтримувала дружні стосунки з одрисськими династами, а перебувала під їх безпосереднім протекторатом і захистом. На користь такого висновку свідчать не тільки знахідки в місті монет одрисських царів кінця І ст. до н. е. — першої половини І ст., а й уламок напису цього часу, який є фрагментом присвяти сина одного з фракійських царів[1082].

Анексія Римом Одрисського царства і включення території східної частини Мезії до складу однойменної провінції мали певним чином відбитися й на становищі Тіри. Якщо припущення про те, що до 46 р. захист грецьких міст Західного Понту і Тіри здійснювався одрисськими династами, вірне, то після включення території Одрисського царства до складу римських провінцій захист Тіри повинні були взяти на себе римляни, які бачили в грецьких містах свої потенційні опорні пункти і яким, як про це свідчать епіграфічні пам'ятки, надавали певну допомогу[1083].

Регулярне карбування тірських монет починається тільки за часів правління Веспасіана (69—79 рр.). Однак до відрізку часу між припиненням карбування за часів Мітридата VI Євпатора і відновленням карбування за Веспасіана належать монети одрисських царів, римська мідь зі штемпелями TYP, монети з надкарбуванням у вигляді безбородої чоловічої голови, повернутої вправо, і єдина монета тірського карбування із зображенням, на думку дослідників, уособлення римського сенату[1084]. Якщо фракійські монети, поряд з монетами тірського карбування старих випусків, оберталися у місті в першій половині І ст., що, очевидно, можна пов'язувати з воєнним протекторатом одрисських царів, то появу в обігу старих тірських монет, ассів і сестерціїв імператорів Клавдія, Августа, Агриппіни Старшої та Агриппи з прямокутним надкарбуванням TYP можна пов'язувати не тільки з фінансовими заходами місцевої влади[1085], а й з певними змінами в житті міста після анексії Римом Одрисського царства.

Появу значної кількості римських монет у Тірі, які було надкарбовано штемпелем TYP, що є дуже рідкісним явищем в античній нумізматиці, можна пов'язувати з економічною допомогою місту з боку Риму. Причому Тіра одержала не тільки сестерції і асси, які карбувалися на початку правління імператора Клавдія, а й монети попередніх імператорів. Зношеність монет часу Клавдія з надкарбуванням TYP необов'язково свідчить про великий проміжок часу між їх карбуванням і надходженням до Тіри, бо зношеність монет передусім залежала від інтенсивності їх обігу[1086]. Враховуючи обмежений характер монетних емісій початку правління імператора Клавдія і наявність в обігу більш ранніх монет з надкарбуванням Cl. Caes., це припущення є досить вірогідним. Не виключено, що економічна допомога Тірі була надана після 50 р., коли в імперії відновилося карбування монет у централізованому порядку, а дріб'язок, що карбувався в перші роки правління Клавдія, поряд з монетами попередніх імператорів був використаний для економічної допомоги місту.

Рис. 85. Статуя римського військового начальника. Тіра, II ст.

Якщо це припущення вірне, то цю допомогу слід відносити до часу після анексії Одрисського царства, що, мабуть, спричинило певні зміни в економічному й політичному стані міста. Фінансова допомога Тірі могла бути здійснена легатом провінції Мезія на прохання praefecti orae maritimae, який, як представник римської адміністрації, перебував у грецьких містах Північно-Західного Причорномор'я і на якого було покладено обов'язок слідкувати за життям цих міст[1087]. Однак ми не можемо припустити, що місто було включене до складу Мезії, бо надкарбування державної монети клеймом Тіри було неможливе для міста, яке юридично входило до складу імперії. Наявність такого надкарбування на імператорських монетах не виключає, а скоріш передбачає дружні відносини між Тірою і Римом та інтерес римської адміністрації до міста, яке було розташоване у безпосередній близькості до кордонів Мезії, що на той час проходили по Дунаю. Можливо, що економічну допомогу, яку було надано Тірі за часів правління імператора Клавдія, можна розглядати як один із кроків римської адміністрації. Цю подію, вірогідно, слід розглядати у тісному зв'язку з політикою Клавдія, яка спрямовувалася на упорядкування провінційного управління [Suet. Claud., 22]. Таким чином, є всі підстави вважати, що вже з першої половини — середини І ст. Тіру було включено до орбіти римської політики і вона підтримувала тісні економічні зв'язки з імперією.

Хронологічно ці події збігаються з початковим етапом правління Нерона (54—68 рр.), який при сходженні на престол скасував усі накази Клавдія [Тас. Ann., XIII, 5] і до початку 60-х років І ст. провадив помірну політику в дусі порад Сенеки і Бурра[1088]. Можливо, що у зв'язку із скасуванням усіх розпоряджень імператора Клавдія перед тірською громадою постало питання щодо юридичного статусу міста та взаємовідносин з Римом за часів правління нового імператора. В Рим чи до легата провінції Мезія, мабуть, було відряджено посольство, основним завданням якого мало стати врегулювання стосунків з римською адміністрацією. Введення у Тірі нової ери, а також карбування серії монет із зображенням чоловічого бюсту, повернутого вправо, і написом ІЕРАС CYNK?HTOY (священного сенату) у вінку, очевидно, свідчить про успіх посольства, яке спонукало римський сенат прийняти якусь постанову щодо Тіри. Беручи до уваги практику, що склалася у взаємовідносинах Риму із залежними грецькими містами, розташованими за межами офіційних кордонів провінції, є всі підстави припустити, що ця постанова Сенату була пов'язана з юридичним статусом міста. Саме на основі цієї постанови в подальшому і регулювалися взаємовідносини Тіри з римською адміністрацією.

Рис. 86. Латинський напис на фронтоні споруди. Тіра.

Постанова Сенату або якийсь інший законодавчий акт, який було прийнято щодо громадянської общини Тіри, міг бути lex civitatis[1089], де були визначені права і обов'язки тіритів стосовно імперії. Цим актом місту, мабуть, було надано певну громадянську організацію, а також низку важливих для Тіри привілеїв, які й спонукали тіритів на честь цієї події запровадити нове літочислення і випустити в обіг спеціальну серію монет. Природно, нове літочислення не завжди обов'язково супроводжувалося наданням якихось привілеїв або свобод[1090]. Але той факт, що підтвердження елевтерії за часів Августа в грецьких містах було подією, яка відзначалася введенням нових ер, робить цей висновок цілком слушним.

З огляду на близькість тірських монет із зображенням чоловічої голови і написом ІЕРАС CYNKAHTOY з монетними типами грецьких міст східної частини імперії[1091], яким, як правило, було надано права автономії, можна припустити, що й Тіра одержала аналогічні права: внутрішнє самоврядування під контролем адміністрації провінції Мезія. Цей висновок добре узгоджується з даними про філеллінську спрямованість політики і проеллінізм Нерона, який не тільки подарував Афінам виняткові права, а й щодо населення грецьких міст в цілому провадив дуже м'яку політику[1092].

Фактична залежність міста від імперії, зокрема від адміністрації провінції Мезія, допомога, яку було надано місту, і, вірогідно, прохання самих тіритів спричинилися до того, що близько 57 р. Тірі спеціальним законодавчим актом було надано права автономії. Цим правовий стан міста було зрівняно зі статусом однієї з категорій провінційно-римських міст.

Надання Тірі права автономії, очевидно, супроводжувалося даруванням якихось суттєвих пільг чи привілеїв. З дещо пізніших епіграфічних джерел відомо, що на межі II—III ст. тірити звернулися до легата Нижньої Мезії з проханням підтвердити їхні привілеї щодо мита [IOSPE, І², 4]. З відповіді на це звернення випливає, що привілеї стосовно мита були надані місту раніше, приблизно в середині І ст., коли римська адміністрація визначила для нього певну форму громадянської організації.

Враховуючи географічне положення Тіри і те, що у Нижньому Подністров'ї, де мешкало гето-дакійське й сарматське населення, було неспокійно, торговельні операції здійснювалися тіритами, найімовірніше переважно морським шляхом. Тіра протягом перших століть н. е., як і в елліністичний час, була важливим центром транзитної торгівлі. Тому звільнення громадян міста від мита було дуже вигідним. Без перебільшення можна сказати, що така пільга мала сприяти стабілізації і піднесенню економіки Тіри[1093].

Наприкінці І ст. громадянська війна 68—69 рр. у Римі, в якій активну участь брала Мезійська армія, та інші внутрішні потрясіння, які в цей час мали місце на території імперії, обумовили послаблення залежності Тіри від Риму. Після проголошення імператором Веспасіана відбулися певні зміни в правовому становищі Тіри. Про це свідчить поява серії монет провінційного типу із зображенням орла, на відміну від попередніх монет квазіавтономного типу, що узгоджується з політикою Веспасіана, спрямованою на обмеження сепаратизму провінцій і скасування привілеїв, що були надані грецьким містам Нероном [Suet. Vesp., 8; Dio Cass., LXIII, 14, 1-2].

З огляду на антидакійську спрямованість політики Доміціана (81—96 рр.) Тіра, враховуючи її вигідне стратегічне положення, вірогідно, займала певне місце в планах римської адміністрації. У просуванні на північ від Дунаю римських військових загонів і спробах закріпитися на нових територіях Тіра мала відігравати роль римського опорного пункту. Про це побічно може свідчити випуск значної серії монет, який, певно, був здійснений на честь поділу Мезії на Верхню і Нижню[1094], бо саме в адміністративне підпорядкування останньої повинна була потрапити Тіра. Після Дакійських війн Траяна і утворення провінції Дакія у Тірі з'являється римська залога.

Протягом II—III ст. склад римської залоги був не дуже стабільним. У першій половині II ст. тірська вексиляція складалася з солдатів V Македонського легіону і допоміжних військ (auxilia), під командуванням центуріона цього легіону. Близько 167/168 рр. солдати V Македонського легіону поступово виводяться з Нижньої Мезії в Дакію і їм на зміну у Тіру приходять військовослужбовці І Італійського легіону. Мабуть, на початку III ст. у Тірі дислокувалися солдати XI Клавдієва легіону. Окрім римських сухопутних військ у Тірі, можливо, базувалися кораблі Мезійської ескадри, про що свідчить присвята на вівтарі III ст. від імені морського піхотинця[1095].

У перших століттях н. е. органами законодавчої влади в Тірі, як і раніше, були Рада і Народні збори. Виконавча влада зосереджувалася в руках колегії архонтів, яка складалася з чотирьох осіб. Таким чином, у Тірі в цей час зберігалися інститути, характерні для демократичного самоврядування. Однак не слід думати, що демократична форма правління зберігалася у Тірі в незмінному вигляді. Постанови Народних зборів мали силу закону лише після їх затвердження посадовими особами. Це свідчить про втрату Народними зборами своєї демократичної ролі і про зростання значення органів виконавчої влади.

Яскравим свідченням цього процесу є форма звернення Овінія Тертулла, легата Нижньої Мезії (198—201 рр.), до тіритів: «???????, ?????, ???? ???????» (Архонтам, Раді, народу тіритів) [IOSPE, І², № 4]. Аналогічна форма звернення, що починалася словом ?????? (владі), відома ще в одному дуже фрагментованому написі другої половини II ст. Він інтерпретується як якась вказівка міській владі з боку римської адміністрації. Форма звернення, в якій на першому місці стоять архонти, а потім Рада, народ або місто, добре відома з епіграфічних пам'яток грецьких міст Західного Причорномор'я[1096]. Поряд з іншими даними вона свідчить про занепад значення Народних зборів і аристократизацію міського самоврядування.

Рис. 87. Монети Тіри перших сторіч н. е.

Головним органом виконавчої влади в Тірі була колегія архонтів на чолі з першим архонтом-епонімом. Посада першого архонта (?????? ?????) була новим явищем у структурі міського управління у перших століттях н. е. і пов'язувалася з антидемократичними тенденціями, з аристократизацією міського самоврядування[1097]. Окрім чотирьох архонтів, у декреті 181 р. згадано секретаря міста (?????????? ??? ??????), ейсегета (?????????) і 15 осіб без зазначення посади [IOSPE, І², № 2]. Очевидно, ці особи входили до складу Ради Тіри і, як її члени, поряд зі спеціальною посадою секретаря міста, скріплювали підписами постанови Народних зборів.

Ейсегет, що поставив свій підпис під декретом 181 р., був особою, яка вносила проекти постанов на розгляд до Народних зборів. Однак, можливе й трохи інше тлумачення цієї посади. Судячи з епіграфічних пам'яток Херсонеса, розміщення членів Ради в декретах відповідало рангу його членів[1098]. Цей факт дає підставу для висновку, що ейсегет, який у декреті 181 р. стояв на першому місці серед членів Ради, в Тірі міг виконувати ті ж обов'язки, що і проедри у Херсонесі[1099]. Можливо, що це була посада голови Ради. В такому разі обов'язком ейсегета було вносити пропозиції і головувати на Народних зборах, які приймали закони і постанови щодо громадянських справ.

Цікаво, що в Тірі, судячи з декрету 181 р., було чотири архонти і 16 членів Ради, тобто, кількість членів Ради і архонтів була кратна чотирьом. Це дає змогу припустити, що в місті усе вільне населення поділялося на чотири філи. Вірогідно, що такий поділ веде свій початок з грецької колонізації, коли усі колоністи поділялися рівномірно й згідно з встановленим порядком, незалежно від їх походження і родових зв'язків. Кожна така одиниця отримувала свого бога або героя-заступника й епоніма, тобто мала свій культ для поклоніння і постійного жертвоприношення[1100]. Таким чином, вже за часів грецької колонізації філи перестають бути інститутами родового ладу, а стають, як і римські триби, територіальними округами, по яких розподілялися усі члени громадянської общини і відбувалося голосування під час Народних зборів[1101].

Привертає увагу й те, що в декреті 181 р. немає згадки про будь-яких магістратів, крім архонтів. Судячи з фрагментованого декрету IV — початку III ст. до н. е., в елліністичну добу серед тірських магістратів були агонофети[1102]. У перші століття н. е. ця посада зникає, що, мабуть, треба пов'язувати з якимись реформами державного устрою. Цілком можливо, що брак згадки про будь-яких магістратів у декреті 181 р., на відміну від більш раннього часу, свідчить про концентрацію влади в руках колегії архонтів і падіння значення інших магістратур у місцевому самоврядуванні.

Судячи з декрету 181 р., можна говорити, що до складу Ради Тіри входив секретар міста, обов'язком якого було складання протоколів, а також засвідчення офіційних документів Ради і Народних зборів. Причому функції секретаря міста в Раді були близькі обов'язкам секретаря Ради, посада якого відома в інших грецьких містах Північного Причорномор'я[1103]. Поява цієї посади, очевидно, якоюсь мірою може свідчити про збільшення ваги Ради і тенденції до зближення законодавчої і виконавчої влади в цей час.

У II—III ст. у складі Ради Тіри були два римські громадянина, які, з огляду на їхні посади, належали до провінційної знаті. Зараз важко сказати, які саме функції в Тірі виконували Т. Аврелій Флавін і Клавдій Нікомах, чи Нікомед, але, базуючись на тому, що Т. Аврелій Флавін займав посаду військового, центуріона якогось легіону, можна припустити, що він очолював вексиляцію римських військ. Враховуючи, що на чолі тірської залоги у II ст. стояли саме центуріони — спочатку V Македонського, а згодом І Італійського легіонів, це припущення здається цілком імовірним.

Про те, що тірську вексиляцію очолювали римські громадяни, свідчить трискладова структура імені й інших військових посадових осіб. Це Марк Еній Ілладіан і Тит Требій Фронтон, центуріони V Македонського легіону, які очолювали тірську вексиляцію у II ст.

Важко сказати, яким чином представника провінційної знаті або римського громадянина, командира вексиляції, було включено до складу міської Ради. Цілком можливо, що Т. Аврелію Флавіну спочатку надали місцеве громадянство, а потім юридично він міг бути обраним до складу Ради Тіри.

Наявність у складі Ради представника провінційної знаті, а, можливо, командира вексиляції римських військ, що дислокувалися у місті, свідчить про певні зміни, що сталися в міському управлінні, та політичну залежність Тіри від римської адміністрації. Не виключено, що обрання до складу Ради представників провінційної знаті обумовлювалося бажанням продемонструвати цим актом лояльність Риму і вірність проримській політиці. Наявність у складі Ради представників провінційної знаті дає змогу говорити про тенденцію зближення функцій міської Ради з декуріонами провінційних міст[1104], яка врешті-решт мала спричинитися до квазімуніципального характеру міського самоврядування.

Показово, що, судячи з декрету 181 р. і копії листів 201 р., посади першого архонта, секретаря міста і членів Ради в Тірі займали римські громадяни. Про це свідчить структура їх імен, бо добре відомо, що імператор Клавдій заборонив перегрінам приймати римські імена, загрожуючи смертною карою. Незаконне привласнення трискладового імені у римській правовій практиці вважалося фальсифікацією [Suet., Claud., 25, 3; Dig., 48, 10, 13].

Повне римське ім'я Публій Елій Кальпурній носив перший архонт Тіри, якого згадано в листі легата Нижньої Мезії Овінія Тертулла. Він, судячи із високої посади, яку обіймав 201 р., був тіритом і належав до представників соціальної верхівки населення, а також був римським громадянином. Як правило, римляни, що селилися у провінційних містах, не мали громадянських прав місцевих громад, а складали окрему групу населення, яка займала тут привілейоване становище і тому не вважала за необхідне користуватися громадянськими правами у місті, де жила, брати участь у роботі Ради, Народних зборів і міських магістратів[1105]. Однак Публій Елій Кальпурній, імовірно, не був римлянином за походженням, а отримав римське ім'я від свого батька. Його батько, в свою чергу, прийняв римське трискладове ім'я разом з правами римського громадянства, про що свідчить praenomen і nomen імператора Адріана (117—138 рр.).

Порівняно з іншими містами Північного Причорномор'я у Тірі фіксується значний відсоток імен, в яких тою чи іншою мірою відбився вплив римської ономастики. Вони становлять 52,5% загальної кількості усіх імен, відомих з епіграфічних пам'яток Тіри. З цієї кількості 22,5% — це імена римських громадян, причому 17,5% з них належали солдатам і командирам римської залоги. Поширення римських імен у перших століттях н. е. передусім пов'язано з наданням прав римського громадянства. В Тірі мав місце аналогічний процес. Майже всі перелічені особи належали до соціальної верхівки тірської громади, яка була опорою і провідником римської політики на місцях. Римське громадянство, яке отримувала місцева еллінська знать, сприяло швидкому просуванню певного кола осіб в державних структурах міста.

Найширшого вжитку римські імена у Тірі набувають у II ст. Це, очевидно, пов'язано з наданням прав римського громадянства значній кількості заможних тіритів, на яких у першу чергу спиралася в своїй діяльності римська провінційна адміністрація. Така ж картина для II ст. спостерігається і в просопографії Ольвії і Херсонеса[1106].

Включення до складу міської Ради представників провінційної знаті вело до поступової втрати містом функції власного управління внутрішніми справами. Фактично тірська громадянська община у перших століттях н. е. перетворилася на аристократичну республіку, де головні посади у міському управлінні займали римські громадяни, очевидно, з середовища місцевих жителів. Усі ці зміни і нові антидемократичні явища в державному устрої Тіри відбувалися під безпосереднім контролем римської провінційної адміністрації і спрямовувалися на створення лояльного Риму державного апарату. Усі перелічені риси державного устрою були притаманні не лише винятково Тірі, а й переважній більшості грецьких міст, які увійшли до складу імперії або так чи інакше залежали від Риму.

Етнічний склад жителів Тіри протягом перших століть н. е. не був сталим. У І — середині III ст. н. е. серед мешканців міста переважали грецькі елементи, а також вихідці з територій римських провінцій, з якими Тіра підтримувала жваві економічні та культурні контакти. Разом з римськими військами, які дислокувалися у місті протягом II — першої половини III ст. н. е., в Тірі з'явилася якась частина романізованого громадянського населення, що мешкало у своєрідній канабі. Фракійські за походженням імена і вотивні присвятні рельєфи, знайдені в Тірі, уможливлюють припущення, що певну частину солдатів римської залоги становили фракійці. Фракійцями могли бути насамперед військовослужбовці допоміжних військ римської армії, що поряд з легіонерами згадуються у написах Тіри. У складі населення також були вихідці з інших районів античного світу, про що, наприклад, свідчить надгробок з малоазійською епітафією. Незважаючи на неоднорідний склад населення, який фіксується різноманітними джерелами, немає жодних підстав говорити про значну варваризацію мешканців міста протягом І — першої половини III ст. Якась кількість варварів, безперечно, мешкала в Тірі, але вони здебільшого належали до соціально залежних верств населення і не могли помітно впливати на культуру та побут жителів міста переважно грецького походження. В просопографії Тіри протягом цього періоду добре простежуються провінційно-римські впливи, що пояснюється тісними зв'язками міста з нижньомезійськими провінціями.

Стабілізація зовнішньополітичної обстановки в регіоні протягом II—III ст., включення Тіри до сфери інтересів імперії і, як наслідок, воєнна допомога місту з боку римських військ, призвели до певних позитивних змін в економічному розвитку Тіри.

На основі джерел можна досить повно охарактеризувати лише деякі аспекти економіки Тіри перших століть: окремі галузі матеріального виробництва і торговельні зв’язки населення міста.

Однією з найважливіших галузей економіки Тіри було сільське господарство, яке включало вирощування сільськогосподарських культур, розведення тварин, а також первинну переробку продуктів рослинництва і тваринництва. Судячи із знахідок зерна, мешканці Тіри вирощували пшеницю, просо і ячмінь. Про значний розвиток зернового господарства у перших століттях н. е. свідчать спеціальні ями, які використовувалися для зберігання зерна. Однак брак значних за розмірами зерносховищ не дає змоги говорити про товарний характер його виробництва. Цілком вірогідно, що основна кількість зерна в місто завозилася з тірської периферії.

Про технологію переробки зерна свідчать знаряддя млинарського виробництва, представлені кам'яними ступами і жорнами, знайденими майже в усіх тірських будинках перших століть. У Тірі відомі жорна двох головних типів: прямокутні, виготовлені з вулканічних порід, і круглі з місцевого вапняку.

Певне місце у хліборобському господарстві Тіри римського часу займали виноградарство і виноробство. На поселеннях, розташованих в околицях міста, були знайдені тарапани. В самому ж місті поки що такі знахідки невідомі. Мабуть, це вказує на те, що виноградарством і виноробством займалися, головним чином, на території хори міста.

Другою важливою галуззю сільського господарства було тваринництво. Основним джерелом для його характеристики є остеологічний матеріал. Судячи за залишками кісток тварин, провідне місце займало розведення дрібної рогатої худоби (овець та кіз), а потім — великої рогатої худоби (волів) та свиней[1107]. Віковий склад стада вказує на наявність певної кормової бази поблизу міста[1108]. Цей висновок Підтверджується і свідченнями стародавніх авторів про те, що узбережжя Тіраса було багате пасовищами [Ps.-Scymn., 798— 803; Ps.-Arr., 88 (62)].

У перші століття н. е., як і в попередній період, певне значення в господарському житті тіритів відігравали промисли: рибальство і мисливство. В письмових джерелах є свідчення, що ріка Тірас дає багато риби, яка йде на продаж [Ps.-Scymn., 798—803; Ps.-Arr., 88 (62)].

Важливою галуззю господарства Тіри було ремесло, яке характеризувалось порівняно простою технікою і знаряддями праці, певною кваліфікацією робітників і невеликим обсягом виробництва. Матеріали, одержані в процесі археологічних досліджень, дають підстави говорити про існування в місті таких видів ремісничого виробництва, як залізоробне, обробка міді, різьблення кістки, керамічне, будівельне. Але провідною галуззю ремесла все ж таки було керамічне, яке в свою чергу поділялося на виробництво будівельної кераміки, тари, посуду, в тому числі світильників і теракот.

Житлові, громадські та оборонні споруди Тіри свідчать про високий рівень будівництва, яке потребувало високої кваліфікації та володіння античною будівельною технікою. Будівельники повинні були добре знати техніку обробки каміння, теслярську і столярну справи. Оскільки зовсім немає джерел, про організацію будівельної справи в Тірі говорити щось певне не можна. Однак досить високий рівень даного ремесла є підставою для припущення, що в цій галузі виробництва мали місце поділ праці і спеціалізація.

Не менш важливою галуззю економіки була торгівля, яка займала помітне місце у найбільш економічно розвинутих грецьких містах. У невеликих містах, де переважало натуральне господарство, торгівля не мала значної питомої ваги в економіці. Тому ступінь розвитку торгівлі може бути показником економічного рівня розвитку суспільства в цілому.

Інтенсивність і напрямки торговельних зв'язків Тіри на різних хронологічних етапах не були однаковими. Найвищого розвитку торгівля Тіри досягла у ІІ — першій половині III ст. У торговельних зв'язках міста у перших століттях н. е. простежується три основні напрямки: 1) торгівля з античними центрами Північного Причорномор'я і Малою Азією; 2) торгівля із західними і дунайськими провінціями Римської імперії; 3) обмін і торгівля з варварським оточенням міста. Включення Тіри до орбіти римської політики зумовило розширення торговельних зв'язків міста. Активізація торговельної діяльності тіритів пояснюється й протекціоністською політикою римської адміністрації, яка надала місту право безмитного ввезення товарів [IOSPE, І², № 4].