Глава 2 Херсонес Таврійський у другій половині І ст. до н. е. — третій чверті III ст.

Як уже зазначалося, після загибелі Мітридата VI Євпатора на боспорському престолі з волі Риму царював його син Фарнак (63—47 рр. до н. е.). Під верховною владою Фарнака залишився і Херсонес, про що свідчить один з випусків місцевих монет із зображенням його голови[971], а також брак будь-яких декретів першої половини І ст. до н. е., прийнятих від імені херсонеських магістратів[972].

Проте не пізніше 46 р. до н. е. херсонеська громада направила до Риму посольство на чолі з Г. Юлієм Сатиром [IOSPE, І², 691]. Як наслідок, місту було надано права елевтерії, що й ознаменувало його звільнення від боспорської залежності[973]. Цю подію слід розглядати у тісному зв'язку з політикою Цезаря щодо грецьких міст Сходу, яку було спрямовано на підрив помпейської опозиції[974]. У Херсонесі надання елевтерії було ознаменовано карбуванням спеціальних серій оболів з відповідною легендою[975].

Вважається, що так звана перша елевтерія була втрачена містом одразу по смерті Цезаря, близько 42 р. до н. е., коли Антоній відібрав у деяких грецьких міст на Сході права, даровані Цезарем. Однак зараз про це впевнено говорити не можна. Висновок щодо залежності Херсонеса від Боспору наприкінці 40-х — на початку 30-х років І ст. до н. е. базується на побічних даних і тому він може розглядатися лише як гіпотеза, а не історичний факт[976]. Це в свою чергу дає змогу дещо інакше розглядати історію херсонесько-боспорських і херсонесько-римських відносин після 46 р. до н. е.

Проте невдовзі, в період правління Асандра, було здійснено нову спробу захопити Херсонес і знову підпорядкувати його боспорським царям. Цю спробу робив не сам цар, а його син, якому Боспор надав допомогу. Проте дії сина Асандра були невдалими і Херсонес зберіг свою незалежність[977]. Спроба захопити Херсонес могла мати місце десь між смертю Цезаря (44 р. до н. е.) і битвою при Акції (31 р. до н. е.)[978], після якої Август почав серйозно займатися справами грецьких міст на Сході[979].

У зв'язку зі спробою сина Асандра підкорити Херсонес особливо цікавим є декрет останньої третини І ст. до н. е. на честь невідомого громадянина. Зі змісту декрету можна зробити висновок, що загроза місту спонукала херсонеську громаду звернутися за допомогою до Августа [IOSPE, I², 35 5)[980]. За складних обставин того часу тільки римський імператор був реальною політичною силою, яка могла виступити арбітром у взаємовідносинах Херсонеса й Боспору.

Цілком імовірно, що в результаті посольства до Августа, про яке йдеться у згаданому декреті, незалежність Херсонеса від Боспору було підтверджено. Римським імператором було визначено ту правову основу, на якій у подальшому мали будуватися взаємовідносини згаданих державних утворень. Все це добре узгоджується з основним напрямом політики Августа щодо грецьких міст східної частини імперії після битви при Акції.

Деякі заходи Августа щодо Херсонеса, а також невдача сина Асандра стали тим поворотним пунктом в історії Херсонеса, який було ознаменовано запровадженням у місті 25/24 р. до н. е. нового літочислення[981].

Рис. 74. Загальний вигляд розкопок цитаделі Херсонеса.

Однак Херсонес не отримав «свободи» у повному обсязі, а його відносини з Римом, мабуть, було врегульовано на підставі Lex civitatis. Такі законодавчі акти завжди приймалися стосовно громадянських общин, що жили поза офіційними кордонами Римської імперії[982]. У їх межах могли бути встановлені юридичні права громади, а також урегульовані взаємини з боспорськими царями. Епіграфічні пам’ятки свідчать про наявність оборонного союзу між Херсонесом і боспорськими царями [IOSPE, І², № 419, 704][983]. Цей союз між Боспором і Херсонесом зберігався й надалі. Про це свідчать херсонеські написи, в яких є згадка про посла цариці Боспору Динамії, і фрагмент постамента з присвяченням боспорського царя Аспурга [IOSPE, I², № 354, 477, 573]. He виключено, що Херсонес міг брати участь в одній із війн Боспору з таврами чи скіфами, яких, як це відомо з епіграфічних пам'яток, підкорив Аспург [КБН, 39, 40].

Важко сказати, як довго проіснував боспоро-херсонеський союз, але є підстави стверджувати, що його було розірвано у зв'язку з римсько-боспорською війною 45—49 рр. Ця війна, яку імперія вела проти Мітридата VIII, мала затяжний характер і призвела до певного напруження сил Риму.

У ході цього збройного конфлікту Херсонес не мав змоги залишитися осторонь і, очевидно, виступив на боці Риму проти свого колишнього союзника, бо характер взаємин, які склалися із Римом напередодні війни, вимагав від херсонеської громадянської общини однозначних дій. Саме з участю херсонеських військ у бойових діях можна пов'язувати початок випуску 47 р. міським монетним двором золотих статерів із зображенням божеств Херсонас і Діви з луком та списом. Трохи пізніше у місті почалося карбування мідних монет із зображенням Ніки з пальмовою гілкою на реверсі, якими, мабуть, було ознаменовано закінчення війни та остаточну перемогу над Мітридатом[984].

Цілком імовірно, що, крім права карбування золотої монети, Херсонесу були надані ще якісь пільги. Але брак у херсонеській нумізматиці цього часу даних про елевтерію не дає змоги припустити, що місту було надано таких широких прав. Мабуть, право золотого карбування, а також інші пільги громада отримала у юридичних межах, визначених ще Августом близько 25/24 р. до н. е.

Усе це добре узгоджується з тим, що командуючим римськими експедиційними силами, кинутими на Боспор, був легат Мезії А. Дідій Галл. Саме легат, якому імператором було надано вищу військову і цивільну владу у цьому регіоні імперії, міг приймати рішення стосовно права золотого карбування та надання якихось пільг.

Суто проримська політика Херсонеса у середині І ст. призвела, як видно, до появи монет, датованих за херсонеською ерою[985]. Це, найімовірніше, було викликано бажанням підкреслити сталий характер зовнішньополітичної орієнтації міста і його незалежність від Боспору ще з часів правління Августа, що виступив як арбітр при врегулюванні взаємин цих північнопричорноморських центрів. Тісні зв'язки і, можливо, оборонний союз Херсонеса з Римом підтримувалися й пізніше, про що свідчить звернення херсонеситів у третій чверті І ст. до легата Мезії.

У третій чверті І ст. зовнішньополітичне становище Херсонеса знов ускладнилося, і місто, яке не мало сил, щоб захистити себе від варварів, змушене було звернутися за допомогою до адміністрації провінції Мезії. У відповідь на це прохання легат провінції Т. Плавтій Сільван ужив рішучих заходів, унаслідок яких «обложника, царя скіфів, було відігнано від Херсонеса, що за Борисфеном» [CIL, XIV, 3608].

Експедиція Т. Плавтія Сільвана відбулася у руслі зовнішньополітичного курсу імператора Нерона близько 63—66 рр., а військові дії мали характер десантних операцій[986]. У ході цих дій на суші, які проводилися силами морської піхоти, що була у складі римських військових кораблів, загрозу Херсонесу з боку варварів було ліквідовано і на мисі Ай-Тодор моряки Равеннської ескадри побудували фортецю Харакс.

Зведення фортеці на Ай-Тодорі пояснюється прагненням римлян забезпечити безпеку плавання уздовж берегів Таврики, бо, згідно з повідомленням Тацита, саме таврами, які тут мешкали, було перебито римських солдатів, що поверталися після перемоги над Мітрйдатом VIII [Тас. Ann., XII, 17].

Важко сказати, як довго римські війська залишалися у Херсонесі, однак бурхливі події 69 р. у політичному житті імперії, пов'язані з громадянською війною та участь у них Мезійської армії, а також війни з даками за часів правління Доміціана, дають змогу припустити, що римські війська в останній третині І ст. вже були виведені з Таврики й використовувалися для зміцнення римських загонів на Дунаї.

Незважаючи на це, Херсонес і в останній третині І ст. залишався в руслі римської політики і був тісно пов’язаний з адміністрацією провінції Мезія. На це вказує карбування у місті золотої монети у 79/80 і 84/85 рр.[987], що було тоді можливо лише за дозволом римської адміністрації. У зв'язку з цим слід вказати також на факт спорудження у місті статуї легатам Мезії Сексту Веттулену (74/75—78/79 рр.) та Нижньої Мезії Сексту Октавію Фронтону (89/90—92/93 рр.) [IOSPE, І², № 421, 422][988]. Це свідчить про вдячність херсонеситів представникам римської провінційної адміністрації, які, ймовірно, допомагали місту. Допомога могла спрямовуватися на зміцнення обороноздатності міста, з якого напередодні було виведено римські війська, або на утримання більш чи менш численної найманої армії, про що є згадка у херсонеському декреті 30-х років II ст.[989].

Рис. 75. Золотий ауреус часів правління Нерона з Балаклави.

Після перемоги в дакійських війнах і реорганізації охорони кордонів Нижньої Мезії, яку було здійснено за часів правління імператора Адріана (117—138 рр.), у Херсонесі і Хараксі знов з'являються римські війська. Причому херсонеська вексиляція, до складу якої входили солдати І Італійського легіону ІІІ Галльської когорти, повинна була не тільки захищати місто, а й наглядати за варварським населенням, що мешкало в його околицях[990]. Проте римські війська на цей раз тут затримались недовго.

Якщо спиратися на згаданий херсонеський декрет 30-х років ІІ ст., то можна зробити висновок, що на цей час римських військ у місті вже не було. А з повідомлення Флегонта Траллійського дізнаємось про те, що імператор підпорядкував Херсонес боспорському царю Котісу II [FI. Trail. 01., XV]. Це, ймовірно, можна розглядати як розпорядження римської адміністрації щодо протекторату більш сильного у воєнному плані Боспору над Херсонеською громадою. Найвірогідніше, що після виводу з Херсонеса римської вексиляції десь на межі 20—30-х років II ст. імператор поклав на царів Боспору захист міста від варварів. Однак це не призвело до інтеграції Херсонеса до складу царства, а, мабуть, накладало на громаду лише обов'язок сплати форосу і, можливо, в періоди відсутності загрози Херсонесу надсилання допоміжних загонів на Боспор. Надалі, за часів правління наступного царя Боспору Реметалка (131/132— 153/154 рр.), Херсонес знов шукав допомоги у боспорських правителів, про що свідчить почесний напис на честь Арістона [IOSPE, І², № 423]. Посольство, до складу якого входив цей державний діяч, вело переговори з боспорським царем щодо військового загону, який, ймовірно, мав допомагати херсонеситам у боротьбі з варварами[991]. Однак дії боспорських царів були малоефективні, про що свідчить клопотання у Римі Арістона, сина Аттіни, про елевтерію для Херсонеса, тобто, Херсонес був вимушений звернутися за безпосередньою допомогою римських збройних сил. Відомо, що цю елевтерію було даровано місту завдяки підтримці клопотання херсонеситів громадянами Гераклеї Понтійської[992] і відзначено карбуванням спеціальної серії монет, випуск яких припадає на час не раніше 145 р. Виходячи з цього, початок так званої «другої елевтерії» у Херсонесі слід відносити десь до середини ІІ ст.

Правове становище провінційних міст Римської імперії регулювалося згідно із звичайною юридичною практикою, що складалася в ході римської експансії. У Східних та Балкано-Дунайських провінціях, заселених переважно греками, через специфічні умови, які склалися тут ще до римського завоювання, переважали громади з громадян перегрінського статусу. Причому в областях, що населялися греками, римська адміністрація при організації управління широко використовувала такі правові поняття, як «елевтерія» і «автономія», зміст яких було визначено ще на межі V—IV ст. до н. е.[993].

Однак ці правові поняття не залишилися незмінними. У перших століттях нашої ери елевтерія перестає розглядатись як державна незалежність, або суверенітет. Тепер вона означала лише право самоврядування під римським контролем, громадянство певного міста і свободу порядкувати земельним фондом поліса[994]. Більше того, «свобода» грецьких міст і в тому числі Херсонеса тепер повністю залежала від милості правлячого імператора, який міг у будь-який момент відібрати надані привілеї. Однак, незважаючи на здебільшого формальний характер «свободи», одержаної містом, громада була зацікавлена в ній, бо вона давала їй певні вигоди. З огляду на те, що Херсонес розташувався за офіційними кордонами провінції, щодо нього, певно, було прийнято новий lex civitatis, яким і визначався правовий стан громади і та основа, на базі якої мали регулюватися відносини між «вільним» містом і римською провінційною адміністрацією[995]. Підтвердженням на користь цього висновку є згадка про права херсонеситів у листуванні з приводу проституційного податку [IOSPE, І², 404].

Рис. 76. Надгробок Газурія, сина Метрадора, із зображенням паноплії. Херсонес, І ст. н. е.

Надання Херсонесу елевтерії, очевидно, супроводжувалося введенням до міста римських військ, які за цих умов були гарантом його безпеки. Головним наслідком зазначених подій було зміцнення зв'язків міста з римською адміністрацією, що дає змогу розглядати середину II ст. як початок нового етапу у взаємовідносинах Херсонеса з Римською імперією.

Римську залогу було дислоковано на території так званої цитаделі, яка містилася у південно-східній частині Херсонеса. Тут у ході археологічних розкопок було досліджено фундаменти казарм, терм, а також будівлі, що свого часу могла бути помешканням якогось урядовця, пов'язаного з римською залогою. Є підстави вважати, що, крім цитаделі, римські солдати стояли й біля західних оборонних стін, а також в околицях міста.

У середині II ст. кістяк римської залоги Херсонеса складали солдати V Македонського легіону. Після поступового виведення цього з'єднання з Нижньої Мезії до Дакії у 166/167 рр. херсонеська залога стала комплектуватися з солдатів І Італійського легіону і оперативно підпорядкованої цьому підрозділові II Луцензієвої когорти допоміжних військ. Наприкінці II ст. у зв'язку зі змінами в системі охорони кордонів Нижньої Мезії солдати І Італійського легіону в Херсонесі змінили військовослужбовці XI Клавдієвого легіону й підпорядкованих цьому підрозділу допоміжних військ: когорт І Бракарів і І Кілікійської[996]. Крім сухопутних військ у другій половині II ст. в херсонеській бухті стояли римські військові кораблі Мезійського флоту, що дислокувався біля західного узбережжя Чорного моря.

Організаційно римська залога Херсонеса являла собою вексилляцію Мезійської армії. На чолі її було поставлено центуріона. Крім нього в Херсонесі у другій половині II ст. розміщувалася резиденція військового трибуна, який був командуючим усіма збройними силами Риму в Тавриці. Під безпосереднім командуванням трибуна перебувала не тільки херсонеська вексилляція, а й римська військова ескадра й військові загони або пости, розміщені на території фортеці Харакс, на місці сучасної Балаклави, у північній частині нинішнього м. Севастополя[997], на городищі Алма-Кермен, а можливо, й на Усть-Армійському городищі. У Тавриці в другій половині II — першій половині ІІІ ст. було сконцентровано близько 1,5 тис. легіонерів, солдатів допоміжних військ і моряків.

Основним завданням римських військ був не тільки захист Херсонеса і морської дороги, що йшла вздовж узбережжя Криму, а й контроль за великими територіями у Південній та Південно-Західній Тавриці. Однак система організації захисту вказаних територій, простежена за епіграфічними й археологічними джерелами, уможливлює зараз висновок про наявність тут так званого Таврійського лімеса. Дислокація римських залог, або постів не тільки в Херсонесі, а й у ряді пунктів Таврики дає змогу припускати, що римські війська захищали тут не самі кордони імперії, а лише підходи до них. При цьому організація римських військ у Тавриці мала дуже багато спільного з системою розміщення військ у прикордонних районах імперії[998]. Це, в свою чергу, дало можливість римській адміністрації провадити свою політику не тільки стосовно «вільного» Херсонеса, а й тримати під контролем значну частину гетерогенного населення Таврики.

Рис. 77. Надгробок Аврелія Сальвіана з Херсонеса, II—III ст. н. е.

Зміцнення зв'язків Херсонеса з імперією, що стає особливо помітним з середини II ст., зумовило певні зміни у соціально-економічному розвитку міста. Економічне становище після кризи, яку переживав Херсонес наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е., почало поступово поліпшуватись. На межі нашої ери спостерігаються ознаки його стабілізації і зростання виробництва. Слід підкреслити, що економічне відродження йшло на економічній основі, що склалася тут ще в елліністичний час.

Зменшення херсонеської сільськогосподарської території внаслідок скіфської експансії спричинилося до скорочення територій на Гераклейському півострові, де вирощувався виноград, і збільшення площ висіву зернових культур. Наслідком цього було також прискорення розвитку промислів, товарне виробництво яких частково забезпечувало населення засобами існування та покривало дефіцит у зовнішній торгівлі. Однак через порівняно слабкий розвиток продуктивних сил це не могло кардинально оздоровити економіку, бо місто, з одного боку, втратило родючі землі у Північно-Західному Криму, а з другого — ринок у цьому районі, що поглинав продукцію місцевого ремесла та привізні товари. Тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса, відродження сільськогосподарської бази на Гераклейському півострові, а також розширення ринку за рахунок населення Таврики могли сприяти економічному піднесенню. Увесь подальший хід історичного розвитку Херсонеса яскраво свідчить, що саме ці чинники спричинилися до нового розквіту міста.

З середини II ст. у розвитку херсонеських ремесел простежується не тільки піднесення, а й зростання випуску товарної продукції, що, головним чином, було пов'язано з включенням Південно-Західного, Південного, а можливо, й Північно-Західного Криму в сферу економічної діяльності Херсонеса. Це передусім зумовило збільшення попиту на продукцію ремесла, що стимулювало роботу на ринок. Причому, якщо наприкінці IV — у першій половині ІІ ст. до н. е. обсяг ремісничого виробництва здебільшого залежав від потреб грецького населення Північно-Західного Криму, то в перших століттях він зріс завдяки попиту й варварського населення Північно-Західної Таврики.

Стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо Херсонеса спричинилася до значного розширення торгівлі з населенням Таврики у II—III ст. До нього надходила не тільки продукція херсонеського ремесла, а й товари з інших регіонів античного світу. Тому стосовно II—ІІІ ст. можна говорити про зростання не тільки питомої ваги ремесла, а й посередницької торгівлі в економіці Херсонеса, через який у різносторонні зв'язки з античним світом було втягнуто значні верстви варварського населення цього регіону.

Слід зазначити, що економічне піднесення Херсонеса у другій половині II — середині, третій чверті ІІІ ст. було досягнуто не стільки завдяки розширенню власної сільськогосподарської бази, що була обмежена Гераклейським півостровом, скільки внаслідок використання ресурсів і населення Таврики.

Особливості економічного розвитку зумовили й певну соціальну структуру населення. Поступова стабілізація економіки, й насамперед сільського господарства, спричинилася до зміцнення шару людей, які володіли земельними наділами. Проте, як і раніше, на Гераклейському півострові не простежується значного рівня концентрації землі і масового обезземелювання громадян, що, крім усього іншого, пояснюється малою продуктивністю ґрунтів у цьому районі. Зростання питомої ваги товарного виробництва в економіці міста, розширення площ під зернові все ж не давало змоги значно збільшити прибуток, а отже, рентабельно використовувати працю значної кількості рабів.

Скупчення у Херсонесі в період економічної кризи кінця II — першої половини І ст. до н. е. значної кількості населення, позбавленого засобів до існування, дає можливість говорити про перевагу в сільськогосподарському виробництві праці не рабів класичного типу, а дрібних орендаторів широкого правового спектра. Але не слід думати, що праця рабів чи близьких їм категорій населення зовсім не використовувалася у сільському господарстві. Однак увесь хід соціально-економічного розвитку в перших століттях нашої ери уможливлює припущення, що саме юридично безправні верстви населення могли відігравати провідну роль у сільськогосподарському виробництві Херсонеса.

З ремеслом і торгівлею можна пов’язувати збільшення у складі населення числа людей, які, судячи з їхніх імен, були вільновідпущениками[999]. Кількісне збільшення цієї категорії населення хронологічно збігається з економічним піднесенням у Херсонесі.

Сприятливі умови, що склалися після розміщення у Тавриці римських військ, сприяли тому, що не тільки соціальна верхівка населення і багаті ксени, а й менш заможні вихідці з інших регіонів античного світу завдяки ремісничій чи торговельно-лихварській діяльності могли тут зміцнити своє матеріальне становище. В перших століттях нашої ери це досягалось не шляхом розширення чи інтенсифікації виробництва, бо межі його розвитку були обмежені, а завдяки залученню до нееквівалентного обміну широких верств населення Таврики.

Якщо в елліністичний період посередницька торгівля базувалася на вивозі сільськогосподарської продукції з Гераклейського півострова й Північно-Західного Криму, то у перших століттях основний прибуток приносила торговельна експлуатація порівняно великих територій у Тавриці. Обсяг прибутків від цієї форми експлуатації, одержаних унаслідок нееквівалентного обміну й грошового обігу, ще треба вивчити, але, виходячи з даних про розквіт Херсонеса у II—III ст., його не можна применшувати.

Як і раніше, значне місце у соціальній структурі населення займав клас дрібних виробників, про що насамперед свідчить характер землеволодіння на Гераклейському півострові й брак залишків великого ремісничого виробництва, а також помітний, порівняно з елліністичним часом, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

У перших століттях в Херсонесі ще функціонували Народні збори і Рада, а також різні магістратури. Як органи виконавчої влади вони провадили в життя рішення законодавчих органів. Вивчення державного устрою Херсонеса показало, що в цей період відбувається подальша аристократизація і концентрація політичної влади в руках соціальної верхівки населення, зокрема тих, кому були даровані права римського громадянства. У цьому процесі суттєву роль відігравала не тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо міста і його новий розквіт, а й цілеспрямована політика римської адміністрації, яка бачила у багатих верствах населення свою опору й провідника в життя політики імперії. Залишаючи формально недоторканим міське самоврядування грецьких міст, вона, надавши права римського громадянства верхівці населення, і деякими іншими заходами фактично створювала на місцях апарат, повністю пристосований до потреб імперії.

Рис. 78. Світильники III ст. н. е. з Херсонеса.

Водночас помітним стає падіння ролі Народних зборів, рішення яких тепер скріплювалися підписами членів Ради і вищих магістратів[1000], а також зростання значення Ради, до якої вибиралися колишні магістрати, а часом і прямі родичі. Це свідчить про наявність тенденції до зосередження в одних руках функцій законодавчої і виконавчої влади, що є вірною ознакою подальшої аристократизації державного ладу[1001]. Відбувався поступовий процес трансформації демократичних органів самоврядування в апарат, що фактично був характерним для аристократичної республіки. Цей процес почався з другої половини III ст. до н. е. і тривав у перших століттях, коли на нього певним чином впливала римська адміністрація. Разом з тим не слід вважати, що державний апарат провадив у життя вимоги лише соціальної верхівки населення. Якоюсь мірою він, мабуть, підтримувався широкими верствами дрібних і середніх виробників, які за умов, що склалися, мали змогу отримувати стабільні прибутки, хоча основна маса населення згаданих категорій фактично не брала участі у політичному житті. Такий стан уможливлює певну паралель між членами херсонеської Ради і декуріонами провінційно-римських міст, а також припущення, що державний лад Херсонеса фактично був дуже близький до квазімуніципального[1002].

Рис. 79. Надгробок римського кавалериста з Балаклави, кінець II— початок III ст. н. е.

Новим порівняно з попереднім періодом є впровадження посади першого архонта. Ця магістратура фіксується в епіграфічних пам'ятках Херсонеса з І ст. й існує протягом усього римського періоду. Перший архонт зосередив у своїх руках вищу громадянську й військову владу, а з середини II ст. стає й епонімом. Запровадження цієї посади красномовно свідчить про зростання антидемократичних тенденцій у державному ладі, що деякою мірою можна розглядати як результат впливу Риму на внутрішнє життя міста.

Певні зміни відбулися і в етнічному складі населення. Поряд з греками-херсонеситами, які складали основну масу населення, у перших століттях в місті фіксуються вихідці зі Східного Середземномор'я, Малої Азії та Подунав'я. З ІІ ст. починають проникати до Херсонеса представники сарматських племен. Слід зазначити, що вони асимілювалися і припиняли існувати як самостійний етнос. Нові етнічні групи населення, які з'явилися у Херсонесі, а також тісні взаємовідносини з провінціями Римської імперії, безперечно, відбилися на культурній своєрідності його жителів.

Етнічний склад населення, таким чином, не був однорідним. Однак наплив до Херсонеса вихідців з інших етнічних утворень, який добре фіксується в перших століттях, не став визначальним для розвитку міста. Херсонес протягом усього римського періоду лишався великим політичним, економічним і культурним античним центром Північного Причорномор'я, населення якого зазнало незначної варваризації[1003].

Значно виразніше виявилася романізація міста, передусім у політичній сфері. Так, зближення з Римом і розміщення в Херсонесі римської залоги призвело до поширення на його населення впливу провінційно-римської культури. Надання представникам соціальної верхівки прав римського громадянства спричинилося до утворення в місті привілейованого прошарку, який, разом із солдатами залоги і членами їхніх сімей став опорою римської адміністрації, впроваджуючи в життя її політику. Залишаючись формально «вільним», Херсонес фактично повністю потрапляє у залежність від римської адміністрації, представником якої у II ст. був військовий трибун. На нього покладалося не тільки командування римськими військами, а й контроль за органами місцевого самоврядування.

Крім політичної сфери романізація певного мірою відбилася й на інших сферах життя населення, насамперед на матеріальній культурі й образотворчому мистецтві. Це пояснюється не тільки прямим римським впливом, а й посиленням економічних і культурних контактів Херсонеса з іншими районами, які входили до складу Римської імперії. Водночас Херсонес й у II—III ст. не втратив свого грецького обличчя і, незважаючи на певний провінційно-римський вплив, залишався самобутнім центром, населення якого в цілому зберігало традиційні форми внутрішнього самоврядування, свою культуру і грецьку мову[1004]. Зміни ж в ідеології, що простежуються у II—III ст., пов'язані не з романізацією, а з орієнталізацією релігійного життя не тільки Херсонеса, а й пізньоантичного світогляду в цілому[1005].

Таким чином, дарування херсонеській громаді елевтерії і поява у Тавриці близько середини II ст. римських збройних сил стали важливою подією в історії усього цього регіону. Якщо у другій половині І ст. до н. е. — середині II ст., незважаючи на дії римської адміністрації, економічне і воєнно-політичне становище Херсонеса було не завжди стабільним, то, починаючи з середини II ст., спостерігається не тільки зміцнення економічного й політичного стану міста, а й нове піднесення економіки. Причому низка моментів свідчить, що поступове зближення з Римом і, врешті, безпосередня військова допомога позитивно позначилися на всіх без винятку сферах життя населення міста, сприяло зростанню добробуту переважної більшості членів громади.