Глава 2 Населення лісостепу України за кіммерійської доби (X — початок VII ст. до н. е.)

Загальна характеристика лісостепових племен України X — початку VII ст. до н. е.

На відміну від степової частини України, яку у передскіфський час заселяли кочові племена іранського походження, імовірно історичні кіммерійці, на великому просторі Лісостепу від Дону на сході до Карпат на заході мешкало здебільшого осіле землеробсько-скотарське населення, достатньо близьке між собою за рівнем суспільних відносин, господарським устроєм та побутом, але відмінне за етнічною належністю.

Цей період історії у Лісостепу збігається з добою активних виступів степових кочових племен Півдня України, їх контактами з центрами європейських культур, а також з глибокими економічними та культурними метаморфозами, що мали місце в західній прикордонній смузі Лісостепу — Центральній Європі, і пов'язані з міграціями тих чи інших племен[23]. Усе це позначилося на різноманітних сферах життя населення українського Лісостепу, у тому числі — на етнічній історії племен, що його населяли.

Етнічною неоднорідністю племен лісостепова Україна відзначалася ще за доби бронзи. З початком кіммерійського часу основні етнографічні області Лісостепу — Лівобережжя та Правобережжя Дніпра, Полісся, Прикарпаття та Закарпаття — характеризувалися притаманними лише їм локальними особливостями. Останні простежуються в різноманітних пам'ятках матеріальної культури, своєрідної гідронімії того чи іншого ареалу тощо.

Закарпаття та більшу частину Північно-Східного Прикарпаття, Західне Поділля та Буковину за кіммерійського часу заселяли племена однієї з культур так званого фракійського гальштату (культури Гава-Голігради, X—VII ст. до н. е.). Осіле землеробське населення, що належало до цієї культури, особливих успіхів досягло в бронзоливарному виробництві та солеварінні, що відіграло важливу роль у міжплеменній торгівлі й сприяло економічному піднесенню.

Історичне коріння носіїв культури Гава-Голігради, як і культур фракійського гальштату в цілому, сягають в глиб епохи бронзи. Поява цього населення на території України звичайно пов’язується з його міграцією з південно-західних регіонів Центральної Європи[24]. Питання про його етнічну належність достатньо складне. Найвірогідніше, що гава-голіградське населення є одним із північнофракійських племен, формування яких відбулося в Карпато-Дунайському регіоні протягом XII—X ст. до н. е.[25]. Разом з тим, є думка про ілірійське походження згаданих племен[26].

Крім носіїв гава-голіградської культури на території Північно-Східного Прикарпаття існували також племена, представлені кількома археологічними культурами, зокрема висоцькою (X— VII ст. до н. е.). Населення, що належало до цієї культури, розташовувалося у районі вододілу Західного Бугу, Дністра та Стиру. На відміну від прийшлих племен гава-голіградської культури, носії висоцької культури за походженням є автохтонними, зв'язаними генетично з попередніми племенами тшинецько-комарівської культури доби бронзи. Існує цілком обґрунтована думка щодо внеску носіїв висоцької культури у формування перших елементів культури праслов'ян[27].

Населення передскіфського часу Південного Полісся та Західної Волині, що залишило по собі пам'ятки так званого могилянського типу[28], на думку багатьох дослідників, є також досить близьким до предків слов'ян[29].

Правобережжя Подніпров'я (межиріччя Дністра та Дніпра), басейн Ворскли та межиріччя Орелі й Самари на Лівобережжі Дніпра заселяли племена чорноліської культури. Просторий ареал, яскрава матеріальна культура, політична та етнічна історія дають підстави розглянути різноманітні сторони життя носіїв чорноліської культури ґрунтовніше.

Більшу частину Дніпровського лісостепового Лівобережжя (межиріччя Дніпра та Дону) населяли носії бондарихінської культури, що сформувалася до XII ст. до н. е.[30]. Походження бондарихінських племен пов'язано з населенням доби бронзи. Стосовно етнічної належності існують різні погляди, хоча більшість дослідників вважає їх фінно-уграми[31].

Досить строката етнокультурна панорама Лісостепу кіммерійського часу не буде повною, якщо не згадати іранський етнокультурний компонент. Про його наявність свідчать передусім нечисленні поки що поховальні пам'ятки кінних воїнів-степовиків так званої Новочеркаської групи VIII—VII ст. до н. е. Вони зосереджені в основному на кордоні Лісостепу і Степу та у південних районах Лісостепу, мають аналогії в степовій частині України та на Північному Кавказі, і тому розглядаються як поховання історичних кіммерійців[32]. З іранським степовим населенням треба пов'язувати й окремі поховання так званої Чорногорівської групи пам'яток IX—VIII ст. до н. е., відомі у Лівобережному Дніпровському Передстепу[33]. Звичайно вони трактуються як старожитності кіммерійців, хоча в останні роки їх намагаються ідентифікувати з прадавніми скіфами чи протоскіфами[34].

Племена чорноліської культури

Племена чорноліської культури у X — на початку VII ст. до н. е. мешкали на великому просторі, що охоплює, за даними археологічних джерел, лісостепову смугу України від р. Збруч, у Подністров'ї на заході до Орельсько-Самарського межиріччя у Лівобережному Подніпров'ї на сході. На півдні кордон розселення чорноліських племен збігається з початком причорноморського Степу, на півночі — з Поліссям.

Матеріальна культура, поховальні звичаї та інші дані відбивають певні відмінності та локальні особливості в різних ареалах проживання носіїв чорноліської культури, за якими, очевидно, криються досить складні етнічні процеси.

Існує декілька таких локальних областей. На Правобережжі Дніпра це басейн р. Тясмин на південних кордонах Лісостепу (південна частина Черкаської та північна Кіровоградської областей). Тут сконцентрована найбільша кількість городищ. Можливо, це був центр первісної консолідації чорноліських племен[35]. Серед найвідоміших тясминських городищ слід назвати Чорноліське та Суботівське. У цьому ж районі розташовувалися численні неукріплені поселення чорнолісців — селища.

Інший район Правобережжя, що достатньо густо був заселений чорноліськими племенами, є Середнє Подністров'я. Згадані племена населяли здебільшого неукріплені поселення, селища. Городищ небагато (зокрема Григорівське, Рудковецьке), що, очевидно, можна пояснити певною стабільністю політичної ситуації у цьому регіоні на відміну від Середнього Подніпров'я, яке тісно контактувало зі степовим світом.

У Лісостеповому Лівобережжі немає чорноліських городищ. Один з районів мешкання тут чорноліських племен — басейн р. Ворскли. Широковідомі поселення — селища Хухра (Сумська область) та Ніцаха (Полтавська область)[36].

Другий район розташовувався на р. Орель та у межиріччі Орелі й Самари, практично на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу. Тут відкрито низку чорноліських селищ — Йосипівка, Самусівка та ін. Матеріальна культура деяких поселень Приорелля має змішаний характер: крім чорноліського посуду, на них часто трапляється бондарихінська кераміка, що вказує, ймовірно, на поліетнічний склад населення[37].

Даних про соціально-політичний устрій чорноліських племен небагато. Проте відомо, що поселення чорнолісців — це родові селища. Городища, особливо великі за розмірами, відбивають певну племенну консолідацію. Мабуть, справедливою є думка, що круглі укріплення чорнолісців втілювали «давню ідею оборони родовим табором»[38].

У чорнолісців існувала велика патріархальна сім’я, зі складу якої пізніше виділилися малі сім'ї. Про це свідчать, з одного боку, залишки жилих приміщень великих розмірів (до 60 м²), найбільш характерні для ранньої історії чорноліських племен, колективні поховання, інколи 7—10 і більше осіб[39], а з іншого невеличкі житла (до 12 м²), а також індивідуальні поховання у пізньочорноліський час.

Майнове, а отже й соціальне розшарування племен, за даними поховань, було слабким. Лише в пізній період чорноліської історії з'являється звичай ховати деяких, ймовірно, знатних співплемінників, з великою кількістю речей, зокрема різноманітним посудом. До таких могил належить чоловіче поховання в кургані № 10 біля смт Стеблів на Пороссі[40].

Основу господарчої діяльності чорноліського населення становили землеробство та осіле скотарство[41]. Природно-кліматичні умови лісостепової смуги Східної Європи сприяли розвитку згаданих галузей господарства, що мали до того ж давні традиції. Можна припустити, що землеробство було орним, як і на інших територіях Східної та Середньої Європи за цієї історичної доби. Головним землеробським знаряддям праці був дерев'яний плуг, що використовувався із застосуванням тяглової сили биків чи коней. Про землеробський напрям свідчать численні знахідки кам'яних зернотерок, різноманітних розтиральників, крем'яних, а в більш пізній час — залізних серпів, мотик з оленячих рогів чи довгих кісток тварин, глиняних культових «коржиків».

Асортимент оброблюваних культур був достатньо широкий: просо, ячмінь, карликова пшениця, жито, горох, конопля[42].

Серед тварин на всій території проживання населення чорноліської культури переважала велика рогата худоба. їй належала першорядна роль у господарстві, проте роль деяких тварин в окремих регіонах була неоднаковою. У Середньому Подніпров'ї, наприклад, другою за значенням була дрібна рогата худоба, третьою — свиня, а четвертим — кінь. Його роль у пізньочорноліський час у Подніпров'ї зростає. Домашня птиця представлена невеликою кількістю[43]. У Середньому Подністров'ї другою за значенням у господарстві була свиня (аналогічна ситуація спостерігається і на Дніпровському Лівобережжі, у межиріччі Орелі та Самари), третім — кінь, четвертою — дрібна рогата худоба[44]. У Самарсько-Орельському межиріччі третьорядну роль відігравала дрібна рогата худоба, а остання належала коню[45].

За умови розвинутих землеробства та скотарства мисливство та рибальство в господарстві чорнолісців були переважно заняттям другорядним.

Населення Подніпров'я полювало на таку дичину: благородного оленя, бобра, дикого кабана, лося, зубра, косулю, ведмедя, борсука, рись, вовка, лисицю, зайця, з птахів — на тетерю[46]. На поселеннях Подністров'я знайдено кістки благородного оленя, дикого кабана, видри[47]. Слід зазначити, що для чорноліського населення Лівобережного Дніпра, зокрема межиріччя Орелі та Самари, полювання було досить важливою галуззю господарства. Так, на поселенні біля с. Бузівка кістки диких тварин становлять 9% загальної кількості знайдених кісток тварин[48].

Про рибальство носіїв чорноліської культури свідчать знахідки рибних кісток та луски, кістяних та бронзових гарпунів, бронзового рибальського гачка[49].

Як і в інших численних племенах лісостепової смуги України, у чорнолісців були добре розвинуті домашні ремесла: керамічне виробництво, обробка каменю, рогу, кістки, дерева, шкур, прядіння та ткацтво.

Безперечно, важливе місце в економіці чорноліських племен займала металообробка. Вона, можливо, пов'язана з традиціями обробки кольорових та чорних металів більш раннього, докіммерійського часу. За кіммерійської доби Середнє Подніпров'я перетворилося на потужний осередок місцевої металургії[50].

Високого рівня розвитку досягла бронзоливарна справа, що підтверджується не тільки численними знахідками на поселеннях та похованнях чорнолісців різноманітних предметів, зокрема оригінальних пласких браслетів із своєрідним орнаментом, а й інструментарію ливарників — глиняних та кам'яних ливарних форм, тиглів, ллячок, сопел, а також бронзових шлаків. Особливо вражають знахідки на Суботівському городищі: це близько 800 уламків глиняних ливарних форм, тиглів та ллячок[51], які свідчать про те, що городище було одним з важливих центрів бронзоливарного виробництва. Виробництво бронзових речей, очевидно, існувало на більшості поселень. Предмети з бронзи відливалися переважно у формах, виліплених за восковою моделлю, інколи складних. Асортимент виробів був достатньо широкий: окрім масивних браслетів, виготовлялися інші прикраси — булавки, підвіски, а також знаряддя праці, зокрема кельти, зброя (рукоятки мечів) та ін.

Здобування заліза сиродутним способом та наступна його ковальська обробка були відомі у Середньому Подніпров'ї ще до кіммерійської доби. Племена чорноліської культури вдосконалювали навички залізоробного виробництва. Саме з цього часу залізо набуває все більшого значення у господарстві та військовій справі, витісняючи крем'яні, кам'яні, а згодом і бронзові вироби. Із заліза виготовлялися знаряддя праці (кельти, серпи, ножі, швайки), зброя (мечі, наконечники списів) та ін. Першими майстрами обробки заліза, ковалями, як правило, ставали бронзоливарники. На користь цього свідчить, наприклад, те, що багато виробів з заліза виконано за зразком бронзових, а деякі з них складаються з двох частин (наприклад, мечі та кинджали) — залізної кованої та бронзової, що відливалася у формі. Цілком імовірно, що у чорнолісців бронзоливарне та ковальське ремесла не були розрізнені: і перше і друге могли перебувати в одних і тих самих руках[52].

Племена чорноліської культури, передусім ті, що населяли Середнє Подніпров'я, брали активну участь у міжплеменному обміні. Цьому сприяв насамперед високий рівень металообробки. Економічні та культурні зв'язки племен Середнього Подніпров'я, що існували ще у попередній час, за кіммерійської доби значно розширилися і зміцніли. Можна говорити про декілька основних напрямків культурно-економічних контактів чорнолісців: західний — південно-західний з фракійським світом, південно-східний — з племенами кобанської культури Кавказу і, можливо, східний — з населенням татарської культури Південного Сибіру[53]. Вірогідно, зв'язки чорноліських племен (у всякому разі тих, що мешкали у Середньому Подніпров'ї) з Кавказом та Закавказзям здійснювалися через посередництво степових кочовиків.

Існують різні думки щодо етнічної належності населення чорноліської культури. Найпереконливішою, мабуть, є версія стосовно праслов'янства чорнолісців[54]. На користь останньої свідчить і такий важливий аргумент, як збіг ареалу архаїчної праслов'янської гідроніміки з ареалом чорноліської культури[55].

Разом з тим поширена думка про фракійську належність лісостепових племен доби раннього заліза, зокрема носіїв чорноліської культури[56]. Проте останнім часом вона піддається серйозній критиці[57].

З початком кіммерійської доби спостерігається певна політична активізація лісостепових племен, зокрема Дніпровського Правобережжя. Вона мала декілька етапів. Найбільш ранній пов'язаний із просуванням чорнолісців на південь і на схід, завдяки чому відбулося освоєння південної частини правобережного Лісостепу (басейн р. Тясмин), виник цілий масив городищ, у тому числі відоме епонімне городище в урочищі Чорний ліс, що у верхів'ях Інгульця. Існує думка, що під час розселення чорнолісців у південній частині Лісостепу відбулася асиміляція деяких етнічних груп степового населення, що належало до пізньозрубної культури і просунулось у Лісостеп з півдня та південного сходу[58]. Східний напрям руху пов'язаний з міграцією частини чорноліського населення з території Правобережжя на Лівобережжя — у басейн Ворскли та у межиріччя Орелі й Самари. Внаслідок цього процесу бондарихінську культуру змінює чорноліська, про що свідчать знахідки пам'яток змішаного типу. Зараз домінує думка, що проникнення чорнолісців у цей регіон відбулося протягом X—IX ст. до н. е., і перші прийшлі з'явилися у басейні Орелі та Орельсько-Самарському межиріччі[59]. Щодо басейну Ворскли, то, на думку окремих дослідників, освоєння цього регіону вихідцями з Правобережного Лісостепу відбулося пізніше[60].

Причини просування лісостепових правобережних племен на лівий берег Дніпра не з'ясовані. Версії, за якими це пов'язують з тиском на чорнолісців фракійських племен чи степового населення Півдня[61] потребують серйозної аргументації.

Цікавим питанням історії чорноліських племен є їхні відносини з фракійським населенням. Раніше вважалося, що вони обмежувалися лише культурним впливом на населення, що мешкало на захід від Дністра, і, можливо, незначним проникненням східних етнічних елементів у фракійське середовище[62]. Пізніше походження однієї з груп населення Середнього Подністров'я (Лісостепової Молдови) безпосередньо пов'язували з приходом туди з Подніпров'я племен пізньочорноліської культури[63]. Але на рівні сучасних знань можна припустити деякою мірою зворотний процес: проникнення певної, імовірно, невеликої, групи фракійського населення в ареал чорноліських племен.

Найважливішим моментом у житті чорноліських племен, безперечно, були їхні зв'язки з кочовим Степом. Тиск степових номадів на лісостепове населення, очевидно, почався вже у ранній період чорноліської історії (X—IX ст. до н. е.). Найімовірніше це були епізодичні набіги, що здійснювалися кочовиками так званої Чорногорівської групи — кіммерійцями чи протоскіфами. Ця експансія спрямовувалася, в основному, у південні райони Правобережного та Лівобережного Лісостепу. Наслідком її було зруйнування низки чорноліських селищ у басейні Тясмину на Правобережжі, наприклад Суботівського та Андрусівського, знищення чорноліських та бондарихінських поселень на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу, зокрема селищ Залінейне, Бузівка, Йосипівка, Дронівка[64]. Про степові набіги на південні межі Лісостепу свідчать численні знахідки окремих предметів озброєння, кінського спорядження та ін. Поховань кочовиків цього періоду у Лісостепу немає. Очевидно, у відповідь на удари войовничих степовиків, особливо на південних межах лісостепового Правобережжя, чорнолісці створили цілий масив городищ, зокрема в басейні Тясмину.

Ситуація змінилася у VIII—VII ст. до н. е., коли в степовій частині України з'являються кочові племена так званої Новочеркаської групи, вірогідніше — історичні кіммерійці. Лісостеп став одним з об'єктів вельми широких експансійних спрямувань степовиків. Військова активність кіммерійців охоплює практично більшу частину східноєвропейського Лісостепу: від Середнього Подоння на сході до Середнього Подністров’я на заході[65]. У вогні пожарищ гине низка городищ південної частини Правобережного Лісостепу, зокрема Тясминське. Сліди пожеж та руйнацій мають багато жител нижнього ярусу культурного шару Суботівського та Чорноліського городищ[66]. На відміну від раннього періоду, для розглядуваного часу в Лісостепу відомо декілька десятків поховань добре озброєних кінних воїнів, що практично нічим не відрізняються від степових кіммерійських могил, зокрема поховання у Носачеві, Квітках, Ольшані на Правобережжі, Бутенках — на Лівобережжі[67]. На території Лісостепу, особливо на Правобережжі, досить часто трапляються різноманітні знахідки, що належать носіям кіммерійської культури, головним чином предмети озброєння, кінського убору, деякі вироби кіммерійського типу знайдено на поселеннях (наприклад, Суботівське городище), що свідчить про безперечний вплив степовиків на культуру чорноліських племен.

На основі згаданих фактів можна дійти висновку, що у VIII— VII ст. до н. е. південна частина українського Лісостепу, ймовірно, перебувала під контролем степових кочовиків. Можливо, у цьому районі мешкала й частина номадів.

В історико-політичному аспекті інвазію кіммерійців у межі Лісостепу слід розглядати як один з етапів довготривалої експансії іраномовних номадів у землі осілого землеробського населення[68], експансії, що досягла свого апогею у подальший — скіфський час, коли Лісостеп став одним з районів розселення окремих контингентів кочових скіфів[69].

Причини, що спонукали номадів просуватися на територію Лісостепу, безперечно, були різними. Неабияке значення мали природно-кліматичні умови цього регіону, а головне — його високий економічний розвиток та ін.[70]

Основні напрями культурних зв'язків та традиції

Племена українського Лісостепу кіммерійського періоду підтримували між собою зв'язки, різноманітні за характером та інтенсивністю.

Носії бондарихінської культури мали найтісніші контакти з чорнолісцями Лівобережжя та Правобережжя, степовими племенами Півдня — кіммерійцями, а також з населенням Північного Кавказу та Закавказзя, про що свідчать знайдені в місцях розташування бондарихінських племен кельти чорноліського вигляду, сокири кобанського та колхидського типів. Інтенсивними зв'язками з чорнолісцями пояснюється запозичення у них багатьох форм посуду[71].

Тісні контакти мали місце між племенами Правобережжя. Це особливо стосується племен висоцької культури та культури Гава-Голігради. В керамічному комплексі останніх серед металічних виробів відома низка форм, запозичених у племен висоцької культури[72].

Водночас висоцькі племена зазнали потужного культурного впливу носіїв культур «полів поховальних урн» Центральної Європи. Зрештою, це призвело до того, що у племен висоцької культури поряд з інгумацією певною мірою поширився обряд кремації небіжчиків, характерний для Центральної Європи гальштатського періоду, відомі там форми урн та ін. Більшість знахідок металічних знарядь праці, побутових виробів, прикрас носіїв висоцької культури також мають центральноєвропейське походження[73].

Культурні впливи, запозичення тих чи інших традицій здійснювалися по-різному. Чи не найважливіша роль у цьому, безперечно, належала міжплеменним економічним зв'язкам, що створювали сприятливі передумови для тісних контактів різних племен Лісостепу між собою і з оточуючим світом. Цьому сприяли, зокрема, солеварні центри у Прикарпатті, осередки бронзо ливарного виробництва у Середньому Подніпров'ї та Закарпатті, продукція яких була важливим чинником міжплеменного обміну[74].

Важливе значення у культурному взаємовпливі мали також військові сутички, переміщення етнічних груп у межах Лісостепу.

Мистецтво

Мистецтво лісостепових племен кіммерійського періоду з його загальними рисами й локальними особливостями презентовано в основному різноманітним орнаментом, що найчастіше прикрашав посуд, ювелірні вироби, кінську упряж, та дрібного пластикою.

Найпопулярнішим був геометричний орнамент у вигляді прямих та косих ліній, зигзагів, кутів, хрестів, трикутників, ромбів; прямокутників, кілець та їх комбінацій. Найпоширенішим був геометричний орнамент, що складався з комбінацій трикутників та ромбів, у тому числі заштрихованих косими лініями чи заповнених кільцями (лощений посуд чорноліської культури Подніпров'я та Подністров'я, висоцької, культури Гава-Голігради). Часто він поєднувався зі штампованим орнаментом із спіралей та кілець. На кераміці носіїв бондарихінської культури геометричний орнамент вживається рідше. Візерунки з концентричних кілець та спіралей відомі й на різноманітних металічних та кістяних виробах, наприклад, на бронзових виливаних браслетах чорноліської культури, прикрасах висоцької культури.

Широко представлений геометричний орнамент у мистецтві степових кочовиків — кіммерійців, що проникли у Лісостеп. Питання про походження геометричного орнаменту, вживаного в мистецтві лісостепового населення доскіфської доби, складне. Деякі елементи, без сумніву, традиційно запозичені від племен попереднього періоду. Водночас складається цілком певне враження, що широке використання геометричних візерунків значною мірою пояснюється впливом культур Балкано-Дунайського регіону[75].

Оригінальний рослинний орнамент у вигляді дерев з піднятими догори гілками відомий в основному на посуді носіїв висоцької культури[76]. Існує цілком певна думка, що орнамент із кола і хреста є солярною символікою. Геометричні ж візерунки — трикутники, ромби, заштриховані косими лініями чи заповнені крапками, очевидно, символізують зоране та засіяне поле, спіральний візерунок — умовне зображення води та сонця[77].

Дрібна пластика представлена в основному фігурками різноманітних свійських тварин — коня, корови, кози, вівці, свині та ін. Найвідоміші зразки зооморфної культури є у чорнолісців і племен фракійського гальштату[78]. Традиції виготовлення лісостеповим населенням глиняних фігурок різноманітних тварин, безперечно, беруть початок з більш ранньої пори, від часу існування білогрудівської культури доби бронзи, а, можливо, й раніше.

Цікаві мініатюрні посудини у вигляді птахів характерні для висоцької культури, а також-для культур «полів поховальних урн» Центральної Європи[79].

Певною мірою зооморфні образи притаманні й мистецтву степовиків-кіммерійців[80].

Антропоморфні зображення доскіфської доби є рідкісними. Поодинокі знахідки (фігурки чоловіка та жінки) виявлено на двох поселеннях культури Гава-Голігради[81].

В цілому характер орнаментів і зооморфна пластика декоративно-прикладного мистецтва доскіфського населення Лісостепу пов'язані з землеробсько-скотарськими культами, що відбивають ідею родючості.