ТВОРИ

Терлецький не був професійним письменником. Однак його літературним і журналістським доробком зовсім не варто нехтувати. Подаючи список писань Терлецького, я мав на меті окреслити рамки його інтелектуальних зацікавлень, а також основні напрямні майбутніх досліджень.

Мені були доступні лише дві праці Терлецького. Це програмна політична брошура польською мовою “S?owo rusina” (1849)[213], яка буде детально розглянута в наступній частині статті, та його російськомовні “Записки...”[214]. Вони мають чималу вартість з історичного та літературного погляду. Польський історик Марцелій Гандельсман підкреслює їхню вірогідність[215]. Вони написані у простій, щирій, але водночас сильній манері, без жодної самореклами або особливого виправдовування. Їхньою прикметною рисою є, можливо, емоційна відстороненість. Вони справляють враження праці старої людини, яка зберегла розум і живу пам’ять про минулі події і яка розповідає історію своєї бурхливої молодості та зрілого віку з відстані багатьох років, ніби з другого берега.

Перебуваючи в Австрії, Терлецький опублікував декілька книжок українською мовою: переклад Томи Кемпійського “Наслідування Христа”[216], том перекладів поем Богдана Залеського[217], збірку проповідей[218] та опис своєї другої подорожі до Палестини й Близького Сходу[219]. Остання праця була запланована у трьох томах, але вийшли друком лише перші дві частини першого тому. Як сказано в загадковій примітці бібліографа Івана Левицького, публікація була перервана, оскільки “[її] продовження прийшлось не до смаку галицькій публіці”[220]. Несподіваного клопоту завдали Терлецькому й переклади поем Залеського, які не мали б викликати суперечок. Богдан Юзеф Залеський, поет-романтик і чільний представник т. зв. “української школи” у польській літературі, був товаришем Терлецького в його паризький період. Терлецький присвятив цей том авторові “на пам’ять непохитної дружби”. Але Залеський відмовився від перекладу[221]. Причина цієї напевно болючої для Терлецького відмови була досить своєрідною. Залеський розсердився на те, що книжку друковано кирилицею. У той час багато польських патріотів були переконані, що українська мова — це селянський діалект польської мови. Відповідно до цього, вони вимагали впровадження в українських публікаціях латинсько-польського шрифту і засуджували вживання кириличного алфавіту як засобу, що його використовувала царська Росія.

Протягом десятиліття від 1861 до 1872 р. Терлецький друкує біля десятка статей у львівській газеті “Слово”[222]. Деякі з них досить довгі й тягнуться з номера в номер. Судячи за їхніми назвами, у них ішлося про релігійні та політичні справи або про колишні подорожі Терлецького.

Після переїзду до Росії Терлецький видав книжечку про свої враження від Закарпаття під заголовком “Угорська Русь і відродження свідомості народності між руськими в Угорщині” (“Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии”, Київ, 1874)[223]. Наскільки я знаю, це була остання праця Терлецького, що появилася за його життя. “Записки...” надруковано посмертно. Жодне з писань Терлецького ніколи не передруковувалося.